Постанова

від 05.09.2024 по справі 707/3116/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 707/3116/23

провадження № 61-7440св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтувала тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2018 року. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так, останні декілька років він на бачиться та не спілкується з донькою, не цікавиться її життям, успіхами, станом здоров`я, навчанням, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, що негативно впливає на її фізичний, культурний розвиток. Всі питання щодо виховання дитини та її матеріального забезпечення вирішуються позивачем самостійно без підтримки відповідача. На підставі наказу Черкаського районного суду від 05 грудня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Оскільки відповідач півтора роки не надавав доньці матеріальної допомоги, утворилась заборгованість зі сплати аліментів, яка була погашена лише завдяки діям виконавчої служби. Наявність вказаних обставин можна розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні, утриманні, фізичному, соціальному та духовному розвитку дитини, не забезпечує базові потреби дитини, не піклується про її зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги та любові, що в сукупності створює негативний вплив на дитину і призводить до шкідливих наслідків для її психіки та духовного розвитку. Також суд врахував найкращі інтереси дитини.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав вимоги позивача передчасними, оскільки не встановив обставин свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками та факту злісного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої доньки. ОСОБА_2 не втратив бажання налагодити спілкування з дитиною, продовжує вважати себе її батьком та бажає брати участь у її вихованні, заперечує проти позбавлення батьківських прав, що свідчить про його зацікавленість у прийнятті участі в житті дитини. Разом з тим, апеляційний суд попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки ОСОБА_3 , оскільки його бездіяльність свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

22 травня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року та залишити в силі заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року.

Підставами для касаційного оскарження зазначила неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №332/1203/22, від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18, від 23 листопада 2022 року у справі №149/2510/21, від 01 листопада 2023 року у справі 3941/314/22.

На обґрунтування касаційної скарги вказала, що відповідач не виконує покладені на нього батьківські обов`язки по вихованню та утриманню доньки, не піклується про її духовний та фізичний розвиток, не цікавиться її навчанням, успіхами, здоров`ям, подальшою долею, не створює умов для отримання нею освіти, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, останні декілька років не спілкується з нею, не приймає участі в її матеріальному забезпеченні, що негативно впливає на її фізичний розвиток. Зазначені обставини позивач розцінює як свідоме нехтування відповідачем своїх батьківських обов`язків, відсутність серйозного ставлення відповідача до виконання своїх батьківських обов`язків. Доводи відповідача про те, що позивач перешкоджає у спілкуванні та побаченнях з дитиною жодним чином не підтверджені. Навіть після звернення позивача із позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач свою поведінку не змінив. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається лише на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, тоді як про причини, чому він не бере участі у вихованні дитини та про його бажання брати таку участь, не зазначає. З пояснень відповідача в суді апеляційної інстанції не вдалось встановити наявність його інтересу до дитини. Лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання зміни поведінки на кращу, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею. Безпідставні, необґрунтовані доводи відповідача є свідченням його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, свідомого нехтування відповідачем своїми обов`язками, небажання спілкуватись з донькою. Таким чином позивач вважає, що постанова Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року винесена без урахуванням всіх обставин справи, включаючи, у першу чергу, якнайкращі інтереси дитини.

Позиція інших учасників справи

27 червня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу засобами поштового зв`язку, в якому він просив залишити без змін постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, оскільки від виконання своїх батьківських обов`язків він не ухиляється. Доводи позивача щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків останній вважає необґрунтованими і такими, що суперечать дійсності. Так, донька ОСОБА_3 проживає разом з позивачем та перебуває під постійним її наглядом і моральним впливом. Свій вільний час донька планує за попереднім узгодженням з матір`ю. Враховуючи, що відповідач не проживає разом з донькою, для можливості побачитися з нею він вимушений попередньо погодити побачення з позивачем, яка навідріз відмовляється від цього. Тому саме через дії позивача виникла ситуація через яку він не мав змоги бачити свою доньку, приймати участь в її житті та в повному обсязі виконувати свій обов`язок з утримання та виховання своєї дитини. Відповідач ставить під сумнів акт обстеження умов проживання дитини від 30 серпня 2023 року, оскільки такий акт був складений начальником служби у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради, тоді як позивач займає посаду спеціаліста відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Білозірської сільської ради. Відповідач не заперечує щодо виникнення заборгованості по аліментам, яка виникла внаслідок втрати ним роботи, однак за першої фінансової можливості така заборгованість ним була сплачена у повному обсязі, в подальшому він не допускав виникнення таких ситуацій. Крім того, відповідач просить звернути увагу на те, що після постановлення апеляційним судом рішення, в якому його попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки, він направив до Служби у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області заяву від 29 травня 2024 року, у якій просив визначити спосіб участі його як батька у вихованні та спілкування з дитиною, шляхом встановлення графіку участі у вихованні дитини. На даний час вказана заява знаходиться на розгляді. Отже, він вчиняє дії, спрямовані на налагодження спілкування з донькою та можливості безпосередньо приймати участь у її житті та вихованні, що свідчить про безпідставні доводи позивача про повне ігнорування відповідачем обов`язків батька.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, витребував справу із суду першої інстанції.

18 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що сторони у справі з 14 липня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23 червня 2023 року.

05 грудня 2017 року Черкаським районним судом Черкаської області був виданий судовий наказ, яким із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до акта обстеження умов проживання, затвердженого 30 серпня 2023 року начальником служби у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради, під час обстеження умов поживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 встановлені належні умови, матір з вітчимом забезпечують потреби дитини, батько ОСОБА_2 не спілкується з дитиною, не зустрічається з нею, не цікавиться життям та здоров`ям дитини.

Відповідно до довідки про склад сім`ї № 1235 від 30 серпня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із довідки-характеристики № 1265 від 01 вересня 2023 року встановлено, що Білозірська сільська рада компроментуючих матеріалів на позивача ОСОБА_1 не має.

Відповідно до характеристики начальника відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Білозірської сільської ради Тетяни Шевченко № 138/11-05 від 25 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 характеризується з позитивного боку.

Із характеристики класного керівника Скринник Л.В. та директора Петренка С.О . Білозірського ліцею - опорного закладу загальної середньої освіти Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області на ученицю 6-Б класу Білозірського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що навчанням та вихованням доньки займається та цікавиться лише мати ОСОБА_1 ; батько до закладу не приходив, навчанням доньки не цікавився, класні та шкільні збори не відвідував.

28 серпня 2023 року Службою у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради наданий висновок №157/01-33 щодо позбавлення батька ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого служба вважала доцільним позбавити батька ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ухиленням батька від виконання батьківських обов`язків.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий висновок не є достатньо мотивованим, суперечить інтересам дитини та не містить переконливих аргументів для застосування заходу впливу на батька дитини, яка виявляє інтерес до дитини, вчиняючи дії, які свідчать про його бажання змінити свою поведінку в кращу сторону.

Так, подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, в яких він категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про наявність у нього бажання спілкуватися із донькою, що на цей час повною мірою він позбавлений можливості робити через постійний тиск на останнього з боку позивача, а також сплата аліментів на доньку протягом всього періоду їх нарахування може свідчити про його інтерес до доньки, про бажання брати участь у її вихованні.

Тобто Верховний Суд враховує також об`єктивні причини неможливості активної участі одного з батьків у житті дитини, зокрема через існування між батьками неприязних стосунків, про що вбачається з матеріалів справи та про що зазначає відповідач у заяві про скасування заочного рішення та в апеляційній скарзі.

Зазначене спростовує доводи позивача про те, що батько взагалі не цікавиться донькою, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Апеляційний суд попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та роз`яснив, що у випадку ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, він може бути позбавлений батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська