Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/3626/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/3626/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери», м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м. Київ

про стягнення 1 146 326,68 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Волинець В.О.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення 1 146 326,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором доручення №614 від 29.12.2006 в частині оплати посередницьких послуг у вигляді залучення споживачів страхових послуг таких як Товариство з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн», ОСОБА_1 . При цьому, сума заборгованості, за даними позивача, складається з 10% від сплачених страхувальниками страхових платежів на користь страховика за договорами страхування від критичних захворювань, що дорівнює 604 939,46 грн та 4% від сплачених страхувальниками страхових платежів на користь страховика за договорами медичного страхування та становить 541 387,22 грн.

Ухвалою від 01.04.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

25.04.2024 відповідачем подано клопотання про витребування доказів у відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн».

Відповідачем вимоги ухвали було виконано. З боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» вимоги суду було залишено без виконання.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що за умовами договору №614 від 29.12.2006 винагорода сплачується страховому агенту за укладені ним договори страхування, а сам по собі факт надходження грошових коштів від страхувальників на рахунок страховика не свідчить про право агента на отримання винагороди. До того ж, відповідачем наголошено, що останнім було повідмолено позивача про незгоду в підписанні актів виконаних робіт за минулі періоди листом №03-16/392 від 13.03.2024.

Ухвалою від 03.06.2024 судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на19.06.2024.

19.06.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 24.07.2024.

24.07.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.09.2024.

03.09.2024 представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи по суті, оскільки представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» не має можливості з`явитись у судове засідання через сімейні обставини.

У судовому засіданні 04.09.2024 представником позивача було надано заперечення х приводу клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши заяву відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме нормами Господарського процесуального кодексу України.

Главою 4 роз. I Господарського процесуального кодексу України визначаються учасники судового процесу та їх права та обов`язки.

За п. 2 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (п. 3 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України ); а також подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи. Згідно з ч. ч. 1, 3 зазначеної норми неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Процедура і підстави для відкладення розгляду справи чітко передбачені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України. Пунктом 2 частини першої згаданої статті визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засідання в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі № 260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Судом вказувалось, що причиною неявки у судове засідання представником відповідача визначено певні сімейні обставини. Доказів виникнення таких обставин адвокатом не наведено.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретно визначеними особами, тому у відповідача була можливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 04.09.2024. До того ж, судом враховано, що вказаним учасником було вислволено свою правову позицію по суті спору у відзиві на позов.

За сукупності таких обставин, а саме відсутність поважних причин неявки у засідання представника відповідача, неперешкоджання такої неявки розгляду справи за наявними доказами, з огляду на процесуальні строки розгляду справи, судом визнано за можливе проведення судового засідання 04.09.2024 без представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна».

У судовому засіданні 04.09.2024 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

В судовому засіданні 04.09.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» (страховий агент) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» (довіритель) було укладено договір доручення №614, за умовами п.1 якого довіритель доручає, а страховий агент зобов`язується за винагороду здійснювати від імені і за дорученням довірителя частину його страхової діяльності, з укладання з юридичними і фізичними особами договорів обов`язкового і добровільного страхування, на умовах, визначених довірителем, у відповідності із чинним законодавством України, інструкціями і рекомендаціями довірителя, а саме:

1.1. Укладати договори страхування (поліси) в частині: самостійного пошуку потенційних споживачів страхових послуг, рекламування та надання пропозицій щодо страхових послуг довірителя; проведення консультаційної та роз`яснювальної роботи серед потенційних споживачів страхових послуг (страхувальник); проведення роботи, пов`язаної з укладанням договорів страхування (полісів); забезпечення документообігу та складання звітності (за формою Додатка №1) за укладеними договорами страхування (оформленими полісами).

1.2. Довіритель зобов`язується сплачувати страховому агенту винагороду за вчинення ним вказаних вище дій на умовах цього договору.

1.3. Страховий агент виконує доручення довірителя на території України.

1.4. Страховий агент діє від імені довірителя на підставі цього договору та довіреності на укладення договорів страхування (полісів) за встановленою формою. Довіреність на укладення договорів страхування (полісів) видається довірителем страховому агенту на підставі цього договору в день його укладення.

Пунктами 3.1.13-3.1.14 договору №614 від 29.12.2006 визначено обов`язки страхового агента надавати довірителю щодекадні звіти про укладені договори/поліси страхування заповнені, зіпсовані, втрачені поліси страхування і страхові платежі, що отримані ним за укладеними Договорами страхування, за формою відповідно до додатку №1 до даного договору, у порядку і строки встановлені розділом 4 даного договору; надавати довірителю оформлений акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), за формою наведеною у додатку №5 до даного договору, у порядку і строки; зазначені в розділі 5 даного договору.

Згідно п.3.2.2, 3.2.3 договору №614 від 29.12.2006 страховий агент має право: укладати в межах, визначених даним договором, договори страхування (заповнювати бланки полісів і підписувати їх); одержувати від довірителя винагороду за виконання доручення, згідно цього договору, визначеного розділом І даного договору.

У п. 3.7.7 договору №614 від 29.12.2006 передбачено обов`язок довірителя сплачувати страховому агенту винагороду за виконання доручення, зазначеного в розділі і даного договору, у строк і на умовах, визначених розділом 5 даного договору.

Відповідно до п.4.1 договору №614 від 29.12.2006 у строк до 18 годин за Київським часом:

-11-го числа звітного місяця за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 01 по 10 число звітного місяця,

-21-го числа звітного місяця за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 11 по 20 число звітного місяця,

- 01-го числа місяця, що слідує за звітним, за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 21 по 31 (30,29, 28) число звітного місяця.

Страховий агент складає зведений звіт за формою, наведеною у додатку №1 та передає довірителю оригінал звіту із підписом уповноваженої особи та відбитком печатки разом з оригіналами договорів страхування/полісів, що були ним укладені у звітний період, а також з зіпсованими бланками договорів/полісів.

У п.4.2 договору №614 від 29.12.2006 вказано, що довіритель перевіряє щодекадний звіт, наданий страховим агентом, і при відсутності зауважень і заперечень підписує його.

За умовами п.5.5 договору №614 від 29.12.2006 розмір винагороди страхового агента за укладання договорів страхування складає визначений у додатку №7 до даного договору процент від сум страхових платежів, що сплачені страхувальниками й отримані довірителем за укладеними, за посередництвом страхового агента, договорами страхування /полісами. За узгодженням сторін розмір винагороди страхового агента може бути змінений, про що складається додаткова угода до даного договору.

У п.5.6 договору №614 від 29.12.2006 один раз на місяць, до 5 числа місяця, наступного за звітним, страховий агент складає та надає довірителю акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) за формою додатка №5, із указівкою всієї необхідної інформації. При умові-згоди з даними викладеними в акті прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) довіритель зобов`язаний здійснити підписання акту на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання та повернути один екземпляр страховому агенту.

Пунктом 5.7 договору №614 від 29.12.2006 визначено, що винагорода страхового агента за укладання договорів страхування сплачується шляхом перерахування довірителем на поточний рахунок страхового агента на протязі 10 (десяти) робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Згідно п.5.8 договору №614 від 29.12.2006 винагорода страхового агента сплачується за умови своєчасного надходження належним чином оформлених та заповнених звітів страхового агента про виконання доручення за цим договором та своєчасного надання довірителю оригіналів заповнених та зіпсованих бланків полісів.

Даний договір набирає сили з 01.01.2007 і діє протягом одного року. По закінченні терміну дії даний договір вважається продовженою на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін ке заявить про її припинення не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну її дії. Вказаний порядок продовження терміну дії Угоди застосовується до кожного наступного періоду його дії (п.8.1 договору №614 від 29.12.2006).

Як вказує позивач, на виконання п. 1.1 договору №614 від 29.12.2006, довіритель, за посередництвом страхового агента, 30.12.2022, 31.12.2022 та 08.02.2023 уклав з Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» та ОСОБА_1 договори страхування (поліси) № 03/0915775/9067/202 (додаткова угода № 24 від 30.12.2022 до договору 03/0915775/9067/20), №03/0587800/9067/23, №03/0915776/9067/202 (додаткова угода від 30.12.2022 до договору №03/0915776/9067/20), 03/0915776/9067/20, № 03/0587801/9067/23, № 03/0587717/9067/22, № 03/0587718/9067/22.

Позивачем зазначено, що страхувальниками було сплачено з 01.01.2023 по 01.06.2023 на користь довірителя страхові платежі за договорами страхування (полісами), за посередництвом страхового агента, сумарно 19 584 075, 18 грн, з яких 6 049 394, 62 грн за, договорами страхування від критичних захворювань, а 13 534 680,56 грн - медичного страхування.

Отже позивачем розраховано, що розмір винагороди Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» за надання ним посередницьких послуг, у вигляді залучення споживачів страхових послуг Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» складає: 10 % від сплачених страхувальниками страхових платежів на користь страховика за договорами страхування від критичних захворювань та становить 604 939,46 грн; 4 % від сплачених страхувальниками страхових платежів на користь страховика за договорами медичного страхування та становить 541 387,22 грн.

01.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» направлено на адресу довірителя зведений звіт про укладені договори страхування (заповнені поліси), зіпсовані і загублені бланки полісів і страхові платежі за укладеними договорами страхування з Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» та ОСОБА_1 за 30.12.2022-31.05.2023, з урахуванням відомої товариству Інформації на момент його підготовки та направлення, та акти виконаних робіт від 05.04.2023 та від 07.04.2023 та від 21.02.2024.

Однак, підписані акти з боку довірителя повернуто не було, винагороду страховому агенту не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що за умовами договору №614 від 29.12.2006 винагорода сплачується страховому агенту за укладені ним договори страхування, а сам по собі факт надходження грошових коштів від страхувальників на рахунок страховика не свідчить про право агента на отримання винагороди. До того ж, відповідачем наголошено, що останнім було повідмолено позивача про незгоду в підписанні актів виконаних робіт за минулі періоди листом №03-16/392 від 13.03.2024.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено вище, 29.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» (страховий агент) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» (довіритель) було укладено договір доручення №614, за умовами п.1 якого довіритель доручає, а страховий агент зобов`язується за винагороду здійснювати від імені і за дорученням довірителя частину його страхової діяльності, з укладання з юридичними і фізичними особами договорів обов`язкового і добровільного страхування, на умовах, визначених довірителем, у відповідності із чинним законодавством України, інструкціями і рекомендаціями довірителя, а саме:

1.1. Укладати договори страхування (поліси) в частині: самостійного пошуку потенційних споживачів страхових послуг, рекламування та надання пропозицій щодо страхових послуг довірителя; проведення консультаційної та роз`яснювальної роботи серед потенційних споживачів страхових послуг (страхувальник); проведення роботи, пов`язаної з укладанням договорів страхування (полісів); забезпечення документообігу та складання звітності (за формою Додатка №1) за укладеними договорами страхування (оформленими полісами).

1.2. Довіритель зобов`язується сплачувати страховому агенту винагороду за вчинення ним вказаних вище дій на умовах цього договору.

1.3. Страховий агент виконує доручення довірителя на території України.

1.4. Страховий агент діє від імені довірителя на підставі цього договору та довіреності на укладення договорів страхування (полісів) за встановленою формою. Довіреність на укладення договорів страхування (полісів) видається довірителем страховому агенту на підставі цього договору в день його укладення.

Наразі, суд критично ставиться до посилань позивача на те, що виконання п. 1.1 договору №614 від 29.12.2006, довіритель, за посередництвом страхового агента, 30.12.2022, 31.12.2022 та 08.02.2023 уклав з Приватним акціонерним товариством «Філій Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» та ОСОБА_1 договори страхування (поліси) № 03/0915775/9067/202 (додаткова угода № 24 від 30.12.2022 до договору 03/0915775/9067/20), №03/0587800/9067/23, №03/0915776/9067/202 (додаткова угода від 30.12.2022 до договору №03/0915776/9067/20), 03/0915776/9067/20, № 03/0587801/9067/23, № 03/0587717/9067/22, № 03/0587718/9067/22.

Означені висновки суду ґрунтуються на такому.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Наразі, як вбачається із наданих відповідачем доказів, дійсно:

- 08.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» було укладено договір добровільного страхування: медичного страхування (безпреривного страхування здоров`я) та страхування медичних витрат №03/0587801/9067/23;

- 08.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна» було укладено договір добровільного страхування: медичного страхування (безпреривного страхування здоров`я) та страхування медичних витрат №03/0587800/9067/23;

- додаткову угоду №26 від 30.12.2022 до договору добровільного медичного страхування та страхування медичних витрат подорожуючих за межами України №03/0915776/9067/20 від 31.12.2020;

- додаткову угоду №24 від 30.12.2022 до договору добровільного медичного страхування та страхування медичних витрат подорожуючих за межами України №03/09157775/9067/20 від 31.12.2020.

Матеріалами справи підтверджуються обставини внесення страхувальниками, а саме Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» й Щербанем Олександром Анатолійовичем з 01.01.2023 по 01.06.2023 на користь довірителя страхових платежів сумарно 19 584 075, 18 грн, з яких 6 049 394, 62 грн за, договорами страхування від критичних захворювань, а 13 534 680,56 грн - медичного страхування.

Наразі, суд погоджується із доводами позивача, що укладення додаткових угод за договорами №03/09157775/9067/20 від 31.12.2020 та №03/0915776/9067/20 від 31.12.2020 та сплата страхових платежів Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» й Щербанем Олександром Анатолійовичем за договорами №03/0587717/9067/22 й №03/0587718/9067/22 є підставою для виникнення у довірителя за договором №614 від 29.12.2006 сплатити страхову винагороду страховому агенту, оскільки вказані додаткові угоди укладено до договорів страхування із укладенням яких за посередництвом позивача відповідач неодноразово погодився шляхом підписання актів виконання робіт до договору доручення №614 від 29.12.2006, зокрема, №1532135 від 16.02.2033, №1532872 від 20.03.2023, тощо.

Одночасно, судом прийнято до уваги, що у п. 3.7.7 договору №614 від 29.12.2006 передбачено обов`язок довірителя сплачувати страховому агенту винагороду за виконання доручення, зазначеного в розділі і даного договору, у строк і на умовах, визначених розділом 5 даного договору.

Відповідно до п.4.1 договору №614 від 29.12.2006 у строк до 18 годин за Київським часом:

-11-го числа звітного місяця за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 01 по 10 число звітного місяця,

-21-го числа звітного місяця за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 11 по 20 число звітного місяця,

- 01-го числа місяця, що слідує за звітним, за договорами страхування (полісами), що були оформлені в строк з 21 по 31 (30,29, 28) число звітного місяця.

Страховий агент складає зведений звіт за формою, наведеною у додатку №1 та передає довірителю оригінал звіту із підписом уповноваженої особи та відбитком печатки разом з оригіналами договорів страхування/полісів, що були ним укладені у звітний період, а також з зіпсованими бланками договорів/полісів.

Доказів виконання п.4.1 договору №614 від 29.12.2006 належним чином позивачем не надано.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що лише 01.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» направлено на адресу довірителя зведений звіт про укладені договори страхування (заповнені поліси), зіпсовані і загублені бланки полісів і страхові платежі за укладеними договорами страхування з Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» та ОСОБА_1 за 30.12.2022-31.05.2023, з урахуванням відомої товариству Інформації на момент його підготовки та направлення, та акти виконаних робіт від 05.04.2023 та від 07.04.2023 та від 21.02.2024, тоді як відповідні правочини було вчинено ще у 2023 році.

Однак, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що порушення порядку звітування страхового агента не може бути підставою для звільнення довірителя від оплати фактично наданих послуг. Означені висновки суду також враховують, що згідно п.5.8 договору №614 від 29.12.2006 винагорода страхового агента сплачується за умови своєчасного надходження належним чином оформлених та заповнених звітів страхового агента про виконання доручення за цим договором та своєчасного надання довірителю оригіналів заповнених та зіпсованих бланків полісів. При цьому, суд звертає увагу сторін на таке.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Отже, у даному випадку, порушення строків звітування страхового агента за договором №614 від 29.12.2006 не може бути підставою для звільнення довірителя від сплати страхової винагороди за фактично надані страховим агентом послуги.

Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що страхова винагорода позивача за посередницькі послуги з укладення додаткових угод за договорами №03/09157775/9067/20 від 31.12.2020 та №03/0915776/9067/20 від 31.12.2020 та зі страхових платежів, сплачених Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» за ними, й за договорами №03/0587717/9067/22 й №03/0587718/9067/22 - Щербанем Олександром Анатолійовичем становить 541 387,23 грн.

Щодо укладення 08.02.2023 договору між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» було укладено договір добровільного страхування: медичного страхування (безпреривного страхування здоров`я) та страхування медичних витрат №03/0587801/9067/23 й 08.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна» було укладено договір добровільного страхування: медичного страхування (безпреривного страхування здоров`я) та страхування медичних витрат №03/0587800/9067/23, суд зазначає про відсутність доказів, що вказували б на те, що такі правочини укладено за посередництва позивача. При цьому, суд зауважує, що умовами договору доручення визначено, що страхова винагорода розраховується саме за укладання договорів з певним клієнтом за посередництвом агента, а не за кожного окремого клієнта.

Одночасно, наявні в матеріалах справи листи Приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» й Товариства з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн», в яких вказано про те, що укладення договорів є продовженням співробітництва із відповідачем ніяким чином не нівелюють наведених вище умов договору доручення стосовно обрахування страхової винагороди.

Крім того, суд критично ставиться до посилань позивача на те, що акти наданих послуг, в якому були вказані нові договори із Товариством з обмеженою відповідальністю «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб`юшн» та Приватним акціонерним товариством «Філіп Морріс Україна» було фактично сформовано відповідачем, оскільки згідно з пунктами 3.1.13-3.1.14 договору №614 від 29.12.2006 визначено обов`язки саме страхового агента надавати довірителю щодекадні звіти про укладені договори/поліси страхування заповнені, зіпсовані, втрачені поліси страхування і страхові платежі, що отримані ним за укладеними Договорами страхування, за формою відповідно до додатку №1 до даного договору, у порядку і строки встановлені розділом 4 даного договору; надавати довірителю оформлений акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), за формою наведеною у додатку №5 до даного договору, у порядку і строки, зазначені в розділі 5 даного договору.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення 1 146 326,68 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покаладється на стоірн пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення 1 146 326,68 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 25, ЄДРПОУ 23510137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілліс страхові брокери» (04070, м.Київ, вул.Іллінська, буд.8, під`їзд 2, поверх 3, ЄДРПОУ 33404905) 541 387,23 грн, судовий збір в сумі 8120,81 грн.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 604 939,45 грн відмовити.

4. Судовий збір в сумі 9074,09 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05.09.2024.

Суддя В.В. Князьков