Постанова

від 05.09.2024 по справі 240/6949/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/6949/24

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Дмитро Миколайович

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

05 вересня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» щодо непроведення нарахування та виплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 20.07.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 30.04.2021 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078;

- зобов`язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 20.07.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 30.04.2021 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 20.07.2016 по день фактичної виплати індексації.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу, на підставі частини 2 статті 123 КАС України.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання ним адміністративного позову у жовтні 2022 року, оскільки у вказаний період позивач вже був обізнаний про порушення його права.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

КЗпП України набув чинності з 01 червня 1972 року. Приписами статті 233 КЗпП України врегульовані строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у тому числі 01 серпня 2001 року внесено зміни у статтю 233 КЗпП України та встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, національне законодавство у статті 233 КЗпП України з серпня 2001 року до 19 липня 2023 року містило окреме положення про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Предметом спору в даному випадку є оскарження дій відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 30.04.2021, тобто до 19.07.2022 - набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Колегія суддів вважає, що на предмет спору у даній справі, з урахуванням вимог ст.58 Конституції України щодо незворотності дії закону у часі, не може розповсюджуватися дія правової норми, що набрала чинності після їх виникнення, так як таке правове регулювання звужує права та законні інтереси особи.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу. Відтак, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.