Вирок
від 06.09.2024 по справі 287/447/23
ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/447/23

1-кп/287/101/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2024 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022060520000174 від 07.12.2022 року стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зубковичі, Олевського району, Житомирської області, освіта вища, одруженого, інваліда 2-ої групи, громадянина України, українця, не депутата, не працюючого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

До Олевського районного суду Житомирської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12022060520000174 від 07.12.2022 рокупо обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Формулювання обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті та підтриманого прокурором під час розгляду кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на території України.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області по справі № 287/1839/21 від 26.01.2022 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч гривень) 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

В той же час, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_4 , будучи належним чином ознайомленим з вказаною постановою суду, діючи умисно, в порушення вимог ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не виконав вказане судове рішення в частині позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік та 18.10.2022 року, о 16 год. 21 хв., усвідомлюючи протиправність своїх дій, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував транспортним засобом, а саме автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, відповідно чого на останнього було складено постанову серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також, сторона обвинувачення вказує, що 04.12.2022 року, о 22 год. 45 хв. ОСОБА_4 продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на невиконання постанови Олевського районного суду Житомирської області по справі № 287/1839/21 від 26.01.2022 року керував транспортним засобом, а саме автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області за порушення Правил дорожнього руху, відповідно чого на останнього складено постанову серії БАД № 638364 від 04.12.2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просить суд врахувати відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин та призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України у вигляді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також, повідомив, що витрати на проведення під час досудового розслідування експертиз, а також речові докази у вказаному кримінальному провадженні відсутні.

У попередніх судових засіданнях захисник ОСОБА_5 під час розгляду кримінальної справи вказав на відсутність належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину. Зокрема, на його переконання, ОСОБА_4 не є суб`єктом даного кримінального правопорушення та не повинен нести відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки виконання постанови суду в частині позбавлення права керування транспортними засобами покладено в першу чергу на відповідних посадових осіб, які зобов`язані вилучити посвідчення водія. Також, сторона захисту стверджує, що ОСОБА_4 не набув статусу підозрюваного у межах вказаного кримінального провадження, а тому затвердження обвинувального акту прокурором та направлення такого для розгляду до суду не ґрунтується на вимогах закону. Повідомлення про підозру ОСОБА_4 особисто не вручалося та як вбачається із матеріалів кримінального провадження таке нібито направлене ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку. Проте, наявність у матеріалах справи експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта», на переконання адвоката ОСОБА_6 , не свідчить про виконання слідчим вимог КПК України щодо належного вручення повідомлення про підозру, оскільки відправлення за № 59000903543724 відправлене слідчим без опису вкладення. Також, захисник звернув увагу на те, що стороною обвинувачення не додано до матеріалів кримінального провадження жодних доказів на підтвердження того, що дане відправлення взагалі дійшло до адресата. При цьому, стверджує, що слідчий не був позбавлений можливості вручити ОСОБА_4 повідомлення про підозру у порядку визначеному ст. ст. 135, 278 КПК України шляхом виклику останнього до слідчого відділу, або ж шляхом вручення такого під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка проживає з ОСОБА_4 , проте слідчий жодних дій для належного виклику ОСОБА_4 та вручення останньому повідомлення про підозру не зробив. Крім того, адвокат ОСОБА_5 вказав, що постанови надані прокурором ОСОБА_7 в судовому засіданні, які покладені в основу обвинувачення ОСОБА_4 скасовані у судовому порядку.

Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 , вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав повністю та підтримав позицію свого захисника. Вказав про те, що він жодним чином не порушував вимог закону та не керував транспортним засобом автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 , як про це зазначено в обвинувальному акті. Стверджує, що під час зупинки вищевказаного транспортного засобу за кермом автомобіля перебувала його дружина ОСОБА_8 , а він сидів поряд на пасажирському сидінні. Вказані обставини він повідомляв працівникам поліції, проте вони його проігнорували. Вважає, що у працівників поліції наявне упереджене ставлення до нього. Крім того, ОСОБА_4 , враховуючи той факт, що його захисник був присутній на всіх попередніх судових засіданнях та висловив свою позицію стосовно пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, а також надав письмові заперечення стосовно доказів наданих стороною обвинувачення вважає за можливе проводити розгляд справи без участі його захисника адвоката ОСОБА_6 .

Будучи допитаною у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що працює інспектором сектору реагування патрульної поліції. В силу виконання своїх службових обов`язків їй відома особа обвинуваченого, оскільки саме вона складала адміністративні матеріали відносно останнього, які і покладені в основу обвинувачення. Точної дати коли вона зупиняла автомобіль марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 повідомити не може, оскільки не пам`ятає. Після притягнення судом ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП особисто ОСОБА_9 зупиняла вказаний автомобіль декілька разів, приблизно тричі. Всіх обставин подій вона не пам`ятає, повідомити може лише про останній раз коли перебувала у складі ГРПП з заступником начальника СРПП ОСОБА_10 . Зокрема, під час перебування на чергуванні ними було помічено автомобіль марки KIA SPORTAGE, водій якого порушив Правила дорожнього руху, а саме не увімкнув світловий покажчик повороту при зміні напрямку руху. На законну вимогу працівників поліції водій вказаного автомобіля не зупинився, а тому був зупинений шляхом переслідування. Коли працівники поліції підбігли до автомобіля ОСОБА_4 вже стояв надворі, намагався уникнути розмови з працівниками поліції та зайти до себе на подвір`я. З якої сторони автомобіля вийшов ОСОБА_4 після зупинки транспортного засобу не пам`ятає. В салоні автомобіля також знаходилася дружина ОСОБА_4 ОСОБА_8 . Чи пересідала вона на водійське сидіння також повідомити не може. У зв`язку із виявленням у ОСОБА_4 ознак алкогольного сп`яніння останньому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, проте ОСОБА_4 від проходження огляду відмовився. Відносно останнього були складені відповідні адміністративні матеріали та направлені до суду. Стверджує, що у всіх випадках відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» здійснювалася відеофіксація на бодікамеру поліцейського та вказані відеоматеріали долучалися до відповідних адміністративних матеріалів. Про те, що велася відеозйомка ОСОБА_9 повідомляла на допиті слідчому.

Будучи допитаним у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що восени, перебуваючи у складі ГРПП разом з інспектором СРПП ОСОБА_9 ними було зупинено автомобіль KIA SPORTAGE за порушення Правил дорожнього руху. За керма автомобіля вийшов ОСОБА_4 , проте в салоні автомобіля знаходилася також його дружина ОСОБА_8 , яка згодом пересіла з пасажирського на водійське сидіння. ОСОБА_4 заперечував факт керування транспортним засобом, а відтак і факт порушення ним Правил дорожнього руху. Свідок ОСОБА_10 особисто складав постанову про накладення на ОСОБА_4 адміністративного стягнення, а інспектор СРПП ОСОБА_9 інші адміністративні матеріали. Точну причину зупинки вищевказаного транспортного засобу ОСОБА_10 не пам`ятає. Наступного разу автомобіль KIA SPORTAGE було зупинено у грудні 2022 року. Причиною зупинки було порушення водієм Правил дорожнього руху, а саме водій вказаного автомобіля при зміні напрямку руху не увімкнув світловий покажчик повороту. Стверджує, що за керма автомобіля вийшов ОСОБА_4 , проте в салоні автомобіля також знаходилася його дружина ОСОБА_8 , яка згодом пересіла з пасажирського на водійське сидіння. В цьому випадку ОСОБА_4 також категорично заперечував факт керування. При цьому, свідок ОСОБА_10 вказує, що на його переконання ОСОБА_4 перебував з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Відносно ОСОБА_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП та постанову про накладення адміністративного стягнення. Після цього, особисто свідок ОСОБА_10 ОСОБА_4 не зупиняв. В обох випадках, відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» велась відеофіксація на портативну бодікамеру поліцейського. Про даний факт свідок ОСОБА_10 повідомляв орган досудового розслідування при допиті. Чи виконана постанова суду в частині позбавлення ОСОБА_4 права керування його невідомо, оскільки цим займається відділ адмінпрактики.

На допиті інших свідків сторона обвинувачення та захисту не наполягали.

Слідчий ОСОБА_11 , який викликаний до суду за клопотанням прокурора для дачі особистих пояснень, у судовому засіданні пояснив, що згідно постанови про призначення групи слідчих для здійснення досудового розслідування від 07.12.2022 року він є старшим групи слідчих у кримінальному провадженні № 12022060520000174 від 07.12.2022 рокупо обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а відтак він сам особисто погоджував у прокурора та направляв ОСОБА_4 повідомлення про підозру. Вирішив скористатися послугами ТОВ «Нова Пошта» при направленні повідомлення про підозру ОСОБА_4 , оскільки вважає, що вказана компанія більш розвинена та надає більший спектр послуг ніж, наприклад, ДП «Укрпошта». Не заперечує, що дійсно опис вкладення на пошті не складався та вміст його відправлення відповідальним працівником пошти не перевірявся, проте на його переконання, достатньо того, що в експрес-накладній № 59000903543724 міститься примітка «повідомлення про підозру». Також, вказав, що при ньому відправлення не пакувалося, він просто залишив документи у відділенні поштового зв`язку та пішов. Експрес-накладну не підписав, оскільки забув, чому на ній немає підпису працівника ТОВ «Нова Пошта» не може відповісти. Через деякий час він відслідковував своє відправлення за допомогою трек-номеру та бачив, що відправлення за № 59000903543724 не доставлено до адресата, проте жодних дій у подальшому не вчиняв. Чому воно не дійшло до адресата йому не відомо, у працівників пошти вказану інформацію він не дізнавався. Стверджував, що перед тим, як відправити повідомлення про підозру засобами поштового зв`язку намагався зв`язатися із ОСОБА_4 за допомогою мобільного зв`язку, а також, що він разом зі свідками виїжджав за місцем проживання останнього для вручення такого повідомлення особисто ОСОБА_4 або ж повнолітнім членам його сім`ї, проте не зміг цього зробити, оскільки нікого вдома не було. При цьому, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного слідчий надати не зміг, оскільки за його словами вказаний факт він жодним чином не задокументував. Персональні дані свідків, які нібито були з ним присутні теж не назвав. Крім того, слідчий не заперечував, що у подальшому він особисто зустрічався із ОСОБА_4 при наданні доступу до матеріалів кримінального провадження, проте достовірно знаючи, що відправлення за № 59000903543724 ОСОБА_4 не отримав не намагався вручити йому повідомлення про підозру особисто. На переконання слідчого він не використав усі можливі способи передбачені кримінальним процесуальним законодавством для належного повідомлення ОСОБА_4 про підозру.

Докази, на які посилається сторона обвинувачення.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, сторона обвинувачення посилалася на покази свідків, письмові докази, в тому числі зазначивши про це у промові, а саме:

- копію рапорта заступника начальника СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 від 07.12.2022 року згідно якого в ході розгляду матеріалів за фактом складених адміністративних матеріалів по ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно громадянина ОСОБА_4 встановлено, що даний громадянин, будучи позбавленим права керування транспортними засобами терміном на 1 (один) рік відповідно до постанови Олевського районного суду Житомирської області умисно ухилявся від виконання даного рішення суду та 18.10.2022 року, 04.12.2022 року керував транспортним засобом з порушенням ПДР України;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12022060520000174 від 07.12.2022 року;

- копію постанови Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2022 року по справі № 287/1839/21 згідно якої ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік;

- копію постанови Житомирського апеляційного суду від 14.07.2022 року по справі № 287/1839/21 відповідно до якої апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2022 року без змін;

- копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року, якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 (двадцять тисяч чотириста) гривень 00 копійок;

- копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 638364 від 04.12.2022 року, якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень 00 коп.;

- копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 001016 від 04.12.2022 року складеного відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, яке складене 15.12.2022 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_12 та погоджене прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_13 . Підпису ОСОБА_4 , а також дати отримання повідомлення про підозру останнім таке не містить;

- експрес-накладну № 59000903543724 від 15.12.2022 року;

- повідомлення про завершення досудового розслідування від 07.02.2023 року, які складені слідчим СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_12 та вручені ОСОБА_4 , а також його захиснику адвокату ОСОБА_14 ;

- повідомлення про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування.

Також, прокурор надав суду характеризуючі дані стосовно обвинуваченого, а саме: довідки про те, що ОСОБА_4 на диспансерному обліку в наркологічному та психіатричному кабінеті не перебуває, копію паспорта ОСОБА_4 , довідку про склад сім`ї ОСОБА_4 , довідку-характеристику на ОСОБА_4 , вимогу на ОСОБА_4 .

Докази, на які посилається сторона захисту.

На обґрунтування своєї позиції стороною захисту надано:

- копію постанови Олевського районного суду Житомирської області від 28.02.2023 року по справі № 287/2380/22 згідно якої провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в його діях (протокол серії НОМЕР_2 від 04.12.2022 року);

- копію рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 року по справі № 287/773/23 яким позов ОСОБА_4 задоволено, постанову інспектора СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 серії БАД № 638364 від 04.12.2022 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п`ять) грн. 00 коп. скасовано, провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 закрито;

- копію рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 року по справі 287/776/23 яким позов ОСОБА_4 задоволено, постанову інспектора СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 (двадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. скасовано, провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 закрито;

- клопотання в порядку ст. 89 КПК України про визнання доказів недопустимими.

Загальні принципи доказування у кримінальному судочинстві.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, незалежним і безстороннім судом, встановленим законом який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

На початку оцінки наданих сторонами доказів, суд звертає увагу на загальні положення щодо доказування в кримінальному процесі, застосування яких в даному конкретному випадку створює умови для реалізації завдань кримінального провадження.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та надання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Суд, відповідно до норм КПК України, не вправі витребувати, вимагати від сторони обвинувачення будь-які інші докази, ніж ті, які надані, на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Суду також не дозволяється збирання доказів у кримінальному провадженні з власної ініціативи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

При цьому, ч. 2 ст. 94 КПК України встановлено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Належними відповідно до ст. 85 КПК України є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Кримінальне процесуальне законодавство не закріплює стандартів доказування, проте із положень чинного КПК України прослідковується їх зміст.

Зокрема, із частини другої статті 17 КПК України можна побачити стандарт доказування «поза розумним сумнівом», який, з огляду на частину першу цієї статті, має бути усунутий шляхом доведення вини особи у порядку передбаченому КПК України, тобто виключно доказами, які відповідають вимогам ст. 85, 86 КПК України.

Із статті 94 КПК України випливає стандарт «внутрішнього переконання», зміст якого зводиться до того, що суддя повинен вільно оцінювати докази на основі свого внутрішнього переконання, яке виникає не з вузької оцінки доказів наданих сторонами, а з оцінки їх з урахуванням життєвого досвіду судді та всіх обставин справи.

В даній справі, враховуючи обставини, які підлягають встановленню, є застосовними обидва вказані стандарти. Застосування одного з них без іншого може призвести до хибних висновків, що недопустимо у провадженні в якому вирішуються важливі питання, що впливають на життя обвинуваченого.

Оцінивши в сукупності досліджені докази надані сторонами кримінального провадження, які згідно зі ст.ст. 85, 86, 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надані суду докази на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Щодо недоведеності події та складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, норми Конституції України є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Ст. 25 КПК України визначено, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на вказаних осіб законом відповідно до ст. 9 КПК України покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно наданої прокурором копії постанови Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2022 року по справі № 287/1839/21 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Також, відповідно до копії постанови Житомирського апеляційного суду від 14.07.2022 року по справі № 287/1839/21 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2022 року без змін.

Вказані постанови суду набрали законної сили, є чинними, а тому суд вважає доведеним факт притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення згідно постанови Олевського районного суду Житомирської області від 26.01.2022 року по справі № 287/1839/21.

Разом з тим, згідно формулювання обвинувачення ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили).

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

За ч. 1 ст. 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). Саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Вказана правова позиція міститься в постанові ККС ВС від 28.06.2023 року по справі № 210/4031/17.

За ч. 2 ст. 30 КУпАП позбавлення наданого громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Відповідно до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1993 року №340 (в редакції постанови КМУ від 20.05.2009 року №511), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

За змістом ч. 1 ст. 317 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції, зазначеними у пунктах 2-4 частини другої статті 222 цього Кодексу.

Згідно із п.12 Розділу ХІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, у разі надходження постанови суду про позбавлення водія права керування транспортним засобом, якщо посвідчення водія не вилучено, уповноважена особа відповідного підрозділу поліції у триденний строк надсилає за місцем проживання (перебування) особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомлення про позбавлення права керування, у якому зазначає реквізити винесеної судом постанови, а також інформацію про необхідність прибуття до підрозділу поліції у визначений строк для здавання посвідчення водія. Якщо водій, посвідчення якого підлягає вилученню, не з`являється протягом місячного строку, дані про серію та номер посвідчення водія вносяться уповноваженою особою підрозділу поліції до автоматизованого обліку.

У випадку виявлення посвідчення водія, яке підлягає вилученню, працівник поліції складає акт вилучення посвідчення водія із зазначенням підстав такого вилучення. Акт складається у двох примірниках, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Обов`язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.

Як установлено у ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

На підтвердження своєї позиції стороною обвинувачення та стороною захисту надано до суду ряд письмових доказів, а тому враховуючи вимоги ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України та вважає за необхідне детальніше обґрунтувати свою позицію щодо кожного з них.

Оцінка доводів сторони захисту.

Стосовно доводів сторони захисту, що суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України є відповідальний працівник поліції, який відповідно до вимог закону зобов`язаний вилучити посвідчення водія.

У ч. 1 ст. 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Обов`язковими елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: об`єкт злочину, об`єктивна сторона злочину, суб`єктивна сторона злочину та суб`єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є кримінальним правопорушенням.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування. Об`єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення також проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, може бути фізична особа не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Таким чином, особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами, зобов`язана утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Отже, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Суд, призначаючи адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, обмежує його таке право на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.

Згідно доктрини адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.

У випадку застосування такого виду стягнення суд не повинен у своєму рішенні додатково конкретизувати, що йдеться саме про заборону керувати транспортними засобами певним суб`єктом, адже очевидним є той факт, що таке право є спеціальним і його отримання потребує проходження особливої процедури, внаслідок якої і отримується право на керування транспортними засобами. Саме тому назва адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у своєму змісті абсолютно чітко передбачає заборону особі здійснювати таке керування на визначений судом строк. При цьому зміст покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зокрема, і позбавленні права керувати транспортними засобами полягає у забороні особі реалізовувати певне право або здійснювати певну діяльність.

Такий правовий висновок сформульований у постанові ККС ВС від 08.02.2023 року у справі №464/4690/20.

Враховуючи наведене, вказані твердження захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 є хибними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно доводів сторони захисту з приводу визнання недопустимими та неналежними доказами копій документів, наданих прокурором.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які, зокрема, були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч.1 цієї статті.

Відповідно до ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності у них відомостей, передбачених ч.1 цієї статті, можуть належати, зокрема, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (в тому числі електронні), складені в порядку, передбаченим цим Кодексом протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Виключення з цього загального правила передбачені у ч. 5 вказаної статті.

При цьому, оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Всупереч вищенаведеним нормам, стороною обвинувачення, суду не надано оригіналу постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року, постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НОМЕР_3 від 04.12.2022 року та протоколу про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_2 від 04.12.2022 року складеного відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та навіть не зроблено спробу долучити такі до матеріалів, під час судового розгляду справи.

З огляду на наведені вище норми чинного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 99 КПК України, суд дійшов переконання, що копії документів - постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року, постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НОМЕР_3 від 04.12.2022 року та протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 001016 від 04.12.2022 року складеного відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є копіями з копій, джерело їх походження невідомо, внаслідок чого у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо відповідності вказаних доказів оригіналам документів, у зв`язку з чим такі копії документів не можуть бути допустимими доказами у даній справі, що узгоджується з правовою позицією, яка сформована Верховним Судом у постанові від 11.03.2020 року по справі №149/745/14.

Стосовно доводів сторони захисту з приводу відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи прокурорів.

У поданому клопотанні про визнання доказів недопустимими адвокат ОСОБА_5 послався на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15), згідно з якою відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Водночас згідно з висновком про застосування норми права, який викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20) постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС ККС від 23.05.2023 року по справі № 759/12034/20.

Так, стороною обвинувачення, в ході судового розгляду, було надано оригінал та копію постанови про призначення групи прокурорів, підписану першим заступником керівника Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_15 від 07.12.2020 року.

Як вбачається зі змісту копії постанови про призначення групи прокурорів, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, її текст повністю ідентичний оригіналу, містить найменування даного кримінального провадження, правову кваліфікацію вчиненого, прізвище та ініціали прокурорів та підпис заступника керівника Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_16 .

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що процесуальні рішення у вказаному провадженні приймали не уповноважені на це прокурори, оскільки у судовому засіданні прокурором надано оригінал постанови про призначення групи прокурорів для здійснення процесуального керівництва за проведенням досудового розслідування від 07.12.2022 року, а копія такої постанови відображена у реєстрі матеріалів досудового розслідування, долученому до обвинувального акта.

Стосовно доводів сторони захисту, що ОСОБА_4 не набув статусу підозрюваного у межах вказаного кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, де сполучаються в бінарному нерозривному зв`язку матеріальна (склад злочину) і процесуальна підстави кримінальної відповідальності. У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності вирок суду з`єднує її фактичну та юридичну сторони, встановлює повну відповідність фактичної та юридичної сторін вчиненого.

Водночас ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину згідно з ч. 2 ст. 62 Конституції України. Вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності є правом і обов`язком виключно суду. Згідно з Основним Законом України лише суд повноважний покладати кримінальну відповідальність на кримінального правопорушника. Остання настає лише з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, який розглядається у цьому аспекті як процесуальна правова підстава кримінальної відповідальності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред`явлення їй обвинувачення не можна визнати кримінальною відповідальністю.

За своїм змістом кримінально-правові відносини є окремим видом правовідносин, де з іншого боку виступає особа, яка притягується до відповідальності. Сторони кримінально-правових відносин мають взаємозалежні права і обов`язки, обов`язку особи піддатися державному примусу та осуду з боку держави при притягненні до кримінальної відповідальності і її праву вимагати такого притягнення відповідно до вимог закону, кореспондує право держави притягти до відповідальності і обов`язок уповноважених органів, суду здійснити притягнення до відповідальності з суворим дотриманням матеріального і процесуального закону.

Згідно концепції судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб`єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи.

Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 4 ст. 22 КПК України повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється прокурором, а у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із повноважним прокурором.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "звинувачення" визначається як офіційне повідомлення, надане особі виключно компетентним суб`єктом, про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (справа "Девеер проти Бельгії" (заява № 6903/75, рішення від 27 лютого 1980 року, § 46).

У постанові від 11 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19) зауважила, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на етапи:

1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру. Цей етап передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення;

2) об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст. 277 КПК України, та його підписання;

3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст. 278 КПК України. На цьому етапі також здійснюється повідомлення прав підозрюваному, де в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (ч. 3 ст. 276 КПК України).

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт в кримінальному провадженні. В подальшому згідно ст. 337 цього Кодексу судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Системне тлумачення процесуальних норм дає підстави до висновку, що здійснення повідомлення про підозру врегульовано імперативними нормами, які вичерпно, точно і однозначно визначають як форму встановленої для цього правової процедури (порядку), так і її зміст.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед прокурором у певний момент досудового розслідування кримінального провадження.

Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Відповідно до частини 1 статті 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Згідно статті 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

З аналізу статей 42, 278 КПК України випливає, що процесуальне рішення слідчого, прокурора - повідомлення про підозру особі не може само по собі спричинити набуття такою особою процесуального статусу підозрюваного без проведення процесуальної дії, під час якої особі письмове повідомлення про підозру буде вручено. Лише у випадку коли особі повідомлено про підозру в порядку КПК України, така особа набуває статусу підозрюваного.

Таким чином, передбачені кримінальним процесуальним законом наслідки тягне не факт складання повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення як процесуального документа, а лише факт вчинення дій щодо вручення такого документа певній особі у передбачений законом строк та спосіб. Не здійснення вручення особі письмового повідомлення про підозру у встановлений законом строк та спосіб нівелює процесуальне значення повідомлення про підозру як процесуального документа, оскільки такий документ вже не здатний спричинити юридичні наслідки для учасників кримінального провадження, а таке повідомлення втрачає свою силу з наступного дня.

Порядок та способи здійснення виклику визначені в статті 135 КПК України, відповідно до якої, зокрема особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв`язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

Згідно частини 1 статті 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про вручення повідомлення про підозру особисто ОСОБА_4 або ж неможливість такого вручення.

Як зазначено вище надане прокурором у судовому засіданні повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, яке складене 15.12.2022 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_12 та погоджене прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_7 не містить підпису ОСОБА_4 , а також дати отримання повідомлення про підозру останнім.

При цьому, з аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що за наявності у слідчого даних про місцезнаходження ОСОБА_4 (зареєстроване/фактичне місце проживання), відповідних координат та засобів зв`язку з ним, слідчий СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_11 , у випадку неможливості вручення повідомлення про підозру особисто ОСОБА_4 , зобов`язаний був його вручити у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (статті 135, 136 КПК України), тобто шляхом: надіслання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (частина 1 стаття 135 КПК України); вручення під розписку дорослому члену сім`ї чи іншій особі, яка з ним проживає «для передання»; вручення житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем його роботи (частина 2 статті 135 КПК України), а отже на виконання вимог статті 2 КПК України зобов`язаний був застосувати до ОСОБА_4 належну правову процедуру.

Натомість, у матеріалах кримінального провадження відсутні докази направлення 15.12.2022 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_11 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та відповідної пам`ятки про процесуальні права та обов`язки, на поштову адресу ОСОБА_4 або їх надіслання електронною поштою чи факсимільним зв`язком; або вручення їх під розписку дорослому члену сім`ї чи іншій особі, яка з ним проживає, а також житлово-експлуатаційній організації за місцем його проживання або адміністрації за місцем його офіційної роботи; або здійснення виклику ОСОБА_4 по телефону/ телеграмою до органу поліції для їх вручення.

У судовому засіданні слідчий та прокурор вказали на те, що нібито повідомлення про підозру направлено ОСОБА_4 за допомогою засобів поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» на підтвердження чого суду надано оригінал експрес-накладної № 59000903543724 від 15.12.2022 року. У вказаній експрес-накладній міститься така інформація: «Відправник - приватна особа ОСОБА_11 », «Одержувач - приватна особа ОСОБА_4 », «Тип відправлення - документи», «Додаткова інформація - повідомлення про підозру».

Разом з тим, ні слідчим, ні прокурором не надано суду жодного належного та допустимого доказу (опису вкладення з підписом уповноваженої службової особи ТОВ «Нова Пошта», яка перевірила зміст відправлення за № 59000903543724 тощо) на підставі якого суд міг би встановити, що ОСОБА_4 направлено саме повідомлення про підозру разом з пам`яткою про права та обов`язки в межах кримінального провадження, що є предметом даного судового розгляду. При цьому, у судовому засіданні слідчий ОСОБА_11 підтвердив, що працівник пошти не перевіряв зміст документів, які ним направлялися, а саме відправлення запаковувалося у відсутності слідчого, оскільки він просто залишив документи у відділенні поштового зв`язку та пішов.

Під час розгляду справи слідчий вказував на те, що у експрес-накладній у графі «Додаткова інформація» вказано «Повідомлення про підозру», що на його переконання, є належним підтвердженням того, що 15.12.2022 року за № 59000903543724 ОСОБА_4 направлено повідомлення про підозру у межах кримінального провадження № 12022060520000174 від 07.12.2022 року. Проте, суд звертає увагу, що на наданій суду експрес-накладній взагалі відсутні підписи як представника ТОВ «Нова Пошта» так і відправника (слідчого ОСОБА_11 ), що ставить під сумнів відповідність даних внесених до неї, а тому така експрес-накладна не відповідає критерію достовірності, не є належним доказом виконання слідчим вимог ст. 135 КПК України, суд не може її використовувати і посилатись на неї при ухваленні даного судового рішення.

Також, стороною обвинувачення не надано суду будь-яких документів, які б містили розпис ОСОБА_4 про отримання повідомлення про підозру, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапису вручення ОСОБА_4 повідомлення про підозру, будь-яких інших даних, які підтверджують факт вручення ОСОБА_4 повідомлення про підозру або ознайомлення з його змістом. При цьому, у судовому засіданні слідчий ОСОБА_11 вказав, що йому достовірно відомо, що відправлення за № 59000903543724 не було вручено ОСОБА_4 та не заперечив, того факту, що він достовірно знаючи, що відправлення за № 59000903543724 не дійшло до адресата, не вживав жодних дій з метою належного вручення повідомлення про підозру ОСОБА_4 , у спосіб визначений кримінальним процесуальним законодавством України.

Враховуючи наведене, суддею під час розгляду цього кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_4 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, не було вручене у спосіб, передбачений КПК України.

Таким чином, порушення порядку повідомлення про підозру ОСОБА_4 призвело до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у статті 2 КПК України, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Здійснення повідомлення про підозру всупереч вимогам статей 277-287, 135 КПК України, з порушенням встановленої законом правової процедури (порядку) такого повідомлення, є недотриманням належної правової процедури, порушенням форми і викривленням змісту кримінального провадження як однієї з вагомих гарантій його законності. Здійснення кримінального провадження всупереч його загальним засадам означає його невідповідність тим завданням і цілям, що визначені статтею 2 цього Кодексу. Отже всі докази, зібрані в здійсненому всупереч встановленій у КПК України правовій процедурі досудовому розслідуванні, з порушенням форми і змісту кримінального провадження, будуть визнані недопустимими.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до переконання що зазначені порушення, допущені органом досудового розслідування є додатковими підставами для винесення виправдувального вироку у вказаному кримінальному провадженні.

Оцінка письмових доказів наданих стороною обвинувачення.

Стосовно копії рапорту заступника начальника СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 від 07.12.2022 року.

Зі змісту вказаного рапорту вбачається, що в ході розгляду матеріалів за фактом складених адміністративних матеріалів по ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно громадянина ОСОБА_4 заступником начальника СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 встановлено, що даний громадянин, будучи позбавленим права керування транспортними засобами терміном на 1 (один) рік відповідно до постанови Олевського районного суду Житомирської області умисно ухилявся від виконання даного рішення суду та 18.10.2022 року, 04.12.2022 року керував транспортним засобом з порушенням ПДР України.

Згідно п. п. 1, 2 Розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376 (далі - Інструкція) складання протоколів про адміністративні правопорушення, протоколів про адміністративні затримання, протоколів про вилучення речей і документів, протоколів про огляд речей та особистий огляд, а також отримання пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків здійснюють уповноважені на те посадові особи органів поліції. У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів поліції, зазначених у статті 222 КУпАП, протоколи відповідно до статті 255 КУпАП складають уповноважені на те посадові особи зазначених органів.

П. 15 Розділу ІІ вказаної Інструкції передбачає, що до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).

Рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом,письмовим зверненням працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловленням у зв`язку з цим відповідного прохання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вказаний рапорт начальника СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 від 07.12.2022 року став підставою для внесення відомостей до ЄРДР та містить лише первинну інформацію, перевірка якої здійснювалася в ході досудового та судового розгляду.

Зі змісту статті 85 КПК України випливає, що належними є докази, які не тільки прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню і зазначені у статті 91 КПК України, а й ті докази, які підтверджують існування чи відсутність інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

З урахуванням наведеного рапорт працівника поліції у даному випадку може підтверджувати лише наявність підстав у органу досудового розслідування для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки обставини викладені у ньому підлягають перевірці засобами кримінального процесу, тобто вони мають бути детально перевірені органом досудового розслідування і лише за результатом такої перевірки слід робити висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.

Враховуючи зазначене, вказаний рапорт не є достатнім доказом для висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за відсутності у матеріалах кримінального провадження інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у ньому.

Стосовно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12022060520000174 від 07.12.2022 року.

Посилання сторони обвинувачення на витяг з ЄРДР про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення не може бути доказом вини особи у вчиненні злочину.

Так, реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 761/28347/15-к (провадження № 51-500 км 18).

Стосовно копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року.

Відповідно до копії вказаної постанови, винесеної інспектором СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 . ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн. 00 коп.

Зі змісту наданої суду копії постанови вбачається, що 18.10.2022 року, о 16 год. 15 хв., в АДРЕСА_1 водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом автомобілем марки КІА, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами на підставі постанови Олевського районного суду Житомирської області.

Слід зазначити, що вказана постанова покладена прокурором в основу обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки за версією сторони обвинувачення саме вказана постанова є підтвердженням факту керування ОСОБА_4 транспортним засобом 18.10.2022 року, будучи особою позбавленою права керування транспортними засобами.

Проте, вказана копія постанови про накладення адміністративного стягнення, якою встановлено, що 18.10.2022 року, о 16 год. 15 хв., в АДРЕСА_1 водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом автомобілем марки КІА, державний номерний знак НОМЕР_1 , не містить відмітки про набрання нею законної сили. Відтак, суд не може взяти її до уваги, як доказ керування обвинуваченим транспортним засобом 18.10.2022 року.

Разом з тим, під час судового розгляду стороною захисту надано копію рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 року по справі № 287/776/23 згідно якого позов ОСОБА_4 задоволено, постанову інспектора СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. 00 коп. скасовано, а провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. 00 коп. закрито.

Вказане рішення набрало законної сили та є чинним.

Крім того, як уже зазначено вище прокурором під час розгляду справи не надано оригіналу вказаної постанови, а копія, що міститься в матеріалах кримінального провадження не завірена належним чином.

Враховуючи наведене, надана прокурором копія постанови у справі про адміністративне правопорушення серії БАВ № 334884 від 18.10.2022 року не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 85 КПК України, а відтак не є достатнім доказом для висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Судом встановлено, що 04.12.2022 року інспектором СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 винесено постанову серії БАД № 638364 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. 00 коп.

Як вбачається із копії вказаної постанови ОСОБА_4 04.12.2022 року, о 22 год. 23 хв., в с. Варварівка, Коростенського району, Житомирської області керував транспортним засобом автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 при цьому не увімкнув покажчик повороту при зміні напрямку руху, не мав при собі реєстраційних документів на транспортний засіб та не пред`явив поліс загальнообов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Слід зазначити, що вказана постанова також покладена прокурором в основу обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки за версією сторони обвинувачення саме вказана постанова є підтвердженням факту керування ОСОБА_4 транспортним засобом 04.12.2022 року, будучи особою позбавленою права керування транспортними засобами.

Проте, вказана копія постанови про накладення адміністративного стягнення, якою встановлено, що ОСОБА_4 04.12.2022 року, о 22 год. 23 хв., в с. Варварівка, Коростенського району, Житомирської області керував транспортним засобом автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 , не містить відмітки про набрання нею законної сили. Відтак, суд не може взяти її до уваги, як доказ керування обвинуваченим транспортним засобом 04.12.2022 року.

Разом з тим, стороною захисту під час судового розгляду надано копію рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 року по справі 287/773/23 згідно якого позов ОСОБА_4 задоволено, постанову інспектора СРПП відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 серії БАД № 638364 від 04.12.2022 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп. скасовано, а провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп. закрито.

Вказане рішення набрало законної сили та є чинним.

Враховуючи наведене, надана прокурором копія постанови у справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 638364 від 04.12.2022 року не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 85 КПК України, а відтак не є достатнім доказом для висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Стосовно копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 001016 від 04.12.2022 року складеного відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 001016 від 04.12.2022 року вбачається, що 04.12.2022 року, о 22 год. 23 хв., в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 повторно на протязі року керував транспортним засобом автомобілем марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 будучи особою позбавленою права керування відповідно до постанови Олевського районного суду Житомирської області по справі № 287/1839/21. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Згідно вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Barbera, MessegueandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146), встановлено, що принцип презумпції невинності вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаним належним та допустимим доказом, оскільки такий документ містить в собі лише сумніви, припущення та домисли, а наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП може підтверджуватись виключно постановою суду, яка набрала законної сили.

Відтак вказаний протокол не може бути взятий судом до уваги при встановленні наявності в діях ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Крім того, під час судового розгляду стороною захисту надано суду копію постанови Олевського районного суду Житомирської області від 28.02.2023 року по справі № 287/2380/22 згідно якої провадження у справі порушеного згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 001016 від 04.12.2022 року за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_4 .

Надані стороною обвинувачення повідомлення про завершення досудового розслідування від 07.02.2023 року та повідомлення про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) є процесуальними документами складеними органом досудового розслідування на підтвердження факту завершення досудового розслідування та надання доступу стороні захисту до матеріалів кримінального провадження та не є доказами вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Також, повідомленню про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та експрес-накладній № 59000903543724 від 15.12.2022 року судом надано оцінку у розділі вище.

Стосовно показів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

У поданому клопотанні про визнання доказів недопустимими адвокат ОСОБА_5 вказує, що на його переконання покази інспекторів поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вказані особи є посадовими особами органу Національної поліції, а відтак заінтересованими особами.

За змістом положень статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Положеннями ст. 97 КПК передбачено, що показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які є працівниками поліції, у судовому засіданні свідки повідомляли виключно факти та обставини складання ними адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_4 . Тому через призму кримінального процесуального закону їх показання не є показаннями з чужих слів.

Частина 7 ст. 97 КПК України передбачає, що у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Як встановлено судом, вище зазначені свідки були учасниками подій, вони не надавали в судовому засіданні свідчень стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження. З огляду на це у суду відсутні підстави визнавати такі свідчення недопустимими доказами саме з підстав зацікавленості. Аналогічну позицію ВС висловив у постанові від 31.03.2020 року у справі № 161/16058/18 (провадження № 51-5842 км 19).

Крім того, перед початком допиту свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 повідомлялися про кримінальну відповідальність за давання неправдивих доказів в суді.

Разом з тим покази зазначених свідків хоча і містять дані про дії обвинуваченого, при цьому не доводять у сукупності з іншими доказами наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Зокрема, за результатами дослідження показань свідка ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які мають суттєве значення для встановлення істини по справі, є очевидним той факт, що вони є непослідовними, суперечливими та такими, що не узгоджуються в деталях, як між собою так і з іншими матеріалами справи щодо часу, місця, способу та інших обставин за яких було вчинено злочин.

Так, під час судового розгляду ні свідок ОСОБА_10 , ні ОСОБА_9 не змогли назвати точної дати коли ними нібито було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_4 , мотивуючи це великим обсягом роботи. Вказані свідки також не змогли назвати точну причину зупинки транспортного засобу автомобіля марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 у жовтні 2022 року.Крім того, свідок ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вказали про те, що при спілкуванні з ними ОСОБА_4 категорично заперечував факт керування транспортним засобом та стверджував, що за кермом автомобіля марки KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 була його дружина, яка дійсно на той час знаходилася у салоні вищевказаного автомобіля. При цьому, свідок ОСОБА_9 не пам`ятає чи ОСОБА_4 вийшов безпосередньо із-за керма транспортного засобу чи зі сторони пасажирського сидіння.

Слід зазначити, що під час судового розгляду обидва свідка вказали про те, що під час складання адміністративних матеріалів стосовно ОСОБА_4 ними на виконання вимог Закону України «Про Національну поліцію» здійснювалася відеофіксація на нагрудну бодікамеру поліцейського про що було повідомлено сторону обвинувачення у ході здійснення досудового розслідування.

Проте, стороною обвинувачення не наданий і судом не досліджувався відеозапис на підтвердження достовірності даних, зафіксованих уповноваженим працівником поліції у постановах про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_4 від 18.10.2022 року та серії НОМЕР_3 від 04.12.2022 року.

Вказаний факт унеможливлює перевірку та встановлення судом достовірності представленої у постановах про накладення адміністративного стягнення інформації як доказової. Одні лише покази уповноважених працівників поліції, які складали адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_4 , в даному випадку не можуть бути достатніми доказами на підтвердження достовірності даних, зафіксованих ними у вищевказаних постановах про накладення адміністративного стягнення, без підтвердження такої належними та допустимими доказами, тому такі не приймаються судом до уваги.

При цьому, як зазначено вище складені працівниками поліції постанови про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_4 від 18.10.2022 року та серії НОМЕР_3 від 04.12.2022 року скасовані відповідно до рішень Олевського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 року по справах №287/773/23 та №287/776/23.

Висновок суду.

Із аналізу окреслених доказів випливає, що ОСОБА_4 інкримінується умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, а саме в частині позбавлення права керування. Разом з тим, керування транспортним засобом за епізодом від 18.10.2022 року та 04.12.2022 року, які покладені в основу обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами, а відтак у суду відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_4 умисно не виконував постанову суду, що набрала законної сили.

Таким чином, надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України є не переконливими, ґрунтуються на припущеннях і домислах, а не на встановлених фактах, є неналежними та недопустимими, зібрані без урахування вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право особи на справедливий суд, що передбачає обов`язок правоохоронних органів діяти з додержанням прав і основоположних свобод людини, не зважаючи на важливість мети, яка при цьому переслідується.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості підозрюваного чи обвинуваченого після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Таким чином, в ході судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний наданий стороною обвинувачення доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, не знайшло свого підтвердження, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, виправдати ОСОБА_4 за відсутності в його діянні складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Речові докази та процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 11, ч. 1 ст. 382 КК України, п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. ст. 349, 368, 369, 370, 371, ч.1 ст.373, ст.ст.374, 376 КПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 382 КК України та виправдати за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вирок суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1


Суд	Олевський районний суд Житомирської області
Дата ухвалення рішення	06.09.2024
Оприлюднено	10.09.2024
Номер документу	121453383
Судочинство	Кримінальне
Категорія	Злочини проти правосуддя Невиконання судового рішення

Судовий реєстр по справі —287/447/23

Ухвала від 21.10.2024

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Зав'язун С. М.

Вирок від 06.09.2024

Кримінальне

Олевський районний суд Житомирської області

Винар Л. В.

Ухвала від 27.06.2024

Кримінальне

Ємільчинський районний суд Житомирської області

Гресько В. А.

Ухвала від 19.06.2024

Кримінальне

Ємільчинський районний суд Житомирської області

Гресько В. А.

Ухвала від 10.06.2024

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Зав'язун С. М.

Ухвала від 17.10.2023

Кримінальне

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Волкова Н. Я.

Ухвала від 06.09.2023

Кримінальне

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Волкова Н. Я.

Ухвала від 15.08.2023

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Ляшук В. В.

Ухвала від 03.08.2023

Кримінальне

Олевський районний суд Житомирської області

Винар Л. В.

Ухвала від 26.07.2023

Кримінальне

Олевський районний суд Житомирської області

Винар Л. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Вироквід 06.09.2024 по справі 287/447/23ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —287/447/23

Вирок від 06.09.2024

Вирок
від 06.09.2024 по справі 287/447/23
ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ