Постанова

від 03.09.2024 по справі 761/48880/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/48880/19

провадження № 61-19422св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний концерн «Центр комунального сервісу»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року, ухвалене у складі

судді Горбенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада

2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Комунального концерну «Центр комунального сервісу» (далі - КК «Центр комунального сервісу») про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що у вимогах про сплату за спожиті житлово-комунальні послуги (рахунках-повідомленнях), які виставляє відповідач за її рахунком щомісяця, відображається заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у сумі 8 231,50 грн. У зв`язку з цим позивач звернулася із заявою до КК «Центр комунального сервісу» з вимогою надати пояснення щодо підстав виникнення даної заборгованості. КК «Центр комунального сервісу» листом за вих. № 02/108 30 від 11 грудня 2019 року повідомив, що станом на 1 грудня 2019 року за адресою АДРЕСА_1 наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги

у сумі 8 231,50 грн, що виникла перед Комунальним підприємством «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві (КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві). Крім того, позивач вказує, що КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві перебуває в процесі ліквідації та не є учасником КК «Центр комунального сервісу». КК «Центр комунального сервісу» не було передано право вимоги заборгованості за житлово-комунальні послуги.

У зв`язку із зазначеним позивач вважає, що дії відповідача з приводу включення до вказаного рахунку-повідомлення на сплату житлово-комунальних послуг суми заборгованості у розмірі 8 231,50 грн є протиправними. Позивач вказує на те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року

№ 467/1331 «Про створення комунального концерну «Центр комунального сервісу», КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві, перед яким у неї виникла заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, не є учасником цього концерну, тому відображення заборгованості у рахунках-повідомленнях

КК «Центр комунального сервісу» є незаконними та такими, що порушують її права.

У зв`язку із зазначеним позивач просить суд:

- зобов`язати КК «Центр комунального сервісу» (03179, м. Київ, вул. Львівська 57-А) виключити із суми, зазначеної на особовому рахунку позивача НОМЕР_1 , заборгованість, яка виникла перед КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві у період з 2009 року до 31 травня 2015 року у сумі 8 231,50 грн;

- заборонити КК «Центр комунального сервісу» (03179, м. Київ, вул. Львівська 57-А; код - 39946227) в подальшому включати вказану суму заборгованості у вимоги

до сплати за спожиті житлово-комунальні послуги на її ім`я за особистим рахунком № НОМЕР_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розпорядження № 1634

від 17 вересня 2019 року виконавчого органу Київської міської ради зобов`язання перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві переходять до правонаступника КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», у тому числі, дебіторська заборгованість споживачів за квартплату.

Відповідно до Статуту КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» це підприємство є учасником КК «Центр комунального сервісу». У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що КК «Центр комунального сервісу» здійснює обслуговування будинку № 1 на вулиці Сокальській у місті Києві у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач на засадах змагальності не довів порушення його прав відповідачем переконливими, належними та допустимими доказами, а також правову і фактичну підставу заявлених нею вимог, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, та вказав про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи недоведеність порушення прав відповідачем прав позивача. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому не може бути скасоване з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим, на основі правильно встановлених обставин справи, суди дійшли висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи та допустили неправильне тлумачення закону.

Також ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1634

від 17 вересня 2019 року права та обов`язки, а також активи та пасиви

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві перейшли до правонаступника - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», яке є учасником КК «Центр комунального сервісу». Відповідно, суди першої та апеляційної інстанцій помилково встановили факт правомірності відображення суми заборгованості, яка виникла перед КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві.

Суди, на думку заявника, не взяли до уваги пункт 5 рішення Київської міської ради «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств що передані до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації» № 616/2778 від 22 червня 2017 року, відповідно до якого КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві реорганізовано шляхом його приєднання

до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Юридична особа є такою, що припинилася з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстр) відомостей про її припинення, проте суди встановили факт реорганізації КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві на підставі розпорядження, а не на підставі відомостей з реєстру, а отже, на підставі неналежних та недопустимих доказів.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції в ході визначення моменту реорганізації юридичної особи та переходу її прав та обов`язків до правонаступника, застосував норму права, а саме статті 104-108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада

2019 року у справі № 296/145/16-ц (провадження № 61-16922св19), і помилково застосував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня

2018 року у справі № 910/1879/17, що є порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що її касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формуванням єдиної правозастосовчої практики, оскільки в межах розгляду даної касаційної скарги Верховний Суд має вирішити питання: з якого моменту у правонаступника юридичної особи виникають відповідні права та обов`язки - з моменту підписання розподільчого балансу (як зазначив суд апеляційної інстанції та як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 травня

2018 року у справі № 910/1879/17) чи з моменту проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (як зазначено у постанові Верховного Суду

від 25 листопада 2019 року у справ № 296/145/16-ц (провадження № 61-16922св19).

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року представник КК «Центр комунального сервісу» - адвокат Алавердян Т. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 296/145/16-ц та від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розпорядження № 1634

від 17 вересня 2019 року виконавчого органу Київської міської ради зобов`язання перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві переходять до правонаступника - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», у тому числі, дебіторська заборгованість споживачів за квартплату.

КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є учасником

КК «Центр комунального сервісу» і здійснює обслуговування будинку № 1, розташованого на вулиці Сокальській у місті Києві у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Позивач вважає, що дії КК «Центр комунального сервісу» щодо включення до рахунку-повідомлення на сплату житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_2 суми заборгованості у розмірі 8 231,50 грн,

є протиправними.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з частиною п`ятою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У частині першій статті 106 ЦК України визначено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до частини другої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

В ході тлумачення вказаних норм матеріального права можна дійти висновку про те, що у статтях 104 та 107 ЦК України відсутнє чітке визначення моменту переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Формулювання частини першої статті 104 ЦК України, а саме «у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників» не містить вказівки щодо взаємозв`язку моменту виникнення правонаступництва та моменту внесення відомостей до реєстру. Касаційний суд дійшов висновку, що відповідний момент не може бути пов`язаний із фактом внесення запису до реєстру про припинення юридичної особи шляхом приєднання. У зв`язку із зазначеним датою переходу прав та обов`язків до правонаступника слід вважати дату видання розпорядження № 1634 від 17 вересня 2019 року Виконавчого органу Київської міської ради, відповідно до якого зобов`язання перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві переходять до правонаступника - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», у тому числі, дебіторська заборгованість споживачів за житлово-комунальні послуги. Тобто в контексті реорганізації юридичної особи шляхом приєднання має значення саме перехід прав та обов`язків. Даний факт закріплюється у рішенні уповноваженого органу, на підставі якого складається передавальний акт, що безпосередньо регламентує порядок переходу прав та обов`язків до правонаступника та їх обсяг.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20). У даній постанові зазначено, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої,

пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема, у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19). У даній постанові зазначено, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, що їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.

Також у зазначеній постанові вказано, що відсутність в реєстрі запису про припинення Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця») свідчить не про те, що правонаступництво не відбулося. «Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, що отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями».

З постановами Великої Палати узгоджується також висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 вересня 2020 року

у справі № 296/443/16-ц (провадження 61-16634сво19), за яким датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу Міністерством освіти і науки України, що визначив Житомирський державний технологічний університет правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків, ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».

Отже на основі зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що моментом переходу до правонаступника прав та обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації у формі приєднання, є дата ухвалення рішення уповноваженого органу. Тобто у випадку реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, факт настання правонаступництва слід пов`язувати з моментом передання відповідних прав та обов`язків, а не з моментом внесення відомостей до реєстру. В даному випадку таким підзаконним нормативно-правовим актом є розпорядження № 1634 від 17 вересня 2019 року виконавчого органу Київської міської ради, в якому чітко передбачено правонаступника КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві в особі КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». На реалізацію положень відповідного розпорядження було складено передавальний акт, в якому безпосередньо визначений порядок переходу та обсяг прав та обов`язків, що переходять до правонаступника, яким є КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». У зв`язку з цим право стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, які виникли у ОСОБА_1 перед КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві, має КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», до якого перейшли повноваження у зв`язку із виданням вказаного розпорядження. Тому момент переходу прав та обов`язків

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» не може бути пов`язаним із моментом внесення відомостей до реєстру про припинення даної юридичної особи, оскільки, в даному випадку, буде прослідковуватися порушення прав кредитора, яким є правонаступник, а саме КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», на задоволення своїх законних вимог щодо погашення відповідного боргу, що узгоджується із висновками Верховного Суду.

Отже суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є правонаступником КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві, та, відповідно, має право вимоги щодо погашення боргу за житлово-комунальні послуги.

Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 716/633/21

(провадження № 61-6228св22), від 16 червня 2021 року у справі № 670/600/18 (провадження № 61-15693св19) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/99/16-ц (провадження № 61-21238св19).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, встановили, що позивач зазначила про безпідставно нараховану заборгованість, однак належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог не надала, а також не довела суду, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території

за адресою АДРЕСА_1 не надавалися.

Встановивши вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживача.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, відповідно до яких суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано вважали доведеною ту обставину, що зобов`язання перед кредиторами і боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві перейшли до правонаступника КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», яке, в свою чергу, є учасником КК «Центр комунального сервісу», та помилково встановили правомірність відображення суми заборгованості, що виникла перед

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м.Києві (ЄДРПОУ 33597216). Так, судами першої та апеляційної інстанцій на основі оцінки та дослідження доказів було встановлено, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є правонаступником КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві відповідно до розпорядження № 1634 від 17 вересня 2019 року виконавчого органу Київської міської ради, згідно з яким до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» перейшли всі зобов`язання перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви

КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги з приводу помилкового висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо переходу КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» всіх зобов`язань перед кредиторами та боржниками, прав та обов`язків, а також активів і пасивів КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві (ЄДРПОУ 33597216). Так, судами встановлено, що у випадку реорганізації юридичної особи шляхом припинення моментом настання факту правонаступництва слід вважати момент переходу прав та обов`язків до правонаступника, що відображається у рішенні уповноваженого органу, на підставі якого складається передавальний акт.

Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги неврахування

пункту 5 рішення Київської міської ради «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств, що передані до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації» № 616/2778 від 22 червня 2017 року, відповідно до якого КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві (ЄДРПОУ 33597216) реорганізовано шляхом приєднання до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій була надана належна оцінка доказам у справі, а також встановлено факт реорганізації КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві у формі приєднання до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Суд апеляційної інстанції обґрунтував особливості визначення моменту настання факту правонаступництва у випадку реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, врахувавши висновок Верховного Суду.

З приводу доводів касаційної скарги, відповідно до яких суди мали керуватися чинним законодавством, що визначає порядок реорганізації юридичних осіб, в тому числі, і для визначення моменту, з якого процес реорганізації є завершеним, та права і обов`язки юридичної особи переходять до правонаступника, касаційний суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які, зазвичай, можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03,

§ 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Враховуючи відсутність чіткого визначення моменту настання факту правонаступництва у випадку реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, касаційний суд обґрунтовує своє рішення на основі тлумачення та аналізу норм чинного законодавства, із врахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Верховний Суд відхиляє доводи про те, що в результаті неправильного застосування норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт реорганізації КП «Житлосервіс «Куренівка» Оболонського району у м. Києві, враховуючи дату розпорядження, а не момент внесення відомостей до реєстру, а отже, на підставі неналежних та недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Тобто належність доказів встановлюється шляхом перевірки їх відповідності предмету доказування. В свою чергу, допустимість доказів визначається шляхом перевірки дотримання порядку отримання відповідного доказу, який чітко передбачений законом.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21) вказано, що належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року

у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) зазначено, що «допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи».

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам, які є належними та допустимими, оскільки відносяться до предмета доказування у справі та отримані з додержанням порядку, встановленого законом.

Щодо доводів заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року

у справі № 296/145/16-ц (провадження № 61-16922св19), касаційний суд зазначає наступне. На момент розгляду апеляційної скарги питання переходу прав та обов`язків до правонаступника у випадку реорганізації юридичної особи шляхом приєднання було вирішено на рівні Великої Палати Верховного Суду. Апеляційний суд, ухвалюючи постанову, посилався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20),

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року

у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19), у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634св19).

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального і з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження

у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду залишаються без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська