Постанова

від 04.09.2024 по справі 757/45898/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/45898/23 Головуючий у 1 інстанції: Ольшевська І.О.

Провадження №22-ц/824/10756/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Ганжалі С.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої Київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту.

Просила скасувати ОСОБА_2 № 06-11308, 15 лютого 2010 року, Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. слідчий ОСОБА_3 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис під реєстраційним номером 9569061 про арешт нерухомого майна.

В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Позивач звернулась до нотаріуса для відкриття спадкової справи та оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом було встановлено, що на цю квартиру накладено арешт на підставі постанови К.С. № 06-11308 від 15 лютого 2010 року.

Інформація щодо арешту відсутня в Печерському УП ГУ НП у м. Києві, оскільки матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлені до Печерського районного суду м. Києва в порядку ст. 232 КПК України (1960 року).

Вважає, що арешт на майно покійного батька накладено помилково та необґрунтовано, що порушує її право на набуття спадкового майна.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що справа про скасування постанови слідчого не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив в повній мірі матеріали справи та не взяв до уваги те, що позивачем подавалась скарга в порядку кримінально-процесуального законодавства, але ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року було відмовлено у відкритті провадження з посиланням на те, що дане питання відноситься до цивільного судочинства.

Вважає, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

22 липня 2024 року Головне управління Національної поліції у місті Києві подало засобами поштового зв`язку відзив на апеляційну скаргу.

Представник Головного управління Національної поліції у місті Києві -Кирилюк Є.С., в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 , адвокат Черемін Д.В., в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач просив скасувати постанови К.С. № 06-11308 від 15.02.2010, Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. слідчий Слободонюк М.М.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів дійшла висновку, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва у від 8 квітня 2024 року про закриття провадження у справі та підлягають не були встановлені та підлягають встановленню, обставини справи, якими суд обґрунтовує неможливість розгляду справи №757/45898/23 з підстави захисту порушеного цивільного права власності позивача в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 3 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

Колегія суддів звертає увагу, що арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України (1960 року) і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (2012 року) питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.

Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24.04.2019 року № 2-3392/11, від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц та від 15.05.2013 року № 6-26цс13.

Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається не змінним - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження та якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України (2012 року), то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи, та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, при постановленні ухвали оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справ» призвело до необґрунтованого висновку суду що справа №757/45898/23 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року (справа 757/43473/23) відмовлено у задоволенні клопотання позивача про скасування арешту квартири у кримінальному провадженні. Зазначено, що застосувати до цих правовідносин норми КПК України 2012 року є помилковим відповідно до висновків Верховного Суду (всі прийняті судові рішення є Постановами відповідно до КПК 1960 року, а не Ухвалами відповідно до КПК 2012 року).

Колегія суддів вважає, що розглядати клопотання позивача про скасування арешту квартири у кримінальному провадженні з підстави захисту порушеного права власності на квартиру, є неможливим, оскільки арешт накладено за нормами КПК України 1960 року.

Суд першої інстанції установивши, що арешт на нерухоме майно накладено в кримінальному провадженні не за правилами КПК України 2012 року, дійшов помилкового та передчасного висновку, що питання про зняття такого арешту підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Адвокат Черемін Д.В. представник апелянта ОСОБА_1 , в судовому засіданні повідомив, що арешт був накладений на майно помилково. Зазначив, що батько апелента ОСОБА_4 мав брата який мав таке ж ім`я й по батькові, різними в них були лиш дати народження.

Колегія суддів вказує на необхідність встановлення судом першої інстанції, до вирішення питання про закриття провадження, питання про те що на даний час відбувається з кримінальною справою № 06-11308 та на майно якої особи було накладено арешт.

Колегія суддів встановила, що кримінальна справа № 06-11308 (за обвинуваченням ОСОБА_4 та ін.) була направлена для розгляду по суті до Печерського районного суду міста Києва в порядку ст. 232 КПК України в редакції 1960 року, інформація про подальший розгляд відсутня.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

У випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Згідно із частиною третьою статті 174 КПК України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень, при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

У разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Такі висновки щодо застосування норм права зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №727/2878/19 відступивши від висновку сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц, у частині того, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач має на меті відновити свій приватно-майновий інтерес, однак, у даному випадку, треба вирішувати питання про звільнення майна, належного особі, яка не була стороною кримінального провадження, з-під арешту, а не як помилково зазначила позивач у прохальній частині позову, про скасування постанови слідчого.

Колегія суддів вважає, що зазначене може бути підставою для відмови у задоволенні позову, а не підставною для закриття провадження по справі.

Колегія суддів дійшла висновку про передчасність ухвалення судом першої інстанції судового рішення про закриття провадження у справі.

Згідно зі ч. 2 ст. 367 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи, на те що оскаржена ухвала суду прийнята без додержання норм процесуального права, апеляційний суд вбачає що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки судом першої інстанції не було вирішено та вставлено всіх обставин справи для вирішення питання про закриття провадження по справі.

Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року підлягає скасуванню повністю через неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 8 квітня 2024 року скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 4 вересня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко