Постанова

від 27.08.2024 по справі 910/17461/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"27" серпня 2024 р. Справа№ 910/17461/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицькій О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.08.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Ганул Інги Анатоліївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 (повний текст рішення складено та підписано 04.04.2024)

у справі №910/17461/23 (суддя Сипчак О.М.)

за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»

до Ганул Інги Анатоліївни ,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Кузьменко Петро Миколайович

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів, акту приймання-передачі та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі по тексту - позивач, Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Ганул Інги Анатоліївни (далі по тексту - відповідачка 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» від 10.06.2020, підписи на рішенні нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстром №582, №583, №584, в частині рішення Ганул Інги Анатоліївни щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартира АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593; скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «Разборн-АДВ» №2/2020 від 10.06.2020 та Акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» від 11.06.2020 є фіктивними (фраудаторними) правочинами та вчинені на шкоду інтересам Банку, а тому мають бути визнані судом недійсними та скасована державна реєстрація на нерухоме майно.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.11.2023 про відкриття провадження у справі №910/17461/23 залучив до участі у справі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олену Федорівну в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі по тексту - третя особа 1) та Кузьменка Петра Миколайовича в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі по тексту - третя особа 2).

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 позов задовольнив частково; визнав недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593; скасував рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020; в іншій частині позову суд відмовив; стягнув з відповідачки 1 на користь позивача судовий збір у розмірі 2 684,00 грн; стягнув з відповідача 2 на користь позивача судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини справи та подані сторонами докази, з урахуванням принципу змагальності та стандарту доказування «вірогідність доказів», свідчать про те, що відчуження майна відповідачкою 1 шляхом його внесення до статутного капіталу відповідача 2 є недобросовісною поведінкою боржника, зловживанням своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб (Банку), оскільки відчуження належного відповідачці 1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором (Банком) на її майно, як боржника.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» від 10.06.2020, то позивачем не доведено суду обставин, які є підставами для визнання рішення загальних зборів недійсним, оскільки рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення такої позовної вимоги, оскільки така вимога відновить становище, яке існувало до порушення.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідачка 1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 у частині визнання недійсним акту приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593, та у частині скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020 та ухвалити нове рішення у вказаних частинах шляхом відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до Ганул Інги Анатоліївни , Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ»; стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь Ганул Інги Анатоліївни понесені судові витрати.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідачка 1 посилається на те, що станом на дату вчинення спірного правочину - 11.06.2020 вона не була повідомлена про наявність простроченої заборгованості, оскільки за умовами Договорів поруки Поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання від Кредитора вимоги, тоді як Банк до неї із вимогою не звертався, отже вона не була повідомлена й обізнана про настання строку виконання зобов`язання по договору поруки та про порушення зобов`язань позичальником.

Як вказує апелянт позивачем не доведено суду обґрунтованості та законності щодо неможливості розпорядженням майном поручителем у період з липня 2017 року по жовтень 2020 року, що порушує принцип недоторканості та непорушності права власності за відсутності судового рішення.

Як встановлено у справах №911/160/21 та №910/17302/21, рішення з яких ухвалено 03.06.2021 та 22.04.2021 відповідно, вимоги поручителю (відповідачки 1 у даній справі) були направлені позивачем 13.10.2020, тобто через більше 4 місяців після вчинення оскаржуваного правочину від 11.06.2020.

Крім того, за твердженням відповідачки 1 суд першої інстанції в порушення приписів процесуального Закону не залучив до участі у справі учасників ТОВ «Разборн-АДВ» ОСОБА_4 та ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПАРТНЕР» як відповідачів. Також суд першої інстанції мав залучити до участі у справі чоловіка відповідачки 1 - ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки він надавав згоду на передачу майна до статутного капіталу ТОВ «Разборн-АДВ».

Також відповідачка 1 вказує на те, що спірним правочином не було порушено прав та інтересів позивача, оскільки передача майна до статутного капіталу відбулася взамін на вступ до складу учасників товариства, тобто не безоплатно, тоді як Банк не звертався із вимогою про звернення стягнення на її частку у статутному капіталі ТОВ «Разборн-АДВ».

Стосовно порушення умов Договору поруки про необхідність надсилання Кредитору повідомлення про намір відчужувати майно на суму, що перевищує 400 000,00 грн, то зазначене порушення тягне за собою стягнення штрафу на підставі пункту 6.3 Договорів поруки та не тягне за собою визнання правочинів щодо розпорядження майном фіктивними чи недійсними відповідно до статті 215 ЦК України.

Крім того, позивачем не надано доказів зміни платоспроможності відповідачки 1, передання майна до статутного капіталу ТОВ «Разборн-АДВ» свідчить про наявність у відповідачки 1 частки у вказаному Товаристві.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 апеляційну скаргу Ганул Інги Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.04.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17461/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Ганул Інги Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23.

Матеріали справи №910/17461/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 02.05.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.05.2024 відмовив Ганул Інзі Анатоліївні у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23, оскільки строк нею не пропущено, відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ганул Інги Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 11.06.2024 о 12 год. 15 хв.

Позивачем 13.05.2024 сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу. В заперечення на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що відповідачка 1 відчужила все своє нерухоме майно у безоплатний спосіб на користь юридичної особи, не отримуючи частки у статутному капіталі, що свідчить про недобросовісну поведінку боржника, зловживання цивільними правами на шкоду Банку, з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно, як боржника, оскільки на момент відчуження відповідачкою 1 спірного майна уже існувала прострочена заборгованість. При цьому відповідачкою 1 не було дотримано порядок відчуження майна відповідно до вимог пунктів 4.3 Договорів поруки шляхом повідомлення Банку про відчуження майна на суму, що перевищує 400 000,00 грн, вартість спірного майна визначено у розмірі 1 500 000,00 грн.

Крім того, як зазначає Банк, відповідачкою 1 не наведено та не підтверджено доказами економічної мети такого відчуження, оскільки вона так і не стала учасником ТОВ «Разборн-АДВ», на дату підготовки даного відзиву, до складу засновників входить лише один учасник ОСОБА_4 з часткою 100%. До того ж вказана особа є пов`язаною особою з відповідачкою 1 та її чоловіком через ТОВ «ТУР ІНФО», ТОВ «ТРЕЙД-РЕНТ».

Банк вважає безпідставними твердження апелянта щодо незалучення ОСОБА_4 , ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПАРТНЕР» та ОСОБА_3 , оскільки відповідачка 1 у суді першої інстанції не заявляла відповідного клопотання.

13.05.2024 відповідачем 2 сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПАРТНЕР».

Також відповідач 2 зазначає, що позивачем в порушення приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач 2, підтримуючи апеляційну скаргу відповідачки 1, посилається на те, що позивач станом на дату вчинення спірного правочину не направив відповідачці 1 вимогу кредитора із зазначенням підстав для виникнення у поручителя забезпечувального зобов`язання.

Наслідком внеску об`єкту нерухомого майна до статутного капіталу відповідача 2 стало отримання відповідачкою 1 частки у статутному капіталі, що свідчить про те, що відчуження майна відбулось не безоплатно.

Крім того, до передачі спірного об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу відповідача 2 відповідачка 1 не була учасником ТОВ «Розборн-АДВ», що свідчить про відсутність до здійснення такої передачі пов`язаності осіб.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.06.2024 залучив до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів (далі по тексту - третя особа 3); продовжив строк розгляду справи №910/17461/23; відклав розгляд справи №910/17461/23 на 30.07.2023 на 12 год. 20 хв.

30.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від третьої особи 3. Третя особа 3 погоджується із апеляційною скаргою відповідачки 1, посилаючись на перебування із останньою у шлюбі з 04.10.1997, придбання відповідачкою 1 спірної квартири під час шлюбу (17.11.2006).

Третя особа 3 зазначає, що він був і є учасником ТОВ «ГАНУЛ», про наявність заборгованості перед Банком дізнався у листопаді 2020 року, після чого 11.11.2020 вступив на посаду директора. Внесення відповідачкою 1 спірного майна до статутного капіталу відповідача 2 відбулось не безоплатно, після передання майна до статутного капіталу відповідачка 1 набула частку у статутному капіталі відповідача 2.

Крім того, про наявність заборгованості перед Банком та зобов`язання відповідачки 1, як Поручителя за Договорами поруки, стало відомо з вимог Банку 13.10.2020.

Також третя особа 3 зазначає, що на день внесення до статутного капіталу ТОВ «Разборн-АДВ» квартири ані третя особа 3, ані відповідачка 1 не були учасником вказаного Товариства, що свідчить про відсутність пов`язаності осіб.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.07.2024 оголосив перерву у розгляді справи №910/17461/23 до 27.08.2024 на 12 год. 00 хв.

26.08.2024 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» пояснення з приводу заперечень ОСОБА_3 .

Треті особи своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

27.08.2024 у судовому засіданні представник відповідачки 1 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 27.08.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 залишити без змін.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 27.08.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги відповідачки 1, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, пояснень на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрованого в реєстрі за №4472, відповідачка 1 набула на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Станом на момент набуття відповідачкою 1 вказаного нерухомого майна, остання перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про одруження від 04.10.1997 серії НОМЕР_1 (а.с. 58). А тому спірне нерухоме майно в силу приписів статті 63 Сімейного кодексу України та статей 368, 369 Цивільного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

27.07.2017 між Публічним акціонерним товариство «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор), правонаступником якого є позивач, та позичальниками: ТОВ «Ганул», ФОП Ганул І.А. , ФОП Ганул О.В. , ФОП Борис І.Д. , ФОП Клименко І.Д. , ФОП Кузьменко П.М. , ФОП Рябоконь Ю.М. укладено Генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/150-2/515 (а.с. 19-21), за умовами якого Кредитор зобов`язується здійснювати на користь Позичальника кредитні операції у межах Загального ліміту та Сублімітів, передбачених пунктами 1.2, 1.3 Генерального договору, в порядку визначеному статтею 2 Генерального договору, а Позичальник зобов`язаний виконати усі обов`язки, що витікають із змісту Кредитної операції, Генерального договору, Умов та Договорів, і здійснити погашення заборгованості у межах строку Кредитної операції

Загальний ліміт становить 18 300 000,00 грн. Останній день строку дії Загального ліміту - 01 серпня 2020 року або інша дата визначена відповідно до статті 10 Генерального договору.

27.08.2019 між позивачем (Кредитор) та відповідачкою 1 (Поручитель) укладено Договір поруки №12/150-2/2569 (а.с. 27-30) (далі по тексту - Договір поруки 1), за умовами якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору, зокрема, Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/150-2/515 від 27.07.2017.

Господарський суд Київської області рішенням від 03.06.2021 у справі №911/160/21 стягнув солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ганул» та Ганул Інги Анатоліївни на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» 7 304 357,92 грн боргу по кредиту, 1 074 191,82 грн заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 94,45 грн. пені та 125 679,66 грн судового збору.

Зі змісту рішення у справі №911/160/21 вбачається, що 13.10.2020 Банк направив позичальнику (ТОВ «Ганул») та поручителю ( Ганул Інзі Анатоліївні ) вимогу про погашення заборгованості за кредитом, які не були виконані.

17.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. відкрито виконавче провадження №68203124 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 26.11.2021 у справі №911/160/21 (а.с. 37).

Крім того, 30.09.2019 між Банком (Кредитор) та відповідачкою 1 (Поручитель) укладено Договір поруки №12/150-2/2617 (далі по тексту - Договір поруки 2) з метою належного виконання зобов`язань за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій №01/150-2/1472 від 30.09.2019, у межах якого укладено Кредитний договір №010/150-2/1473 про «Фінансування поточної діяльності корпоративних клієнтів» від 30.09.2019, що укладені між Банком та ТОВ «Ганул», як Позичальником (а.с. 38-41), за умовами якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.04.2021 у справі №910/17302/20 стягнув солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ганул» та Ганул Інги Анатоліївни заборгованість за кредитом у розмірі 3 600 000,00 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 440 655,74 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 60 609,84 грн.

06.08.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/17302/20 (а.с. 47).

З листа приватного виконавця від 30.05.2023 №25/23 вбачається, що залишок заборгованості Ганул Інги Анатоліївни за наказом Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/17302/20 становить 2 855 992,30 грн, а залишок заборгованості за наказом Господарського суду Київської області від 26.11.2021 у справі №911/160/21 - 6 006 902,86 грн (а.с. 38-39).

Як вказує позивач у позовній заяві, з лютого 2020 року у ТОВ «Ганул» виникла прострочена заборгованість за Кредитним договором №01/150-2/515 від 27.07.2017, а з квітня 2020 року - заборгованість за Кредитним договором №01/150-2/1472 від 30.09.2019, що не спростовано відповідачкою 1.

10.06.2020 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ», прийняті рішення на яких оформлені рішенням №2/2020 від 10.06.2020 (а.с. 11-15). Засновником (учасником) ТОВ «Разборн-АДВ» є ОСОБА_4 , якому належить 100 % статутного капіталу Товариства.

На вказаних загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» було вирішено затвердити форму додаткових внесків, зокрема, Ганул Інги Анатоліївни у негрошовій формі - квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 нотаріально посвідченою заявою від 10.06.2020 надав згоду на передачу відповідачкою 1 в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Разборн-АДВ» придбаного у шлюбі нерухомого майна, зокрема, квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17).

За Актом приймання-передачі від 11.06.2020 Ганул Інга Анатоліївна внесла до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав, в ньому міститься інформація про реєстрацію 16.06.2020 права власності на вказану квартиру за Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ».

Банк, вважаючи, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «Разборн-АДВ» №2/2020 від 10.06.2020 та Акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» від 11.06.2020 є фіктивними (фраудаторними) та вчинені на шкоду інтересам Банку, звернувся до суду із даним позовом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Статтею 3 ЦК України визначені загальні засадами цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно із частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц погодилась із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження №61-28761св18) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зробив висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц (провадження №61-156св17) виснував, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, укладаючи з іншими особами договори, які спрямовані на відчуження майна дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладення такого договору порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла наступних висновків «Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.».

Як правильно встановлено судом першої інстанції, акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін зазначеного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України (постанова Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16).

Згідно із пунктом 2.1 Договорів поруки у випадку повного або частково невиконання (неналежне виконання) Позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Позичальником всіх або окремих Забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені Кредитним договором, Кредитор набуває права до Поручителя щодо сплати заборгованості за порушення Забезпеченими зобов`язаннями.

У пункті 2.2 Договорів поруки Поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених Забезпечених зобов`язань протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги від Кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога Кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання Поручителем Забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному Кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти Вимогу Покупцю будь-яку кількість разів до повного виконання Забезпечувальних зобов`язань.

За твердженням відповідачів та третьої особи 3 Банк станом на дату вчинення спірного правочину - 10.06.2020 із вимогою до відповідачки 1 не звертався, що, на їх думку, свідчить про те, що у відповідачки 1, як поручителя, не виникло обов`язку з виконання порушених Забезпечених зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Банк до матеріалів даної справи відповідної вимоги не надав.

Водночас Господарським судом Київської області у рішенні від 03.06.2021 у справі №911/160/21 та Господарським судом міста Києва у рішенні від 22.04.2021 у справі №910/17302/20 встановлено, що 13.10.2020 на адресу ТОВ «ГАНУЛ» Банком направлено вимогу №188/2/1043 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 19.10.2020, але залишена без виконання. Листом від 26.10.2020 ТОВ «Ганул» повідомлено про неможливість погашення заборгованості.

13.10.2020 на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу №188/2/1044 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 27.10.2020, але залишена без виконання. 09.11.2020 на адресу Банку надійшла відповідь на вимогу, якою ОСОБА_3 повідомляє про неможливість відповідати за зобов`язання позичальника ТОВ «ГАНУЛ».

13.10.2020 на адресу Ганул І.А. направлено вимогу №188/2/1045 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 19.10.2020, але залишена без виконання. 02.11.2020 на адресу Банку надійшла відповідь на вимогу, якою Ганул І.А. повідомляє про неможливість відповідати за зобов`язання позичальника ТОВ «ГАНУЛ». Верховий Суд у постанові від 26.05.2022 у справі №908/1730/18 (908/3089/20) виснував, що договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Отже, настання строку виконання Поручителем взятого на себе Забезпечувального зобов`язання не впливає на мету фраудаторного правочину.

Більше того, пунктом 2.6 Договорів поруки встановлено, що Поручитель зобов`язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання Позичальником Забезпечених зобов`язань перед Кредитором. Отримувати інформацію про зміну Забезпечених зобов`язань.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Враховуючи обізнаність відповідачки 1 (пункт 2.6 Договорів поруки) щодо наявності заборгованості Позичальника, попри заборону відчуження майна у будь-який спосіб на суму, що перевищує 400 000,00 грн без попереднього письмового погодження Кредитора (пункт 4.3 Договорів поруки), остання вчинила відчуження майна шляхом передачі його до статутного капіталу відповідача 2.

У статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умовами Договору поруки 1 Поручитель зобов`язався відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання Забезпечених зобов`язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору, за умовами якого Позичальник зобов`язаний:

1.1.1 повернути Кредит у розмірі 8 000 000,00 грн (Кредит), в порядку, передбаченому Кредитним договором, не пізніше « 30» липня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов Кредитного договору;

1.1.2 сплатити проценти за користування Кредитом у формі овердрафту у розмірі, який розраховується на основі процентної ставки, розмір якої залежить від строку Безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника, до якого встановлено овердрафт згідно Кредитного договору: якщо строк Безперервного дебетового сальдо складає до 30 календарних днів включно - 21,0% річних; якщо строк Безперервного дебетового сальдо перевищує 30 календарних днів та/або у випадку виникнення Кредитної заборгованості 45,0% річних; або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором;

1.1.3 сплатити комісії в розмірах, передбачених Кредитним договором;

1.1.4 сплатити пені, штрафи, передбачені Кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки Кредитора, пов`язані з неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору.

Згідно із пунктом 1.2 Договору поруки 1 Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання Забезпечених зобов`язань.

За умовами Договору поруки 2 Поручитель зобов`язався відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання Забезпечених зобов`язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору, за умовами якого Позичальник зобов`язаний:

1.1.1 повернути Кредит у розмірі 3 600 000,00 грн (Кредит), в порядку, передбаченому Кредитним договором, не пізніше « 23» вересня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов Кредитного договору;

1.1.2 сплатити проценти за користування Кредитом у розмірі 20,0% річних в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Кредитного договору, у тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором;

1.1.3 сплатити комісії в розмірах, передбачених Кредитним договором;

1.1.4 сплатити пені, штрафи, передбачені Кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки Кредитора, пов`язані з неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору.

Згідно із пунктом 1.2 Договору поруки 2 Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання Забезпечених зобов`язань.

Згідно із статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Отже, Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням Позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми Кредиторами (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Обираючи варіант добросовісної поведінки боржник, у даному випадку Поручитель, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання Забезпечених зобов`язань, повинен піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Тоді як, передавши до статутного капіталу відповідача 2, який згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 50-53) становить 15 000,00 грн, спірне нерухоме майно, вартістю 1 500 000,00 грн, відповідачка 1 не стала учасником Товариства і статутний капітал відповідача 2 не збільшився за рахунок внеску відповідачки 1, відносно чого сторони не заперечують.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником (учасником) станом на 08.06.2023 ТОВ «Разборн-АДВ» є лише ОСОБА_4 , розмір частки якого є 15 000,00 грн, який є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі, якого становить 100 %.

Зазначене свідчить про реальну безоплатну передачу відповідачкою 1 спірного нерухомого майна, вартістю 1 500 000,00 грн, у власність іншій особі - ТОВ «Разборн-АДВ» на шкоду майновим інтересам Кредитору - Банку з метою унеможливити задоволення вимог Банку за Кредитними договорами забезпеченими Договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачкою 1.

Поведінка боржника, у даному випадку Поручителя, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання Забезпечених зобов`язань, має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник, у даному випадку Поручитель, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання Забезпечених зобов`язань, повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Боржник, у даному випадку Поручитель, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання Забезпечених зобов`язань, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Таким чином, дії відповідачки 1 щодо безоплатного відчуження майна для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової репутації мети, вчинені нею у підозрілий період, оскільки відповідачка 1, як Поручитель за Договорами поруки 1, 2, мала усвідомлювати обсяг своїх обов`язків з належного виконання солідарно з Позичальником Забезпечених зобов`язань у період кредитних зобов`язань, свідчать про намір ухилення від виконання зобов`язання перед Банком та спрямовані на завдання шкоди останньому.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною відповідно до частини 5 статті 202 ЦК України. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Крім того, при вирішенні спорів про визначення правочину фраудаторним судам слід надати оцінку контрагентам, з якими боржник вчинив оспорюваний правочин (родичі боржника, пов`язані або афілійовані особи (подібні за змістом висновки у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 09.02.2022 у справі №905/2030/19 (905/2429/19.

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що засновником відповідача 2 є ОСОБА_4 , який прямо пов`язаний із відповідачкою 1 та її чоловіком через Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУР ІНФО» (код ЄДРПОУ 30637601), в якому у 2019 та 2020 роках ОСОБА_4 , Ганул І.А. та ОСОБА_3 були учасниками Товариства, та через Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД-РЕНТ» (код ЄДРПОУ 30218487), в якому у 2019 та 2020 роках ОСОБА_4 , Ганул І.А. та ОСОБА_3 були учасниками Товариства, на доказ чого Банком надано суду витяги з інформаційної системи youcontrol мережі Інтернет, сформованої на підставі даних з ЄДР.

«YouControl» є аналітичною системою для комплаєнсу, аналізу ринків, ділової розвідки та розслідувань. Система формує повне досьє на кожну компанію України на основі відкритих даних, відстежує зміни в держреєстрах та візуалізує зв`язки між афілійованими особами.

Таким чином, вказані особи станом на момент укладення оспорюваного правочину були пов`язаними, що додаткового свідчить про фраудаторність спірного правочину. Зазначені обставини ані відповідачами, ані третіми особами не спростовані.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником, у даному випадку Поручителем, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання Забезпечених зобов`язань, у період настання зобов`язання перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитора (постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.200 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 14.06.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 09.06.2022 №908/794/19, від 02.06.2021 у справі №907/7905/16.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до положень статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин - Акт приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у не грошовій формі від 11.06.2020, вчинено між відповідачем 2 та відповідачкою 1, яка є власником спірного нерухомого майна, з розпорядження належним їй на праві спільної сумісної власності нерухомим майном з метою унеможливлення задоволення вимог Банку, за рахунок належного їй майна на шкоду майновим інтересам Кредитора, та приховання нерухомого майна відповідачки 1 від звернення стягнення позивача (кредитора) на вказане майно в рахунок солідарного погашення боргу за Кредитними договорами забезпеченими Договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачкою 1.

Такі дії відповідачки 1 свідчать про зловживання правом власності, оскільки власником використано правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам Кредитора та вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені оспорюваним правочином - Актом приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у не грошовій формі від 11.06.2020.

За таких обставин, за оспорюваним правочином воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення заборгованості за Кредитними договорами забезпеченими Договорами поруки, а тому Акт приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у не грошовій формі від 11.06.2020 підлягає визнанню недійсним підставі статті 234 ЦК України.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593, є документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020, то слід зазначити наступне.

За приписами абзацу 2 частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020, яка є похідною вимогою від основної задоволеної позовної вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, а тому підлягає до задоволення.

Разом з цим, Верховний Суд неодноразово виснував, що господарські суди правильно виходили з того, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення про такі збори. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення учасника товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

В порушення вищезазначеного позивачем не наведено та не доведено підстав для визнання недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» від 10.06.2020, підписи на рішенні нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстром №582, №583, №584, в частині рішення Ганул Інги Анатоліївни щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартира АДРЕСА_1 , а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Статтею 50 ГПК України визначено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 вказаної норми).

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постановам Верховного Суду 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17.

Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Таким чином, враховуючи те, що спірний об`єкт нерухомості, який є предметом оспорюваного правочину, належав відповідачці 1 та її чоловікові на праві спільної сумісної власності, а тому суд першої інстанції у даній справі прийняв рішення про права та інтереси чоловіка відповідачки 1, а тому суд апеляційної інстанції ухвалою від 11.06.2024 залучив до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Отже, безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов`язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №910/17637/18.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених в частині 3 статті 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов`язковому скасуванню, а тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов`язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів частини 4 статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі №918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14, від 15.01.2019 у справі №7/74, а також у постановах від 02.05.2018 у справі № 7/91-1669 та від 03.04.2019 у справі №909/68/18.

Отже, незалучення ОСОБА_3 до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів є безумовною підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 з ухваленням нового рішення.

Щодо доводів відповідачки 1 про незалучення до участі у справі учасників ТОВ «Разборн-АДВ»: ОСОБА_4 та ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПАРТНЕР» як відповідачів, то слід зазначити наступне.

За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Статтею 48 ГПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до ОСОБА_4 та ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПАРТНЕР» позивачем у даній справі не заявлено позовних вимог, а тому такі особи не можуть бути залучені до участі у даній справі в якості відповідачів.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи учасників справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Ганул Інги Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ганул Інги Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Визнати недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та Ганул Інгою Анатоліївною , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11 червня 2020 року за реєстром №592, №593.

4. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Ганул Інги Анатоліївни ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14305909) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» (04205, м. Київ, вул. Лук`яненка Левка, буд. 21, н/п №3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39235673) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14305909) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири).

8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Ганул Інгу Анатоліївну .

10. Матеріали справи №910/17461/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

11. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 06.09.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова