Рішення

від 28.08.2024 по справі 686/6515/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/6515/24

Провадження № 2/686/3074/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Козак О.В.,

при секретарі Кошельник Ю.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання незаконною бездіяльності, визнання дати та підстав звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, сум належних до виплати при звільнені та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання незаконною бездіяльності, визнання дати та підстав звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, сум належних до виплати при звільнені та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказала, що вона з 05.04.2011 р. перебувала в трудових відносинах з Лисичанським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг), Лисичанський територіальний центр, надалі за текстом - «Відповідач 1».

Після початку у лютому 2022 року повномасштабної збройної агресії росії проти України, вона вимушено виїхала за межі місця свого постійного проживання з м. Лисичанськ до м. Хмельницький, здійснила реєстрацію як ВПО в порядку передбаченому законодавством України та продовжила перебування у трудових відносинах з установою Відповідача 1.

Відповідно до виписки з ЄДРПОУ, Відповідач 1 - є комунальною установою, вищім органом управління якої є Лисичанська міська військово-цивільна Адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області (Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області), далі за текстом - Відповідач 2.

03.02.2023р. за спільною згодою сторін, згідно розпорядження Відповідача 2, № 19-к вона була переведена з посади завідувача відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги установи Відповідача 1 на посаду заступника директора установи Відповідача 1. Цим розпорядженням Відповідач 2 поклав на неї виконання обов`язків директора установи Відповідача 1. Таким чином Відповідач 2, здійснив кадрове розпорядження відносно неї.

09.02.2024р. вона в порядку ст. 38 КЗпП України подала, в письмовому виді на ім`я керівника Відповідача 2 заяву про звільнення її 16.02.2024 р. з роботи за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти річного віку, надалі за текстом - «Заява 1», оскільки вважала, його уповноваженою особою про видачу розпоряджень по підприємству за відсутності директора установи Відповідача 1. Відповідна заява 1 була прийнята Відповідачем 2 та зареєстрована 09.02.2024 за вхідним № 641/01-31. Керівник Відповідача 2 11.02.2024 р. погодив звільнення Позивача, зазначивши про це на самій заяві Позивача, зробивши відповідний запис на заяві.

У визначений Позивачем день звільнення - 16.02.2024 р., Відповідачі не видали жодного розпорядження та або наказу про її звільнення та їй не було здійснено виплат грошових коштів в порядку передбаченому ст. 116 КЗпП України. У зв`язку із цим вона 16.02.2024 р. письмово звернулась на адресу Відповідача 2 із заявою про надання їй копії відповідного розпорядження про звільнення, довідки про нараховані та належні до виплати їй грошові кошти на день звільнення, далі за текстом - «Заява 2». Відповідна Заява 2 була зареєстрована Відповідачем 2 в той же день - 16.02.2024 р. за № 757/01-31.

На подані неї заяви Відповідач 2 лише 19.02.2024р. повідомив їй про наявність розпорядження про увільнення від виконання обов`язків директора Відповідача 1, яке було датовано 16.02.2024 р. № 84-к. 23.02.2024 р. Відповідач 2 замість розпорядження про звільнення з роботи, надав письмову відповідь, яка була датована 22.02.2024 р. вих. № 799/01-31 в якій зазначив: «роботодавцем для працівників ЛТЦСО (Відповідач 1) є директор закладу, який видає накази про прийняття і звільнення працівників. Директором закладу визначаються працівники, відповідальні за нарахування заробітної плати. Виплата всіх належних сум при звільненні працівника провадиться підприємством з яким у такого працівника наявні трудові відносини. Довідка про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, видається ЛТЦСО. Додатково повідомляємо, що Ви не є працівником Лисичанської міської військової адміністрації. Внутрішньо переміщена особа має право припинити трудовий договір в односторонньому порядку. Для цього необхідно подати до центру зайнятості за місцем проживання/перебування заяву на ім`я роботодавця. Датою припинення трудового договору є наступний день після подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання ВПО у день припинення трудового договору повідомляє про це роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними)».

Вона не згодна із тим, що її не було звільнено за поданою 09.02.2024 р. та продубльованою 16.02.2024 р. заявою та зазначає про перешкоджання Відповідачем 2 її звільненню з роботи, у зв`язку із чим, для захисту своїх прав вимушена звернутись із позовом до суду.

Їй за наслідком протиправної бездіяльності Відповідачів, була завдана моральна шкода в розумінні ст. 23 ЦК України, яка полягала у душевних стражданнях та приниженні її честі та гідності. Вона витрачала багато моральних сил, в умовах військового часу, для відновлення свого порушеного права. За наслідками бездіяльності Відповідачів, вона не мала можливості отримувати заробітну плати, грошові відшкодування належні при звільненні, що значно погіршило її моральний стан, оскільки вона позбавлена була можливості утримувати свою дитину, сплачувати кошти за оренду житла та таке інше. Вона заявляє, що в неї за наслідком протиправної бездіяльності Відповідачів змінився звичайний образ життя, на певний період часу сім`я втратила можливість вільного пересування (за відсутності коштів) за власними потребами. Їй спричинило подвійні душевні страждання та переживання пов`язані з міркуванням чи зможе вона в умовах війни утримувати свою дитину та забезпечувати своє життя як ВПО. При визначенні суми грошового відшкодування моральної шкоди нею була врахована ст.23 ЦК України, характер правопорушення Відповідачів, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення її можливості вільно пересуватись територією України через вину Відповідачів, адже вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Також нею були враховані принципи розумності і справедливості. Вона визначила розмір завданої їй моральної шкоди в сумі еквівалентній до її середньої заробітної плати, яка склала розмір 18970,95 грн.

Також вона вважає, що їй Відповідач 1 повинен нарахувати та виплатити грошову суму належну при звільненні в розмірі - 39536,58 грн.

Крім наведеного позивач зазначила, що нею були понесені витрати пов`язані із подачею позовної заяви, а саме витрати на отримання правової допомоги фахівця в галузі права, ФОП ОСОБА_2 згідно договору № 2 від 24.02.24 р. в сумі 10000,00 грн. Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті поушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Приймаючи до уваги, що вона не є фахівцем в галузі права, а також факт того, що самостійно не мала можливості відновити своє порушене права щодо звільнення та отримання грошових виплат належних при звільненні, а також для належного представництва своїх інтересів в суді, вона вимушена була звернутись до відповідного фахівця в галузі права для отримання правової допомоги - ФОП ОСОБА_2 .

З врахуваннямнаведеного,заяви проуточнення позовнихвимог,позивач просить: визнати незаконною бездіяльність Відповідачів, яка виразилась у відсутності дій направлених на звільнення Позивача з роботи в строки визначені заявою Позивача про звільнення від 09.02.2024 року та здійснення виплат Позивачу грошових сум належних до сплати при звільненні; визнати датою припинення трудових відносини Позивача з Відповідачем 1 16.02.2024 року тапідставою длязвільнення,обставини передбаченіч.1ст.38КЗпП України(доглядза дитиноюдо досягненнянею чотирнадцятирічного віку);зобов`язатиВідповідачів вчинитидії направленіна видачурозпорядчого документу(розпорядження/наказ)про звільненняПозивача зпосади заступникадиректора Лисичанськоготериторіального центрусоціального обслуговування (надання соціальних послуг) 16.02.2024 року на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати Відповідача 1 нарахувати та виплатити Позивачу грошові кошти належні до виплати при звільненні в сумі 39536,58 грн. із компенсацією згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159; стягнути з Відповідачів солідарно, відшкодування завданої Позивачу моральної шкоди в сумі 18970,95 грн; стягнути з Відповідачів солідарно, витрати Позивача, які були пов`язані з оплатою послуг фахівця в галузі права ФОП ОСОБА_2 згідно договору № 2 від 28.02.2024 р. в сумі 10000,00 грн. щодо консультування, складання позовної заяви, формування матеріалів до позову та представництва інтересів Позивача в суді; стягнути з Відповідача 1 середній заробіток Позивача (станом на 16.08.2024р. становить 160591,34грн. ) за весь час несвоєчасного розрахунку при звільненні в порядку передбаченому ст. 117 КЗпП України з 16.02.2024 року по день постановления судом відповідного рішення; стягнути солідарно з Відповідачів судові витрати Позивача пов`язані з подачею позову в сумі 5974,28 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позовній заяві, просили їх задоволити з урахуванням поданих уточнень.

Представник відповідача Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечив з підстав зазначених у відзиві, суду пояснив, що на час коли позивач працювала їй роз`яснили, що заяву про звільнення з посади заступника директора вона повинна подати до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування, оскільки до обов`язків Лисичанської міської військової адміністрації не входить звільнення з посади заступника директора. Вона сама допустила бездіяльність і намагається перекласти відповідальність на територіальну громаду, яка на даний час окупована. Також зазначив, що позивачем не підтверджено належними доказами сума заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, оскільки долучена до позову довідка за підписом головного бухгалтера немає юридичної сили, так як підписана особою, яка не мала на це повноважень.

Представник відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в судове засідання не з`явився, повідомлялись про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 05.04.2011 р. ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Лисичанським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) код ЄДРПОУ 25361779, який відповідно до виписки з ЄДРПОУ, є комунальною організацією, вищім органом управління якого є Лисичанська міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області.

03.02.2023р. згідно розпорядження начальника Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області № 19-к від 03.02.2023р. ОСОБА_1 була переведена з посади завідувача відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаду заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 06.02.2023 року, на період дії воєнного стану, з окладом згідно штатного розпису. Цим же розпорядженням на ОСОБА_1 було покладено виконання обов`язків директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), з 06.02.2023 року, за її згодою, на період дії воєнного стану та до фактичного заповнення вакансії на цю посаду.

09.02.2024р. ОСОБА_1 в порядку ст. 38 КЗпП України подала начальнику Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області письмову заяву про її звільнення 16.02.2024 р. з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) за власним бажанням, у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти річного віку. До вказаної заяви ОСОБА_1 долучила копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розпорядженням начальника Лисичанської міської військової адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області № 84-к від 16.02.2024р. ОСОБА_1 заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) було увільнено від виконання обов`язків директора цього закладу, 16.02.2024р.

16.02.2024р. ОСОБА_1 письмово звернулась на адресу Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із заявою про надання їй копії розпорядження про звільнення, довідки про нараховані та виплачені суми при звільненні, а також просила провести з нею остаточний розрахунок.

На заяви ОСОБА_1 від 09.02.2024р. та від 16.02.2024р. Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області листом № 799/01-31 від 22.02.2024 року повідомила, що розпорядженням від 16.02.2024 №84-к її було увільнено від виконання обов`язків директора ЛТЦСО. Також у вказаному листі зазначили, що роботодавцем для працівників ЛТЦСО є директор закладу, який видає накази про прийняття і звільнення працівників. Директором закладу визначаються працівники, відповідальні за нарахування заробітної плати. Виплата всіх належних сум при звільненні працівника провадиться підприємством з яким у такого працівника наявні трудові відносини. Довідка про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, видається ЛТЦСО. Додатково повідомили, що Вона не є працівником Лисичанської міської військової адміністрації. Внутрішньо переміщена особа має право припинити трудовий договір в односторонньому порядку. Для цього необхідно подати до центру зайнятості за місцем проживання/перебування заяву на ім`я роботодавця. Датою припинення трудового договору є наступний день після подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання ВПО у день припинення трудового договору повідомляє про це роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Відповідно до виписки з ЄДРПОУ, Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) - є комунальною організацією, вищим органом управління якої є Лисичанська міська військово-цивільна Адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області.

Відповідно до Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 22.03.2021р., за організаційно-правовою формою територіальний центр є комунальною установою, ліквідація або реорганізація якої відбувається в порядку, визначеному законодавством. Територіальний центр є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, гербову печатку зі своїм найменуванням, штамп та бланки (п.п.1.2, 1.6 Положення).

Пунктами 6.1, 6.2 вказаного Положення також передбачено, що Територіальний центр очолює директор, який призначається на посаду на конкурсній основі за контрактом відповідно до законодавства України. Директор територіального центру видає накази з питань діяльності територіального центру, в тому числі щодо: здійснення (припинення) обслуговування отримувачів соціальних послуг, організовує і контролює їх виконання; вживає заходів щодо забезпечення територіального центру кваліфікованими кадрами; проводить добір та розстановку кадрів, затверджує посадові та робочі інструкції працівників.

Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) листом від 01.04.2024р. №92 повідомив ОСОБА_5 , що відповідно до посадових обов`язків директор територіального центру призначає в установленому законом порядку на посаду і звільняє з посади працівників, тому просять врахувати вищевказану інформацію та звернутись із заявою про звільнення на ім`я керівника установи, якщо бажання звільнитись не змінилося.

06.04.2024р. ОСОБА_1 направила заяву директору Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в якій повідомила, що 09.02.2024р. нею вже подана заява про звільнення, своє бажання звільнитись підтримує, заяву не відзиває і наполягає на своєму звільненні в строки зазначені в заяві від 09.02.2024р., просить нарахувати та виплатити грошові кошти належні їй при звільнені.

Згідно довідки Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) №2 від 07.03.2024р. ОСОБА_1 дійсно працювала в Лисичанському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) заступником директора та на момент звільнення 16.02.2024р. залишилась невиплачена заробітна плата за 1 робочий день 463,95грн. та компенсація за невикористану відпустку за 69 календарних днів 39072,63грн., усього в сумі 39536,58грн.

Згідно довідки Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) №1 від 17.02.2024р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 882,37грн., середньомісячна заробітна плата 18970,95грн.

Вищевказані обставини підтверджуються: копією трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 ; довідкою від 07.04.2022р. № 6825-5000824193 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5; довідками Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) №2 від 07.03.2024р., №1 від 17.02.2024р.; витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідачів; копіями заяв ОСОБА_1 від 09.02.2024р., від 16.02.2024р., від 06.04.2024р.; копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ; розпорядженнями начальника Лисичанської міської військової адміністрації від 03.02.2023р. №19-к, від 16.02.2024р. №84-к, від 17.10.2022р. №231-к, від 18.10.2022р. №232-к; листом Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області листом № 799/01-31 від 22.02.2024 року; Положенням про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 22.03.2021р.; листом Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 01.04.2024р. №92.

Згідно з приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 ч.1 ст.23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору також є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом положень ст.38 КЗпП праву позивача на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок роботодавця розглянути заяву працівника про звільнення.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Статтею 117 КЗпП України також передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц висловила наступні правові висновки.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільнення з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) віднесено до повноважень Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, а не до повноважень безпосереднього роботодавця Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), враховуючи зміст Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 22.03.2021р.

В свою чергу відповідачем Лисичанським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження розгляду ним заяви позивача про її звільнення, про яку їм було відомо, що підтверджується листом №92 від 01.04.2024р., та яка була позивачкою підтримана заявою від 06.04.2024р.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про: визнання незаконною бездіяльність Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо відсутності дій направлених на звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024р. та здійснення їй виплати грошових сум належних до сплати при звільненні; зобов`язання відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) вчинити дії направлені на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 16.02.2024р. на підстав п.1 ст.38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку), є обґрунтованими та підлягають задоволенню саме до вказаного відповідача.

В задоволенні вказаних вимог до відповідача Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, слід відмовти.

При цьому суд вважає, що враховуючи задоволення вищевказаних вимог позивача, її вимога про визнання датою припинення трудових відносин позивача з відповідачем 1 - 16.02.2024р. та підставою звільнення, обставини передбачені ч.1 ст.38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку) не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Такий спосіб не призведе до поновлення порушеного права позивача, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Отже враховуючи, що позивач подала заяву про її звільнення з 16.02.2024р. за власним бажанням, яка не була розглянута роботодавцем позивача відповідно до вимог КЗпП України, і з нею не було проведено повний розрахунок, суд також приходить до висновку, що вимоги позивача про: зобов`язати відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти належні при звільненні в сумі 39536,58грн. із компенсацією, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159; стягнення з Лисичанського територіальногоцентру соціальногообслуговування (наданнясоціальних послуг) середнього заробітку за період з 16.02.2024р. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьомуслід зазначити,що згіднорозрахунку позивачарозмір середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні заперіод з16.02.2024р.по 16.08.2024р.становить 160591,31 грн. (882,37грн. середньоденна заробітна плата х 182к. днів прострочення розрахунку). Разом з тим, позивачем необґрунтовано нарахування нею середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за календарні дні в період з 16.02.2024р. по 16.08.2024р., а не за робочі дні.

Згідно розрахунку проведеного судом розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить за період з 16.02.2024р. по 16.08.2024р. 114708,10грн. (882,37грн. середньоденна заробітна плата х 130робочих днів прострочення розрахунку).

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні відповідачем Лисичанським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) станом на 16.02.2024р. залишилась невиплачена заробітна плата за 1 робочий день 463,95грн. та компенсація за невикористану відпустку за 69 календарних днів 39072,63грн., усього в сумі 39536,58грн.

Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) - є комунальною організацією, вищім органом управління якої є Лисичанська міська військово-цивільна Адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області.

Позивач першочергово подала заяву про звільнення з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) не безпосередньо своєму роботодавцю, виконуючим обов`язки директора якого вона була, а вищому органу управління, до компетенції якого не віднесено звільнення з посади заступника директора.

Крім наведеного,м.Лисичанськ Сєвєродонецького району Луганської області тимчасово окуповане російською федерацією з липня 2022 року, та згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, віднесено до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Належна позивачу сума коштів при звільненні, яка не була виплачена їй при звільненні, становить 39536,58грн., та в 2,9 рази менша ніж визначена у цій справі сума середнього заробітку позивачки за час затримки виплати належних сум при звільненні (114708,10грн).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною із встановленим розміром заборгованості з виплати належних сум при звільненні.

З огляду на викладене, суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи і наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40000грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.02.2024р. по 16.08.2024р.

В частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Отже, в силу наведених норм трудового законодавства, підставою відшкодування моральної шкоди є порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач зазначає, що моральної шкода завдана їй полягає у душевних стражданнях та приниженні її честі та гідності. Вона витрачала багато моральних сил, в умовах військового часу, для відновлення свого порушеного права. За наслідками бездіяльності Відповідачів, вона не мала можливості отримувати заробітну плати, грошові відшкодування належні при звільненні, що значно погіршило її моральний стан, оскільки вона позбавлена була можливості утримувати свою дитину, сплачувати кошти за оренду житла та таке інше. Вона заявляє, що в неї за наслідком протиправної бездіяльності Відповідачів змінився звичайний образ життя, на певний період часу сім`я втратила можливість вільного пересування (за відсутності коштів) за власними потребами. Їй спричинило подвійні душевні страждання та переживання пов`язані з міркуванням чи зможе вона в умовах війни утримувати свою дитину та забезпечувати своє життя як ВПО. При визначенні суми грошового відшкодування моральної шкоди нею була врахована ст.23 ЦК України, характер правопорушення Відповідачів, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення її можливості вільно пересуватись територією України через вину Відповідачів, адже вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Також нею були враховані принципи розумності і справедливості. Вона визначила розмір завданої їй моральної шкоди в сумі еквівалентній до її середньої заробітної плати, яка склала розмір 18970,95 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, період часу протягом якого не було вирішено заяву позивача про звільнення та не було виплачено належні їй при звільненні грошові кошти, ступінь вини відповідача Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), характер моральних страждань, яких зазнала позивач, необхідності докладання додаткових зусиль для відновлення порушених прав, та вважає з врахуванням вимог розумності і справедливості обґрунтованим розмір завданої позивачу моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача в сумі 18970,95грн.

При цьому позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з обох відповідачів в солідарному порядку, та необґрунтовано з посиланням на відповідні докази заподіяння їй діями чи бездіяльністю моральної шкоди відповідачем Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області. У зв`язку з чим, в задоволенні позовних вимог в цій частині, слід відмовити.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідачів на її користь 10000грн. витрат на оплату послуг ФОП ОСОБА_2 з надання правової допомоги, згідно Договору №2 від 28.02.2024р., слід зазначити наступне.

Витрати, понесені позивачем у даній справі на оплату послуг ФОП ОСОБА_2 , з надання правової допомоги, згідно Договору №2 від 28.02.2024р., є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом і їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою у справі.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову, такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, з наведеного слідує, що процесуальним законодавством передбачено розподіл витрат на правничу допомогу лише адвоката.

ФОП ОСОБА_2 не є адвокатом, згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, серед видів його діяльності є - діяльність у сфері права. У даній справі він здійснював представництво на підставі довіреності від 18.04.2024р. посвідченої судом (а.с.129), яка не передбачала будь-яких умов щодо оплати послуг представника.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно витрат, які були пов`язані з оплатою послуг фахівця у галузі права ФОП ОСОБА_2 , згідно договору №2 від 28.02.2024р. в сумі 10000грн., задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню і слід: визнати незаконною бездіяльність Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо відсутності дій направлених на звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024р. та здійснення їй виплати грошових сум належних до сплати при звільненні; зобов`язати відповідача Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) вчинити дії направлені на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 16.02.2024р. на підстав п.1 ст.38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку); зобов`язати відповідача Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти належні при звільненні в сумі 39536,58грн. із компенсацією, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159; стягнути з відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_1 18970,95грн. моральної шкоди та 40000грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних, слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 4223,30грн. (58970,98 (40000+18970,98)/100 = 589,70; 1211,20 х 3 +589,70 = 4223,30грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21,23, 38, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 5, 22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 43, 58 Конституції України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-89, 258-268, 274-279 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо відсутності дій направлених на звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024р. та здійснення їй виплати грошових сум належних до сплати при звільненні.

Зобов`язати відповідача Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) вчинити дії направлені на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 16.02.2024р. на підстав п.1 ст.38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку).

Зобов`язати відповідача Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти належні при звільненні в сумі 39536,58грн. із компенсацією, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159.

Стягнути з відповідача Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , жительки: АДРЕСА_1 ) 18970,95грн. моральної шкоди, 40000грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 4223,30грн. судового збору, а всього разом 63194,25грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , жителька: АДРЕСА_1 ).

Відповідачі: Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг (ЄДРПОУ 25361779, адреса: 78405, Івано-Франківська область, м. Надвірна, вул. Котляревського, 4а), Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області (ЄДРПОУ 44044068, адреса: 49001, м. Дніпро, площа Троїцька, 5а)

Дата складання повного тексту рішення суду 06.09.2024 року.

Суддя: