Постанова

від 04.09.2024 по справі 945/1094/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.09.24

22-ц/812/1272/24

Справа №945/1094/23

Провадження № 22-ц/812/1272/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 серпня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі прокурора - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське»,

подану адвокатом Слівінським Ігорем Олександровичем

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2024року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орленко Л.О., повний текст складено 07 червня 2024 року, у цивільній справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАТ Миколаївське", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

23 травня 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАТ Миколаївське" (далі - ТОВ "ПРАТ Миколаївське"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що Вознесенською окружною прокуратурою виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ ДГК у області) земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївського району Миколаївської області.

Наказом Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 жовтня 2019 року №7301/0/14-19-СГ ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664, розташовану в межах території Степівської (раніше - Катеринівської) сільської ради Миколаївського (раніше - Веселинівського) району Миколаївської області.

На підставі вказаного наказу державним реєстратором Веселинівської районної державної адміністрації Якименко О.А. 12листопада 2019 за № 34164942 зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.

Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі наказу Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11 вересня 2017 року № 6-5802/14- 17-СГ, вже використав право безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримавши безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1820383200:02:000:0181 в межах території Андрушівського району, за межами населених пунктів Городківської сільської ради Житомирської області. Державна реєстрація права власності вчинена 29.09.2017, номер запису 22692045.

Таким чином, на час звернення до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з питань складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання

Проте, всупереч вимог статей 116, 118, 121 ЗК України, при зверненні до ГУ ДГК у Миколаївській області ОСОБА_4 не зазначив про те, що він раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У свою чергу, розглядаючи заяву про затвердження проекту землеустрою по суті, ГУ ДГК у області не надало належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не перевірило, зокрема, факт використання ОСОБА_4 свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, внаслідок чого земельна ділянка площею 2,0 га (кадастровий номер 4821780600:02:000:0664) незаконно вибула із земель державної власності.

Таким чином, наказ ГУ ДГК у області від 02.10.2019 № 7301/0/14-19-СГ не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства, а тому є незаконним.

Крім цього, встановлено, що у подальшому ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2019 № 5838, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бабіч Л.Ю., відчужив право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №34800055.

Тобто, ОСОБА_3 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати.

Після цього, 29.09.2020 між ОСОБА_3 та товариством з обмеженню відповідальністю «ПРАТ Миколаївське» (далі - ТОВ «ПРАТ Миколаївське») укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки терміном на 10 років до 29.09.2030, про що 02.06.2021 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 42364963.

Оскільки на підставі незаконного наказу ГУ ДГК у області за ОСОБА_4 12.11.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку за № 34164942, та у подальшому ним її продано на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2019 № 5838 ОСОБА_3 , то зазначений договір згідно зі ст.ст. 21, 203, 215 ЦК України, ст.152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Крім того, оскільки при набутті у власність ОСОБА_3 спірної ділянки та подальшої передачі її в оренду ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на підставі договору оренди землі від 29.09.2020 не дотримані наведені вище вимоги ЦК України та ЗК України, то є визначені ст.ст.203, 215 ЦК України правові підстави для визнання цього договору оренди недійсним.

ГУ ДГК у області, видаючи наказ щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог законодавства, діяло не в інтересах держави, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

Водночас, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені держави відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено в ст.19 Конституції України.

Таким чином, повторне безоплатне надання ГУ ДГК у області громадянину земельної ділянки для аналогічних потреб понад встановлену Земельним кодексом України норму не може оцінюватися як воля держави.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави як її власника (подібну правову позицію викладено Верховним Судом, у постановах від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 01.09.2020 у справі №700/460/17 та від 04.11.2020 у справі №363/2301/17).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Як зазначено вище, ОСОБА_4 незаконно заволодів спірною ділянкою, повторно використавши всупереч закону право на безоплатну приватизацію земель по одному й тому ж виду. Відповідно спірна ділянка мала б бути витребувана у ОСОБА_4 на підставі ст.387 ЦК України.

Однак, за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав зазначену земельну ділянку у ОСОБА_4 . Внаслідок продажу цієї ділянки ОСОБА_3 , за ним зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.12.2019 право власності (запис № 34800055).

Разом з тим, згідно з договором оренди землі, ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку в платне користування ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на 10 років.

Отже, на цей час, тимчасовим володільцем спірної земельної ділянки виступає ТОВ «ПРАТ Миколаївське».

Вказують, що витребування спірної ділянки лише від її нинішнього власника ОСОБА_3 не призведе до поновлення прав держави, оскільки перехід права власності за рішенням суду автоматично не припиняє договору оренді; та, тим більше, не зобов`язує орендаря повернути об`єкт оренди його законному власнику.

Отже, врахувавши, що ОСОБА_3 набув у власність спірну земельну ділянку, та в подальшому передав її в оренду, остання має бути витребувана ще й від наступного набувача - ТОВ «ПРАТ Миколаївське» з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки вибула з володіння поза волею держави, як її власника.

За такого, ефективним способом захисту порушених інтересів держави у даному випадку є витребування спірної земельної ділянки у її теперішнього власника ОСОБА_3 та фактичного володільця (орендаря) - ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на підставі ст.388 ЦК України. Саме цей спосіб захисту спроможний призвести до потрібних результатів та забезпечити поновлення порушеного права і виключає необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).

Звернення прокурора до суду фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби по відновленню законності при вирішенні суспільно важливого питання щодо збереження земель сільськогосподарського призначення.

У той же час, відчуження земель із порушенням вимог чинного законодавства не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні, у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи закон набув право власності на неї.

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади з порушенням вимог законодавства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів держави. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Тоді як розпорядження земельною ділянкою державної власності, що відбулося на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.10.2019 № 7301/0/14-19-СГ не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватись вираженням волі держави.

З огляду на це, очевидним є встановлення на законодавчому рівні можливості захисту дійсним власником (яким у даному випадку виступає народ та держава) своїх прав щодо земельної ділянки, яка вибула поза його волею.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23. 11.2000 в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосуванні законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальгої власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується.

Відповідно до правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, п.п. 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, п.п. 46.1, 46.2), від 15.06.2021у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, п.п. 7.15, 7.16) зазначено, що добросовісна особа яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього (добросовісний набувач), вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Однак, як зазначено Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Тобто, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

В даному випадку спірна земельна ділянка набута внаслідок очевидно незаконних дій, оскільки повторне безоплатне отримання ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності є неможливим. Встановивши, що ОСОБА_4 не є мешканцем Веселинівського району Миколаївської області (на момент отримання у власність земельна ділянка знаходилася в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області), відчужує розташовану на цій території земельну ділянку одразу ж після її набуття у власність (12.11.2019), ОСОБА_3 не мав перешкод для того, щоб зваживши на ці обставини проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні договору від 10.12.2019, зокрема і з огляду на джерело отримання відомостей про пропозицію продати земельну ділянку.

Встановлення очевидної незаконності набуття права власності ОСОБА_4 не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з`ясовано покупцем, наприклад під час спілкування з продавцем, або ознайомлення спільно з нотаріусом з відомостями у реєстрі речових прав. Крім того, виявивши бажання ОСОБА_3 самостійно або за допомогою фахівців (юристів) міг з`ясувати обставини набуття нерухомого майна, яке він збирався придбати.

Крім того, ОСОБА_3 є одним із співзасновників ТОВ «ПРАТ Миколаївське», неодноразово був відповідачем в аналогічних судових справах щодо витребування у нього земельних ділянок (рішення Веселинівськош районного суду Миколаївської області від 25.04.2019 у справі № 472/1267/18, від 21.05.2019 у справі № 472/1208/18, від 19.06.2019 у справі № 472/351/19, від 01.07.2019 у справі № 472/21/19, від 01.07.2019 у справі № 472/26/19), які ухвалені у зазначених справах задовго до набуття у власність спірної земельної ділянки у ОСОБА_4 (10.12.2019), що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність поведінки ОСОБА_3 при набутті спірної земельної ділянки у власність та подальшої її передачу в оренду, оскільки він, проявивши розумну обачність та маючи неодноразовий попередній досвід у придбанні таких земельних ділянок, міг вжити заходів з метою перевірки правомірності відчуження ОСОБА_4 спірної земельної ділянки.

При цьому, ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Тим паче, що землі сільськогосподарського призначення займають центральне місце у складі земель України. Виходячи з цього, у ЗК України закріплено принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення та особливі вимоги щодо використання цієї категорії земель.

Отже, з урахуванням зазначених обставин, втручання у право на мирне володіння майном відповідачів, є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Разом з тим, чинне законодавство надає відповідачам додаткові ефективні засоби юридичного захисту у разі задоволення позовних вимог. Так, ОСОБА_3 не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4 , в якого придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до ч.І ст.661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-251 Оце 15.

Окрім того, ТОВ «ПРАТ Миколаївське», після ухвалення рішення за цим позовом, також не позбавлене можливості пред`явлення вимоги до особи, у якої отримало спірну ділянку у користування ( ОСОБА_3 ), про відшкодування завданих йому збитків, як тимчасовому землекористувачу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14ц, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19).

Зі змісту положень ч.4 ст.56 ЦПК України, ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, а також у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, «не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до чинного на момент прийняття наказу про передачу у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки законодавства, власником та органом, уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Миколаївської області було Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

З 27 травня 2021 року набули чинності зміни до ЗК України, а саме у п.24 розділу X Перехідних положень вказано, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до ч.1ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

До повноважень сільських рад у галузі земельних відносин, відповідно до ст.ст. 83, 122 ЗК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Сільські ради на їхній території передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності, є Степівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у власність територіальної громади в особі саме цього органу.

Відповідно до ст.ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Таким чином, на даний час, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Степівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, яка має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, сільською радою, за наявного порушення інтересів держави, жодних заходів щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність не вжито.

Так, Вознесенською окружною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави 15.02.2022 на адресу Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області направлено запит про вжиті радою заходи на усунення порушень інтересів держави.

Листом від 25.02.2022 № 201/02-14 Степівська сільська рада повідомила, що про факт недобросовісної поведінки з боку ОСОБА_4 стосовно зловживання своїм правом, що полягає у повторному отриманні земельної ділянки з одним і тим самим цільовим призначенням стало відомо із отриманого запиту, оскільки технічної можливості перевіряти наявність отриманих громадянами земельних ділянок в порядку безоплатної приватизації по всій території України та території Степівської сільської ради не має. Інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у вільному доступі відсутня, крім того, при передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області земель державної власності у комунальну власність, інформаційна база також не передавалась. У зв`язку з чим, Степівська сільська рада не вживала заходів, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства в частині витребування/повернення земельної ділянки у комунальну власність Степівської сільської ради.

При цьому, сільською радою взагалі не вжито інших заходів на захист інтересів держави, які є очевидними й очікуваними за даних обставин. Наприклад, не проінформовано про вивчення правових підстав відведення спірної ділянки, не розпочато листування з органами прокуратури для отримання копій документів з приводу встановлених порушень закону відносно спірної ділянки для подальшого реагування, не повідомлено про заходи (у т.ч. ті, які вживатимуться у майбутньому) щодо реального відновлення інтересів держави загалом та громади зокрема, тощо.

Позиція позивача засвідчила не тільки той факт, що заходи на захист інтересів держави відносно спірної земельної ділянки ним не вживатимуться, а й викликала цілком обґрунтований сумнів у тому, що вони взагалі заплановані та/або проводитимуться у майбутньому.

Окрім того, 18.04.2023 з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави на адресу Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області повторно направлено запит про вжиті радою заходи на усунення порушень інтересів держави.

Листом № 491/02-15 від 01.05.2023 Степівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області повідомила, що заходи, спрямовані на усунення порушень законодавства в частині витребування спірної земельної ділянки у комунальну власність не вживалися, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Втім, в силу положень ст.ст. 316, 317, 319, п.іч.1 ст.346 ЦК України, вказане лише підтверджує реалізацію відповідачем правомочностей власника такого майна, які полягають, зокрема, у можливості розпорядження належним особі майном на власний розсуд, у тому числі шляхом відмови від права власності, проте не свідчить про правомірність набуття ОСОБА_4 права на земельну ділянку з кадастровим номером4821780600:02:000:0664.

За такого прокурором вказано уповноваженому на захист інтересів держави органу про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави, натомість позивачем чітко повідомлено про відсутність наміру самостійно звернутись за захистом порушених інтересів держави до суду.

Враховуючи вищевикладене, просили витребувати у ОСОБА_3 та у ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на користь держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2024року позовні вимоги задоволено.

Витребувано у ОСОБА_3 та у ТОВ "ПРАТ Миколаївське" на користь держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664, розташовану в межах території Степівської (раніше - Катеринівської) сільської ради Миколаївського (раніше - Веселинівського) району Миколаївської області, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3 10.12.2019 року, про що вчинено запис про право власності 34800055, та яку в подальшому ОСОБА_3 передав в оренду ТОВ "ПРАТ Миколаївське", про що 02.06.2021 року вчинено запис про інше речове право 42364963.

Стягнуто з ОСОБА_3 та з ТОВ "ПРАТ Миколаївське" на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4026,00 гривень, по 2 013,00 грн. з кожного відповідача.

Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11.09.2017 року №6-5802/14-17-СГ вже отримував у приватну власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1820383200:02:000:0181 в межах території Андрушівського району, за межами населених пунктів Городківської сільської ради Житомирської області, право власності на яку зареєстровано 29.09.2017 року за № 226.

Таким чином, ОСОБА_4 використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в межах норм, передбачених ст. 121 ЗК України.

Незважаючи на це, 04 червня 2019 року ОСОБА_4 , через свого представника за довіреністю ОСОБА_5 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання йому, як учаснику АТО, дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. При цьому, в заяві ОСОБА_4 зазначив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ним не використовувалось.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.10.2019 року №7301/0/14-19-СГ ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664, розташовану в межах території Степівської (раніше - Катеринівської) сільської ради Миколаївського (раніше - Веселинівського) району Миколаївської області.

Суд вважав, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області мало можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина в отриманні спірної земельної ділянки, не допустити порушень вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України, а отже, запобігти незаконному вибуттю земельної ділянки з державної власності.

Крім того, судом встановлено, що отримавши у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_4 відчужив її на підставі договору купівлі-продажу № 5838 від 10.12.2019 року, укладеного з ОСОБА_3 , та посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бабіч Л.Ю., про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 34800055, яку в подальшому ОСОБА_3 передав в оренду ТОВ "ПРАТ Миколаївське", про що 02.06.2021 року вчинено запис про інше речове право 42364963.

Тобто, ОСОБА_3 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати.

Оскільки на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за ОСОБА_4 12.11.2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку за № 34164942, та у подальшому ним її продано на підставі договору купівлі-продажу № 5838 від 10.12.2019 року ОСОБА_3 , то зазначений договір згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_4 не з волі власника (держави), а внаслідок того, що ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 , яка діяла в його інтересах, при зверненні до ГУ Держгеокаадстру із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та його затвердження, зазначили недостовірні дані про те, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 не скористався, та внаслідок незабезпечення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області законного надання земельної ділянки, що призвело до подвійного отримання ОСОБА_4 земельних ділянок та до подальшого відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , то за такого, підлягає задоволенню вимога про витребування земельної ділянки від відповідача ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_3 за договором оренди землі від 29.09.2020 року передав спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "ПРАТ Миколаївське".

Таким чином, на час пред`явлення позову, хоча право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , однак вказана земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ "ПРАТ Миколаївське".

У зв`язку із наведеним, суд звертає увагу на те, що витребування спірної земельної ділянки у ТОВ "ПРАТ Миколаївське" без оскарження договору оренди, укладеного із ОСОБА_3 , відповідає вищевикладеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Отже, врахувавши те, що ОСОБА_4 неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, а тому не мав права передавати її власність ОСОБА_3 , який в свою чергу передав її в оренду ТОВ "ПРАТ Миколаївське", то суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 та уТОВ "ПРАТ Миколаївське".

Також, суд зазначив, що підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Як убачається з матеріалів справи, Вознесенська окружна прокуратура зверталася до Степівської сільської ради 15 лютого 2022 року з таким повідомленням, але отримала відповідь 25.02.2022 року, що сільською радою заходи на усунення порушень інтересів держави не вживались.

18 квітня 2023 року Вознесенська окружна прокуратура повторно зверталася до Степівської сільської ради, але листом від 01.05.2023 року Степівська сільська рада повідомила, що заходи на усунення порушень інтересів держави не вживались, оскільки відсутні кошти на сплату судового збору.

Тобто, Степівська сільська рада була обізнана про порушення інтересів держави, однак не вчинила жодних дій щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави.

Таким чином, суд вважає, що прокурор у цій справі повною мірою довів необхідність здійснення захисту інтересів держави.

Щодо строку позовної давності суд зазначив, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах трирічного строку позовної давності було 02 жовтня 2022 року, аЗакон № 540-IXщодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин, який діяв до 30 червня 2023 року, строк позовної давності не є пропущеним.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «ПРАТ Миколаївське» - адвокат СлівінськийІ.О. вказує, що рішення суду першої інстанції є необгрунтованим, винесеним без встановлення обставин, які мають значення для справи, та з неправильним установлення обставин, які мають значення для справи, а також з неправильним застосування норм матеріального права. Тому просили про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що строк позовної давності почав свій відлік з моменту прийняття ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №7301/0/14-19-СГ про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, тобто 02 жовтня 2019 року, і з урахуванням трирічного строку сплив 02 жовтня 2022року.

Суд першої інстанції не звернув увагу і не відобразив в оскаржуваному рішенні той факт, що першочергово, в рамках строку позовної давності, прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області 05 липня 2022 року, а вже звернення до Миколаївського районного суду Миколаївської області відбулось поза межами строку позовної давності 23 травня 2023року.

Зазначає, що дійсно, на всій території України був ведений карантин з 12 березня 2020року, який неодноразово продовжувався, а процесуальний строк, зокрема строк визначений статтею 257 ЦК України, продовжується на строк дії карантину.

Звертає увагу на те, що частина 3 Розділу XII Прикінцевих положень ЦК України передбачає те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Разом з тим, звернувшись до Миколаївського районного суду Миколаївської області (поза межами строку позовної давності) прокурор не звернувся до суду із заявою про поновлення йому строку на звернення до суду.

Також, зазначає, що, подання позову з не додержанням правил підвідомчості/підсудності, навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову, не перериває перебігу позовної давності, проте з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

На його думку, прокурор своїми непослідовними діями допустив пропуск строку позивної давності. Разом з тим, вказані важливі обставини справи, які призвели до порушення строків позовної давності, суд залишив поза увагою, тим самим неповно з`ясував обставини справи, та не надав їм правової оцінки в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову мало бути відмовлено внаслідок пропуску строку позовної давності, про яку ними заявлено у суді першої інстанції.

Щодо добросовісності відповідача вказує, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області саме ж створило проблему наслідки якої відображаються на відповідач.

Суд першої інстанції також зазначив у своєму рішенні, що саме на ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, як державний орган, покладено обов`язок щодо здійснення державного нагляду за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а тому такий державний орган мав можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина ( ОСОБА_4 ) в отриманні спірної земельної ділянки та не допустити порушень вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України, та порядку надання земельних ділянок, а отже, запобігти незаконному вибуттю Земельної ділянки з державної власності.

Таким чином, ОСОБА_3 , як особа, яка заплатила гроші за земельну ділянку, розумно покладаючись на те, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області належним чином виконало свої обов`язки, є добросовісним набувачем, який, тим не менше, за логікою прокуратури та суду першої інстанції, має за власний кошт виправляти ті помилки, які допустила сама держава.

Аналогічний тягар чомусь має нести і ТОВ «ПРАТ Миколаївське», як орендар, який вклав значні кошти у обробіток земельної ділянки, а тепер виявляється, що ніякого права оренди він не набув, що також є непропорційним втручанням в його право на мирне володіння майном.

Задовольняючи позовні вимоги, прокурор не навів, а суд першої інстанції, не оцінив поведінку як ОСОБА_3 , як недобросовісну, зокрема не встановив, що він, в силу об`єктивних обставин, проявивши розумну обачність, міг знати або знав про те, що земельна ділянка вибула з власності держави протиправним шляхом.

Крім того, суд в оскаржуваному рішенні також не оцінив поведінку ОСОБА_3 , як набувача, земельної ділянка, як добросовісну, що вказує на неповне з`ясування обставин справи та необґрунтованість рішення.

Зазначає, що перш ніж винести рішення у нашій справі, суд має з`ясувати чи була воля держави на вибуття земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції не оцінив наказ від 03.07.2019 №4352/0/14-19-СГ та від 02.10 2019 №7301/0/14-19-СГ на предмет того, що власник земельної ділянки дотримався відповідного порядку, навіть за умови того, що ОСОБА_4 не мав права отримувати земельну ділянку вдруге, та беззаперечно погодив її передачу у власність ОСОБА_3 ,. Залежно від такої оцінки, враховуючи інші досліджені докази, суд мав би визначити, що земельна ділянка вибула з володіння держави в особі належного органу за її волі, навіть за умови того, що могли мати місце певні процедурні порушення.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про правомірність втручання в право ОСОБА_3 на мирне володіння майном не відповідають нормам процесуального права щодо законності й обґрунтованості, завданням цивільного судочинства, а також критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції не дослідив питання щодо дотримання принципу «пропорційності» через призму «справедливої рівноваги» (балансу) між суспільними і приватними інтересами, яка включає необхідність з`ясування питання щодо понесення особою «індивідуального і надмірного тягара».

На його думку, витребовуючи від нинішнього власника спірну земельну ділянку і повертаючи її у державну власність, залишається не з`ясованим та не дослідженим питання щодо законності такого висновку та «індивідуального і надмірного тягара» цієї особи, яка набула спірне майно у законний спосіб - на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

Посилання суду першої інстанції, що задоволення суспільного, публічного інтересу переважає приватний інтерес, а також що витребування такої земельної ділянки у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном не підтверджено будь-якими доказами.

Разом із тим не враховано, що у діях відповідачів - суд першої інстанції не вбачав протиправних дій,

Також не зрозуміло, яким чином, витребування земельної ділянки із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, переслідує легітимну мету, з огляду необхідності контролю за її використанням або збереженням відповідно до загальних, або локальних інтересів відповідної територіальної громади.

У відзиві прокурор просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Правом на подачу відзиву інші учасники справи не скористалися.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлялися належним чином, проте у судове засідання позивач Степівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, відповідач ОСОБА_3 та треті особи Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 не з`явилися. Проте їх неявка в силу присів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

У судовому засідання представник відповідача ТОВ «ПрАТ Миколаївське» апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення.

Прокурор апеляційну скаргу не визнала, просила залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує,, зокрема, чи оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається: в апеляційній скарзі ТОВ «ПрАТ Миколаївське» (далі- Товариство) просить скасувати рішення суду першої інстанції як в частині задоволених позовних вимог до Товариства, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 . Між тим відповідач ОСОБА_3 не скористалися своїм правом подачі апеляційної скарги чи приєднання до неї. Така процесуальна поведінка інших відповідача ОСОБА_3 свідчить про його повну згоду з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до нього.

Аналіз аргументів апеляційної скарги свідчить, що Товариство не навело переконливих доводів, яким чином оскаржуване судове рішення порушує його права та інтереси в частині задоволення позовних вимогТовариства, за умови, що ОСОБА_3 не оскаржив його в апеляційному порядку, тобто погодився з рішенням суду першої інстанції в частині позовних вимог до нього.

За такого, предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ТОВ «ПРАТ Миколаївське», в іншій частині судове рішення відповідно до частини 1 статті 367ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11 вересня 2017року № 6-5802/14-17-СГ отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1820383200:02:000:0181 в межах території Андрушівського району, за межами населених пунктів Городківської сільської ради Житомирської області, право власності на яку зареєстровано 29 вересня 2017 року за № 226 (т.1 а.с.15,17).

Отже, ОСОБА_4 використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в межах норм, передбачених статтею 121 ЗК України.

Незважаючи на це, 04 червня 2019 року ОСОБА_4 , через свого представника за довіреністю ОСОБА_5 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання йому як учаснику АТО, дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. При цьому, в заяві ОСОБА_4 зазначив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ним не використовувалось.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 жовтня 2019 року №7301/0/14-19-СГ ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664, розташовану в межах території Степівської (раніше - Катеринівської) сільської ради Миколаївського (раніше - Веселинівського) району Миколаївської області ( т.1 а.с.18).

На підставі вказаного наказу державним реєстратором Веселинівської районної державної адміністрації Якименко О.А. 12 листопада 2019 року за № 34164942 зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку( т.1 а.с.13).

За договором купівлі-продажу № 5838 від 10 грудня 2019 року ОСОБА_4 продав належну йому вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бабіч Л.Ю., про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 34800055 від цієї дати. 21 грудня 2019 відомості про набуття ОСОБА_3 прав власності було внесено до реєстру прав власності на нерухоме майно.

29 вересня 2020 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ПрАТ «Миколаївське» було укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Речове право оренди зареєстровано державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В. 02 червня 2021 року, запис про інше речове право 42364963.

Задовольняючи позовні вимоги суд інстанції дійшов висновку про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 та у ПрАТ «Миколаївське» оскільки ОСОБА_4 неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, а відтак не мав права передавати її власність ОСОБА_3 , який в свою чергу передав її в оренду ТОВ «ПрАТ Миколаївське». Витребування спірної земельної ділянки у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Згідно з частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17.

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_4 незаконно заволодів земельною ділянкою з кадастровим номером 4821780600:02:000:0664.

Згідно з договором купівлі-продажу від 10 грудня 2019 року ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 , який в свою чергу 29 вересня 2020 року передав її в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки ТОВ «ПрАТ «Миколаївське».

Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар на підставі договору оренди є користувачем земельної ділянки, не виконуючи при цьому правомочностей власника, лише користуючись властивостями землі для задоволення своїх потреб.

Таким чином,на часпред`явлення позову,хоча правовласності наземельну ділянкубуло зареєстрованоза ОСОБА_3 ,однак вказаназемельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ «ПрАТ «Миколаївське».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем, без попереднього визнання такого правочину недійсним, оскільки у такому разі витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не буде ефективним способом захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати.

При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають:1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки.

З наведеного випливає, що держаній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 672/386/20.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимогзакономможе встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1,5статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

У цій справі позовна давність починає свій відлік з моменту прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області - 02 жовтня 2019 року, яким передано у власність ОСОБА_4 спірну земельну ділянку. За такого, останнім днем звернення до суду з позовом у межах трирічного строку позовної давності було 02 жовтня 2022 року.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв як на час закінчення строку у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу до відповідачів (02 жовтня 2022 року), так і на час звернення до суду з цим позовом (23 травня 2023 року). Постановою Кабінету міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX доповнено пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично. Таким чином суд першої інстанції правильно вважав, що при зверненні прокурора до суду з цим позовом позовна давності не є пропущеною.

Посилання в апеляційні скарзі на порядок вирішення питання про поновлення строку, яке за змістом належить пункту 3 розділ ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, а не Цивільного кодексу України як зазначив апелянт, є помилковим, оскільки цим пунктом роз`яснювався порядок поновлення пропущеного процесуального строку на вчинення сторонами процесуальних дій передбачених ЦПК України, і до вирішення питання про застосування позовної давності, яка передбачена нормами матеріального права, застосована бути не може.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то у колегії суддів з урахуванням положень частини 13 статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське», подану адвокатом Слівінським Ігорем Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 04 вересня 2024 року.