Постанова

від 04.09.2024 по справі 910/11235/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. Справа№ 910/11235/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Єлинич О.В.,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 (повний текст рішення складено 18.10.2023)

у справі № 910/11235/23 (суддя Маринченко Я.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс

про стягнення 364590,99 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс про стягнення 364 590, 99 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року у справі №910/19380/21 встановлено факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №30/01/16 від 26.01.2016 року в частині оплати спожитої електричної енергії та стягнуто з відповідача на користь позивача, зокрема, суму основної заборгованості у розмірі 984 148, 33 грн. Оскільки вказане рішення суду відповідачем не виконано, позивачем нараховано на вказану суму заборгованості 3% річних у розмірі 48 290, 68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 316 300, 31 грн., які просить суд стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" 3% річних у розмірі 48 290 грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 316 300 грн. 31 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 468 грн. 86 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, у зв`язку з неналежним виконанням ним взятих на себе зобов`язань за Договором №30/01/16 від 26.01.2016 року підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року по справі №910/19380/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 року за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню. В той же час, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості на виконання рішення суду від 22.06.2022 року по справі №910/19380/21 ані в примусовому порядку, ані в добровільному. Так, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за визначені позивачем періоди, місцевий господарський суд встановив їх правильність та відповідність нормам чинного законодавства.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, немотивованим, не відповідає фактичним обставинам справи, місцевим господарським судом не враховано усі обставини справи, рішення ухвалено з помилковим застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що рішення у справі №910/19380/21 було виконане в строк до вересня 2023 року. Тому скаржнику не відомо яким чином та за який період позивачем проведено нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Крім того скаржник вважає, що судом першої інстанції не було враховано постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11235/23.

23.05.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/11235/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року у справі №910/11235/23 встановлено строк для усунення недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням пропуску такого строку та подання до суду доказів реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

06.06.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 року у справі №910/11235/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року у справі №910/11235/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 року у справі №910/11235/23 на час апеляційного провадження та призначено розгляд справи на 03.07.2024 року.

20.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс, відповідача у справі, надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії постанови від 15.05.2024 про закінчення виконавчих проваджень ВП74325912 та ВП74326190.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 року розгляд справи №910/11235/23 відкладено на 04.09.2024 року.

06.08.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум", позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

02.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

04.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 04.09.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, а також клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Щодо долучених до апеляційної скарги додаткових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, відповідач долучаючи їх до апеляційної скарги не заявляє клопотання про долучення їх до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, відповідно не наводить жодного обґрунтування не можливості подати такі докази в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не бере до уваги додаткового подані скаржником докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс" (далі - Споживач) було укладено Договір №30/01/16 купівлі-продажу електричної енергії (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу у необхідному обсязі, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його. (зворот а.с. 28-30).

За умовами п.3.1 договору споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за графіком, встановленим в додатковій угоді №2 до даного договору.

У п.2.2.4 договору №30/01/16 від 26.01.2016 року визначено обов`язок постачальника щомісяця до 5-го числа місяця, наступного за звітним оформлювати та надавати споживачу акт здачі-приймання між споживачем та постачальником на підставі наданих споживачем відомостей про споживання електричної енергії.

Згідно змісту додаткової угоди №3 від 12.05.2016 року до договору №30/01/16 від 26.01.2016 року споживач здійснює оплату електроенергії, що постачається за наступним графіком: І платіж - 100% від заявленого обсягу до 20 числа поточного місяця поставки. У разі надходження коштів після 23 числа, споживач додатково оплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2% від суми, яка підлягає сплаті, за кожен день прострочення. (а.с. 32).

Як зазначає позивач, відповідачем в порушення умов договору №30/01/16 від 26.01.2016 року в повному обсязі за спожиту електричну енергію розрахунків проведено не було.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору в частині оплати за спожиту електричну енергію, позивач звертався до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 984 148, 33 грн., пені у розмірі 484 364, 35 грн., інфляційних втрат у розмірі 115 115, 77 грн. та 3% річних у розмірі 40 429, 09 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року по справі №910/19380/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс" про стягнення 1 624 057, 54 грн. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Санаторій "Київ" Плюс" на користь ТОВ "ЛТК Електрум" основний борг в сумі 984 148, 33 грн., 3% річних в сумі 40 429, 09 грн., інфляційні втрати в розмірі 115 115, 77 грн. та судовий збір в розмірі 17 095, 40 грн. (а.с. 14-18, 19-25).

Під час розгляду справи №910/19380/21 судами зокрема було встановлено, що за період з жовтня 2018 року по грудень 2019 року, з січня по грудень 2020 року та з січня по лютий 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" було спожито електричну енергію на загальну суму 3 436 089, 36 грн., про що сторонами складено та підписано акти здачі-прийняття електричної енергії. було встановлено наступні обставини. Відповідачем не надано більш вірогідних у розумінні ст.79 Господарського процесуального кодексу України доказів, якими б спростовувались надані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" докази наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс" заборгованості з оплати спожитої електричної енергії в розмірі 984 148, 33 грн.

Крім того, у справі №910/19380/21 було встановлено, що з відповідного розрахунку вбачається, що нарахування штрафних санкцій здійснено за період з 31.12.2019 року по 22.11.2021 року на суму заборгованості наростаючим підсумком.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (заява №28342/95).

Отже, в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу обставина наявності грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором не потребує доведенню.

Спір у даній справі виник на думку позивача з огляду на те, що оскільки відповідачем після винесення рішення заборгованість не погашено, позивач вважає за необхідне заявити додатково до стягнення, інфляційні втрати за період з грудня 2021 року до травня 2023 року в сумі 316 300, 31 грн. та 3% річних за період з 23.11.2021 року до 12.07.2023 року в розмірі 48 290, 68 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості на виконання рішення суду від 22.06.2022 року по справі №910/19380/21 ані в примусовому порядку, ані в добровільному. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що рішення суду від 22.06.2022 року по справі №910/19380/21 ним було виконано в строк до вересня 2023 року, однак матеріали справи не містять відповідних доказів.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи погоджується з місцевим господарським судом щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум.

За приписами ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з останнього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості, саме як неустойки, у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч.2 ст.550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч.2 ст. 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

При цьому із системного аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу Україні (вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 26.04.2017 у справі № 918/329/16).

Таким чином, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує щодо періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а саме вказує, що йому не зрозуміло яким чино та за який період позивачем здійснено нарахування.

З приводу вказаних заперечень скаржника, колегія суддів зазначає, що у справі №910/19380/21 судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що з відповідного розрахунку вбачається, що нарахування штрафних санкцій здійснено за період з 31.12.2019 року по 22.11.2021 року на суму заборгованості наростаючим підсумком.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що позивачем долучено до позовної заяви детальний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого позивач здійснює нарахування інфляційних втрат за період з грудня 2021 року до травня 2023 року в сумі 316 300, 31 грн. та 3% річних за період з 23.11.2021 року до 12.07.2023 року в розмірі 48 290, 68 грн. (а.с. 26).

При цьому, колегія суддів зазначає, що скаржник в апеляційній скарзі вказує, що ним повністю виконано рішення у справі №910/19380/21в строк до вересня 2023 року, однак доказів вказано матеріали справи не містять.

В той же час, як вбачається із розрахунку позивача, останній здійснює нарахування до 12.07.2023 року, тобто до вересня 2023 року, тобто до дати на яку посилається відповідач.

Відтак, колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за визначені позивачем періоди, вважає є арифметично вірними, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 48 290, 68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 316 300, 31 грн.

Щодо посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, в умовах дії в Україні воєнного стану законодавчо встановлена заборона щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних поширюється на побутових споживачів за житлово-комунальні послуги.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у справі, що переглядається, відповідач є юридичною особою.

Посилання відповідача, що кінцевим споживачем комунальних послуг у відповідача були внутрішньо переміщені особи, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не надано суду беззаперечних доказів того, що санаторій не працював за своїм основним профілем діяльності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі предметом спору є нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі рішення суду, яким встановлено наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, у зв`язку з неналежним виконанням ним взятих на себе зобов`язань за Договором №30/01/16 від 26.01.2016 року.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що дії відповідача в частини неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань за Договором №30/01/16 від 26.01.2016 року, які були предметом спору у справі №910/19380/21 виникли за період до введення в Україні воєнного стану.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Київ" Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року у справі №910/11235/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року у справі № 910/11235/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року у справі № 910/11235/23.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11235/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.09.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко