Постанова

від 28.08.2024 по справі 906/10/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Справа № 906/10/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/10/23 (суддя Вельмакіна Т.М.)

час та місце ухвалення рішення: 20 листопада 2023 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:20 год; повний текст рішення складено 30 листопада 2023 року

за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до

Відповідача 1 Житомирської міської ради

Відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІРУН"

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди

за участю представників сторін:

від Прокурора - Гарбарук В.А.;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Кучеров І.В.; Вернидуб Д.В..

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради (надалі Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІРУН" (надалі Відповідач 2) про:

·визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду Відповідачу 2;

·визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №72 від 1 вересня 2022 року, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 та застосування наслідків недійсного правочину;

·скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за Відповідачем 2 (запис про інше речове право №47793461 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що Відповідач 1 без проведення аукціону не вправі самостійно визначати розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування майна, оскільки приписами статті 120 Земельного кодексу України визначено не тільки обсяг прав на землю, який переходить у зв`язку з набуттям прав на нерухомість, а й розмір такої земельної ділянки (лише під майном, яке на ній розміщено), тому земельна ділянка, що не знаходиться під майном, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування (тобто не перебувала в користуванні або власності попереднього власника майна), не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, і не може передаватися в оренду інакше, як шляхом проведення земельного аукціону.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у договорі купівлі-продажу частини нерухомого майна від 7 червня 2018 року відсутнє посилання на розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором. Також суд вкзаав, що матеріали справи не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником нерухомого майна права власності або права користування земельною ділянкою, що розташована під нерухомим майном (за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90) власником якого, на час виникнення спірних відносин, є Відповідачі. За вказаного місцевий господарський суд виснував, що за відсутності в попереднього власника нерухомого майна належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

Суд першої інстанції вказав, що Відповідач 2 як власник нерухомого майна, яке знаходиться на землях комунальної власності у порядку, передбаченому статтями 122-124, частиною 2 статею 134 Земельного кодексу України, звернувся до уповноваженого органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення, у якому зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

Окрім того місцевий господарський суд зазначив, що приймаючи до уваги, що станом на дату прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав (кадастровий номер 1810136600:06:028:0043), на спірній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна, а саме киснева станція, право власності на яку зареєстровано за Відповідачем 2, тому право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах.

Суд першої інстанції щодо доводів Прокурора про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки до розміру площі нерухомого майна, яке на ній знаходиться, вказав, що відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок - кисневу станцію, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, її загальна площа складає 141,0 кв.м.. Однак, як зауважив суд вбачається з матеріалів справи, Прокурор не надав жодних доказів на підтвердження обставин неспівмірності розміру земельної ділянки, розміру нерухомого майна, що на ній знаходиться, та що Прокурор не заявляв клопотання про призначення експертизи, з метою визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі, обмежившись виключно посиланнями на ті обставини, що розмір земельної ділянки значно перевищує площу будівлі, що на ній знаходиться.

Прокурор, не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 2-9), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Прокурор звертає увагу апеляційного суду на те, що Відповідач 1 без проведення аукціону не вправі самостійно визначати розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування майна, оскільки приписами статті 120 Земельного кодексу України визначено не тільки обсяг прав на землю, який переходить у зв`язку з набуттям прав на нерухомість, а й розмір такої земельної ділянки (лише під майном, яке на ній розміщено), тому земельна ділянка, що не знаходиться під майном, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування (тобто не перебувала в користуванні або власності попереднього власника майна), не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, і не може передаватися в оренду інакше, як шляхом проведення земельного аукціону.

Прокурор зазначає, що оспорюваним рішенням Відповідача 1 надано в оренду земельну ділянку площею 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі загальною площею 141 кв.м. (або 0,0141 га), і, що площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду, більш ніж у 40 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка під нерухомістю сформована на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, землі під вказаним об`єктом нерухомості сформовані в земельну ділянку, як об`єкт цивільних прав вперше, а тому Прокурор вважає, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних відносин.

З огляду на наведене, Прокурор вважає, що рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року в частині затвердження Проекту землеустрою та передачі в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки площею 0,5710 га по вул. Сергія Параджанова, 90 в м. Житомирі прийнято з порушенням вимог законодавства, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку. У зв`язку з тим, що на підставі незаконного, на переконання Прокурора, рішення між Відповідачами 1 та 2 укладено договір оренди земельної ділянки від 1 вересня 2022 року, зазначений договір підлягає визнанню недійсним як похідний правочин від оскаржуваного рішення, а також у зв`язку з його невідповідністю закону із застосуванням наслідків його недійсності, а також наявні підстави для скасування в судовому порядку державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) Відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора та запропоновано сторонам в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали направити до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 27).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2024 року розгляд апеляційної скарги призначено на 6 березня 2024 року об 15:00 год..

Через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду 4 березня 2024 року від Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому, з підстав, наведих у даному відзиві, Відповідач 2 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 зауважив, що станом на дату прийняття (1 вересня 2022 року) Відповідачем 1 оскаржуваного рішення, право власності на об`єкт нерухомого майна - кисневу станцію за адресою: за адресою: м. Житомир, вул. Параджанова Сергія (вулиця Баранова), буд. 90, на підставі договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 27 червня 2018 року та договору про поділ часток нерухомого майна від 27 червня 2018 року було зареєстровано за Відповідачем 2. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка вже мала кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та право комунальної власності Відповідача 1 на неї зареєстровано в Державному реєстрі речових, що свідчить про факт її сформованості. Слід зауважити, що Відповідач 2, як власник нерухомого майна, яке знаходиться на землях комунальної власності у порядку, передбаченому статтями 122-124, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, звернувся до уповноваженого органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення, у якому зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Відповідач 2 вказав, що станом на дату прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав (кадастровий номер 1810136600:06:028:0043), на спірній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна, а саме: киснева станція, право власності на яку зареєстровано за відповідачем2, тому право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах. Відповідач виснує, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. Констатує, що оскільки, судом під час розгляду справи і перевірки доводів Прокурора не встановлено достатніх підстав для визнання недійсним та скасування рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року, то відповідно відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №72 від 1 вересня 2022 року, укладеного на виконання даного рішення (том 2, а.с. 34-38).

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 6 березня 2024 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в справі №906/10/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18. Зобов`язано учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 (том 1, а.с. 50-51).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2024 року поновлено провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/10/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28 серпня 2024 року о 15:20 год..

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Маціщук А.В., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 27 серпня 2024 року за №01-05/811 призначено заміну судді-члена колегії в справі №906/10/23. Відповідно до витягу з повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 серпня 2024 року прийнято справу № 906/10/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

В судове засідання від 28 серпня 2024 року представник Відповідача 1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 7 серпня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі (том 2, а.с. 57).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України,по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Відповідача 1, оскільки останній не скористався своїми правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 28 серпня 2024 року Прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити. Прокурор вказав, що Відповідач 1 без проведення аукціону не вправі самостійно визначати розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування майна, оскільки приписами статті 120 Земельного кодексу України визначено не тільки обсяг прав на землю, який переходить у зв`язку з набуттям прав на нерухомість, а й розмір такої земельної ділянки, тому земельна ділянка, що не знаходиться під майном, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, і не може передаватися в оренду інакше, як шляхом проведення земельного аукціону. Також Прокурор зазначає, що оспорюваним рішенням Відповідача 1 надано в оренду земельну ділянку площею 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі загальною площею 141 кв.м., і, що площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду, більш ніж у 40 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване. Прокурор вважає, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних відносин. Також Прокурор вказав, що рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року в частині затвердження Проекту землеустрою та передачі в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки площею 0,5710 га по вул. Сергія Параджанова, 90 в м. Житомирі прийнято з порушенням вимог законодавства, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку. У зв`язку з тим, що на підставі незаконного, на переконання Прокурора, рішення між Відповідачами 1 та 2 укладено договір оренди земельної ділянки від 1 вересня 2022 року, зазначений договір на його переконання підлягає визнанню недійсним як похідний правочин від оскаржуваного рішення, а також у зв`язку з його невідповідністю закону із застосуванням наслідків його недійсності. Окрім того Прокурор вказав, що наявність підстав для скасування в судовому порядку державної реєстрації іншого речового права Відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки.

В судовому засіданні, від 28 серпня 2024 року представник Відповідача 2 заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому представник зауважив, що на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка вже мала кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та право комунальної власності Відповідача 1 на неї зареєстровано в Державному реєстрі речових, що свідчить про факт її сформованості. Представник вважає, що Відповідач 2, як власник нерухомого майна, яке знаходиться на землях комунальної власності у порядку, передбаченому статтями 122-124, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, звернувся до уповноваженого органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення, у якому зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, а також те, що на спірній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна (а саме: киснева станція), право власності на яку зареєстровано за Відповідачем 2, тому за його доводами право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах. Представник Відповідача 2 вказав, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. Констатував, що оскільки, судом під час розгляду справи і перевірки доводів Прокурора не встановлено достатніх підстав для визнання недійсним та скасування рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року, то Відповідач 2 виснував, що відповідно відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №72 від 1 вересня 2022 року, укладеного на виконання даного рішення.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задоволити. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 27 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житар" (надалі - Продавець) та Відповідачем 2 укладений договір купівлі-продажу частини нерухомого майна (надалі Договір купівлі-продажу; том 1, а.с.20-21).

Відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу Продавець передав у власність, а Відповідач 2 прийняв у власність (купує) 24/1000 ідеальних частин комплексу нежитлових будівель та споруд загальною площею 5936,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з підпунктом 1.1.1 пункту 1 Договору купівлі-продажу, 24/1000 ідеальної частини комплексу нежитлових будівель та споруд складається з кисневої станції літ. "Д" площею 141,0 кв.м, до якої належить огорожа №1.

27 червня 2018 року між Продавцем та Відповідачем 2 укладений договір про поділ часток нерухомого майна (том 1, а.с. 23), відповідно до підпункту 1.1.2 пункту 1.1 якого у володіння, користування та розпорядження Відповідача 2 переходить киснева станція літ. "Д" загальною площею 141,0 кв.м, до якої належить огорожа №1 - як окремий об`єкт нерухомого майна.

27 червня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Відповідачем 2 право приватної власності на кисневу станцію загальною площею 141,0 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Параджанова Сергія (вулиця Баранова), буд. 90, на підставі Договору купівлі-продажу та договору про поділ часток нерухомого майна від 27 червня 2018 року (том 1, а.с. 22).

23 травня 2019 року Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею (орієнтовною площею) 0,577 га з метою оформлення права оренди на земельну ділянку за адресою: вул. С.Параджанова, 90, для розміщення та експлуатації основних і допоміжних споруд переробної промисловості (том 1, а.с. 17-35).

Рішенням Відповідача 1 №244 від 5 липня 2021 року "Про надання юридичним особам дозволів на розроблення документацій із землеустрою" на підставі заяви від 23 травня 2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на кисневу станцію від 27 червня 2018 року №129235663 надано Відповідачу 2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5770 га за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (том 1, а.с. 52).

Рішенням Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02) загальною площею 0,5710 га Відповідачу 2 за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90" та передано в оренду на 5 років відповідну земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (том 1, а.с. 40-51).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 серпня 2022 року зареєстровано за Відповідачем 2 право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 площею 0,571 га (том 1, а.с.53).

1 вересня 2022 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладений договір оренди землі №7 (надалі Договір; том 1, а.с.36-39).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Відповідач 1 керуючись рішенням 20 сесії Відповідача 1 восьмого скликання від 14 липня 2022 №546, Положенням про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній і комунальній власності та чинним законодавством надає, а Відповідач 2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90.

Пунктом 3 Договору визначено, що на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна: киснева станція загальною площею 141 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1587486618101, номер запису про право власності 26833133 від 27 червня 2018 року), а також інші об`єкти інфраструктури: електромережа.

Як визначено пунктом 4 Договору, кадастровий номер земельної ділянки: 1810136600:06:028:0043. Договір укладено на 5 (п`ять) років.

2 вересня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію за Відповідачем 2 іншого речового права (права оренди) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 загальною площею 0,5710 га на підставі Договору (том 1, а.с. 53).

Прокурор зазначає, що оспорюваним рішенням Житомирської міської ради надано в оренду земельну ділянку площею 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі загальною площею 141 кв.м (або 0,0141 га), наголошуючи, що площа земельної ділянки, яка надана Відповідачу 2 в оренду, більш ніж у 40 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.

Прокурор зазначає про те, що враховуючи, що спірна земельна ділянка під нерухомістю сформована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, землі під вказаним об`єктом нерухомості сформовані в земельну ділянку, як об`єкт цивільних прав вперше, при цьому, у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних відносин.

Прокурор вважає, що Відповідач 2 у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомості міг відповідно до статтей 120, 124, 134 Земельного кодексу України набути не на конкурентних засадах право власності або користування на земельну ділянку лише під об`єктом нерухомості, загальна площа якої становить 141 кв.м (або 0,0141 га), а право користування на земельну ділянку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, Відповідач 2 може набути лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому статтями 134, 135 Земельного кодексу України.

З огляду на наведене, Прокурор зазначаючи про те, що рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року в частині затвердження Проекту землеустрою та передачі в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки площею 0,5710 га по вул. Сергія Параджанова, 90 в м. Житомирі прийнято з порушенням вимог законодавства, звернувся з позовом до суду, з метою захисту, порушених на його думку, прав держави, про: визнання незаконним та скасування такого рішення в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу 2; визнання недійсним Договору та застосуванням наслідків його недійсності; скасування державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет застосування норм діючого матеріального законодавства України суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

В силу дії статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Досліджуючи обставини звернення Прокурора в особі Позивача з даним позовом до суду, зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо представництва інтересів держави в особі Позивача, колегія суду зауважує, що згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

В силу дії абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (дані висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для предст

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пунктах «б», «в», «є» статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У цій справі Відповідач 1, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною Договору оренди землі). Рішенням від 14 липня 2022 року №546 Відповідач 1 затвердив проект землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 надавши її в оренду для Відповідача 2.

Прокурор оскаржив рішення Відповідача 1 в частині передачі спірної земельної ділянки Відповідачу 2, саме тому визначив Відповідача 1 Відповідачем 1.

У пункті 7.17 постанови від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

У пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

У правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Якщо виходити з обставин цієї справи, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Апеляційний господарський суд вважає, що ща обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Зважаючи на викладене вище, Прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Відповідача 1 та/або Держгеокадастр.

Водночас, Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Схожа правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року по справі № 925/1133/18 провадження № 12-60гс23.

Позов у даній справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада м. Житомира є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування, який є відповідачем у цій справі, в межах його компетенції, встановленої законом, замість якої і діє прокурор.

У даній справі розглядається спір щодо дотримання вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю органами місцевого самоврядування Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Як обґрунтовано Прокурором у позовній заяві, Відповідач 1 при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядився земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяв всупереч інтересам територіальної громади міста, яка надала органу місцевого самоврядування повноваження управляти та розпоряджатись комунальним майном виключно відповідно до закону. Відтак в даному випадку вбачається доведеність Прокурором самостійного позову без визначення органу в інтересах держави (територіального органу міста Житомир), адже Прокурором (в сенсі подачі такого позову) по суті обгрунтовано таке звернення з огляду в такій спосіб захистити суспільний інтерес від свавілля державних органів (в даному випадку Позивача) щодо роздачі на безоплатній основі землі територіальної громади міста Житомир (котрою розпоряджається Позивч) котрі за доводами позову передані зі значним перевищенням розумності таких меж (більш ніж в сорок разів) для такої передачі саме на безоплатній основі.

Згідно з пункту 5.3 статті 288 Податкового кодексу України у разі визначення орендаря на конкурентних засадах розмір орендної плати може перевищувати граничний розмір орендної плати, який становить дванадцять відсотків від нормативної грошової оцінки. Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету. Передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах. Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави. Водночас, спірну земельну ділянку передано в користування з розміром орендної плати - лише 3% від нормативної грошової оцінки, що складає 110 464,06 грн на рік. У той же час, у разі проведення земельних торгів на яких відбулось би перевищення хоча б на 1% граничного без аукціонного розміру орендної плати (13%), остання складала б щонайменше 478 677,59 грн на рік. Таким чином, передача в оренду земель комунальної власності без проведення земельних торгів, у випадках коли вони є обов`язковими, призводить до значного недоотримання коштів місцевим бюджетом та відповідно територіальної громади.

З огляду на все вищеописане, колегія суду виснує, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

Що ж стосується пред`явлення Прокурором позовних вимог, то колегія суду констатує наступне.

Із досліджених в матеріалах справи доказів зважаючи на доводи та заперечення апеляційної скарги Прокурора щодо того, що із загальної площі земельної ділянки 0,5710 га, лише 0,0150 га знаходиться під забудовою - будівлею кисневої станції (площа майна 141 кв.м), що, на переконання Прокурора, свідчить про перевищення відповідної площі у 40 разів, колегія суддів зважаючи на предмет позовних вимог, досліджує питання підставності надання та прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного рішення щодо права оренди на спірну земельну ділянку площею 0,5710 га.

Як вбачається з матеріалів справи та викладеного вище, 27 червня 2018 року між Продавцем та Відповідачем 2 укладений договір про поділ часток нерухомого майна (том 1, а.с. 23), відповідно до підпункту 1.1.2 пункту 1.1 якого у володіння, користування та розпорядження Відповідача 2 переходить киснева станція літ. "Д" загальною площею 141,0 кв.м, до якої належить огорожа №1 - як окремий об`єкт нерухомого майна.

27 червня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Відповідачем 2 право приватної власності на кисневу станцію загальною площею 141,0 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Параджанова Сергія (вулиця Баранова), буд. 90, на підставі Договору купівлі-продажу та договору про поділ часток нерухомого майна від 27 червня 2018 року (том 1, а.с. 22).

23 травня 2019 року Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею (орієнтовною площею) 0,577 га з метою оформлення права оренди на земельну ділянку за адресою: вул. С.Параджанова, 90, для розміщення та експлуатації основних і допоміжних споруд переробної промисловості (том 1, а.с. 17-35).

Рішенням Відповідача 1 №244 від 5 липня 2021 року "Про надання юридичним особам дозволів на розроблення документацій із землеустрою" на підставі заяви від 23 травня 2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на кисневу станцію від 27 червня 2018 року №129235663 надано Відповідачу 2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5770 га за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (том 1, а.с. 52).

Відповідач 2 з приводу позовних вимог Прокурора зауважив, що оскільки станом на дату прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 була сформована як об`єкт цивільних прав та на ній знаходився об`єкт нерухомого майна належний на праві власності Відповідачу 2, то його право оренди в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1-2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, нормами земельного та цивільного законодавства імперативно передбачено перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. При цьому, формування спірної земельної ділянки саме як об`єкта цивільних прав відбулося за виготовленими Відповідачем 2 відповідними документами.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що аналіз статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій знаходиться вказане майно, в тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що у договорі купівлі-продажу частини нерухомого майна від 7 червня 2018 року відсутнє посилання на розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором.

Матеріали справи не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником нерухомого майна права власності або права користування земельною ділянкою, що розташована під нерухомим майном, за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, власником якого, на час виникнення спірних відносин, є відповідач.

За вказаного колегія суду враховує, що за відсутності в попереднього власника нерухомого майна належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року по справі №910/5201/19.

Вищевказане в свою чергу, не враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення. Водночас, статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відтак, зважаючи на доводи Відповідача 2 щодо формування земельної ділянки на час укладення оскаржуваного Договору, з призми дії вищеописаних норм матеріального права, колегія суддів виснує, що передбачений чинним законодавством порядок набуття та реалізації права на землю не ставить застосування вимог статтей 124, 134 Земельного кодексу України в залежність від факту формування або ні земельної ділянки як об`єкту цивільних прав.

В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що Прокурор обгрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що оспорюваним рішенням Відповідача 1 надано в оренду земельну ділянку площею 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі загальною площею 141 кв.м (або 0,0141 га). Таким чином, площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду, що більш ніж у 40 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.

Колегія суддів зауважує, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями статтями 134, 135 Земельного кодексу України (на що суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення уваги не звернув).

Дана правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі №910/5201/19, постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року в справі №910/9028/19, від 9 квітня 2020 року в справі №910/2942/19.

При цьому порівнюючи розмір земельної ділянки наданої в оренду - 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі із площею нерухомого майна для розміщення та експлуатації якого й було укладеного оскаржуваний Договір - 141 кв.м. (або 0,0141 га), котра в 40 разів перевищує площу нерухомого майна, колегія суддів зауважує, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотання сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо (в даній же справі сторони не подавали таке клопотання, а тому суд дотримуючись принципу безсторонності виходить з того, що на безоплатній основі мала бути видана земельна ділянка, не менша аніж та, що фактично перебуває під нерухомістю котра належить Відповідачу 2 та яка за матеріалами справи складає 0,015 га).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 910/9028/19 та від 03.03.2021 року у справі № 910/12366/18.

В той же час, колегія суду зауважує, що формування спірної земельної ділянки відповідної площі за відсутності на це підстав здійснювалось саме за ініціативою Відповідача 2, а Відповідач 1 на цьому етапі неналежним чином виконав свої повноваження щодо управління комунальним майном (що належить територіальній громаді міста Житомира), здійснивши це всупереч інтересів територіальної громади надавши Відповідачу 2 дозвіл на безоплатне відведення земельної ділянки.

Унаслідок цього, Відповідачем 2 сформовано земельну ділянку, площа якої значно перевищує площу нерухомого майна. При цьому, з клопотання Відповідача 2, зокрема кадастрового плану ділянки чітко вбачалось, що із загальної площі 0,5770 га лише 0,0150 га перебуває під забудовою, а вся інша частина вільна від неї. З указаного плану також вбачається, що загальна площа ділянки у 38 разів перевищує площу забудови. Водночас, виходячи з наявного на цьому плані каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки, частина ділянки в межах пунктів №№2-8 є більш ніж достатньою для обслуговування наявного нерухомого майна.

Саме тому, на переконання апеляційного господарського суду, у Відповідача 1 ще на початку процедури відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 відсутні підстави для прийняття рішення від 5 липня 2021 року №244 в частині надання Відповідачу 2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5770 га.

Окрім вищеописаного кадастрового плану ділянки, із затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вбачається, що із загальної площі земельної ділянки 0,5710 га, лише 0,0150 га знаходиться під забудовою - будівлею кисневої станції, що свідчить про перевищення відповідної площі у 38 разів, дане вказує, що фактично, на спірній земельній ділянці можливо розмістити 38 аналогічних приміщень (по суті мінімальною площею для обслуговування такої будівлі є 0,0150 га).

Підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак, обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна та котрий аж ніяк не може в десятин разів перевищувати такий мінімальний розмір да ще й з безоплатною передачею такої земельної ділянки, адже це суперучить суспільному інтересу та інтересам територіальної громади міста Житомира, котрі своїм рішенням по суті порушив Відповідач 1.

При цьому оскільки перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, тому розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних та санітарних норм і правил.

Водночас, отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності, у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статтей 134, 135 Земельного кодексу України (чого в даному випадку здійснено не було).

Схожі правові висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року в справі №910/18560/16 та від 9 лютого 2018 року в справі № 910/4528/15-г.

З огляду на вищевстановлене суд вважає рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року незаконним, що є підставою для його скасування. При цьому з огляду на все вищевстановлене Відповідач 1 в межах діючого Законодавства слід (при наявності бажання Відповідача 2 на отримання земельної ділянки, що значно перевищує площу належного йому майна), а не виводити на безоплатній основі з власності територіальної громади земельну ділянку таких розмірів.

Слід також зазначити, що згідно графічних матеріалів, які містяться в проекті землеустрою, об`єкт нерухомості знаходиться виключно в одній частині земельної ділянки, тому у Відповідача 2 була наявна можливість використовувати земельну ділянку значно меншої площі, і яка була б достатня для під`їзду до об`єкту і його обслуговування, виходячи з наявного плану каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки в межах пунктів №№2-8.

Отже, документація із землеустрою не містить даних, що площа земельної ділянки, яка надана Відповідачу 2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , визначена саме у відповідності до зазначених державних будівельних та санітарних норм, в контексті площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна загальною площею 141 кв.м є земельна ділянка площею 0,015 га.

Водночас, колегія суду звертає увагу, що спірну земельну ділянку передано в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, тобто для нового будівництва, а не обслуговування наявного майна (киснева станція), що ще раз вказує на незаконність дій Відповідача 1 по суті спрямований не на користь територіальної громади міста Житомира, а не на користь Відповідача 2.

При цьому, згідно відзиву Відповідача 2, його пояснень про доцільності отримання земельної ділянки саме такої площі останній, стверджується, що дана земельна ділянка відповідної площі ним отримана для будівництва підприємства з переробки зношених автомобільних шин. Відповідно до План-схеми розміщення технологічного процесу Відповідача 2, яка була надана разом з відзивом, на земельній ділянці передбачається будівництво: Складу готової продукції, Цеху для підготовки сировини, Цеху переробки сировини та Майданчику для складування сировини. Отже, на спірній ділянці передбачається будівництво 4 додаткових об`єктів нерухомості, що обґрунтовано свідчить про те, що розмір земельної ділянки не відповідає площі, яка необхідна для забезпечення обслуговування саме кисневої станції (для обслуговування котрої, нібито, надавалась Відповідачем 1 для Відповідача 2 за відповідним рішенням земельна ділянка) на безоплатній основі.

Зважаючи на всі вищевстановлені обставини, враховуючи висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 у справі №910/5201/19, колегія суду виснує, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної Відповідачу 2 будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статтями 134, 135 Земельного кодексу України, що в контексті всього вищевстановленого вказує на незаконність рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, Відповідач виносячи оскаржуване рішення №546 від 14 липня 2022 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду Відповідачу 2, діяв не в спосіб та порядок визначений статтями 134, 135 Земельного кодексу України чим порушив права територіальної громади міста Житомир, а також порядок процедури проведення земельних торгів надавши право оренди на позаконкурентній основі без достатніх на те правових підстав.

Зважаючи на те, що як встановлено вище в даній судовій постанові, Відповідач 1 при винесення оскаржуваного рішення №546 від 14 липня 2022 року діяв не в межах та спосіб визначений чинним законодавством України та не в інтересах територіальної громади міста Житомир, що свідчить про наявність у колегії суду правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 1 №546 від 14 липня 2022 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду Відповідачу 2.

Відповідно приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує судове рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні таких позовних вимог.

Що ж стосується позовних вимог про визнання недійсним Договору про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 та застосувати наслідки недійсного правочину, то колегія суду виснує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Зважаючи на те, що вище в постанові встановлено обставини порушення Відповідачем 1 під час винесення рішення від 17 липня 2022 року за №546 норм матеріального права, котрі регулюють процедуру отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності, у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна, зокрема, визначену положеннями статтей 134, 135 Земельного кодексу України, колегія суддів виснує про те, що зміст оскаржуваного правочину суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства (про що описано вище в даній постанові). Дане є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору, укладеного між Відповідачами.

Що ж стосується застосування наслідків недійсного правочину, то колегія суду зважаючи на позовну вимогу про скасування державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі, зазначає, що така позовна вимога за своєю суттю є нічим іншим як застосуванням наслідків недійсності правочину у відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України у вигляді приведення сторін у первісний стан.

Відтак задоволенню підлягає і похідна від них вимога скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за Відповідачем 2 (запис про інше речове право №47793461 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки, оскільки вона була наслідком оспорюваного та визнаного судом недійсними правочину

Відповідно приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимоги щодо визнання недійсними Договору та скасування реєстрації речового права оренди приймаючи нове рішення в цих частинах про задоволення таких позовних вимог.

З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга Прокурора на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року в справі №906/10/23 є підставною та обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Відтак, задовільняючи апеляційну скаргу Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року та приймає нове рішення, яким задоволює позовні вимоги.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В силу дії частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Відповідача 1, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/10/23 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року по справі №906/10/23 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради №546 від 14 липня 2022 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Лірун".

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №72 від 1 вересня 2022 року, укладений між Житомирською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лірун" про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 та застосувати наслідки недійсного правочину.

6. Скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лірун" (запис про інше речове право №47793461 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки.

7. Стягнути з Товариству з обмеженою відповідальністю "Лірун" (10014, м. Житомир, вулиця Рильського, 7, кв. 45; код 2943919215) на користь Житомирської обласної прокуратури (10014, м. Житомир, вул. Л.Качинського, 2; р/р UA5982017203431100010000 11049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172; код 02909950) 7443 грн судових вират по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 11164 грн 50 коп. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

11. Справу №906/10/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 4 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.