Постанова

від 02.09.2024 по справі 920/637/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 920/637/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Мальченко А.О.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 ( повний текст рішення підписано 12.10.2023)

у справі №920/637/23 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі позивачів:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України

2) Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН»

про визнання недійсним пункту договору, стягнення 99 899 грн 48 коп.

В судовому засіданні 02.09.2024 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів подав позовну заяву, в якій просить суд: 1) визнати недійсним п. 3.3. договору № 19-22 від 25.03.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоеталон», з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%; стягнути з відповідача 99 899 грн 48 коп., в тому числі 79 926 грн 69 коп. зайво сплаченого податку на додану вартість, 2 772 грн 25 коп. 3% річних, 17 200 грн 54 коп. інфляційних втрат відповідно до договору від 25.03.2022 № 19-22, укладеного між сторонами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що оподаткування податком на додану вартість за основною ставкою у договорі № 19-22 від 25.03.2022 здійснено у повній відповідності до положень Податкового кодексу України. Виключно Податковим кодексом України або законом, яким внесені зміни до Податкового кодексу України, можуть визначатися об`єкт оподаткування та ставка податку, в тому числі податку на додану вартість. Операції з постачання паливно-мастильних матеріалів для потреб 2-го складу пального Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) за укладеним договором оподатковувалися, як операції з постачання на митній території України бензинів моторних (об`єкт оподаткування), за основною ставкою 20% згідно зі ст. 193, 194 Податкового кодексу України та за ставкою 7% згідно з п. 82 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в залежності від дати виникнення податкових зобов`язань. Операції з постачання на митній території України відповідачем бензинів моторних для потреб другого позивача за укладеним договором не можуть оподатковуватися за нульовою ставкою на підставі п.п. г пункту 195.1.2. ст. 195 Податковою кодексу України, оскільки 2 склад пального Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) не відноситься до контингенту Збройних сил України, який бере участь у миротворчих акціях за кордоном України. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» не є іншим випадком, передбаченим законодавством в розумінні п.п. г пункту 195.1.2. ст. 195 Податкового кодексу України, не є частиною Податкового кодексу України, не змінює положень Податкового кодексу України та вступає у протиріччя з п. 194.1 ст. 194 Податковою Кодексу України та п. 82 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Щодо посилання на індивідуальну податкову консультацію, відповідач зазначає, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу конкретному платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана. Зважаючи, що індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 06.06.2022 № 697/ІПК/99-00-21-03-02-05 отримано Адміністрацією Державної податкової служби України, використання її як доказу є безпідставним та таким, що суперечить положенням Податкового кодексу України. Відповідач зазначає, що Адміністрація Державної прикордонної служби України не має жодного відношення до договору № 19-22 від 25.03.2022, а тому є неналежним позивачем у даній справі. Договір укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН». Жодна з видаткових накладних не містить інформації про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, як про отримувача товару. З інформації, яка відображена у платіжних дорученнях, вбачається, що оплачувала поставлений товар за договором Військова частина НОМЕР_1 , яка є юридичною особою, має власний код ЄДРПОУ, рахунок і діє самостійно. Другий позивач наділений повною правоздатністю і дієздатністю. Договір № 19-22 від 25.03.2022, частина положень якого оспорюється прокурором, жодним чином не впливає на права і обов`язки Адміністрації Державної прикордонної служби України. Відповідач вважає, що відсутні передумови для звернення прокурора до суду, оскільки останнім не доведено, що позивачі не мають можливості самостійно захистити свої права/інтереси у даній справі.

Прокурор подав відповідь на відзив (вх. № 4218/23 від 10.07.2023), в якій просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Прокурор зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 178) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Як зазначено у преамбулі Постанови КМУ №178, остання прийнята з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. Таким чином, у Постанові КМУ № 178 законодавцем було конкретизовано інші випадки, передбачені законодавством, про які йде мова у п.п. (г) п.п. 195.1.2 п. 195.1 статті 195 Розділу V ПК України. Прокурор зазначає, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки пунктом 3.3 договору №19-22 від 25.03.2022 до ціни договору незаконно включено суму ПДВ 7%, а саме 79 926,69 грн, за придбання Військовою частиною НОМЕР_1 ДПСУ пального, що суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови КМУ №178, наявні достатні підстави для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ. Відповідач безпідставно відхилив доводи військової частини щодо повернення коштів, ігнорував роз`яснення ДПС України з приводу застосування Постанови КМУ № 178 в листі від 06.06.2022 № 697/ІПК/99-00-21-03-02-05, у тому числі й те, що нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється. Військова частина НОМЕР_1 ДПСУ є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, які є бюджетними установами і утримуються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Адміністрація ДПСУ є розпорядником отриманих бюджетних коштів, у зв`язку з чим укладання будь-яких договорів, на підставі яких вона бере на себе зобов`язання (у даному випадку асигнування на закупівлю бензину) оплатити, повинно здійснюватись з урахуванням положень Бюджетного кодексу України, яким регулюються правові засади бюджетних/міжбюджетних відносин. Таким чином, саме Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 ДПСУ, як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Проте, ані Військова частина НОМЕР_1 ДПСУ, ані Адміністрація Держприкордонспужби, усвідомлюючи порушення інтересів держави, не здійснювало їх захист та з вимогою про визнання недійсним договору в частині, стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат до суду не зверталися.

Другий позивач подав відповідь на відзив, в якій просить суд позов прокурора задовольнити в повному обсязі. Позивач зазначає, що на виконання умов договору №19-22 від 25.03.2022, оплатив поставлений відповідачем товар у сумі 1 221 736,50 грн, у тому числі ПДВ - 79926,69 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №141 від 29.03.2022 на суму 1 050 736, 50 грн. (ПДВ - 68 739,77 грн) та №171 від 05.04.2022 на суму 171 000 грн (ПДВ - 11 186,92 грн). Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Згідно з індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 06.06.2022 № 697ЛПК/99-00-21-03-02-05 нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови КМУ 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою КМУ №178. Також державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Військова частина НОМЕР_1 є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, які є бюджетними установами і утримуються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Адміністрація Державної прикордонної служби України є розпорядником отриманих бюджетних коштів, яка виділяє кошти Військовій частині НОМЕР_1 на закупівлю пального для потреб оборони країни. Таким чином, перший позивач хоча і не є стороною договору № 19-22 від 25.03.2022, однак є розпорядником коштів і зацікавлений у поверненні його структурному підрозділу виділених ним бюджетних коштів. Подання керівником Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону позову в інтересах держави, в тому числі й в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України відповідає нормам чинного законодавства.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 по справі №920/637/23 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним пункт 3.3. договору №19-22 від 25.03.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби 79 926 грн 69 коп., 2 772 грн 25 коп. 3% річних, 17 200 грн 54 коп. інфляційних втрат.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 5368 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд дійшов висновку щодо невідповідності пункту 3.3 договору, в частині включення ПДВ до ціни товару, нормам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним, а також про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ і нарахованих на неї 3% річних і інфляційних втрат. Також суд прийшов до висновку, що прокурором вірно визначено позивачів та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача 20.10.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки до спірних правовідносин мають застосовуватись відповідні положення ПК України, яким ставку податку встановлено у розмірі 7% і Постанова КМУ №178 вступає в протиріччя з нормами ПК України, який є правовим актом вищої юридичної сили, і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відповідач не є виконавцем мобілізаційних завдань; пункт 3.3 договору щодо включення до ціни договору суми ПДВ повністю відповідає нормам чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання його недійсним та стягнення з відповідача грошових коштів; Адміністрація не має жодного відношення до договору і є неналежним позивачем; прокурором не доведено, що позивачі не мають можливості самостійно захистити свої права у даній справі; посилання на індивідуальну податкову консультацію, отриману Адміністрацією, є безпідставним та суперечить положенням ПК України; судова практика, на яку посилається прокурор, не підлягає застосуванню, оскільки прийнята у спорах, які не є подібними до спірних правовідносин.

Позивач 2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що для поставки пального по спірному договору мала застосовуватись нульова ставка ПДВ, тому пункт договору, яким вона встановлена у розмірі 7% підлягає визнанню недійсним, а сплачені кошти підлягають поверненню; Адміністрація є належним співпозивачем, оскільки є органом уповноваженим державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, а Військова частина входить в систему Державної прикордонної служби України.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах мала застосовуватись нульова ставка податку, а Постанова КМУ №178 не змінювала ні об`єкт оподаткування, ні ставку податку, визначені в пп."г" пп. 195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України; положення п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України на спірні правовідносини не поширюються; нульова ставка оподаткування підлягає застосуванню незалежно від того, чи задіяний відповідач у виконанні мобілізаційних завдань; відповідачем були складені податкові накладні за нульовою ставкою за результатами виконання договору; ПДВ не є умовою про ціну, в розумінні цивільного та господарського законодавства; безпідставно отримані кошти підлягають поверненню і на них має нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати коштів; прокурором доведено наявність підстав представництва інтересів держави та правильно визначено позивачів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/637/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №920/637/23.

06.11.2023 матеріали справи №920/637/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023 справу №920/637/23 у зв`язку перебуванням судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипка І.М., суддів Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання належних доказів реєстрації електронного кабінету адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича та Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

13.11.2023 апелянтом до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій додано відповідь №257403 за запитом про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЕСІТС в адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича, а також відповідь №2574103 за запитом про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЕСІТС у Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН», яка передана головуючому судді 20.11.2023 після виходу з підготовки в Національній школі суддів України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» - адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича на рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 у справі №910/6786/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.01.2024.

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві 22.01.2024 судове засідання у справі №920/637/23 не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 розгляд справи №920/637/23 призначено на 15.02.2024.

Розпорядженням Керівника апарату від 15.02.2024 №09.1-08/737/24 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, справу №920/637/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 справу №920/637/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Михальської Ю.Б., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 колегією суддів у визначеному складі прийнято до свого провадження справу №920/637/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 02 жовтня 2023, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 25.03.2024.

Розпорядженням Керівника апарату від 25.03.2024 №09.1-08/1338/24 у зв`язку з прийманням участі суддею Михальською Ю.Б. у підвищенні кваліфікації в Національній школі суддів України з 22.03.2024 по 29.03.2024, справу №920/637/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 справу №920/637/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 колегією суддів у визначеному складі прийнято до свого провадження справу №920/637/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 02 жовтня 2023, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 20.05.2024.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції її розгляд відкладався з об`єктивних підстав, останній раз на 02.09.2024.

Явка представників сторін

Прокурор та представник позивача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.09.2024 заперечували доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача-1 та відповідача про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача-1 та відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.03.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» укладений договір № 19-22, за умовами якого відповідач зобов`язується передати другому позивачу у власність товар по коду ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти (далі по тексту товар), найменування товару, місце поставки, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість і сума зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (додаток 1), а другий позивач зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціна товару визначається сторонами в національній валюті України - гривні. Поставка товару здійснюється за цінами, визначеними у Специфікації до договору.

Згідно п. 3.2. договору ціна товару зазначається у Специфікації та включає в себе: вартість товару, всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також всі інші витрати виконавця.

Загальна сума договору становить 1 237 500,00 грн, у тому числі ПДВ. Ціна за одиницю товару за договором може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору розрахунки за товар, що поставляється, проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару).

Право власності на товар переходить від виконавця до замовника після прийняття товару на склад замовника і підписання уповноваженими на це особами виконавця і замовника накладної та акту приймання товару (п. 5.3. договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії договору 31 грудня 2022 року. В частині взятих зобов`язань договір діє до їх повного виконання (п. 11.2. договору).

Згідно зі специфікацією, що є додатком № 1 до договору відповідач зобов`язався поставити другому позивачу бензин автомобільний А-95 загальною вартістю 1 237 500 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 7%.

02.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 ДПСУ та ТОВ «Біоеталон» укладено додаткову угоду № 2-22 відповідно до умов якої сторони, керуючись п. 2 розділу 12 договору № 19-22 від 25.03.2022, погодили збільшити ціну за одиницю товару, а саме бензину автомобільного А-95 (п. 1 додаткової угоди), відповідно до специфікації викладеної у п. 2 додаткової угоди.

Відповідач зобов`язався поставити другому позивачу бензин автомобільний А-95 загальною вартістю 1 221 736 грн 50 коп., в тому числі ПДВ 7%.

Відповідно до видаткових накладних № РН-0000162 від 28.03.2022, № РН-0000175 від 02.04.2022 відповідач поставив другому позивачу за договором товар на загальну суму 1 221 736 грн 50 коп., в тому числі ПДВ 79 926 грн.69 коп.

На виконання умов договору № 19-22 від 25.03.2022 другий позивач оплатив поставлений відповідачем бензин А-95 в загальній сумі 1 221 736 грн 50 коп., в тому числі ПДВ в сумі 79 926 грн 69 коп., що підтверджується платіжними дорученнями: № 141 від 29.03.2022 на суму 1 050 736 грн 50 коп., в тому числі ПДВ в сумі 68 739 грн 77 коп.; № 171 від 05.04.2022 на суму 171 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ в сумі 11 186 грн 92 коп.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що включення до ціни договору у п. 3.3. зі змінами ПДВ у розмірі 7% суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", у зв`язку з чим наявні підстави для визнання пункту договору в цій частині недійсним. Сплачені першим позивачем відповідачу кошти в сумі 79 926 грн 69 коп. є безпідставно набутими, оскільки товар, що поставлявся за договором, мав оподатковуватися на нульовою ставкою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між Військовою частиною і Товариством у даній справі виникли на підставі договору №19-22 від 25.03.2022, який за правовою є договором поставки.

Предметом розгляду даного спору є вимога про визнання недійсними окремих положень вказаного договору з підстав їх невідповідності вимогам чинного законодавства, а також вимога про стягнення коштів, одержаних на підставі цих положень договору, як одержаних безпідставно, та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пункту 3.3 договору, з відповідними змінами, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1 і 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст.180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 ПК України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п.п. 1, 2 вказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Згідно індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, наданої на запит Адміністрації, Державна податкова служба України підтвердила, що норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Розділу V ПК України та приписи постанови КМУ №178 поширюються на органи, установи, організації та заклади які відносяться до сфери управління Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену цим законом загальну структуру. У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо.

Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" ).

Згідно статті 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

З системного аналізом вказаних норм права вбачається, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V ПК України у сукупності з приписами Постанови КМУ №178 поширюються на діяльність органів Державної прикордонної служби України, якими є Адміністрація та Військова частина.

При цьому суд також бере до уваги зазначені вище індивідуальну податкову консультацію від 06.06.2022 року, а також в лист ДПС України від 29.07.2022 року № 8271/6/99-00-21-03-02-06, відповідно до яких нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст.195 розділу V ПК України та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання пального органам Державної прикордонної служби України.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційним господарським судом враховані висновки щодо застосування положень Постанови КМУ №178 та пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст.195 розділу V ПК України у аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що операції з постачання позивачу 2 пального за спірним договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови пункту 3.3 договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1-22 від 15.07.2022) щодо включення суми податку на додану вартість у розмірі 79 926,69 грн, суперечать чинному законодавству.

Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16.

Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23.

Оскільки не тільки постановою КМУ №178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ.

Твердження відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він не є виконавцем (учасником) мобілізаційних завдань, які визначені та передбачені вимогами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", жодні мобілізаційні завдання до відповідача доведені не були, договори поставки ПММ укладалися відповідачем не як виконавцем мобілізаційного завдання, а тому за таких підстав, вимоги Постановою КМУ №178 не поширюються на правовідносини, які склалися між Військовою частиною та Товариством, є необґрунтованими та спростовуються висновками суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст.1212 ЦК України, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 79 926,69 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів у сумі 79 926,69 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.

Прокурором заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 772, 25 грн за період з 06.04.2022 до 01.06.2023 та інфляційні втрати у сумі 17 200,54 грн, нараховані за період з квітня 2022 року до квітня 2023 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат коштів, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому ці позовні вимоги також підлягають задоволенню у заявленому прокурором розмірі.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі визначених ним позивачів, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

На підставі частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; тощо.

Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону).

Згідно зі ст. 28 цього Закону забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Відповідно до п.1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. №533, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, організовує охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, забезпечує дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів; здійснює управління органами Держприкордонслужби, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність; забезпечує оснащення органів Держприкордонслужби озброєнням і технікою; здійснює інші повноваження, визначені законом (п.4 Положення).

Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності, поміж іншого, організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п.5 Положення).

Відповідно до п.14 Положення Адміністрація Держприкордонслужби є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Таким чином, саме Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільове використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

А тому, саме вони визначені позивачами у цій справі та саме вони мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин.

19.04.2023 Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону на адресу Військової частини було направлено запит з метою отримання інформації щодо вжитих заходів шляхом повернення зайво сплачених коштів.

03.04.2023 прокуратурою отримано відповідь Військової частини на вказаний запит, проте інформації щодо вжитих заходів не надано, викладено клопотання про вжиття заходів прокурорського реагування.

Прокурором розцінена така поведінка як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, а тому у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з метою захисту інтересів держави.

25.04.2023 Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону, у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 ДПСУ повідомлення про виявлені порушення та пред`явлення позовних заяв у зв`язку з необхідністю вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем.

Вказане, як правильно встановлено судом першої інстанції свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

Тобто, саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Таким чином, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивачів - Адміністрацію та Військову частину, якими не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які є порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги прокурора є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 у справі №927/1705/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 у справі №927/1705/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН».

4. Матеріали справи №920/637/23 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 05.09.2024.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.О. Мальченко

О.О. Хрипун