Постанова

від 19.12.2024 по справі 705/4950/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19грудня 2024 року

м. Київ

справа № 705/4950/20

провадження № 61-13623св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державне підприємство «Уманське лісове господарство», державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником державного підприємства «Уманське лісове господарство», на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року у складі судді Єщенко О. І. та постанову Черкаського апеляційного суд від 04 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Карпенко О. В., Сіренка Ю. В., і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ДП «Уманське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошових коштів.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 29 грудня 2006 року він був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства, а 23 квітня 2007 року був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП «Уманське лісове господарство». 24 квітня 2007 року він був зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення ДП «Уманське лісове господарство».

3. З 03 січня 2011 року він був переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП «Уманське лісове господарство», а з 01 вересня 2015 року - на посаду начальника відділу використання лісових ресурсів та реалізації продукції.

4. 30 листопада 2020 року наказом виконуючого обов`язки директора

ДП «Уманське лісове господарство» № 189-к його було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України, у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

5. Зазначав, що йому було запропоновано лише одну вакантну посаду в день його фактичного звільнення, від якої він відмовився, оскільки вважав її нерівнозначною тій, яку він займав до моменту звільнення.

6. Інші вакансії, на які згодом були переведені інші особи, йому не були запропоновані. Зауважував, що він звертався з відповідними заявами про переведення його на ці посади.

7. Крім того, зазначав, що починаючи з березня 2020 року відповідач самостійно, в односторонньому порядку, в порушення вимог статті 97 КЗпП України, умов колективного договору та галузевої угоди, припинив виплачувати йому доплату за науковий ступінь кандидата наук та надбавку за складність та напруженість у роботі, у зв`язку із чим на день звільнення заборгованість за цими виплатами становила 35 130,62 грн, яка складається з доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 8 022,85 грн та надбавки за складність і напруженість у роботі у розмірі 27 107,77 грн.

8. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Уманське лісове господарство» № 189-К від 30 листопада 2020 року «Про припинення трудового договору», яким його звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити його з 30 листопада 2020 року на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство»;

- стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 35 130,62 грн, які складаються з: доплати за науковий ступіть кандидата наук у розмірі

8 022,85 грн, надбавки за складність та напруженість у роботі у розмірі

27 107,77 грн;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням за період з 01 грудня 2020 року до дати набрання законної сили рішенням суду про поновлення на роботі, врахувавши середньоденний заробіток в сумі 664,10 грн та кількість днів вимушеного прогулу, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області

від 23 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Уманське лісове господарство»

від 30 листопада 2020 року № 189-К «Про припинення трудового договору», яким ОСОБА_1 звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство» з 30 листопада 2020 року. Стягнуто з ДП «Уманське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 39 181,90 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Встановлено, що за період часу з моменту попередження позивача і до його звільнення були вакантними дві посади (лісничого Потаського та Монастирищенського лісництва), які не були запропоновані ОСОБА_1 . Позивач двічі звертався до керівника із заявами про переведення його на вищевказані посади. Зазначене є підставою для скасування наказу про звільнення позивача з роботи, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача доплати за науковий ступінь кандидата наук і надбавку за складність та напруженість у роботі, суд першої інстанції виходив з того, що такі доплати і надбавки не є обов`язковими, а можуть бути встановлені наказом керівника.

12. Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ДП «Уманське лісове господарство» залишено без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недотримання роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 вимог статті 49-2 КЗпП України, що є підставою для скасування оспорюваного наказу про звільнення і поновлення позивача на посаді, яку він обіймав.

14. Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 рокукасаційну скаргу ДП «Уманське лісове господарство» задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано. Справу у цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

15. Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий судовий розгляд. Верховний Суд встановив необхідність перевірки, чи відповідали вакантні посади на підприємстві рівню кваліфікації ОСОБА_1 , чи міг він претендувати на ці посади з урахуванням його рівня кваліфікації, чи підлягала скороченню посада майстра на лісозаготівельних роботах Потаського лісництва, з якої на посаду виконуючого обов`язки Потаського лісництва з 17 вересня 2020 року було переведено ОСОБА_2 , та посада майстра лісу Потаського лісництва, з якої на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 12 листопада 2020 року було переведено ОСОБА_3 . Крім того, зазначено про необхідність дослідження штатних розписів, які вводилися в дію з 01 липня та 02 вересня 2020 року, а також з`ясування наявності вакантних посад на підприємстві у період з 01 вересня

2020 року до 30 листопада 2020 року.

16. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП «Уманське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі

35 130,62 грн за доплату за науковий ступінь кандидата наук і надбавку за складність та напруженість у роботі у апеляційному та касаційному порядках не переглядалося.

17. Протокольною ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2023 року залучено у справі співвідповідача ДП «Ліси України».

18. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ ДП «Уманське лісове господарство» від 30 листопада 2020 року № 189-к «Про припинення трудового договору», яким ОСОБА_1 звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

19. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено з роботи 30 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, що є підставою для визнання незаконним наказу про його звільнення. Водночас, з огляду на те, що відповідачем самостійно скасовано наказ про звільнення позивача та поновлено його на роботі, позовні вимоги про повторне скасування такого наказу та поновлення його на посаді задоволенню не підлягають. З огляду на те, що позовних вимог про невиплату позивачу належних сум при його звільненні

02 червня 2021 року на підставі статті 38 КЗпП України не заявлено, суд першої інстанції вважав, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

20. Постановою Черкаського апеляційного суд від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково. Апеляційну скаргу представника відповідачів відхилено.

21. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року змінено в частині мотивів відхилення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, вказано, що наказ від 30 листопада 2020 року про звільнення позивача скасовано роботодавцем на виконання рішення суду, та скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат на правничу допомогу та відшкодування судового збору.

22. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з ДП «Уманське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 37 189,60 грн компенсації за час вимушеного прогулу з відрахуванням при виплаті з вказаної суми передбачених законодавством України податків та зборів. У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача, з огляду на недотримання роботодавцем обов`язку запропонувати усі наявні на підприємстві вакантні посади. Водночас, зауважено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що роботодавець з власної ініціативи скасував оспорюваний наказ

№ 189-к від 30 листопада 2020 року про звільнення позивача, не врахувавши, що його було скасовано на виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 23 лютого 2021 року. Крім того, з огляду на відсутність доказів того, що позивачу при його подальшому звільненні 02 червня 2021 року був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок його звільнення наказом від 30 листопада 2020 року, необґрунтованим визнано висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення зазначених сум.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. 03 жовтня 2024 року ДСГП «Ліси України», яке є правонаступником

ДП «Уманське лісове господарство»,звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог та постанову Черкаського апеляційного суд

від 04 вересня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

25. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-419цс16, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 479/567/17, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, від 26 січня 2022 року у справі № 816/654/17(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, не врахували, що позивач як усно, так і письмово повідомлявся про всі наявні посади на підприємстві, з огляду на те, що такий обов`язок було покладено на його дружину ОСОБА_4 , яка працює на підприємстві на посаді старшого інспектора кадрів. Позивач постійно відмовлявся від запропонованих йому посад. Про обізнаність позивача про всі наявні на підприємстві посади свідчить його заяви на переведення його на вибрані ним дві посади. Водночас, на день надходження заяв позивача на обрані ним посади вже було призначено інших працівників. Більш того, позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам, які ставляться до посади лісничих (наявність кримінального провадження через створення підприємству дебіторської заборгованості, застосування до нього дисциплінарного стягнення, фактична відсутність на роботі у зв`язку з перебування у відпустках та на лікарняних, відсутність післядипломної освіти в галузі управління, а також погодження Черкаського ОУЛМГ на його призначення).

27. Вважає, що в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував відсутність конкретно визначеної позивачем суми стягнення та періоду нарахування. Крім того, прийнята судом до уваги довідка про середню заробітну плату № 1047/03 від 10 грудня 2020 року не містила необхідних для урахування періодів роботи.

28. Додатково зауважує про необґрунтованість визначеного судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню на користь позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

30. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 705/4950/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

31. 26 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

32. 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Трепак О. І., подав через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

33. Вважає доводи касаційної скарги такими, що є ідентичними доводам апеляційної скарги, спрямованими на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеній заявником практиці Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства.

35. 23 квітня 2007 року він був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП «Уманське лісове господарство, де

24 квітня 2007 року зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення.

36. 03 січня 2011 року ОСОБА_1 переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП «Уманське лісове господарство».

37. Відповідно до наказу № 41-к від 10 вересня 2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, яка була затверджена 26 грудня 2019 року штатним розписом на 2020 рік.

38. 04 березня 2020 року у зв`язку із значним падінням виробництва, погіршенням фінансового стану, неможливістю використовувати працю працівників протягом повного робочого часу та з метою запобігання масового звільнення працівників на підприємстві наказом № 6-ОД з 11 травня 2020 року був встановлений неповний робочий день тривалістю 6 годин.

39. З березня 2020 року на підприємстві відбулось зменшення дохідності та скорочення витрат на його утримання, у зв`язку із чим 30 червня 2020 року відповідачем видано наказ № 202 «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників».

40. 01 липня 2020 року керівником ДП «Уманське лісове господарство» видано наказ № 29-ОД «Про внесення змін в організаційну структуру підприємства та структуру підприємства».

41. 06 липня 2020 року керівником ДП «Уманське лісове господарство» видано наказ № 32-ОД, пунктом 2 якого передбачалося реорганізувати структуру управління, внести зміни в організаційну структуру та граничну чисельність штатних працівників, по підприємству в розрізі структурних підрозділів на 2020 рік, а саме: провести ліквідацію посад лісників; ліквідувати відділ лісосировинних ресурсів та реалізації продукції; скоротити посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, посаду інженера з лісозаготівель II категорії, посаду начальника відділу лісового та мисливського господарства, посаду інженера лісового господарства, посади слюсаря та водія в Потаському та Синицькому лісництвах. Пунктом 4 вказаного наказу передбачалося з 18 вересня 2020 року підготовка проєкту штатного розпису. У пункті 5 наказу закріплювалося з 14 липня 2020 року підготувати проєкти попереджень про вивільнення 18 вересня 2020 року працівників, посади яких скорочувалися, запропонувати переведення їх за згодою на вакантні посади за наявності таких посад на момент попередження. Пунктом 7 наказу скасовано наказ № 202 від 30 червня 2020 року та № 29-ОД від 01 липня 2020 року.

42. 20 липня 2020 року профспілковим комітетом проведено засідання, на якому було розглянуто наказ № 32-ОД від 06 липня 2020 року, посади та працівники, що підлягали скороченню, надано згоду на скорочення посад та запропоновано внести зміни до наказу № 32-ОД від 06 липня 2020 року.

43. 25 серпня 2020 року керівником ДП «Уманське лісове господарство» було винесено наказ № 41-ОД від 25 серпня 2020 року «Про внесення змін до наказу 32-ОД від 06 липня 2020», яким змінено строк скорочення працівників, таким чином термін скорочення працівників перенесено на 01 листопада 2020 року.

44. На виконання пункту 5 наказу № 41-ОД від 25 серпня 2020 року

ОСОБА_1 було повідомлено про заплановане звільнення, що підтверджується повідомленням № 770/04 від 01 вересня 2020 року.

45. Наказ було надано на розгляд профспілковому комітету підприємства, що підтверджується супровідним листом № 802/05 від 03 вересня 2020 року, і профспілковим комітетом повторно проведено засідання, на якому розглянуто наказ № 41-ОД від 25 серпня 2020 року та надано згоду на скорочення посад, що підлягали скороченню.

46. У період часу з 02 липня 2020 року по 29 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 періодично був непрацездатним, що підтверджується відповідними листами непрацездатності серія АДЯ № 509452 з 02 липня 2020 року по 13 липня 2020 року, серія АДШ № 993007 з 14 липня 2020 року по 15 липня

2020 року, серія НОМЕР_1 в період з 16 липня 2020 року по 27 липня

2020 року, серія НОМЕР_2 з 12 жовтня 2020 року по 25 жовтня 2020 року, серія НОМЕР_3 з 30 жовтня 2020 року по 13 листопада 2020 року,

серія НОМЕР_4 з 16 листопада 2020 року по 29 листопада 2020 року.

47. 23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 направлено до ДП «Уманське лісове господарство» заяву про переведення його на посаду лісничого Потаського лісництва. Зазначена заява отримана адресатом 07 листопада 2020 року.

48. Відповідно до наказу № 148-к від 17 вересня 2020 року переведено ОСОБА_2 , майстра на лісозаготівельних роботах Потаського лісництва, на посаду в.о. лісничого Потаського лісництва з 17 вересня 2020 року.

49. Наказом № 178-к від 10 листопада 2020 року, за погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09 листопада 2020 року, призначено ОСОБА_2 , в. о. лісничого Потаського лісництва, лісничим Потаського лісництва з 10 листопада 2020 року.

50. Також ОСОБА_1 звертався до керівника ДП «Уманське лісове господарство» із заявою від 06 листопада 2020 року про переведення його на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 10 листопада 2020 року. Зазначена заява отримана адресатом 11 листопада 2020 року.

51. На підставі наказу № 181-к від 11 листопада 2020 року, за погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09 листопада 2020 року, на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 12 листопада 2020 року було переведено ОСОБА_3 .

52. 30 листопада 2020 року після виходу ОСОБА_1 на роботу відповідачем було запропоновано йому перейти на вакантну посаду робітника на лісокультурних і лісозагосподарських роботах Потаського лісництва, що підтверджується пропозицією № 1090 від 30 листопада 2020 року. Позивач відмовився від вищевказаної пропозиції, обґрунтовуючи це тим, що запропонована посада не відповідає його кваліфікаційним вимогам, є менш оплачуваною та він не має можливості діставатися до Потаського лісництва, адже проживає в іншій місцевості в с. Родниківка Уманського району за 45 км. Також посилався на свої неодноразові заяви, в яких він просив перевести його на посади, які відповідають його кваліфікації та його праці.

53. Наказом № 189-к від 30 листопада 2020 року звільнено ОСОБА_1 30 листопада 2020 року з посади начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство». Причина звільнення - скорочення чисельності працівників, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстави звільнення - наказ від 25 серпня 2020 року № 41-ОД.

54. Наказом ДП «Уманське лісове господарство» від 18 травня 2021 року поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції.

55. На підставі наказу № 146-к від 02 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП «Уманське лісове господарство» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

56. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

57. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

58. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

59. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

60. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

61. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

62. Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

63. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах

від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня

2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі

№ 201/6689/19).

64. Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

65. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

66. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

67. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

68. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, на яку містяться посилання у касаційній скарзі.

69. У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

70. Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

71. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

72. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16).

73. Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

74. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ДП «Уманське лісове господарство» мали місце зміни у штатному розписі, зокрема було скорочено посаду, яку займав позивач, що є визначеною пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України підставою для звільнення. Зазначена обставина не заперечується сторонами справи у межах касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

75. Перевіряючи дотримання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 попередили про скорочення його посади згідно з наказами від 06 липня 2020 року № 32-ОД та від 25 серпня

2020 року № 41-ОД.

76. У повідомленні про заплановане вивільнення зазначено про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування.

77. 30 листопада 2020 року, після виходу ОСОБА_1 з лікарняного на роботу, відповідачем було запропоновано йому перейти на вакантну посаду робітника на лісокультурних і лісогосподарських роботах Потаського лісництва. Позивач відмовився від вищевказаної пропозиції, обґрунтовуючи це тим, що запропонована посада не відповідає його кваліфікаційним вимогам, є менш оплачуваною та він не має можливості діставатися до Потаського лісництва, адже проживає в іншій місцевості в с. Родниківка Уманського району за 45 км. Також посилався на свої неодноразові заяви, в яких він просив перевести його на посади, які відповідають його кваліфікації та його праці.

78. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2020 року та 06 листопада 2020 року позивач звертався до роботодавця із заявами про переведення його на вакантні посади лісничого Потаського лісництва та лісничого Монастирищенського лісництва.

79. У відповідь на зазначені заяви ДП «Уманське лісове господарство» надало позивачу відповідь, що згідно з наказами № 178-к від 10 листопада 2020 року та № 181-к від 11 листопада 2020 року на зазначені посади було призначено лісничого Потаського лісництва ОСОБА_2 та переведено майстра лісу Потаського лісництва ОСОБА_3 відповідно.

80. Встановивши, що у період здня попередження позивача про вивільнення та до дня розірвання з ним трудового договору у ДП «Уманське лісове господарство» були наявні дві вакансії, які не були запропоновані позивачу, урахувавши відсутність відстав вважати, що позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам, які ставлять до таких посад, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40 та частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для визнання оспорюваного наказу незаконним.

81. У цьому контексті суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку доводам відповідача щодо обізнаності позивача про наявність зазначених вакантних посад, з посилання на те, що його дружина працює на посаді інспектора кадрів, правових підстав для переведення на такі посади інших працівників, зокрема тих, посади яких не підлягали скороченню, а також доводам щодо невідповідності позивача займаній ним посаді, чи іншим посадам, на які його можна було б його перевести (застосування дисциплінарного стягнення, здійснення досудового розслідування, часте перебування його на лікарняних та у відпустках, необхідність погодження Черкаського ОУЛМГ).

82. Крім того, судами встановлено, що за період часу із 01 вересня 2020 року по 30 листопада 2020 року в ДП «Уманське лісове господарство» було працевлаштовано 5 осіб на посади єгера, лісоруба ІІІ розраду, водія лісового автомобіля, майстра лісу, уповноваженого з антикорупційної діяльності, жодна з яких не була запропонована позивачу. Зазначене не спростовувалося відповідачем ні під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ні при перегляді справи в касаційному порядку.

83. Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року

№ 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

84. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

85. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

86. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

87. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

88. Суди попередніх інстанцій належним чином встановили фактичні обставини справи та з огляду на наявність вакантних посад, які мали бути запропоновані позивачу на виконання вимог частини другої статті 40 та частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, однак не були запропоновані відповідно до вимог трудового законодавства, дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання звільнення позивача незаконним.

89. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат на професійну правничу допомогу.

90. В частині дотримання роботодавцем вимог частини другої статті 235 КЗпП України судом апеляційної інстанції було правильно ураховано, що при поновленні позивача на роботі на підставі наказу № 112-к від 17 травня

2021 року, роботодавцем було виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2020 року по 23 лютого 2021 року, виходячи з розмір середньоденного заробітку позивача у сумі 664,10 грн.

91. З огляду на те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, судом апеляційної інстанції обґрунтовано вирішено стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з

24 лютого 2021 року по 17 травня 2021 року (дата фактичного поновлення позивача на роботі).

92. Посилання касаційної скарги на неправильний обрахунок судом апеляційної інстанції середньоденного заробітку, з урахуванням визнання ними у наказі № 112-к від 17 травня 2021 рокутого, що такий заробіток позивача складає 664,10 грн, суперечить положенням частини першої статті 82 ЦПК України.

93. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності застосуванні доктрини заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основу доктрини покладено принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

94. Розмір стягнутих з ДП «Уманське лісове господарство» на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідає визначеним статями 137, 141 ЦПК України принципам розподілу судових витрат. Судом апеляційної інстанції правильно було ураховано критерії реальності таких витрат (дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та майнового стану обох сторін. Зазначене відповідає сталій судовій практиці (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц).

95. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, 23 січня 2014 року § 268).

96. Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а також поведінці сторін спору, дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

97. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

98. При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

99. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин, наявних у матеріалах справи доказів та наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки таким доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

100. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

101. З урахуванням доводів касаційної скарги ДСГП «Ліси України», яке є правонаступником ДП «Уманське лісове господарство»,які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником Державного підприємства «Уманське лісове господарство», залишити без задоволення.

2. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2024 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Черкаського апеляційного суд від 04 вересня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович