Рішення

від 28.08.2024 по справі 910/6410/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2024Справа № 910/6410/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор»

про зобов`язання вчинення дій

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро»

про стягнення 865871,56 грн.

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Ситник С.Г.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Гурський М.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» про вчинення дій.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не повернув після закінчення строку зберігання передане йому зерно, у зв`язку з чим позивач (поклажодавець) просить суд вилучити у відповідача (зернового складу) та передати позивачу зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування у відповідача доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 відкрито провадження у справі №910/6410/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.05.2023, задоволено клопотання позивача про витребування доказів, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

30.05.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» про стягнення 865871,56 грн, з яких 577670,35 грн основного боргу, 145604,58 грн пені, 18279,71 грн 3% річних та 124316,92 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням поклажодавцем своїх зобов`язань з оплати наданих послуг по зберіганню зерна у період з квітня 2022 року по квітень 2023 року.

У підготовчому засіданні 30.05.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем за зустрічним позовом були усунуті недоліки зустрічної позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 01.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро».

У підготовчому засіданні 21.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 19.07.2023.

03.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» було подано клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» оригіналу Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до Договору №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна від 18.02.2022.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що відповідач за зустрічним позовом ставить під сумнів справжність Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 так як у нього відсутній її примірник.

12.07.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, яку суд долучив до матеріалів справи.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» надійшли пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 02.08.2023.

01.08.2023 відповідачем за зустрічним позовом подано клопотання про призначення експертизи у справі №910/6410/23, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» просило суд призначити у справі експертизу та на вирішення експерта поставити питання, ким виконано підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» Сайкова З.В. на Додатковій угоді №1 від 30.06.2022 до Договору №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна від 18.02.2022 - Сайковим З.В. чи іншою особою?

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» відсутній примірник вказаної додаткової угоди. При цьому, у судовому засіданні 19.07.2023 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» було надано для огляду оригінал Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 і при візуальному порівнянні оригіналу з копією було помічено, що вони не є ідентичними.

30.08.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» надійшли заперечення на клопотання про призначення у справі судової експертизи.

У підготовчому засіданні 30.08.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 13.09.2023.

11.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» подані додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 призначено судову почеркознавчу експертизу у справі №910/6410/23, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС; на вирішення експертів поставлено питання: - Ким виконано підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» Сайкова З.В. на Додатковій угоді №1 від 30.06.2022 до Договору №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна від 18.02.2022 - Сайковим З.В. чи іншою особою? Провадження у справі №910/6410/23 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.

02.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС про надання додаткових документів, необхідних для проведення експертизи у справі №910/6410/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 поновлено провадження у справі №910/6410/23; призначено судове засідання у справі №910/6410/23 на 21.02.2024.

Вказаною ухвалою суду було задоволено клопотання судового експерта; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» в строк до 21.02.2024 надати суду: 3.1 Оригінал Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до Договору №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна від 18.02.2022. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» в строк до 21.02.2024 надати суду: Вільні зразки почерку та підпису Сайкова З.В. (вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами, які можуть міститися у заяві про видачу паспорта (Форма № 1), банківських документах, у документах з місця роботи, автобіографіях, заявах, у квитанціях на сплату комунальних платежів, довіреностях, договорах, записниках, блокнотах, листівках тощо); умовно-вільні зразки почерку та підпису Сайкова З.В., що можуть міститися в матеріалах даної справи (умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами). Викликано у судове засідання Сайкова З.В. з метою відібрання експериментальних зразків підписів/почерку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 зупинено провадження у справі №910/6410/23 до закінчення проведення судової експертизи.

25.03.2024 до Господарського суду міста Києва від експертної установи надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку з ненадходженням відповіді на надіслане судовим експертом клопотання.

28.03.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва було поновлено провадження у справі №910/6410/23 та призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; зупинено провадження у справі №910/6410/23 до закінчення проведення судової експертизи.

11.06.2024 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи із висновком експерта №СЕ-19/111-24/23746-ПЧ від 30.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 поновлено провадження у справі №910/6410/23, підготовче засідання призначено на 03.07.2024.

03.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.07.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.08.2024.

04.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

26.08.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача за первісним надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.08.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по справі, позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив.

У судовому засіданні 28.08.2024 представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по справі, проти задоволення первісного заперечив, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 28.08.2024 судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» (поклажодавець) укладено Договір №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна, відповідно до умов якого зерновий склад, що знаходиться за адресою: 24405, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Флорине, вул. Залізнична, 1, зобов`язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію (зернові та олійні культури), яка йому передається поклаждавцем, надавати послуги по доведенню якості отриманого на зберігання зерна до рівня, що забезпечує оптимальний режим зберігання (сушка, очищення, інші технологічні операції), а також послуг по його навантаженню.

Відповідно до п. 3.2 Договору №108 від 18.02.2022 приймання зерна на зберігання супроводжується наданням товарно-транспортних накладних, оформлених поклажодавцем належним чином.

Згідно з п. 3.3.1 Договору №108 від 18.02.2022 в підтвердження приймання зерна зерновий склад видає поклажодавцю другий примірник реєстру накладних та один із документів: складську квитанцію, просте або подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до п. 3.12 Договору №108 від 18.02.2022 зерно передається на зберігання в кількості, зазначеній в складських документах, виданих зерновим складом поклажодавцю протягом строку дії цього договору. У разі відпуску певної частини зерна поклажодавцю зерновим складом видаються нові складські документи на зерно із зазначенням актуальної кількості зерна, що знаходиться на зберіганні. Одночасно зобов`язання зернового складу зменшуються на кількість відпущеного зерна та обмежуються кількістю зерна, зазначеного в новому складському документі.

Відповідно до п. 5.1.17 Договору №108 від 18.02.2022 зерновий склад зобов`язаний письмово за 7 календарних днів до закінчення терміну зберігання зерна попередити поклажодавця про його закінчення і визначити термін витребування зерна.

Відповідно до п. 5.2.13 Договору №108 від 18.02.2022 поклажодавець зобов`язується після закінчення строку зберігання зерна забрати зерно із зернового складу. Строк зберігання зерна може бути продовжений за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до даного договору.

Згідно з п. 6.1 Договору №108 від 18.02.2022 розрахунки за надані послуги проводяться у грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2 Договору №108 від 18.02.2022 тарифи на послуги зернового складу вказані в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

У п. 9.1 Договору №108 від 18.02.2022 сторони погодили, що строк зберігання зерна - до 31.05.2022. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін.

Відповідно до п. 9.2 Договору №108 від 18.02.2022 поклажодавець зобов`язаний забрати зерно після закінчення строку його зберігання.

Відповідно до п. 9.3 Договору №108 від 18.02.2022 зерновий склад за 7 календарних днів до закінчення строку зберігання зерна повинен письмово попередити поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач за первісним позовом не повернув після закінчення строку зберігання передане йому зерно, у зв`язку з чим позивач за первісним позовом (поклажодавець) просить суд вилучити у відповідача за первісним позовом (зернового складу) та передати позивачу за первісним позовом зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані неналежним виконанням поклажодавцем своїх зобов`язань з оплати наданих послуг по зберіганню зерна у період з квітня 2022 року по квітень 2023 року, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» заборгованість у розмірі 865871,56 грн, з яких 577670,35 грн основного боргу, 145604,58 грн пені, 18279,71 грн 3% річних та 124316,92 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі, а вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №108 від 18.02.2022, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 954 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Згідно із ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

У ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зазначено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, то він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Договором складського зберігання зерна може бути передбачено безоплатне зберігання зерна.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем за первісним позовом (зерновим складом), 18 лютого 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» було доставлено та відвантажено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» прийнято на зберігання 505,48 тонн кукурудзи 3 класу врожаю 2021 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними №1-18 від 18 лютого 2022 року та Реєстром накладних на прийняте зерно з визначенням показників якості за середньодобовим зразком №1096 від 18.02.2022 (копії додані до позовної заяви).

Крім того, зберігання та аналіз відповідачем за первісним позовом показників безпеки кукурудзи 3 класу врожаю 2021 року вагою 505,48 тонн підтверджується Актом надання послуг №227 від 28.02.2022.

Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем за первісним позовом (зерновим складом), з 21 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року позивачем за первісним позовом було передано, а Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп» було прийнято 150 тонн кукурудзи. Вказаний факт підтверджується актами прийому-передачі від 21.02.2022, 22.02.2022 та 23.02.2022, підписаними позивачем за первісним позовом, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп» та відповідачем за первісним позовом.

Таким чином, починаючи з 23 лютого 2022 року у відповідача за первісним позовом на зберіганні знаходиться 355,48 тонн кукурудзи 3 класу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем за первісним позовом (зерновим складом), 18 лютого 2022 року позивам за первісним позовом було доставлено та відвантажено, а відповідачем за первісним позовом прийнято на зберігання 120,18 тонн соняшника врожаю 2021 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними №1-5 від 18 лютого 2022 року та Реєстром накладних на прийняте зерно з визначенням показників якості за середньодобовим зразком №1095 від 18.02.2022 (копії додані до позовної заяви).

Крім того, приймання відповідачем за первісним позовом зерна соняшника 2021 року врожаю вагою 120,18 тонн, аналіз показників його безпеки та зберігання підтверджується Актом надання послуг №227 від 28.02.2022.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно із ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до п. 5.2.13 Договору №108 від 18.02.2022 поклажодавець зобов`язується після закінчення строку зберігання зерна забрати зерно із зернового складу. Строк зберігання зерна може бути продовжений за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до даного договору.

У п. 9.1 Договору №108 від 18.02.2022 сторони погодили, що строк зберігання зерна - до 31.05.2022. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін.

Відповідачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи Додаткову угоду №1 від 30.06.2022, відповідно до тексту якої строк зберігання зерна продовжено до 31.08.2022, а також збільшено тарифи на послуги, які надаються зерновим складом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 було призначено судову почеркознавчу експертизу у справі №910/6410/23, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС; на вирішення експертів поставлено питання: - Ким виконано підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» Сайкова З.В. на Додатковій угоді №1 від 30.06.2022 до Договору №108 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна від 18.02.2022 - Сайковим З.В. чи іншою особою? Провадження у справі №910/6410/23 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.

У Висновку експерта №СЕ-19/111-24/23746-ПЧ від 30.05.2024, складеному за результатами проведеної експертизи, судовим експертом встановлено, що підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» Сайкова З.В. на Додатковій угоді №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022 виконано не Сайковим З.В., а іншою особою.

Суд зазначає, що рішення у конкретній справі приймається господарським судом за результатами дослідження безпосередньо цим судом належних і допустимих доказів, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи. Виходячи із принципу диспозитивності господарського судочинства, місцевий господарський суд наділений виключною компетенцією щодо оцінки доказів при розгляді справи по суті, як суд першої інстанції. Така оцінка повинна ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у судовому процесі, з врахуванням сукупності всіх обставин. У випадку якщо суд приходить до висновку, що для надання оцінки певним обставинам справи необхідні спеціальні знання, суд вправі призначити судову експертизу.

Під час розгляду справи суд першої інстанції повинен діяти незалежно та неупереджено, здійснюючи оцінку доказів відповідно до своїх внутрішніх переконань, безпосередньо, повно, всебічно, об`єктивно в їх сукупності, керуючись законом.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27.10.1993 (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 (n. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень. Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Дульський проти України» від 01.06.2006 (заява №61679/00), зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та визначає строк для їх отримання.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд зазначає, що Висновок експерта №СЕ-19/111-24/23746-ПЧ від 30.05.2024 приймається судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження встановлених в ньому обставин.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами, а саме Висновком експерта №СЕ-19/111-24/23746-ПЧ від 30.05.2024 підтверджено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» Сайков З.В. не підписував Додаткову угоду №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022, тобто не укладав її від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро».

Суд зазначає, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

З огляду на вище встановлені судом обставини щодо не підписання Сайковим З.В. Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022, суд дійшов висновку, що вказаний правочин не укладено (не вчинено) Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро».

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №925/271/18.

При цьому, доказів схвалення вказаного правочину (Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022), наприклад, підписання актів надання послуг, вчинення оплат матеріали справи не містять, а зерновим складом суду не надано.

У письмових поясненнях, поданих до суду 03.07.2024, відповідач за первісним позовом повідомив, що ті обставини, що Додаткова угода №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022 підписана від імені директора поклажодавця не директором Сайковим З.В., а іншою особою з наслідуванням його підпису, не вказують не неукладення вказаної додаткової угоди та недосягнення між сторонами згоди щодо умов, викладених в ній.

При цьому, думка відповідача за первісним позовом за його словами підтверджується правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду у справах №918/780/18, №909/1073/17, №926/2308/19 та інших, на які посилається відповідач за первісним позовом.

Однак, суд відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор», зважаючи на те, що обставини у даній справі є відмінними від обставин, які встановлені в постановах, на які посилається відповідач за первісним позовом у додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 03.07.2024.

Так, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Однак, суд зазначає, що у справі №918/780/18 предметом спору було визнання недійсним договору, підписаного директором товариства з перевищенням своїх повноважень, передбачених статутом товариства, та за наявності подальшого схвалення такого правочину шляхом його виконання.

У справі №909/1073/17 предметом позову було стягнення заборгованості за договором поставки, зокрема, за накладними, які не підписувались покупцем (зі слів покупця); у справі №926/2308/19 предметом позову було визнання недійсним договору, який не підписувався директором позивача (суди в справі встановили обставини виконання та подальшого схвалення оспорюваного правочину).

Тобто, обставини у даній справі є відмінними від обставин, які встановлені в постановах, на які посилається відповідач за первісним позовом у додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 03.07.2024 (в тому числі й інших, наведених у письмових поясненнях), з огляду на що суд вважає необгрунтованими пояснення зернового складу, викладені у вказаних письмових поясненнях.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що Додаткова угода №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022 не була укладена (доказів протилежного матеріали справи не містять), строк дії Договору №108 від 18.02.2022 та строк зберігання зерна за вказаним договором було встановлено до 31.05.2022.

Відповідно до п. 9.2 Договору №108 від 18.02.2022 поклажодавець зобов`язаний забрати зерно після закінчення строку його зберігання.

Відповідно до п. 9.3 Договору №108 від 18.02.2022 зерновий склад за 7 календарних днів до закінчення строку зберігання зерна повинен письмово попередити поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Як вбачається з матеріалів справи, ані зерновий склад (Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор»), ані поклажодавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК Агро») не виконали своїх зобов`язань за Договором №108 від 18.02.2022, а саме: відповідач за первісним позовом не попередив поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна та не запропонував термін витребування зерна, а позивач за первісним позовом не забрав зерно із зберігання.

Позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи копію листа від 01.09.2022 вих. №190, в якому поклажодавець просить зерновий склад видати зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн (доказів направлення вказаного листа матеріали справи не містять).

Також, позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи копію листа від 02.09.2022 вих. №191, в якому поклажодавець просить зерновий склад погодити дату видачі зерна соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерна кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн. (отриманий зерновим складом 07.09.2022).

У п. 5.1.7 Договору №108 від 18.02.2022 встановлений обов`язок зернового складу повернути зерно поклажодавцю після закінчення строку зберігання або після отримання вимоги поклажодавця про повернення зерна.

Як вбачається з матеріалів справи, зерновий склад не повернув зерно, яке було передане йому на зберігання поклажодавцем, а саме зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн.

Заперечення відповідача за первісним позовом зводяться до того, що умовами Договору №108 від 18.02.2022 передбачене право зернового складу не повертати поклажодавцю зерно у випадку наявності заборгованості з оплати послуг, які надаються зерновим складом.

Щодо вказаних заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6.4 Договору №108 від 18.02.2022 оплата послуг, наданих зерновим складом, здійснюється щомісяця до 10-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг. Підставою оплати є рахунок, що виставляється зерновим складом. Для отримання виставленого рахунку поклажодавець до 10 числа відповідного місяця зобов`язаний звернутися до зернового складу та отримати свій рахунок самостійно; невиконання цього обов`язку не звільняє поклажодавця від відповідальності за прострочення оплати наданих послуг.

Відвантаження/переоформлення зерна проводиться після відшкодування поклажодавцем за надані зерновим складом послуги. У разі невиконання поклажодавцем повного розрахунку зерновий склад не несе жодної відповідальності за порушення термінів відвантаження та за будь-які збитки (заподіяну шкоду) поклажодавця, понесені у разі невідпуску (не відвантаження) або не переоформлення зерна з причин несплати поклажодавцем вартості послуг зернового складу у повному обсязі (п. 6.6 Договору №108 від 18.02.2022).

Згідно з п. 6.11 Договору №108 від 18.02.2022 при наявності заборгованості поклажодавця за виставленими рахунками та складеними актами зерновому складу надається право не відпускати поклажодавцю здане на зберігання зерно до повного погашення ним заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2022 позивач за первісним позовом сплатив відповідачу за первісним позовом плату у розмірі 33200,82 грн (за березень 2022 року), 01.09.2022 - плату у розмірі 17373,06грн (за лютий 2022 року), 20.04.2023 - плату у розмірі 33200,82 грн (за травень 2022 року), 20.04.2023 - плату у розмірі 32129,82 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивач за первісним позовом в період дії Договору №108 від 18.02.2022 (до 31.05.2022) не виконовув належним чином свої зобов`язання щодо здійснення оплати за послуги, що надавались зерновим складом, а тому у тому випадку, якби поклажодавець в межах строку дії Договору №108 від 18.02.2022 звернувся б до зернового складу з вимогою про повернення зі зберігання зерна, то зерновий склад мав би обґрунтоване право не повертати/не відпускати зерно до повного погашення заборгованості.

При цьому, суд відхиляє як доводи позивача за первісним позовом про те, що оскільки зерновий склад не надсилав поклажодавцю акти та рахунки, то у поклажодавця не виникло обов`язку платити. Суд зазначає, що умовами п. 6.4 Договору №108 від 18.02.2022 встановлений обов`язок поклажодавця самостійно отримати розрахункові документи.

Так само суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача за первісним позовом про те, що рахунки та акти надсилались на електронну та поштову адреси поклажодавця, оскільки таких доказів матеріали справи не містять (крім доказів надсилання 24.05.2023).

Однак, позивач за первісним позовом не звертався в межах строку дії Договору №108 від 18.02.2022 до відповідача за первісним позовом із вимогою про повернення зерна.

Як встановлено судом, з вимогою погодити дату видачі зерна Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» 02.09.2022 (після закінчення строку дії Договору №108 від 18.02.2022). Вказана вимога отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» 07.09.2022.

На дату звернення із вказаною вимогою Договір №108 від 18.02.2022 вже був нечинним (у зв`язку із закінченням строку його дії), що свідчить про те, що нечинною була і умова договору, яка надавала зерновому складу право притримати повернення зерна у випадку наявності заборгованості.

Такого права зернового складу не було передбачено і законодавством України.

Отже, на дату звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» із вимогою вих. №191 від 02.09.2022 не існувало ані умови договору, ані норми закону, які б надавали відповідачу за первісним позовом право не повертати/не відвантажувати зерно позивачу за первісним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, зважаючи на дату отримання відповідачем вимоги №191 від 02.09.2022 (07.09.2022), зерновий склад повинен був повернути зерно у строк до 14.09.2022 включно.

Доказів виконання відповідачем за первісним позовом вказаного обов`язку матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За наведених обставин, суд дійшов висновку задовольнити первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» та вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн.

При цьому, щодо обраного позивачем за первісним позовом способу захисту, суд зазначає, що суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

За таких обставин, суд зазначає, що обраний позивачем за первісним позовом спосіб захисту - вилучити майно, а не зобов`язати повернути його, реально поновлює та захищає порушені права поклажодавця, а отже є ефективним способом захисту.

При цьому судом враховано, що повернення зерна із зберігання відбувається з перерахунком його кількості, про що зазначено у розділі 5 Договору №108 від 18.02.2022 (доробка та сушіння, природні втрати при зберіганні, поліпшення якості зерна при виконанні оздоровчих заходів).

Відповідні акти-розрахунки складає та надає Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор».

З огляду на те, що відповідачем за первісним позовом не складено відповідних актів-розрахунків, негативні наслідки, пов`язані з невиконанням зерновим складом вказаних обов`язків, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор».

Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор», суд зазначає наступне.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» заборгованість з оплати за послуги із зберігання, що надавались у період з лютого 2022 року по квітень 2023 року на суму 577670,35 грн, а також 145604,58 грн пені, 18279,71 грн 3% річних та 124316,92 грн інфляційних втрат.

Як встановлено судом, строк дії Договору №108 від 18.02.2022 було закінчено 31.05.2022 та відповідач за зустрічним позовом не забрав зерно, яке перебувало на зберіганні у позивача за зустрічним позовом, та не звертався аж до 02.09.2022 із вимогою повернути зерно.

У ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зазначено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, то він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Договором складського зберігання зерна може бути передбачено безоплатне зберігання зерна.

Отже, відповідач за зустрічним позовом зобов`язаний оплатити за весь фактичний час зберігання зерна (в тому числі після закінчення строку дії договору зберігання).

Як вже встановлено вище судом, зважаючи на дату отримання відповідачем вимоги №191 від 02.09.2022 (07.09.2022), зерновий склад повинен був повернути зерно у строк до 14.09.2022 включно.

Таким чином, суд вважає, що відповідач за зустрічним позовом зобов`язаний оплатити послуги позивача за первісним позовом, пов`язані із зберіганням спірного зерна, до 14.09.2022 включно, так як подальше утримання зерновим складом зерна було безпідставним (зерновий склад повинен був повернути зерно).

Отже, обгрунтованим для нарахування плати за зберігання зерна є період з 18.02.2022 до 14.09.2022 включно.

Щодо вартості послуг суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за лютий 2022 року позивачем за зустрічним позовом нараховано відповідачу за зустрічним позовом плату у розмірі 17373,06 грн, за березень 2022 року - 33200,82 грн, за квітень 2022 року - 32129,82 грн, за травень 2022 року - 33200,82 грн, за червень 2022 року - 32129,82 грн, за липень 2022 року - 55319,00 грн, за серпень 2022 року - 55319,00 грн, за вересень 2022 року - 53534,52 грн

Судом встановлено, що нарахування вартості послуг з липня 2022 року позивач за зустрічним позовом здійснював з урахуванням тарифів, які встановлені в Додатковій годі №1 від 30.06.2022.

Однак, оскільки суд дійшов висновку щодо неукладеності Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 до Договору №108 від 18.02.2022, то відсутні підстави застосовувати тарифи, вказані в ній.

Таким чином, за лютий 2022 року відповідач за зустрічним позовом повинен був сплатити позивачу за зустрічним позовом плату у розмірі 17373,06 грн, за березень 2022 року - 33200,82 грн, за квітень 2022 року - 32129,82 грн, за травень 2022 року - 33200,82 грн, за червень 2022 року - 32129,82 грн, за липень 2022 року - 33200,82 грн, за серпень 2022 року - 33200,82 грн, за вересень 2022 року - 14993,92 грн (з 01.09.2022 до 14.09.2022 включно).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2022 позивач за первісним позовом сплатив відповідачу за первісним позовом плату у розмірі 33200,82 грн (за березень 2022 року), 01.09.2022 - плату у розмірі 17373,06грн (за лютий 2022 року), 20.04.2023 - плату у розмірі 33200,82 грн (за травень 2022 року), 20.04.2023 - плату у розмірі 32129,82 грн (за квітень 2022 року), що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Доказів здійснення оплати за період з червня до 14.09.2022 включно відповідачем за зустрічним позовом суду не надано та матеріали справи не містять.

Щодо строку оплати суд зазначає, що матеріали справи містять докази звернення 05.09.2022 позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом із вимогою №60/09-2022 від 05.09.2022, в якій охоплено період по серпень 2022 року.

Вказана претензія надсилалась на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро», яка вказана у Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень вважається врученою Товариству з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» 07.09.2022.

Крім того, матеріали справи містять докази направлення 18.11.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро», яка вказана у Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рахунку та акту надання послуг за вересень 2022року, які з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень вважаються врученими Товариству з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» 23.11.2022.

Вказані вимога та акт з рахунком були отримані відповідачем за зустрічним позовом, що підтверджується надісланими на них Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» відповідями.

Однак, доказів отримання претензії №60/09-2022 від 05.09.2022 та рахунку і акту за вересень 2022 року в інші дати, ніж визначені вище судом, відповідачем за зустрічним позовом матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, відповідач за зустрічним позовом повинен був оплатити послуги, надані позивачем за зустрічним позовом у червні 2022 року, у строк до 14.09.2022 включно, надані у липні 2022 року - у строк до 14.09.2022 включно, надані у серпні 2022 року - у строк до 14.09.2022 включно, надані у вересні 2022 року - у строк до 30.11.2022 включно.

Доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 113525,38 грн (за червень 2022 року - 32129,82 грн, за липень 2022 року - 33200,82 грн, за серпень 2022 року - 33200,82 грн, за вересень 2022 року - 14993,92 грн (з 01.09.2022 до 14.09.2022 включно) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем за зустрічним позовом суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» у сумі 113525,38 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем за зустрічним позовом не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» суми основного боргу у розмірі 577670,35 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 113525,38 грн.

Також, позивачем за зустрічним позовом заявлено до стягнення з відповідача за зустрічним позовом пеню у розмірі 145604,58 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на відсутність у період після 31.05.2022 між сторонами договору та у зв`язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, підстави для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем за зустрічним позовом послуг у період з червня по вересень 2022 року відсутні.

З огляду на викладене суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» про стягнення пені у розмірі 145604,58 грн.

Також, позивачем за зустрічним позовом нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за зустрічним позовом 3% річних у розмірі 18279,71 грн за період з 11.04.2022 по 30.04.2023 та інфляційні втрати у розмірі 124316,92 грн. за період з квітня 2022 року по квітень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку в їх необгрунтованості, оскільки позивач за зустрічним позовом нараховує 3% річних на суму боргу 577670,35 грн, тоді як заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» становить 113525,38 грн (за висновком суду). Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» неправильно визначено період прострочення.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних в межах заявленого позивачем за зустрічним позовом періоду нарахування, що підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом, є 2032,54 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» 3% річних у розмірі 18279,71 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2032,54 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх необгрунтованості, оскільки позивач за зустрічним позовом нараховує інфляційні втрати на суму боргу 577670,35 грн, тоді як заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» становить 113525,38 грн (за висновком суду). Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» неправильно визначено період прострочення.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат в межах заявленого позивачем за зустрічним позовом періоду нарахування, що підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом, є 9796,55 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» інфляційних втрат у розмірі 124316,92 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 9796,55 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір за первісний позов покладається на відповідача за первісним позовом у зв`язку з задоволенням первісних позовних вимог, а судовий збір за зустрічний позов покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, за проведення експертизи у даній справі позивач за первісним позовом сплатив грошові кошти у розмірі 5452,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №86 від 01.05.2024.

Оскільки суд дійшов висновку частково задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор», з позивача за зустрічним позовом на користь відповідача за зустрічним позовом підлягають стягненню витрати на проведення експертизи у розмірі 4663,06 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2А, офіс 510; ідентифікаційний код: 33326670) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 24, блок Г, приміщення 61; ідентифікаційний код: 42021405) зерно соняшника загальною масою 120,18 тонн та зерно кукурудзи 3 класу загальною масою 355,48 тонн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2А, офіс 510; ідентифікаційний код: 33326670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 24, блок Г, приміщення 61; ідентифікаційний код: 42021405) судовий збір у розмірі 55367 (п`ятдесят п`ять тисяч триста шістдесят сім) грн 59 коп. та витрати за проведення експертизи у розмірі 4663 (чотири тисячі шістсот шістдесят три) грн 06 коп.

4. Зустрічний позов задовольнити частково.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Агро» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 24, блок Г, приміщення 61; ідентифікаційний код: 42021405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський елеватор» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2А, офіс 510; ідентифікаційний код: 33326670) суму основного боргу у розмірі 113525 (сто тринадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) грн 38 коп., 3% річних у розмірі 2032 (дві тисячі тридцять дві) грн 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 9796 (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 55 коп. та судовий збір у розмірі 1880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн 32 коп.

6. В іншій частині зустрічного позову відмовити.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 06.09.2024.

Суддя О.М. Спичак