Постанова

від 21.08.2024 по справі 906/743/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року Справа № 906/743/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Ковальчук І.Л.

позивача 1: не з`явився

позивача 2: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Войцешук В.В.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 (повний текст складено 30 квітня 2024 року, суддя Соловей Л.А.)

за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (м.Рівне); 2. Житомирської обласної державної адміністрації (м.Житомир)

до Житомирської міської ради (м.Житомир)

та до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" (м.Житомир)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях), Житомирської обласної державної адміністрації до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" (далі ТОВ "МК Партнер Буд"), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 (додаток №2) рішення Житомирської міської ради від 18 грудня 2018 року №1323 в частині продажу ТОВ "МК Партнер Буд" земельної ділянки площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, що знаходиться за адресою: вул.Лесі Українки, 33, м.Житомир;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року, укладений між Житомирською міською радою та ТОВ "МК Партнер Буд", зареєстрований в реєстрі за №97;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "МК Партнер Буд" (номер запису про право власності: 30364509) на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769060818101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власником спірної земельної ділянки є держава в особі РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, а органом, який має право розпоряджатися цією земельною ділянкою, Житомирська обласна державна адміністрація. Однак Житомирська міська рада в якості власника неправомірно розпорядилася земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна державної власності захисна споруда цивільного захисту (сховище №20134), відчуживши її шляхом продажу приватному суб`єкту, з перевищенням власних повноважень та з порушенням вимог земельного законодавства. Крім того, на думку прокурора, земельна ділянка продана ТОВ "МК Партнер Буд" за необґрунтовано заниженою ціною, що призвело до ненадходження коштів до місцевого бюджету.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року у справі №906/743/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2023 року у справі №906/743/21, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, Житомирської обласної державної адміністрації до Житомирської міської ради та ТОВ "МК Партнер Буд" задоволено у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №906/743/21 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд", скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2023 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року у справі №906/743/21, а справу №906/743/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 відмовлено в задоволенні позову Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Житомирської обласної державної адміністрації до Житомирської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації.

Вказане рішення мотивоване тим, що земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 під захисною спорудою цивільного захисту населення (сховищем №20134) має право розпоряджатися саме Житомирська обласна державна адміністрація, а відтак Житомирська міська рада, приймаючи рішення від 18 грудня 2018 року №1323 в частині продажу ТОВ "МК Партнер Буд" земельної ділянки площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, що знаходиться за адресою: вул. Лесі Українки, 33, м. Житомир, та укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року, діяла з перевищенням власних повноважень та в порушення вимог земельного законодавства.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги прокурора скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "МК Партнер Буд" (номер запису про право власності: 30364509) на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769060818101 не відновлять прав позивача та не призведуть до реального й ефективного захисту прав останнього. Оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу виконаний як зі сторони продавця - Житомирської міської ради і зі сторони покупця - ТОВ "МК Партнер Буд". При цьому, прокурором не заявлена вимога про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача - 2. З огляду на викладене, на переконання місцевого суду, у даному випадку ефективним захистом прав неволодіючого власника до незаконного володільця буде віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 та ухвалити нове про задоволення позову.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що формулюючи доводи щодо неефективності способу захисту порушеного права суд залишив поза увагою та не надав належної оцінки тим обставинам, що предметом даного спору є земельна ділянка, сформована як об`єкт цивільних прав відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, з визначенням її площі, меж та присвоєним кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, до складу якої входить ділянка державної власності та яка фактично накладається на останню. Суд не врахував, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21). За обставинами справи, держава Україна в особі Житомирської обласної державної адміністрації не є власником всієї земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 у визначених межах, але лише її частини під об`єктом нерухомого майна.

Скаржник посилається на висновки щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №370/457/20, де вказано, що при частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тож у цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним.

На переконання прокурора, суд першої інстанції також не врахував, що задоволення позовних вимог, направлених на забезпечення двосторонньої реституції за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки призвело б до передачі спірної земельної ділянки у власність органу місцевого самоврядування, що наділило б міську раду судовою презумпцією щодо правомірності володіння земельною ділянкою в межах площі зазначеної в спірному договорі, в той час як такі межі та площа оспорюються прокурором в інтересах держави. У той же час, виходячи з обставин справи, визнання недійсним оспорюваного договору є належним способом захисту порушеного права, в тому числі, з огляду на положення статті 152 Земельного кодексу України.

Крім того, апелянт стверджує, що зважаючи на ті обставини, що лише частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 відноситься до земель державної власності, яка незаконно передана у власність відповідача, вимоги про скасування державної реєстрації прав є також належним способом захисту порушеного права.

Прокурор зауважує, що відчуження об`єкта нерухомого майна державної власності, яке розташовано на земельній ділянці площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 не призвело до зміни форми власності на спірну земельну ділянку.

Листом №906/743/21/3527/24 від 24 травня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.

Належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 03 червня 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 червня 2024 року у справі №906/743/21 залишено без руху апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати належні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 10215 грн.

17 червня 2024 року від Житомирської обласної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію платіжні інструкції від 16 травня 2024 року №1019 та від 16 травня 2024 року №1020.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року у справі №906/743/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21 серпня 2024 року об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

15 липня 2024 року від представника Житомирської міської ради Хижняк Наталії Іванівни через "Електронний суд" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2024 року у справі №906/743/21 задоволено заяву представника Житомирської міської ради Хижняк Наталії Іванівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

16 серпня 2024 року від Житомирської міської ради надійшла заява про проведення судового засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі. Разом з тим, міська рада просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

21 серпня 2024 року від ТОВ "МК "Партнер Буд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Відповідач стверджує, що в зв`язку зі зміною власника нерухомого майна, в зв`язку з існуванням якого на земельній ділянці виник спір, з держави в особі Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях на фізичну особу ОСОБА_1 , виникли обставини, які вказують на те, що предмет спору частина земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:042:0003, що могла б бути сформованою та належати державі в силу наявності на ній державного майна перестала існувати (як і можливість її формування в державній формі власності) в зв`язку зі зміною державної форми власності на приватну.

Безпосередньо в судовому засіданні 21 серпня 2024 року прокурор та представник ТОВ "МК Партнер Буд" повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представники інших учасників в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Житомирської міської ради від 18 грудня 2018 року №1323 "Про продаж юридичним особам земельних ділянок несільськогосподарського призначення в м.Житомирі, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна заявників" (пункт 1) вирішено продати земельні ділянки несільськогосподарського призначення згідно з додатками 1, 2 /т.1, а.с.45-46/.

Додатком 2 до вказаного рішення від 18 грудня 2018 року №1323 встановлено, зокрема:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної дiлянки площею 1,1486 га за адресою: вул. Лесi Українки, 33, м.Житомир;

- затвердити вартість земельної дiлянки у розмірі 1158248,24 грн з розрахунку за 1 кв.м. 100,84 грн на підставі експертної грошової оцінки (дата оцінки 30 жовтня 2018 року, рецензія на звіт про експертну грошову оцінку земельної дiлянки вiд 07 грудня 2018 року);

- продати ТОВ "МК Партнер Буд" земельну ділянку площею 1,1486 га, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003 за адресою: м.Житомир вул.Лесi Українки, 33, на якій розміщено об`єкти нерухомого майна товариства за 1158248,24 грн, для розміщення та експлуатації основних, підсобних i допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Земельна ділянка надана в користування ТОВ "МК Партнер Буд" відповідно до рішення Житомирської міської ради від 27 вересня 2018 року №1138 /т.1, а.с.48/.

На підставі рішення Житомирської міської ради від 18 грудня 2018 року №1323 між Житомирською міською радою (продавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" (покупець-відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу від 18 лютого 2019 року /т.1, а.с.49-52/, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати за плату, а покупець оплачує і приймає у власність земельну ділянку площею 1,1486 га, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003, розташовану за адресою: м. Житомир вул. Лесi Українки, 33, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Правовий режим земельної ділянки - землі несiльськогосподарського призначення. Категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору, ціна продажу земельної ділянки становить 1 158 248,24 грн у розрахунку за 1 кв.м. 100,84грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору, продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до категорії земель, що можуть бути продані згідно законодавства України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових спорів щодо неї немає.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власностi на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "МК Партнер Буд" 18 лютого 2019 року із присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна 1769060818101 /т.1, а.с.42-44/.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, власником частини земельної ділянки, на думку прокурора, є держава в особі РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, а органом, який має право розпоряджатися цією земельною ділянкою Житомирська обласна державна адміністрація. Однак Житомирська міська рада неправомірно розпорядилася земельною ділянкою, на якій, крім об`єктів, що належать на праві власності відповідачу 2, розташований об`єкт нерухомого майна державної власності захисна споруда цивільного захисту (сховище № 20134), відчуживши її шляхом продажу приватному суб`єкту, з перевищенням власних повноважень та з порушенням вимог земельного законодавства.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року у справі №906/743/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2023 року, позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправним та скасовано пункт 1 (Додаток № 2) рішення Житомирської міської ради від 18 грудня 2018 року №1323 в частині продажу товариству з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" земельної ділянки площею 1,1486 га, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003, за адресою: вул. Лесі Українки, 33, м.Житомир; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,1486 га, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року, зареєстрованого в реєстрі під №97, укладеного між Житомирською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд", скасовано державну реєстрацію права приватної власності за товариством з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" (номер запису про право власності: 30364509) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003, площею 1,1486 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1769060818101; стягнуто з Житомирської міської ради на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3405,00 грн; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "МК Партнер Буд" на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3405,00грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2023 року у справі №906/743/21 задоволено касаційну скаргу ТОВ "МК Партнер Буд", скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2023 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

За висновком Верховного Суду господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у цьому випадку наявні порушення інтересів держави. Водночас, надаючи оцінку спірним правовідносинам та установивши наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, скасування державної реєстрації права приватної власності за ТОВ "МК Партнер Буд" на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку, господарські суди попередніх інстанцій не установили, чи призведе задоволення таких позовних вимог до ефективного та реального захисту інтересів держави.

При цьому Верховний Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Також, господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Верховний Суд вказав на обґрунтованість доводів скаржника на Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду необхідно розглянути цю справу з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник і які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі, та з урахуванням цього установити, чи призведе задоволення позовних у цій справі до ефективного захисту інтересів держави. Крім того, дослідженню підлягає сумісність відповідного заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу частини 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, перевіривши виконання місцевим судом вказівок Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають, зокрема, захисні споруди цивільного захисту.

Об`єкт нерухомого майна державної власності захисна споруда цивільного захисту населення (сховище №20134), розташований за адресою: вул. Лесі Українки, 33, м. Житомир. Вказана адреса є ідентична адресі спірної земельної ділянки, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будівлю захисної споруди від 19 грудня 2011 року та договором купівлі-продажу земельної ділянки /т.1, а.с. 97, 49/.

Крім того, у детальному плані території кварталу, розробленого на земельну ділянку №1810136300:07:042:0003 /т.1, а.с.56-74/, зазначено, що на ділянці розташована будівля бомбосховища, яке передбачалось для використання персоналом підприємства у разі надзвичайної ситуації /т.1, а.с.39/.

Таким чином, судами встановлено (з чим погодився Верховний Суд), що станом на момент пред`явлення позову, на земельній ділянці площею 1,1486 га, кадастровий номер 1810136300:07:042:0003, було розташовано об`єкт нерухомого майна державної власності захисна споруда цивільного захисту населення (сховище №20134).

Також, на вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна (майновий комплекс), які знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Лесі Українки, буд.33, та належать відповідачу-2 ТОВ "МК "Партнер Буд" на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2018 року, що підтверджується інформаційним витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно /т.3, а.с.10/.

З наведеного слідує, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, площею 1,1486 га, розташовано як об`єкт нерухомого майна державної власності захисна споруда цивільного захисту населення (сховище №20134), так і об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності відповідачу-2.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди закріплений у статтях 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України. Такий законодавчий підхід зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17).

З інформації наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 була зереєстрована в державному реєстрі 28 серпня 2008 року, однак у вказаному реєстрі відсутні дані щодо форми власності стосовно вказаної земельної ділянки, зокрема, і з моменту її державної реєстрації в реєстрі 28 серпня 2008 року по 18.02.2019 року (дату укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки) /т.3, а.с. 6-9/.

Таким чином, з дослідженого судами вбачається, що матеріали справи не містять будь - яких доказів перебування земельної ділянки площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 в державній або комунальній власності, до дати придбання вказаної земельної ділянки 18 лютого 2019 року ТОВ "МК Партнер Буд".

Разом з тим, на спірній земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що входили до цілісного майнового комплексу державного підприємства "Житомирського державного хлібокомбінату". Частина нерухомого майна згідно визначеного переліку від 07 березня 2000 року №520 /т.3, а.с. 85-87/ та наказу регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 22 липня 1998 року були передані до статутного капіталу ВАТ "Житомирхліб" /т.1, а.с.78-79/.

При цьому, згідно відомості від 01 лютого 1998 року /т.1, а.с. 88/ державне майно об`єкт цивільного захисту (сховище №20134) не підлягало приватизації та не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Житомирхліб".

На замовлення регіонального відділення ФДМУ на об`єкт цивільного захисту виготовлена технічна документація (інвентарна справа №4592) та на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 15 грудня 2011 року №737 видано свідоцтво про право власності за державою /т.1, а.с. 97-98/.

Наведене свідчить, що розміщені на спірній земельній ділянці об`єкти нерухомого майна в ході приватизації державного підприємства "Житомирського державного хлібокомбінату" перейшли частково в приватну власність та частково залишилися в державній власності (об`єкт цивільного захисту - сховище №20134).

Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України (в ред. від 18 грудня 1990 року №561-XII, чинній до 01 січня 2002 року) у державній власності перебували всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

01 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України в редакції від 25 жовтня 2001 року №2768-III, частиною 3 статті 78 якого визначено, що Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до пункту 10 Перехідних положень Земельного кодексу України в новій редакції рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 10 Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05 лютого 2004 року №1457-IV (редакція вказаної статті діяла до 01 січня 2013 року) підставою для проведення робіт, пов`язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

В матеріалах справи /т.3, а.с.74-75/ містяться письмові пояснення Житомирської міської ради, у яких зазначено, що рішення про розмежування спірної земельної ділянки не приймалось, проект розмежування у виконавчих органах Житомирської ради відсутній.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (чинний з 01 січня 2013 року), у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Частиною 2 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Відповідно до частин 1, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З наведеного слідує, що частина спірної земельної ділянки, яка нерозривно пов`язана з розміщеним на ній державним майном (об`єктом цивільного захисту - сховище №20134) та відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України є частиною сформованого та цілісного об`єкту цивільних прав, відноситься до земель державної власності на підставі частини 2 статті 117 Земельного кодексу України.

Згідно з приписами частини 5 статті 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що земельною ділянкою під захисною спорудою цивільного захисту населення (сховищем №20134) має право розпоряджатися саме Житомирська обласна державна адміністрація, а відтак Житомирська міська рада, приймаючи рішення від 18 грудня 2018 року №1323 в частині продажу ТОВ "МК Партнер Буд" земельної ділянки площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, що знаходиться за адресою: вул.Лесі Українки, 33, м.Житомир, та укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року, діяла з перевищенням власних повноважень та в порушення наведених вище вимог земельного законодавства.

Верховний Суд переглядаючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2023 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року у даній справі №906/743/21 констатував, що у цьому випадку наявні порушення інтересів держави.

Місцевим господарським судом, на виконання вказівки Верховного Суду, досліджено питання обрання прокурором способу захисту порушеного права та встановлено, що такий не є ефективним, з чим погоджується колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути; 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьев проти України" від 05 квітня 2005 року).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально - правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №914/1049/18.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

Вказана правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі №466/8649/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав в частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. При цьому такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що: належним відповідачем за позовом про витребування є особа, за якою зареєстроване право власності. Якщо майном неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

З огляду на викладене у сукупності, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги прокурора скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "МК Партнер Буд" (номер запису про право власності: 30364509) на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769060818101 не відновлять прав позивача та не призведуть до реального й ефективного захисту прав останнього.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статті 387 і статті 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Колегія суддів погоджується з висновком, що обраний прокурором спосіб захисту не вирішить спір щодо захисту права власності на нерухоме майно, таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про визнання протиправним і скасування рішення Житомирської міської ради в частині продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права приватної власності не є ефективним.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Зазначене викладено у пунктів 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №910/1869/23.

Колегія суддів не бере до уваги посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 23 листопада 2023 року справі № 370/457/20 в якій зазначено, що "при частковому накладенні земельних ділянок земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування…Тож у цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним". Однак, дана постанова Великої Палати Верховного Суду не є релевантною обставинам справи №906/743/21, оскільки у справі, яка переглядається відсутнє накладання земельних ділянок, межі ділянки, яка сформована, є чіткими і ніким не оспорюються.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину або витребування майна з володіння відповідача, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідачі (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц).

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Заявлення позовної вимоги про визнаний виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

З дослідженого судами вбачається, що оскаржуваний прокурором договір купівлі-продажу виконаний як зі сторони продавця - Житомирської міської ради так і зі сторони покупця - ТОВ "МК Партнер Буд". При цьому, прокурором не заявлена вимога про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача - 2, як не заявлена вимога про повернення сторін правочину до стану, що існував до його укладення.

З огляду на викладене, у даному випадку ефективним захистом прав неволодіючого власника до незаконного володільця має буде віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно.

Таким чином, судами обох інстанцій встановлено, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення міської ради, недійсним оспорюваного договору, який виконано, та скасування державної реєстрації не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Крім того, місцевим господарським судом доречно враховано частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32 - 35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі №904/3307/19 наведено висновок про те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Наведені висновки Верховного Суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі №922/623/20.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі №922/623/20 у правовідносинах щодо приватизації об`єкта комунальної власності вказала на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись з даним позовом, наводить підстави позову щодо неправомірних дій саме органу місцевого самоврядування щодо відчуження спірної земельної ділянки. При цьому, прокурором не наведено, а матеріали справи не містять доказів сприяння покупця спричиненим на думку прокурора порушенням діючого законодавства при відчуженні земельної ділянки несільськогосподарського призначення; а також не доведено винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, оскільки у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень Житомирської міської ради та приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення Житомирської міської ради, незалежно від оцінки дій останньої.

Крім того, прокурором заявлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 від 18 лютого 2019 року площею 1,1486 га вцілому, не зважаючи на ту обставину, що площа захисної споруди цивільного захисту №20134 становить всього 165,7 кв.м., межі земельної ділянки під такою спорудою не визначені та прокурором не доведено площу земельної ділянки необхідної для обслуговування такої споруди. Такі дії прокуратури свідчать про порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас судами обох інстанції враховано фактичні обставини справи, які істотно змінилися станом на момент прийняття оскаржуваного рішення Господарським судом Житомирської області.

Зокрема, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 20 червня 2022 року №185 "Про виключення захисної споруди цивільного захисту з обліку таких споруд" було виключено сховище №20134, розташоване за адресою: вул. Лесі Українки, 33 м. Житомир із структурного компонента "Об`єкти цивільної оборони, мобілізаційний ресурс" та включено до структурного компонента "Об`єкти господарського та невиробничого призначення" Реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств в процесі приватизації, як "заглиблений склад, літ."Д"", блансоутримувач - ТОВ "МК ПАРТНЕР БУД".

Наказом Фонду державного майна України від 02 вересня 2022 року №978 вищевказаний об`єкт включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році.

31 березня 2023 року відбувся електронний аукціон, на якому держава в особі РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях продала об`єкт малої приватизації - заглиблений склад, літ."Д", загальною площею 165,7 кв.м., 1971 року побудови, за адресою: вул. Лесі Українки, 33 м. Житомир Кобилянському Олександру Миколайовичу /т.4, а.с.29-31/.

03 травня 2023 року між РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях та фізичною особою - ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу №628 об`єкта малої приватизації - окремого майна - заглибленого складу, літ."Д", загальною площею 165,7кв.м., 1971 року побудови, за адресою: вул.Лесі Українки, 33, м.Житомир /т.4, а.с.73-76/.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власностi на заглиблений склад, загальною площею 165,7кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 із присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна 2728868218040 /т.4, а.с.77/.

Таким чином, відбулась зміна власника нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з держави в особі Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях на фізичну особу - ОСОБА_1 .

Крім того, частина земельної ділянки, яка могла бути сформованою та належати державі, з огляду на наявність на ній державного майна - захисної споруди цивільного захисту (сховище №20134), перестала існувати у зв`язку зі зміною державної форми власності на приватну.

Отже, на даний час об`єкти нерухомого майна державної власності на земельній ділянці площею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 відсутні. Вказане свідчить про відсутність порушення прав та законних інтересів держави станом на момент прийняття рішення у справі.

Крім того, представником ТОВ "МК Партнер Буд" повідомлено суду апеляційної інстанції, що станом на момент розгляду апеляційної скарги земельної ділянки зплощею 1,1486 га з кадастровим номером 1810136300:07:042:0003 не існує, вона є поділеною.

З огляду на викладене, в порушення вимог статей 76, 77 ГПК України, прокурор висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, не спростував. Посилання прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

На підставі статті 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 16 квітня 2024 року у справі №906/743/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/743/21 повернути до Господарського суду Житомирської області

Повний текст постанови складений "05" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.