Ухвала

від 12.11.2024 по справі 906/10/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 906/10/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірун"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 (головуючий суддя Василишин А. Р., судді Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.)

у справі № 906/10/23

за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Житомирської міської ради і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірун"

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків недійсного правочину, скасування державної реєстрації права оренди,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача-1 - Дідовець Ю. П., відповідача-2 - Вернидуб Д. В., Кучеров І. В., прокурор - Колодяжна А. В.)

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірун" (далі - відповідач-2, скаржник), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 14.07.2022 № 546 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду відповідачу-2;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01.09.2022 № 72, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:06:028:0043 та застосувати наслідки недійсного правочину;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за відповідачем-2 (запис про інше речове право № 47793461 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки.

2. Прокурор посилається на те, що відповідач-1 без проведення аукціону не вправі самостійно визначати розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування майна, оскільки приписами статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено не тільки обсяг прав на землю, який переходить у зв`язку з набуттям прав на нерухомість, а й розмір такої земельної ділянки (лише під майном, яке на ній розміщено), тому земельна ділянка, що не знаходиться під майном, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування (тобто не перебувала в користуванні або власності попереднього власника майна), не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 ЗК України, не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, і не може передаватися в оренду інакше, як шляхом проведення земельного аукціону.

3. Також прокурор звертає увагу, що на спірній земельній ділянці передбачається будівництво додаткових об`єктів нерухомості, що свідчить про те, що розмір спірної ділянки не відповідає площі, яка необхідна для обслуговування майна відповідача-2. Відповідно, додаткова площа, яка отримана відповідачем-2 для нового будівництва, могла бути надана в оренду лише в порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України в ході проведення земельних торгів.

4. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.11.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Місцевий господарський суд виходив із того, що у договорі купівлі-продажу частини нерухомого майна від 07.06.2018 відсутнє посилання на розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором. Також суд вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником нерухомого майна права власності або права користування земельною ділянкою, що розташована під нерухомим майном (за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90) власником якого, на час виникнення спірних відносин, є відповідач-2. За встановлених обставин, суд першої інстанції виснував, що за відсутності в попереднього власника нерухомого майна належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 Цивільного кодексу України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

6. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач-2 як власник нерухомого майна, яке знаходиться на землях комунальної власності у порядку, передбаченому статтями 122-124, частиною другою статті 134 ЗК України, звернувся до уповноваженого органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення, у якому зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Крім того, місцевий господарський суд врахував, що станом на дату прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав (кадастровий номер 1810136600:06:028:0043), на спірній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна, а саме киснева станція, право власності на яку зареєстровано за відповідачем-2, тому право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, в силу положень частини другої статті 134 ЗК України не підлягало продажу на земельних торгах.

7. Суд першої інстанції щодо доводів прокурора про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки до розміру площі нерухомого майна, яке на ній знаходиться, врахував, що відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок - кисневу станцію, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 90, її загальна площа складає 141,0 кв. м. Однак, як зауважив суд, з матеріалів справи вбачається, що прокурор не надав жодних доказів на підтвердження обставин неспівмірності розміру земельної ділянки, розміру нерухомого майна, що на ній знаходиться, та не заявляв клопотання про призначення експертизи, з метою визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі, обмежившись виключно посиланнями на ті обставини, що розмір земельної ділянки значно перевищує площу будівлі, що на ній знаходиться.

8. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.08.2024 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

9. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями статтями 134, 135 ЗК України (на що суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення уваги не звернув).

10. При цьому, порівнюючи розмір земельної ділянки наданої в оренду - 0,5710 га для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі із площею нерухомого майна для розміщення та експлуатації якого й було укладеного оскаржуваний договір - 141 кв. м (або 0,0141 га), котра в 40 разів перевищує площу нерухомого майна, колегія суддів зауважила, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотання сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо (в цій же справі сторони не подавали таке клопотання, а тому суд, дотримуючись принципу безсторонності, виходив з того, що на безоплатній основі мала бути видана земельна ділянка, не менша аніж та, що фактично перебуває під нерухомістю, котра належить відповідачу-2, та яка за матеріалами справи складає 0,015 га).

11. Апеляційний суд зазначив, що згідно з графічними матеріалами, які містяться в проєкті землеустрою, об`єкт нерухомості знаходиться виключно в одній частині земельної ділянки, тому у відповідача-2 була наявна можливість використовувати земельну ділянку значно меншої площі, і яка була б достатня для під`їзду до об`єкту і його обслуговування, виходячи з наявного плану каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки в межах пунктів №№ 2-8. Отже, документація із землеустрою не містить даних, що площа земельної ділянки, яка надана відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вулиці Сергія Параджанова, 90 в місті Житомирі, визначена саме у відповідності до державних будівельних та санітарних норм, тому необхідною для обслуговування нерухомого майна загальною площею 141 кв. м є земельна ділянка площею 0,015 га.

12. Водночас, колегія суду звернула увагу, що спірну земельну ділянку передано в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, тобто для нового будівництва, а не обслуговування наявного майна (киснева станція), що ще раз вказує на незаконність дій відповідача-1, по суті спрямованих не на користь територіальної громади міста Житомира, а не на користь відповідача-2.

13. Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідач-1 при прийнятті оскаржуваного рішення від 14.07.2022 № 546 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права користування земельними ділянками та уточнення місця розташування земельної ділянки" в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 та надання її в оренду відповідачу-2, діяв не в спосіб та порядок, визначений статтями 134, 135 ЗК України, чим порушив права територіальної громади міста Житомир, а також порядок процедури проведення земельних торгів надавши право оренди на позаконкурентній основі без достатніх на те правових підстав.

14. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення відповідачем-1 під час прийняття оскаржуваного рішення норм матеріального права, котрі регулюють процедуру отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності, у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна, зокрема, визначену положеннями статей 134, 135 ЗК України, колегія суддів апеляційного суду виснувала про те, що зміст оскаржуваного правочину суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним укладеного відповідачами договору.

15. Також колегія судів суду апеляційної інстанції задовольнила і похідну вимогу про скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:06:028:0043 за відповідачем-2 (запис про інше речове право № 47793461 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки, оскільки вона була наслідком оспорюваного та визнаного судом недійсним правочину.

16. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

17. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не було враховано висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17.

19. За доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не було враховано положень статті 66 ЗК України, яка містить поняття "земель промисловості" та вказує, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

20. Всупереч цьому, суд апеляційної інстанції не дослідив наявність на спірній земельній ділянці об`єктів, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, а обмежився лише констатацією площі споруди, а не всього комплексу, не дослідив та не врахував наявність на спірній земельній ділянці під`їзних шляхів, інженерних мереж та комунікацій для обслуговування належної відповідачу-2 споруди.

21. За доводами скаржника, апеляційним судом також не було враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17 в аналогічній справі.

22. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, яким визначено, зокрема, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

23. Також скаржник наголошує на тому, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, з якої вбачається, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

24. Скаржник вважає, що прокурор не надав жодних доказів на підтвердження обставин неспівмірності розміру земельної ділянки, розміру нерухомого майна, що на ній знаходиться, також прокурор не заявляв клопотання про призначення експертизи з метою визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі.

25. Заразом суд апеляційної інстанції зазначив, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотання сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо, при цьому констатував, що в цій справі сторони не подавали таке клопотання. Але суд апеляційної інстанції не застосував до позивача наслідку неподання клопотання про призначення експертизи як доказу на підтвердження підстав позову, а порушивши принцип неупередженості та безсторонності суду, прийняв позицію прокурора, взявши до уваги його математичні розрахунки без врахування чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

26. Крім того, скаржник зазначає про неправомірність втручання у право мирного володіння та користування спірною земельною ділянкою з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

27. Також скаржник наголошує на тому, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду неправильно вказано місцезнаходження відповідача-2 та ідентифікаційний код.

28. Відповідач-1, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

29. Відповідач-1 звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17 та зазначає, що суд обмежився лише констатацією площі споруди, а не всього комплексу, не дослідив та не врахував наявність на спірній земельній ділянці під`їзних шляхів, інженерних мереж та комунікацій для обслуговування належної відповідачу-2 споруди.

30. Також відповідач-1 зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

31. Відповідач-1 наголошує, що є органом місцевого самоврядування з відповідними повноваженнями на здійснення дискреційних повноважень. Тому, твердження прокурора про те, що передача земельної ділянки, щодо якої органом місцевого самоврядування отримано визначені договором кошти, суперечить суспільному інтересу та інтересам територіальної громади, не відповідає дійсності, оскільки згідно з укладеним договором щодо спірної земельної ділянки відповідачем-1 отримано до бюджету міста кошти, які на момент слухання справи вже відповідним чином розподілені на визначені потреби. На думку відповідача-1, провадження у цій справі може слугувати причиною для застосування двосторонньої реституції, що суперечить інтересам сторін, оскільки в подальшому, обидві сторони будуть позбавлені визначеного майна, таких як гроші та земельна ділянка, яку вже використовують для визначених цілей.

32. Крім того, за доводами відповідача-1 судом апеляційної інстанції не враховано й висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21.

33. Прокурор, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

34. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у цій справі з огляду на таке.

35. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

36. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

37. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

38. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

39. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

40. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

41. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

42. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке. При цьому колегія суддів враховує, що специфічним для справи, що розглядається, є питання правомірності надання в оренду земельної ділянки, яка є значно більшою за розміром, ніж розташоване на ній належне відповідачу-2 майно, а також та обставина, що спірну земельну ділянку відповідно до встановлених у справі обставин передано в оренду для нового будівництва.

43. Так, предметом позову у справі № 910/13129/17, на яку посилається скаржник, були вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсіті" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та визнання відсутності права. В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилався на те, що земельна ділянка передана товариству з порушенням вимог чинного законодавства, площа земельної ділянки значно перевищує площу нерухомого майна, тому прокурор вважав, що частина земельної ділянки мала передаватися у користування виключно на конкурентних засадах.

44. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Верховний Суду, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, врахував, що положеннями частини другої статті 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). При цьому судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у користування товариству для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури та встановлено, що категорія землі - промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. За вказаних обставин Суд визнав доводи прокурора про те, що спірну земельну ділянку товариству було передано у користування із порушенням чинного на той час законодавства, необґрунтованими.

45. Заразом у справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним рішенням відповідача-1 передано відповідачу-2 в оренду земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Відтак судами не встановлено, що відповідачу-2 земельна ділянка надавалась в оренду для будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, що відповідно до частини другої статті 134 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що виключало передачу її в користування на конкурентних засадах.

46. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/13129/17 та у справі, що розглядається, а посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

47. У справі № 910/23595/17, на яку також посилається скаржник, предметом розгляду були позовні вимоги заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та визнання відсутності права. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що рішення міської ради було прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передача спірної земельної ділянки в оренду відбулася без проведення земельних торгів та з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

48. Заперечуючи проти позову, товариство наголошувало на тому, що належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна складається із трьох окремих будівель, які розташовано на спірній земельній ділянці окремо один від одного на певних відстанях і таке розміщення будівель на місцевості потребує наявності під`їздів (підходів). Крім того, відповідно до проектної документації із землеустрою, яка міститься в матеріалах справи, частина зазначеної земельної ділянки перебуває у межах червоних ліній, а частина - в захисній смузі комунікацій, тому її використання можливе лише як проїзд / прохід до належних товариству об`єктів нерухомості та для проведення комунікацій до цих об`єктів. У сукупності зазначені обставини пояснюють конфігурацію спірної земельної ділянки та її площу.

49. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019, позов задоволено в повному обсязі. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, вказав, зокрема, що прокурор у порушення вимог чинного законодавства не зазначив, яка площа спірної земельної ділянки, необхідна для обслуговування придбаної нерухомості, перейшла до товариства та не спростував висновок міської ради про розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості, а суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема проектну документацію із землеустрою.

50. Колегія суддів зазначає, що хоча й обставини отримання відповідачами права користування земельними ділянками у розмірі більшому, ніж розміщене на них належне відповідачам нерухоме майно, є спільними у справі, що розглядається, та у справі № 910/23595/17, водночас, обставини щодо складових будівель та їх розташування на земельних ділянках, місцевості, на якій таке майно розташоване, є відмінними.

51. Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, на яку посилається скаржник, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. Крім того, зазначеною постановою не закінчено розгляд справи, а направлено справу на новий розгляд, за результатами якого позовні вимоги прокурора були задоволені у зв`язку із недотримання міською радою вимог чинного законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення та передачі товариству спірної земельної ділянки в оренду без проведення аукціону та порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови. Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, що містяться в остаточній постанові Верховного Суду у справі, на яку посилається скаржник.

52. У справі № 910/9028/19, на яку також посилається скаржник, спір виник між заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 4 та Київською міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" щодо знання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджував, що площа земельної ділянки значно перевищує площу нерухомого майна, що знаходиться на ній, відтак на підставі спірного рішення міської ради товариство може набути на неконкурентних засадах право користування земельною ділянкою площею, не більшою за площу розташованого на ній нерухомого майна, а решту частини земельної ділянки має право набути виключно на конкурентних засадах.

53. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю. Заразом постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції.

54. Також Верховний Суд звернув увагу, що в силу положень частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 14, частин першої - третьої статті 74, статей 80, 81 ГПК України, саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов`язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто якщо відповідачі посилаються в запереченнях на позов, що визначення площі спірної земельної ділянки для обслуговування лише самих об`єктів нерухомості в 55 разів більше площі цих об`єктів нерухомості відповідало нормам законодавства, процесуальні норми покладають на них (відповідачів) рівнозначний обов`язок довести такі свої заперечення відповідними доказами.

55. Водночас апеляційний суд у справі, що розглядається, зауважив, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотання сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил та врахував, що сторони не подавали таке клопотання, а тому, дотримуючись принципу безсторонності, виходив з того, що на безоплатній основі мала бути видана земельна ділянка, не менша аніж та, що фактично перебуває під нерухомістю котра належить відповідачу 2 та яка за матеріалами справи складає 0,015 га.

56. Наведене свідчить про безпідставність посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, оскільки висновків стосовно покладення на прокурора обов`язку щодо заявлення клопотання про призначення експертизи з метою визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі, суд касаційної інстанції у наведеній постанові не робив. Більше того, у справі № 910/9028/19 позов прокурора про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки також було задоволено, що додатково свідчить про відповідність висновків суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог прокурора у справі, що розглядається, висновкам апеляційного та касаційного суду у справі, на яку посилається скаржник.

57. Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, колегія суддів зазначає, що не має вирішального значення для вирішення справи, що розглядається, задоволення судом апеляційної інстанції вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання права користування земельною ділянкою, у задоволенні якої, на думку скаржника, суд повинен був відмовити, тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на зазначену постанову.

58. Колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини стосовно дотримання принципів правомірного втручання в право мирного володіння майном.

59. Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2797/21 дійшла висновку, що з огляду на встановлені обставини неможливості визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки внаслідок того що компетентними державними органами не було визначено межі села Мала Скельова на час укладення оспорюваного договору та врегулювання в договірному порядку процедури усунення таких наслідків, прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у майнове право Товариства з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" на оренду землі, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що задоволення позову прокурора у справі № 912/2797/21 призвело до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушило справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання - товариство, що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

60. Водночас у справі, яка переглядається, не було встановлено подібних зі справою № 912/2797/21 обставин (зокрема, щодо неможливості визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки внаслідок того що компетентними державними органами не було визначено межі села), відтак суд апеляційної інстанції не здійснив непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння спірними земельними ділянками, оскільки останній не набув це право у законний спосіб, адже у наведеному випадку мало місце отримання у користування земельних ділянок поза межами обов`язкової процедури земельних торгів.

61. Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача-1 на постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21, та зазначає, що у цій справі суди відмовили у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку із тим, що прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності використання відповідачем земельної ділянки меншого розміру для обслуговування належних йому об`єктів нерухомості. Заразом у справі, що розглядається, мотивами задоволення позовних вимог прокурора крім протиправності надання в оренду земельної ділянки, яка є значно більшою за розміром, ніж розташоване на ній належне відповідачу-2 майно, була також та обставина, що спірну земельну ділянку відповідно до встановлених у справі обставин передано в оренду для нового будівництва. Відтак, обставини, встановлені у справі, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі № 922/3613/21, правовідносини у цих справах не є подібними. Зазначене у цьому пункті стосується також і справи № 922/1323/20, посилання на яку міститься у вказаній постанові від 21.03.2023 (посилання у відзиві (в частині цитати висновків з цієї постанови) на інші постанови є декларативними і відхиляються Судом, оскільки невідповідності цим висновкам зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається).

62. Заразом колегія суддів відхиляє і посилання відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та вважає за необхідне зазначити, що висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог у справі, що розглядається, цілком відповідає висновкам, викладеним у зазначеній постанові. Так, у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення ради земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу з тих підстав, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів.

63. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що покладені в основу касаційної скарги посилання відповідача-2 на те, що суд попередньої інстанції надав неправильну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, а також доводам сторін, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення.

64. Заразом скаржник не врахував, що відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

65. Окрім того, відповідні доводи відповідача-2 не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною другою статті 287 ГПК України.

66. Підсумовуючи все зазначене, колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

67. Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку); після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

68. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі, що розглядається, правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у цій справі.

69. Усі інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані (зокрема, зазначені у пункті 26 цієї ухвали), підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірун" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 906/10/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил