Постанова

від 12.11.2024 по справі 686/6515/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/6515/24

Провадження № 22-ц/4820/1971/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: позивача та її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/6515/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання незаконною бездіяльності, визнання дати та підстав звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, сум належних до виплати при звільнені та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в :

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання незаконною бездіяльності, визнання дати та підстав звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, сум належних до виплати при звільнені та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просила: визнати незаконною бездіяльність відповідачів, яка виразилась у відсутності дій направлених на звільнення позивача з роботи в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024 року та здійснення виплат позивачу грошових сум належних до сплати при звільненні; визнати датою припинення трудових відносини позивача з ЛТЦСО 16.02.2024 року та підставою для звільнення, обставини передбачені ч. 1 ст. 38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку), зобов`язати відповідачів вчинити дії направлені на видачу розпорядчого документу (розпорядження/наказ) про звільнення позивача з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) 16.02.2024 року на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати ЛТЦСО нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти, належні до виплати при звільненні в сумі 39536,58 грн. із компенсацією згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 та вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказала, що з 05.04.2011 року перебувала в трудових відносинах з Лисичанським територіальним центром соціального обслуговування (ЛТЦСО).

Після початку повномасштабної збройної агресії росії проти України у лютому 2022 року вона вимушено виїхала за межі місця свого постійного проживання з м. Лисичанськ до м. Хмельницький, здійснила реєстрацію як ВПО в порядку передбаченому законодавством України та продовжила перебування у трудових відносинах з установою ЛТЦСО.

03.02.2023 року за спільною згодою сторін, згідно розпорядження Лисичанської міської ВЦА, № 19-к вона була переведена з посади завідувача відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги установи ЛТЦСО на посаду заступника директора установи ЛТЦСО. Цим розпорядженням Лисичанська міська ВЦА поклала на неї виконання обов`язків директора установи ЛТЦСО. Таким чином Лисичанська міська ВЦА, здійснила кадрове розпорядження відносно неї.

09.02.2024 року вона в порядкуст. 38 КЗпП України в письмовому виді подала на ім`я керівника Лисичанської міської ВЦА заяву про звільнення її з роботи з 16.02.2024 р. за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти річного віку, оскільки вважала керівника Лисичанської міської ВЦА уповноваженою особою про видачу розпоряджень по підприємству за відсутності директора ЛТЦСО. Відповідна її заява була прийнята Лисичанською міською ВЦА та зареєстрована 09.02.2024 року за вхідним № 641/01-31. Керівник Лисичанської міської ВЦА 11.02.2024 року погодив її звільнення, зазначивши про це на самій заяві.

У визначений позивачем день звільнення - 16.02.2024 року відповідачі не видали жодного розпорядження або наказу про її звільнення, їй не було здійснено виплат грошових коштів в порядку, передбаченомуст. 116 КЗпП України. У зв`язку із цим вона 16.02.2024 року письмово звернулась на адресу Лисичанської міської ВЦА із заявою про надання їй копії відповідного розпорядження про звільнення, довідки про нараховані та належні до виплати їй грошові кошти на день звільнення. Відповідна Заява була зареєстрована Лисичанською міською ВЦА в той же день - 16.02.2024 року за № 757/01-31.

На подані неї заяви Лисичанська міська ВЦА лише 19.02.2024 р. повідомила їй про наявність розпорядження № 84-к про увільнення від виконання обов`язків директора ЛТЦСО, яке було датовано 16.02.2024 року та замість розпорядження про звільнення з роботи, надали письмову відповідь, яка була датована 22.02.2024 року вих. № 799/01-31, в якій зазначено, що роботодавцем для працівників ЛТЦСО є директор закладу, який видає накази про прийняття і звільнення працівників.

Позивачка вказувала, що вона не згодна із тим, що її не було звільнено за поданою 09.02.2024 року та продубльованою 16.02.2024 року заявою та зазначає про перешкоджання Лисичанською міською ВЦА її звільненню з роботи, у зв`язку із чим, для захисту своїх прав вимушена звернутись із позовом до суду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.08.2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність ЛТЦСО щодо відсутності дій направлених на звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ЛТЦСО в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024 року та здійснення їй виплати грошових сум належних до сплати при звільненні.

Зобов`язано відповідача - ЛТЦСО вчинити дії направлені на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ЛТЦСО з 16.02.2024 року на підстав п.1 ст.38 КЗпП України (догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку).

Зобов`язано відповідача - ЛТЦСО нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти належні при звільненні в сумі 39536,58 грн. із компенсацією, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Стягнуто з відповідача ЛТЦСО на користь ОСОБА_1 18970,95 грн. моральної шкоди, 40000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 4223,30 грн. судового збору, а всього разом 63194,25 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду в частині визнання незаконною бездіяльність Лисичанської міської ВЦА, щодо її звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та змінити порядок розподілу судових витрат, як незаконне та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказані вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення не відповідає нормам процесуального та матеріального права, а також фактичним обставинам справи.

Апелянтка зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо встановлення деяких обставин у справі, природи правовідносин між сторонами та застосування відповідних нормативно-правових актів. Суд не надав оцінки всім її доводам, щодо протиправної бездіяльності Лисичанської міської ВЦА, завданої шкоди у вигляді витрат ОСОБА_1 на оплату послуг її представника в суді (фахівця в галузі права), визначення розміру грошових коштів належних до сплати ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні вищезазначені обставини вказують на незаконність прийнятого судом рішення.

Вказує, що Лисичанська міська ВЦА раніше неодноразово приймала розпорядчі кадрові рішення відносно неї, отже відповідне рішення повинен був прийняти і щодо її звільнення.

Також зазначає, що Лисичанська міська ВЦА мала законодавчо визначене право на прийняття розпорядчих управлінських (в тому числі кадрових) рішень відносно неї. Відповідний факт судом першої інстанції повністю проігнорований, суд не дав належної правової оцінки відповідним доказам та поясненням її та представника.

Звертає увагу на те, що зменшення судом розміру належних до стягнення коштів належних до відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 40000 грн. із посиланням на практику Верховного Суду, не може бути застосований до спірних обставин в цьому спорі, оскільки вона не затягувала оскарження незаконних дій Лисичанської міська ВЦА, відповідна сума яка сформувалась за час розгляду справи не є надвеликою в порівнянні із тим, який дохід мала апелянтка і в якому соціальному статусі (внутрішньо-переміщена особа) вона перебувала за весь час розгляду спору в суді. Крім того, протягом всього судового процесу вона не мала можливості влаштуватися на роботу.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом правильно встановлено, що Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) є окремою юридичною особою, код ЄДРПОУ 25361779, комунальною організацією, засновником даної установи є Лисичанська міська рада Луганської області, вищим органом установи на даний час Лисичанська міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області.

05.04.2011 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)

Згідно розпорядження начальника Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області № 19-к від 03.02.2023 року ОСОБА_1 з 06.02.2023 року була переведена з посади завідувача відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаду заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), на період дії воєнного стану, з окладом згідно штатного розпису.

Цим же розпорядженням на ОСОБА_1 було покладено виконання обов`язків директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), з 06.02.2023 року, за її згодою, на період дії воєнного стану та до фактичного заповнення вакансії на цю посаду.

09.02.2024 року ОСОБА_1 подала начальнику Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області письмову заяву про звільнення з 16.02.2024 року з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти річного віку.

Розпорядженням начальника Лисичанської міської військової адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області № 84-к від 16.02.2024 року ОСОБА_1 - заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) було увільнено від виконання обов`язків директора цього закладу, з 16.02.2024 року.

16.02.2024 року ОСОБА_1 письмово звернулась на адресу Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із заявою про надання їй копії розпорядження про звільнення, довідки про нараховані та виплачені суми при звільненні, а також просила провести з нею остаточний розрахунок.

Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області листом № 799/01-31 від 22.02.2024 року повідомила позивача, що розпорядженням від 16.02.2024 року №84-к її було увільнено від виконання обов`язків директора ЛТЦСО, однак роботодавцем для працівників ЛТЦСО є директор закладу, який видає накази про прийняття і звільнення працівників. Директором закладу визначаються працівники, відповідальні за нарахування заробітної плати. Виплата всіх належних сум при звільненні працівника провадиться підприємством з яким у такого працівника наявні трудові відносини. Довідка про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, видається ЛТЦСО. Додатково повідомили, що позивач не є працівником Лисичанської міської військової адміністрації, але як внутрішньо переміщена особа має право припинити трудовий договір в односторонньому порядку. Для цього необхідно подати до центру зайнятості за місцем проживання/перебування заяву на ім`я роботодавця. Датою припинення трудового договору є наступний день після подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання ВПО у день припинення трудового договору повідомляє про це роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Розпорядженням начальника Лисичанської міської військової адміністрації № 112-к від 11.03.2024 року на посаду директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 12.03.2024 року призначено ОСОБА_2 .

Відповідно до Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 22.03.2021 року Територіальний центр є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, гербову печатку зі своїм найменуванням, штамп та бланки (п.п.1.2, 1.6 Положення).

За пунктами 6.1, 6.2 вказаного Положення також передбачено, що Територіальний центр очолює директор, який призначається на посаду на конкурсній основі за контрактом відповідно до законодавства України. Директор територіального центру видає накази з питань діяльності територіального центру, в тому числі щодо: здійснення (припинення) обслуговування отримувачів соціальних послуг, організовує і контролює їх виконання; вживає заходів щодо забезпечення територіального центру кваліфікованими кадрами; проводить добір та розстановку кадрів, затверджує посадові та робочі інструкції працівників.

Згідно листа №92 від 01.04.2024 року Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до посадових обов`язків директор територіального центру призначає в установленому законом порядку на посаду і звільняє з посади працівників, тому просять врахувати вищевказану інформацію та звернутись із заявою про звільнення на ім`я керівника установи, якщо бажання звільнитись не змінилося.

06.04.2024 року ОСОБА_1 направила заяву директору Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в якій повідомила, що 09.02.2024 року нею вже подана заява про звільнення, своє бажання звільнитись підтримує, заяву не відзиває і наполягає на своєму звільненні в строки зазначені в заяві від 09.02.2024 року, просить нарахувати та виплатити грошові кошти належні їй при звільнені.

Однак наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП видано не було.

Згідно довідки Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) №2 від 07.03.2024 року у ОСОБА_1 на момент звільнення 16.02.2024 року залишилась невиплачена заробітна плата за 1 робочий день 463,95 грн. та компенсація за невикористану відпустку за 69 календарних днів 39072,63 грн., усього в сумі 39536,58 грн.

Середньоденна заробітнаплата ОСОБА_1 складає 882,37грн.,середньомісячна заробітнаплата 18970,95грн.,що підтверджуєтьсявідповідною довідкоюЛисичанського територіальногоцентру соціальногообслуговування (наданнясоціальних послуг)№1від 17.02.2024 року.

Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Верховний Суд в своїй постанові від 16.11.2022 року в справі № 465/4294/18 вказав, що за змістом ст. 38 КЗпП Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Такий же висновок викладено і у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі № 545/2544/13, від 04.05.2022 року у справі № 761/16900/21.

Однак за змістом статті 38 КЗпП України ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця.

Своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується. Отже, заяву можна надати особисто роботодавцю, надіслати поштою чи телеграмою.

Відмова у звільненні є порушенням законодавства про працю, проте факт небажання роботодавця звільняти працівника треба підтвердити. Отже, у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням працівникові потрібно надати документи, що підтверджують факт подання такої заяви та отримання її роботодавцем.

Відповідно ст.ст.15,16ЦК Україникожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даній справі судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивач 09.02.2024 року подала начальнику Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області письмову заяву про звільнення з 16.02.2024 року з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти річного віку, яка була тримана адміністрацією.

16.02.2024 року ОСОБА_1 письмово звернулась на адресу Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із заявою про надання їй копії розпорядження про звільнення, довідки про нараховані та виплачені суми при звільненні, однак Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району роботодавцем для працівників ЛТЦСО є директор закладу, який видає накази про прийняття і звільнення працівників, позивач не є працівником Лисичанської міської військової адміністрації,

06.04.2024 року ОСОБА_1 направила заяву директору Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в якій повідомила, що 09.02.2024 року нею вже подана заява про звільнення, своє бажання звільнитись підтримує, заяву не відзиває і наполягає на своєму звільненні в строки зазначені в заяві від 09.02.2024 року, просить нарахувати та виплатити грошові кошти належні їй при звільнені.

Така заява була отримана роботодавцем. однак наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи її роботодавцем на підставі вищевказаних заяв видано так і не було, що на думку колегія суддів є порушенням прав позивача, передбачених чинним законодавством.

В зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність задоволення вимог позивача про визнання незаконною бездіяльність Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо відсутності дій направлених на звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в строки визначені заявою позивача про звільнення від 09.02.2024 року та здійснення їй виплати грошових сум належних до сплати при звільненні.

При цьому згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України також передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже враховуючи, що позивач подала заяву про її звільнення з 16.02.2024 року за власним бажанням, яка не була розглянута роботодавцем позивача відповідно до вимог КЗпП України, і з нею не було проведено повний розрахунок, роботодавець - Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)зобов`язаний виплатити позивачу грошові кошти належні при звільненні в сумі 39536,58 грн. із компенсацією, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, та середній заробіток за за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому суд першої інстанції правильно визначив розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить за період з 16.02.2024 року по 16.08.2024 року в сумі 114708,10 грн.

Проте колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зменшення даної суми до 40000 грн. з посиланням на правові висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц та з врахуванням обставин даної справи.

Також частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Отже, в силу наведених норм трудового законодавства, підставою відшкодування моральної шкоди є порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції правомірно визначив розмір моральної шкоди в сумі 18970,95 грн і рішення суду в цій частині не оскаржено.

З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову є законним та обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду в частині відмови в позовних вимогах до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання незаконною її бездіяльності щодо звільнення позивача з роботи, оскільки на думку апелянта Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області мала повноваження щодо її звільнення з роботи, так як приймала інші кадрові рішення щодо позивачки слід відхилити.

За змістом Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 22.03.2021 року, даний центр є самостійною окремою юридичною особою, повноваженнями щодо прийняття працівників центру на роботу та звільнення з роботи наділений Директор даного територіального центру, а відтак звільнення з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) не віднесено до повноважень Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області,.

Прийняття Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області кадрових рішень про призначення позивача виконувачем обов`язків директора жодним чином даного факту не спростовує. При цьому як видно зі справи розпорядженням Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області від 16.02.2024 року, тобто в останній робочий день позивача. який вона визначала в заяві. позивача була увільнено від виконання обов`язків директора центру і вона фактично мала виконувати свої функціональні обов`язки заступника директора.

Також суд не приймає до уваги доводи апелянта про безпідставність рішення суду в частині зменшення розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, так як вона одразу ж подала позов до суду і її вини в тривалому розгляду справи немає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд першої інстанції при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні правильно врахував, що Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) - є комунальною організацією, позивач першочергово подала заяву про звільнення з посади заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) не безпосередньо своєму роботодавцю, а вищому органу управління, до компетенції якого не віднесено звільнення з посади заступника директора, м.ЛисичанськСєвєродонецького району Луганської області тимчасово окуповане російською федерацією з липня 2022 року, та згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, віднесено до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, належна позивачу сума коштів при звільненні, яка не була виплачена їй при звільненні, становить 39536,58 грн., та в 2,9 рази менша ніж визначена у цій справі сума середнього заробітку позивачки за час затримки виплати належних сум при звільненні (114708,10 грн).

Таким чином з врахуванням принципу співмірності, вищевказаних обставин справи суд правильно визначив даний розмір в сумі 40000 грн.

Отже наявність обов`язкових винних працівника, що призвели до збільшення розміру середнього заробітку за час затримки виплати належних сум, не є визначальним та єдиним критерієм при вирішення питання про зменшення такого розміру середнього заробітку.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги в частині необгрунтованості рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні на користь позивача судових витрат по оплаті правової допомоги в сумі 10000 грн. на оплату послуг ФОП ОСОБА_3 згідно Договору №2 від 28.02.2024 року, слід зазначити наступне.

Свої вимоги в цій частині позивач обґрунтовувала як витрати, пов`язані з оплатою послуг в галузі права, що складаються з консультування, складання позовної заяви, формування матеріалів позову та представництво інтересів позивача в суді, тобто фактично як витрати на правову допомогу, передбачені ст. 137 ЦПК України, а не збитки, на що посилається у апеляційній скарзі.

В зв`язку з цим слід дійти висновку, що дані витрати не відносяться до матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

При цьому статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, з наведеного слідує, що процесуальним законодавством передбачено розподіл витрат на правничу допомогу лише адвоката.

ФОП ОСОБА_3 не є адвокатом, згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, серед видів його діяльності є - діяльність у сфері права, у даній справі він здійснював представництво на підставі довіреності від 18.04.2024 року посвідченої судом, а відтак відсутні підстави для відшкодування таких витрат позивачу.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова