Постанова

від 04.09.2024 по справі 705/4950/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1406/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/4950/20 Категорія: 311010200 Єщенко О. І. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіКарпенко О.В., Сіренко Ю.В.секретар Матюха В.І.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача адвоката Трепака О.І. та представників відповідачів адвоката Демченка С.М. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 (повний текст складено 12.07.2024, суддя в суді першої інстанції Єщенко О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Уманське лісове господарство», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, яким просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Уманське лісове господарство» №189-К від 30.11.2020 «Про припинення трудового договору», яким його звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновити його з 30.11.2020 на посаді Начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство»; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 35130,62 грн., яка складається із доплати за науковий ступінь кандидата наук - 8022,85 грн. і надбавки за складність та напруженість у роботі - 27107,77 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням за період з 01.12.2020 до дати набрання законної сили рішенням суду про поновлення на роботі, врахувавши середньоденний заробіток в сумі 664,10 грн.

В обґрунтування зазначено, що 29.12.2006 він був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства. 23.04.2007 був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП «Уманське лісове господарство і 24.04.2007 зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення. 03.01.2011 переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП «Уманське лісове господарство», а 01.09.2015 на посаду начальника відділу використання лісових ресурсів та реалізації продукції.

30.11.2020 наказом в.о. директора ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к позивача звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв?язку із скороченням чисельності працівників. Позивач зазначає, що при попередженні його про звільнення, йому не було запропоновано жодної з вакантних посад, на які згодом були переведені інші особи, не дивлячись на те, що він також звертався із відповідними заявами про переведення. Йому було запропоновано лише одну вакантну посаду в день його фактичного звільнення, проте, він відмовився, оскільки вважав її нерівнозначною тій, яку він займав до моменту звільнення. Згідно до вимог ст. 42 КЗпП України, йому, як особі, у якої є двоє утриманців (неповнолітніх дітей), мала бути надана перевага при залишенні на роботі шляхом переведення на вільні посади лісничих в Потаському або Монастирищенських лісництвах. Відповідачем не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України стосовно того, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з безперервним стажем роботи на даному підприємстві, а також те, що позивач має вищу освіту, науковий ступінь кандидата економічних наук, тривалий час працює на керівних посадах, а у відповідача працює понад 17 років.

Такими діями порушено законодавство про працю, що є підставою для визнання звільнення працівника незаконним.

Крім того, наголошує, що починаючи з березня 2020 року відповідач в односторонньому порядку в порушення вимог ст. 97 КЗпП України, умов Колективного договору та Галузевої угоди, припинив виплачувати йому доплату за науковий ступінь кандидата наук та надбавку за складність та напруженість у роботі і на день звільнення 30.11.2020 заборгованість по цим виплатам становить 35130,62 грн., яка складається із доплати за науковий ступінь кандидата наук 8022,85 грн. і надбавка за складність та напруженість у роботі 27107,77 грн.

Позивач працював у 2020 році, за винятком днів, коли хворів та відпусток: у березні 21 робочий день; у квітні 21 робочий день; у травні 19 робочих днів; у червні 5 робочих днів; у липні 1 робочий день; у серпні перебував у відпустці; у вересні та жовтні по 4 робочих дні; у листопаді 1 робочий день.

Оскільки звільнення позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним він має право вимагати від відповідача виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 позовні вимоги у справі задовольнити частково та ухвалено визнати незаконним наказ ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к від 30.11.2020 «Про припинення трудового договору», яким ОСОБА_1 звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників, а також відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Суд керувався міркуваннями про те, що при прийнятті спірного наказу про звільнення працівника йому не були запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади, чим порушено приписи трудового законодавства (ст. 49-2 КЗпП України).

Також суд першої інстанції вказав, що наказ від 30.11.2020 про звільнення позивача самостійно скасовано роботодавцем наказом № 112-к від 17.05.2021.

У подальшому позивача на підставі наказу № 146-к від 02.06.2021 звільнено з посади начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП з проведенням належного розрахунку при звільненні, що сторонами не спростовується.

23.03.2020 керівником ДП «Уманське лісове господарство» у зв`язку із значним падінням виробництва, погіршення фінансового стану підприємства, винесено наказ № 11 «Про внесення змін до наказу № 1 від 02.01.2020 «Про встановлення надбавок і доплат до тарифних ставок та посадових окладів», яким скасовано дію інших наказів про встановлення розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, посадових окладів працівників підприємства.

ОСОБА_1 вже звертався із заявою про невиплату відповідачем надбавок і доплат та з інших питань до Управління праці у Черкаській області, у зв`язку з чим, в період з 21.09.2020 по 23.09.2020 Управлінням держпраці у Черкаській області, на підприємстві проведено позаплановий захід державного нагляду. За результатами інспекційного відвідування 23.09.2020 було складено акт № ЧК 582/362/АВ та відповідачу внесено припис про усунення вказаних порушень. Не погодившись із вказаним актом, відповідач звернувся із скаргою до Черкаського окружного адміністративного суду та рішенням суду від 22.12.2020 позовні вимоги відповідача задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано припис Держпраці.

Аналогічні обставини встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.02.2021, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 35130,62 грн. за доплату за науковий ступінь кандидата наук і надбавку за складність та напруженість у роботі.

Суд зауважив, що позивачем не надано належних доказів щодо обсягів наданої йому правничої допомоги.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2020 по день поновлення на роботі та відмови у відшкодування судових витрат на правничу допомогу в сумі 15750,00 грн., а також щодо мотивів відхилення позовних вимог про поновлення працівника на роботі, представник позивача адвокат Трепак О.І. подав 26.07.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати у вказаній частині та задовольнити відповідні позовні вимоги у справі, а також змінити в частині мотивів відхилення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі з 30.11.2020, виключивши посилання суду на самостійне скасування роботодавцем наказу про звільнення позивача від 30.11.2020 та вказавши, що позивача було поновлено на виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 23.02.2021. Вказує на доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві, та на те, що суд не звернув уваги на те, що позивач був поновлений на роботі 18.05.2021 після прийняття Черкаським апеляційним судом постанови від 27.04.2021, якою залишено без змін рішення Уманського міськрайонного суду від 23.02.2021 про поновлення позивача на роботі, тобто на виконання рішення суду, а не з власної ініціативи. Суд не врахував, що обов`язок довести проведення належного розрахунку при звільненні покладено на роботодавця, а не на працівника, вирішуючи відхилити позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд не врахував, що позивачем долучено до матеріалів справи ордер на надання йому адвокатом правничої допомоги та акт приймання наданих послуг з їх переліком, що підтверджує обсяг та вартість отриманої правничої допомоги.

Також на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог представником відповідачів адвокатом Демченком С.М. подано засобами поштового зв`язку 09.08.2024 апеляційну скаргу, де вказано про порушення судом норм матеріального та процесуального права та порушено питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к від 30.11.2020 та ухвалення нового рішення про відхилення вказаних позовних вимог.

Скаржник указує, що позивача повідомляли про усі наявні на підприємстві посади, так як це робила зацікавлена особа дружина позивача, яка працює у відділі кадрів. Проте позивач усіляко ухилявся від отримання вказаних повідомлень, перебуваючи на лікуванні чи у відпустках. Суд не врахував, що матеріалами справи підтверджується працевлаштування дружини позивача у відділі кадрів на підприємстві та покладення на неї обов`язку повідомити працівників, що звільняються, про наявні вакантні посади. Суд не врахував наявність заяви позивача від 23.10.2020 про згоду на його переведення на посаду лісничого до Потаського лісництва, яка перестала бути вакантною ще у вересні 2020 року. У заяві позивача від 06.11.2020 про згоду на переведення на роботу лісничого у Монастирищанському лісництві указано про можливість виходу на роботу 10.11.2020, однак у цей та послідуючі дні позивач на роботу не з`являвся. Тому на відповідну посаду було призначено внутрішньо переміщену особу. Крім того, кандидатура позивача не пройшла погодження Черкаського ОУЛМГ, що передбачено статутом підприємства. У пропозиції №1090 від 30.11.2020 посади робітника позивач вказав, що вона не відповідає його кваліфікації та є нижче оплачуваною. Посада єгера, яку, за висновками суду, не було запропоновано позивачу, аналогічна тій, від якої він відмовився згідно пропозиції №1090 від 30.11.2020. Внаслідок безвідповідального ставлення до своїх посадових обов`язків позивача підприємство зазнало істотних матеріальних збитків, стосовно позивача здійснюється відповідне кримінальне провадження, а також йому було оголошено догану. За умови фізичної відсутності позивача його не можливо було призначити на вакантні посади. Позивач обіймав посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів, яка не відноситься до посад, за якими закріплено певне майно, у той час як посада лісничого, яку хотів отримати позивач, передбачає закріплення за працівником майна підприємства. Згідно кваліфікаційних вимог посадової інструкції лісничого особа повинна мати повну або базову вищу освіту відповідного напрямку та післядипломну освіту у галузі управління. Тому позивачу, ураховуючи неналежне виконання ним посадових обов`язків на попередній посаді, не можна було пропонувати таку посаду. Позивачу у перший день виходу на роботу було запропоновано вакантну посаду робітника, від якої він відмовився. Оскільки посада позивача, яку було ліквідовано на підприємстві, була унікальною, роботодавець не повинен був оцінювати інших працівників на інших посадах при прийняття рішення про звільнення саме позивача.

Зазначених обставин суд, вирішуючи вимоги про скасування наказу про звільнення позивача, не врахував.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідачів просив суд її відхилити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачами частині залишити без змін, оскільки вважає, що першої інстанції виніс законне і обґрунтоване рішення у та відмовив у задоволенні частини позивних вимог.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представника відповідачів позивач просив суд апеляційну скаргу відхилити з тих підстав, що її вимоги є незаконним та задоволенню не підлягають.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ураховуючи межі апеляційного оскарження за скаргою представника позивача предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2020 по день поновлення на роботі, відшкодування судових витрат на правничу допомогу, а також щодо мотивів відхилення позовних вимог про поновлення працівника на роботі.

Також за апеляційної скаргою представника відповідачів рішення суду першої інстанції переглядається в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к від 30.11.2020

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що 29.12.2006 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства.

23.04.2007 він був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП «Уманське лісове господарство і 24.04.2007 зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення.

03.01.2011 позивач переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП «Уманське лісове господарство».

Відповідно до наказу № 41-к від 10.09.2015 ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, яка була затверджена 26.12.2019 штатним розписом на 2020 рік.

04.03.2020 у зв`язку із значним падінням виробництва, погіршенням фінансового стану, не можливістю використовувати працю працівників протягом повного робочого часу та з метою запобігання масового звільнення працівників на підприємстві наказом № 6-ОД з 11.05.2020 був встановлений неповний робочий день, тривалістю 6 годин. З березня 2020 року, на підприємстві відбулось зменшення дохідності та скорочення витрат на його утримання, тому 30.06.2020 відповідачем виданий наказ № 202 «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників».

01.07.2020 керівником ДП «Уманське лісове господарство» видано наказ № 29-ОД «Про внесення змін в організаційну структуру підприємства та структуру підприємства»,

06.07.2020 керівником ДП «Уманське лісове господарство» видано наказ № 32-ОД, де пунктом 2 передбачалося реорганізувати структуру управління, внести зміни в організаційну структуру та граничну чисельність штатних працівників, по підприємству в розрізі структурних підрозділів на 2020 рік, а саме: провести ліквідацію посад лісників; ліквідувати відділ лісосировинних ресурсів та реалізації продукції; скоротити посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, посаду інженера з лісозаготівель II категорії, посаду начальника відділу лісового та мисливського господарства, посаду інженера лісового господарства, посади слюсаря та водія в Потаському та Синицькому лісництвах. Пунктом 4 вказаного наказу передбачалося з 18.09.2020 підготувати проект штатного розпису. Цим же наказом в п. 5 закріплювалося з 14.07.2020 підготувати проекти попереджень про вивільнення 18.09.2020 працівників, посади яких скорочувалися, при цьому, запропонувати переведення їх за згодою на вакантні посади за наявності таких посад на момент попередження. Пункт 7 наказу № 32-ОД від 06.07.2020 закріплював скасування наказу № 202 від 30.06.2020 та № 29-ОД від 01.07.2020.

20.07.2020 профспілковим комітетом проведено засідання, на якому було розглянуто наказ № 32-ОД від 06.07.2020, посади та працівники, що підлягали скороченню та надано згоду на скорочення посад та запропоновано внести зміни до наказу № 32-ОД від 06.07.2020.

25.08.2020 керівником ДП «Уманське лісове господарство» було винесено наказ № 41-ОД від 25.08.2020 «Про внесення змін до наказу 32-ОД від 06.07.2020», яким змінено термін скорочення працівників, таким чином термін скорочення працівників перенесено на 01.11.2020.

На виконання п. 5 наказу № 41-ОД від 25.08.2020 ОСОБА_1 було повідомлено про заплановане звільнення, що підтверджується повідомленням № 770/04 від 01.09.2020.

Наказ було надано на розгляд профспілковому комітету підприємства, що підтверджується супровідним листом № 802/05 від 03.09.2020, і профспілковим комітетом повторно проведено засідання, на якому розглянуто наказ № 41-ОД від 25.08.2020, та надано згоду на скорочення посад, що підлягали скороченню.

У період часу з 02.07.2020 по 29.11.2020 позивач ОСОБА_1 періодично перебував на лікарняних, що підтверджується відповідними листами непрацездатності Серія АДЯ № 509452 з 02.07.2020 по 13.07.2020, Серія АДШ № 993007 з 14.07.2020 по 15.07.2020, Серія АДЯ № 509417 в період з 16.07.2020 по 27.07.2020, Серія АДЯ № 627434 з 12.10.2020 по 25.10.2020, Серія АДЯ № 627552 з 30.10.2020 по 13.11.2020, Серія АДЯ № 524096 з 16.11.2020 по 29.11.2020.

23.10.2020 ОСОБА_1 направлено до ДП «Уманське лісове господарство» заяву про переведення його на посаду лісничого Потаського лісництва. Зазначена заява отримана адресатом 07.11.2020.

Відповідно до наказу № 148-к від 17.09.2020 переведено ОСОБА_2 , майстра на лісозаготівельних роботах Потаського лісництва, на посаду в.о. лісничого Потаського лісництва з 17.09.2020.

Наказом № 178-к від 10.11.2020, за погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09.11.2020 призначено ОСОБА_2 , в.о. лісничого Потаського лісництва, лісничим Потаського лісництва з 10.11.2020.

Також ОСОБА_1 звертався до керівника ДП «Уманське лісове господарство» із заявою від 06.11.2020 про переведення його на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 10.11.2020. Зазначена заява отримана адресатом 11.11.2020.

На підставі наказу № 181-к від 11.11.2020, за погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09.11.2020 на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 12.11.2020 було переведено ОСОБА_3

30.11.2020 після виходу ОСОБА_1 з лікарняного на роботу, відповідачем було запропоновано йому перейти на вакантну посаду робітника на лісокультурних і лісозагосподарських роботах Потаського лісництва, що підтверджується пропозицією № 1090 від 30.11.2020. Позивач відмовився від вищевказаної пропозиції, обґрунтовуючи це тим, що запропонована посада не відповідає його кваліфікаційним вимогам, є менш оплачуваною та він не має можливості діставатися до Потаського лісництва, адже проживає в іншій місцевості в с. Родниківка Уманського району за 45 км. Також посилався на свої неодноразові заяви, в яких він просив перевести його на посади, які відповідають його кваліфікації та його праці.

Наказом № 189-к від 30.11.2020 про припинення трудового договору звільнено ОСОБА_1 30.11.2020 з посади начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції Державного підприємства «Уманське лісове господарство». Причина звільнення скорочення чисельності працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстави звільнення наказ від 25.08.2020 № 41-ОД.

Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Відповідно до частини шостоїстатті 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Статтею 43 КЗпП Українивстановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації)статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

До повноважень суду не відноситься оцінка підстав прийняття працедавцем рішень щодо змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, адже ці питання вирішуються виключно керівництвом підприємства, яке здійснює господарську діяльність.

З урахуванням вказаного правового регулювання та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі після звільнення згідно наказу №189-к від 30.11.2020 (оскаржуваним у цій справі), адже наказом від 18.05.2021 ДП «Уманське лісове господарство» поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції.

При цьому роботодавець у вказаному наказі від 18.05.2021 зазначив як підставу поновлення працівника наявність відповідного рішення суду у справі №705/4950/20, яке набрало законної сили.

Отже суд першої інстанції у даній справі помилково вказав, що роботодавець з власної ініціативи скасував спірний наказ №189-к від 30.11.2020 про звільнення позивача, так як його було скасовано на виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 23.02.2021.

У цій частині доводи апеляційної скарги представника позивача є вірними.

Перевіряючи вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення компенсації у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Відповідно до положень ч.2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32постанови Пленуму ВСУ № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 8 р. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України 08.02.1995 в постанові № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на числокалендарних днів за цей період.

Тобто вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

У 2020 році позивачем фактично відпрацьовано робочих днів: січень -21; лютий - 20; березень - 21; квітень - 21; травень - 19; червень - 5 (інші дні відпустка); липень - 1 (інші дні хворів); серпень - не працював (повністю відпустка); вересень - 4 (інші дні відпустка); жовтень - 4 (інші дні хворів); листопад - 1 (інші дні хворів). Тобто, останніми фактично повністю відпрацьованими місяцями, які передували звільненню, є квітень та травень 2020 року. У квітні 2020 року було нараховано заробітну плату в розмірі 14 600,00 грн., а у травні - 11 963,96 грн., тому, розмір середньоденного заробітку складає 664,10 грн.

Вимушений прогул позивача мав місце з 01.12.2020 (наказ про звільнення від 30.11.2020 визнано незаконним рішенням суду від 01.07.2024 у цій справі в частині, яка не оскаржується та в апеляційному порядку не переглядається) по 17.05.2021 (позивача було поновлено на роботі наказом роботодавця від 18.05.2021 з допуском до роботи 18.05.2021), де було 113 робочих днів, однак рішення суду першої інстанції було виконано повністю роботодавцем, і під час його виконання в частині поновлення на роботі 17.05.2021 йому було виплачено кошти вимушеного прогулу за період з 01.12.2020 по 23.02.2021, відповідно залишися не відшкодовані ще 56 днів робочих днів вимушеного прогулу з дня винесення рішення судом першої інстанції по 17.05.2021.

Слід врахувати, що в подальшому позивача на підставі наказу № 146-к від 02.06.2021 звільнено з посади начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП з проведенням належного розрахунку при звільненні, що сторонами не спростовується однак доказів того, що при розрахунку при звільнені відповідачем, крім іншого, було сплачено також і кошти в якості компенсації заробітної плати за вимушений прогул з 23.02.2021 по 17.05.2021 відповідачем суду не надано, не дивлячись на те, що суд апеляційної інстанції виносив відповідну ухвалу про їх витребування.

Отже в порядку компенсації за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 37189,60 грн. ( 56 днів х 664,10 грн.)

Апеляційний суд вважає в даному випадку помилковим посилання суду першої інстанції на те, що суми компенсації за час вимушеного прогулу мали б бути виплачені позивачу при його подальшому звільненні 02.06.2021, адже доказів, які б підтверджували такі обставини суду сторонами справи не надані наявність розрахунку з позивачем за період вимушеного прогулу внаслідок його звільнення наказом від 30.11.2020 не доведена.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 звертався із заявою про невиплату відповідачем надбавок і доплат та з інших питань до Управління праці у Черкаській області, у зв`язку з чим, в період з 21.09.2020 по 23.09.2020 Управлінням держпраці у Черкаській області, на підприємстві проведено позаплановий захід державного нагляду. За результатами інспекційного відвідування 23.09.2020 складено акт № ЧК 582/362/АВ та відповідачу внесено припис про усунення вказаних порушень. Не погодившись із вказаним актом, відповідач звернувся із скаргою до Черкаського окружного адміністративного суду та рішенням суду від 22.12.2020 позовні вимоги відповідача задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано припис Держпраці.

Аналогічні обставини встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.02.2021, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 35130,62 грн. за доплату за науковий ступінь кандидата наук і надбавку за складність та напруженість у роботі.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції у цій справі про те, що позивачем не доведено надання йому адвокатом правничої допомоги на суму 15750,00 грн. з підстав того, що у справі відсутній відповідний договір, апеляційний суд враховує таке.

Згідно зістаттею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вказала ВП ВС у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин.

ВП ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати опис наданих адвокатом послуг лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 надавалась правнича допомога адвокатом Трепаком О.М., яким надано суду, зокрема, акт приймання-передачі виконаних робіт від 17.11.2023 та квитанцію до прибуткового касової ордера № 50 від 17.11.2023 на суму 15750 грн., які підтверджують понесення позивачем зазначених витрат при розгляді цієї справи судом першої інстанції.

При цьому сама по собі відсутність договору про надання правничої допомоги за наявності відповідного ордеру адвоката на представництво сторони у конкретній справі в суді, що її розглядає, не може свідчити про недоведеність факту отримання стороною такої правничої допомоги.

Додатково слід врахувати, що процесуальні документи позивача у справі складено адвокатом Трепаком О.М., який також брав участь особисто у судових засіданнях при розгляді справи, що підтверджує фактичне отримання позивачем правничої допомоги від вказаного адвоката.

Оцінюючи аргументи апеляційної скарги відповідача стосовно законності прийняття наказу ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к від 30.11.2020 «Про припинення трудового договору», яким ОСОБА_1 звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників, апеляційний суд прийшов до таких висновків.

Як зазначалосявище по тексту цієї постанови згідно з частиною першоюстатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно достатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Матеріали справи містять письмову пропозицію від 30.11.2020, в якій запропоновано позивачу ОСОБА_1 посаду робітника на лісокультурних і лісогосподарських роботах Потаського лісництва з місячним окладом 6750,00 грн.

Відповідачем наголошено, що обов`язковою умовою призначення працівника на посаду лісничого є погодження Черкаського ОУЛМГ, відповідність особи вимогам посадової інструкції та фізична присутність на робочому місці. Працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було переведено на посади лісничих Потаського та Монастирищенського лісництв за погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09.11.2020.

Однак, які вірно вказав суд, доказів того, що кандидатура позивача ОСОБА_1 також була направлена для погодження до Черкаського ОУЛМГ до справи не надано.

Судом установлено, що з 10.09.2020 по 17.09.2020 в ДП «Уманське лісове господарство» була вільна посада лісничого Потаського лісництва. Наказом від 17.09.2020 на посаду виконуючого обов`язки лісничого Потаського лісництва було переведено ОСОБА_2 , та в подальшому наказом від 10.11.2020 його було призначено на цю посаду. При цьому у судовому засіданні встановлено, що посада майстра на заготівельних роботах Потаського лісництва скороченню не підлягала та зазначене є внутрішнім переміщенням працівника на посадах всередині підприємства.

Відтак роботодавець працевлаштував на вказану посаду працівника, який мав роботу, однак не пропонував її позивачу, посада якого була скорочена та який з цих підстав підлягав звільненню.

Також наказом № 180-к від 11.11.2020 про припинення трудового договору звільнено ОСОБА_4 з посади лісничого Монастирищенського лісництва на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП (підстави звільнення: заява ОСОБА_4 від 26.10.2020, рішення колегії Черкаського ОУЛМГ від 09.11.2020), та наказом від 181-к від 11.11.2020 переведено ОСОБА_3 , майстра лісу Потаського лісництва, на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 12.11.2020. Тобто, після подання ОСОБА_4 заяви про звільнення і до його звільнення, відповідач знав, що вказана посада є вакантною. Посада майстра на заготівельних роботах Потаського лісництва, з якої було переведено ОСОБА_3 скороченню не підлягала та зазначене є внутрішнім переміщенням працівника на посадах всередині підприємства.

Крім того, у період часу із 01.09.2020 по день звільнення позивача 30.11.2020 в ДП «Уманське лісове господарство» рішенням відповідача із 02.09.2020 введені нові посади, а саме посади провідного інженера (з реалізації продукції), інженера лісового господарства І категорії, економіста І категорії, мисливознавця (міжрайонного) ІІ категорії. Доказів переведення працівників ДП «Уманське лісове господарство» суду не надано.

Згідно із інформацією, викладеною в листі ГУ ДПС у Черкаській області за вих. № 4297/5/23-00-24-09-08 від 21.06.2023 за період часу із 01.09.2020 по 30.11.2020 в ДП «Уманське лісове господарство» було працевлаштовано 5 осіб на посади єгера, лісоруба ІІІ розраду, водія лісового автомобіля, майстра лісу, уповноваженого з антикорупційної діяльності. Жодна з перерахованих в листі посад позивачу не була запропонована, що не спростовано відповідачем.

У аспекті викладеного вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що роботодавцем при скороченні посади позивача та звільненню його з цих підстав не було дотримано обов`язку запропонувати усі наявні на підприємстві вакантні посади, встановленого ч.3 ст.49-2 КЗпП України.

При цьому апеляційний суд відхиляє аргументи скарги відповідача про те, що позивача повідомляли про усі наявні на підприємстві посади, так як це робила зацікавлена особа дружина позивача, яка працює у відділі кадрів, так як сама по собі ця обставина не свідчить про належне доведення до відома працівника відповідної інформації у порядку, передбаченому нормами трудового законодавства, адже не може бути самостійним та достатнім доказом у справі щодо повідомлення працівника про наявну посаду сама лише робота його члена сім`ї у відділі кадрів (службі персоналу) роботодавця.

Доводи відповідача з посиланням на наявність заяви позивача від 23.10.2020 про згоду на його переведення на посаду лісничого до Потаського лісництва, яка перестала бути вакантною ще у вересні 2020 року, не спростовують про відсутність пропозицій працівнику щодо інших наявних на підприємстві вакантних посад.

Слід відхилити доводи скарги відповідача про те, що у заяві позивача від 06.11.2020 про згоду на переведення на роботу лісничого у Монастирищанському лісництві указано про можливість виходу на роботу 10.11.2020, однак у цей та послідуючі дні позивач на роботу не з`являвся, адже роботодавець не втратив можливість до дня звільнення працівника повідомляти його про інші вакантні посади.

Апеляційний суд оцінює критично доводи скарги відповідача про те, що посада єгеря, яку не було запропоновано позивачу, аналогічна тій, від якої він відмовився згідно пропозиції №1090 від 30.11.2020, так як нормами трудового законодавства передбачено обов`язок роботодавця пропонувати працівнику, що вивільняється, усі наявні вакантні посади, незалежно від того чи були попередні відмови по аналогічних посадах.

Аргументи скарги відповідача про те, що внаслідок безвідповідального ставлення до своїх посадових обов`язків позивача підприємство зазнало істотних матеріальних збитків, стосовно позивача здійснюється відповідне кримінальне провадження, а також йому було оголошено догану, не звільняють роботодавця від обов`язку дотримання норм трудового законодавства.

Посилання скаржника на те, що за умови фізичної відсутності позивача його не можливо було призначити на вакантні посади не перешкоджали роботодавцю дочекатися виходу працівника на роботу для належного виконання свого обов`язку щодо повідомлення про вакантні посади чи повідомити рекомендованим листом з повідомленням про його вручення, оскільки перебуваючи на лікарняному особа не може з впевненістю знати час свого одужання чи того, що вона взагалі одужає і зможе вийти на роботу.

Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що позивачу, ураховуючи неналежне виконання ним посадових обов`язків на попередній посаді, не можна було пропонувати посаду лісничого, адже трудовим законодавством не передбачено виключення з переліку пропозицій вакантних посад ту чи іншу посаду в залежності від результатів виконуваної працівником попередньої роботи. Так ч.3 ст.49-2 КЗпП України передбачає обов`язкове повідомлення працівника про усі наявні посади на підприємстві, на які формально за своїми освітньо-професійними характеристиками може претендувати особа.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги у справі задоволено частково, виходячи з принципу пропорційності до задоволеної частки вимог , з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 7500 ,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 у даній справі слід змінити в частині мотивів відхилення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, вказавши, що наказ від 30.11.2020 про звільнення позивача скасовано роботодавцем на виконання рішення суду, а не з власної ініціативи, та скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат на правничу допомогу та відшкодування судового збору, прийнявши постанову про часткове задоволення таких вимог.

Таким чином апеляційна скарга представника позивача підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга представника відповідачів має бути відхилена.

В решті рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

Оскільки чинним законодавством України не передбачено солідарний порядок стягнення судових витрат з відповідачів (про що просить позивач в апеляційній скарзі), а рішенням суду задоволено позовні вимоги лише до одного з відповідачів, а саме : - ДП «Уманське лісове господарство», в задоволенні вимог до іншого судом першої інстанції відмовлено, і в цій частині рішення суду не оскаржується жодною із стороні у справі, відповідно судові витрати мають стягуватися з відповідача, позов до якого судом задоволено, з врахуванням принципів і вимог, закріплених, зокрема, у положеннях ст.ст. 137,141 ЦПК України.

На підставі положень ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частки позовних вимог за розгляд справи судом першої інстанції з відповідача на користь державного бюджету слід стягнути 1681,60 грн. судового збору та за апеляційний перегляд справи 2522,40 грн.

Також з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 4500 грн. в рахунок відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу, враховуючи велику складність даної справи та її значення для кожної із сторін, відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що позивача у даній категорії справ звільнено від сплати судового збору за приписами п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Судові витрати відповідачів по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи їм не відшкодовувати.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу представника позивача задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника відповідачів відхилити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 у даній цивільній справі змінити в частині мотивів відхилення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, вказавши, що наказ від 30.11.2020 про звільнення позивача скасовано роботодавцем на виконання рішення суду, та скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат на правничу допомогу та відшкодування судового збору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Уманське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 37189,60 грн. компенсації за час вимушеного прогулу з відрахуванням при виплаті із вказаної суми передбачених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з ДП «Уманське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 7500,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Стягнути з ДП «Уманське лісове господарство» на користь державного бюджету 1681,60 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ДП «Уманське лісове господарство»: на користь державного бюджету 2522,40 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді, та на користь ОСОБА_1 4500 грн. понесених ним витрат на правничу допомогу в апеляційному суді.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 04.09.2024.

Суддя-доповідач

Судді