Рішення

від 15.01.2025 по справі 757/45898/23-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/45898/23-ц

Провадження № 2/752/780/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 січня 2025 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.,

за участю секретаря судових засідань - Замай А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту. Просила скасувати постанову К.С. № 06-11308, 15 лютого 2010 року, Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. слідчий Слободянюк М.М. та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис під реєстраційним номером 9569061 про арешт нерухомого майна.

В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Позивач звернулась до нотаріуса для відкриття спадкової справи та оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом було встановлено, що на цю квартиру накладено арешт на підставі постанови К.С. № 06-11308 від 15 лютого 2010 року.

Інформація щодо арешту відсутня в Печерському УП ГУ НП у м. Києві, оскільки матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлені до Печерського районного суду міста Києва в порядку статті 232 КПК України (1960 року).

Вважає, що арешт на майно покійного батька накладено помилково та необґрунтовано, що порушує її право на набуття спадкового майна.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

23 грудня 2024 року ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Кирильчук І.А. справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи 15 січня 2025 року за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року сторони отримали у встановленому законом порядку.

Після прийняття справи до провадження судді, сторони на адресу суду із клопотаннями з процесуальних питань чи заявами по суті не звертались.

При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції вперше, на адресу суду 27 листопада 2023 року надійшов відзив Головного управління національної поліції у м. Києві, яким представник заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 , вказуючи на те, що позивачем визначено неналежного відповідача, оскільки ГУ МВС України в м. Києві перебуває у стані припинення, а ГУ НП у м. Києві не є правонаступником ГУ МВС України в м. Києві.

Внаслідок цього, представником позивача було подано клопотання про залучення співвідповідача, яке ухвалою судді від 14 грудня 2023 року задоволено та залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління МВС України в м. Києві.

Так, 08 січня 2024 року до суду надійшов відзив представника Головного управління МВС України на позовну заяву ОСОБА_1 , яким представник заперечує проти задоволення позову, вказуючи на те, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011 року у справі № 1-38/11 майно обвинуваченого ОСОБА_2 залишено під арештом з метою забезпечення цивільних позовів та конфіскації майна, а також 27 грудня 2012 видано виконавчий лист № 1-38/11, тому вважає, що позов заявлено до неналежного відповідача.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин встановив, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належала: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в рівних долях, що вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 березня 2004 року № НОМЕР_1 (а.с. 9).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 9569061 від 01.03.2021 зареєстровано арешт реєстратором: Перша Київська державна нотаріальна контора на підставі: постанови К.С. № 06-11308, 15.02.2010, Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. слідчий Слободянюк М.М. Об`єктом обтяження є: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Обтяжувач: Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с. 11-13).

З листа Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 10 липня 2023 року № 341-АЗ/125/52/05-2023 вбачається, що щодо кримінальної справи №06-11308 було здійснено пошук в Інформаційній підсистемі «Кримінальна статистика» Національної поліції України. Встановлено, що зазначена кримінальна справа була порушена слідчим відділом Печерського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві 11 грудня 2009 року за ч. 4 ст. 190 КК України. 05 січня 2010 року в рамках розслідування кримінальної справи №06-11308 було пред`явлено обвинувачення (за нормами діючого на той час Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року) двом особам, в т.ч. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 06 серпня 2010року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та ін. направлена до суду в порядку статті 232 КПК України 1960 року Відомостями щодо підстав накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рамках кримінальної справи №06-11308, а так само можливістю надати відповідні копії процесуальних документів, слідчий відділ Печерського управління поліції не володіє, у зв`язку з перебуванням матеріалів зазначеної справи в суді (а.с.41).

Листом Печерський районний суд міста Києва від 04 серпня 2023 року вих. № 3738/23 адвоката Череміна Д.В. повідомлено про те, що суд позбавлений можливості надати копію постанови К.С. № 06-11308 від 15 лютого 2010 року.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду з указаним позовом та обгрунтовуючи наявність підстав для його задоволення, позивач просить суд скасувати постанову К.С. № 06-11308, 15 лютого 2010 року, Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. слідчий Слободянюк М.М.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з указаним позовом, позивач має на меті відновити свій приватно-майновий інтерес щодо нерухомого майна. Однак, за обставин мотивованості позову, належним способом захисту є вирішення питання про звільнення майна, належного особі, яка не була стороною кримінального провадження, з-під арешту, а не як зазначено позивачем у прохальній частині позову - скасування постанови слідчого та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Вимога про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтується на праві власності на нього, виступає способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникає з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України може бути вирішена судом цивільної юрисдикції.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладено та керуючись статями 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Першої київської державної нотаріальної контори, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про звільнення майна з-під арешту- відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 1 - Головне управління Національної поліції у місті Києві, адреса: вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 08592201.

Відповідач 2 - Перша київська державна нотаріальна контора, адреса: пр-т. Перемоги, буд. 11, м. Київ, 01135.

Відповідач 3 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України, адреса: вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 40108583.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20 січня 2025 року.

Суддя І. А. Кирильчук