Рішення

від 29.08.2024 по справі 914/634/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2024 Справа № 914/634/24

За позовом: Львівської обласної прокуратури, м. Львів

в особі: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Новосад Ігоря Івановича, с. Шахтарське, Волинська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України, м.Київ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

про розірвання договору концесії

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря с/з Оксани Клим

Представники:

Від прокуратури: Рогожнікова Н. Б.

Від позивача: Палко Д. І.

Від відповідача: Новосад І. І.

Від третьої особи-1: Тимкович І. О.

Від третьої особи-2: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано Львівською обласною прокуратурою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Львівської обласної державної адміністрації до Фізичної особи-підприємця Новосад Ігоря Івановича про розірвання договору концесії від 30.12.2009.

Ухвалою суду від 12.03.2024 позовну заяву залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.04.2024.

09.04.2024 в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що прокурор та представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою суду від 30.04.2024 задоволено клопотання прокурора про залучення до участі у справі третіх осіб і залучено Міністерство культури та інформаційної політики України і Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; підготовче засідання відкладено на 21.05.2024 та продовжено підготовче провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 08.05.2024 задоволено заяву Міністерства культури та інформаційної політики України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

21.05.2024 підготовче засідання відкладено на 04.06.2024, про що Львівську обласну державну адміністрацію та Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 04.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів та приєднання доказів до матеріалів справи; підготовче засідання відкладено на 27.06.2024.

Ухвалою суду від 27.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.07.2024.

18.07.2024 розгляд справи по суті відкладено на 29.08.2024, про що третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

27.08.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі.

В судове засідання 29.08.2024 прокурор з`явився, дав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі заперечив зазначивши, що вважає таке необгрунтованим.

Представник позивача в судове засідання з`явився, дав пояснення по суті спору, позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з`явився в режимі відеоконференції, просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Представник Міністерства культури та інформаційної політики в судове засідання з`явився в режимі відеоконференції, дав пояснення по суті спору. Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі зазначив, що таке подано поза межами строків, встановлених ГПК.

Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

В судовому засіданні 29.08.2024 ухвалою суду, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд ухвалив клопотання відповідача про закриття провадження у справі залишити без розгляду.

Позиція прокурора.

Посилається на те, що між сторонами було укладено договір концесії, відповідно до умов якого концесієдавець надав концесіонеру Палац XIX століття, а концесіонер був зобов`язаний вчинити ряд дій щодо об`єкту концесії, зокрема вивести його з аварійного стану (провести комплекс робіт), істотно поліпшити та реставрувати палац, здійснювати експлуатацію і управляти об`єктом концесії з метою задоволення громадських та культурних потреб у сфері надання туристично-відпочинкових, пізнавально-мистецьких та інших суміжних послуг.

Однак, після укладення договору концесії відповідачем не було вчинено жодних дій на виконання його умов, зокрема: не укладено договору оренди земельної ділянки (п. 12 договору концесії), договору страхування об`єкта концесії (п. 49 договору концесії), охоронного договору пам`ятки (п. 13 договору концесії), а також не вчинено жодних дій для виведення об`єкта концесії з аварійного стану та в подальшому введення його в експлуатацію.

Враховуючи те, що Львівською обласною державною адміністрацією не було вжито жодних заходів протягом розумного строку щодо розірвання договору у судовому порядку, прокурор звернувся до суду в інтересах держави із позовною заявою про розірвання договору концесії на підставі абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України «Про концесії» від 16.07.1999 (втрата чинності 20.10.2019), що діяв на час укладення концесійного договору, та пп. 59, 61 договору концесії.

Позиція позивача.

Посилаючись на те, що відповідачем не вчинено жодних дій на виконання умов договору концесії, позивач підтримав позов прокурора, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву вказав, що 15.03.2024 (після подання позовної заяви) ним направлено на адресу позивача пропозицію розірвати договір концесії від 30.12.2009, а відтак, провадження у справі слід закрити, оскільки концесіонером вчинено дії, які призвели до припинення існування предмета спору у даній справі і між сторонами не залишилось неврегульованих питань.

Позиція третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Міністерством культури та інформаційної політики України надано додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, що всупереч нормам Закону України «Про охорону культурної спадщини» до Міністерства культури та інформаційної політики не надходило ані облікової документації, ані науково-проектної документації щодо пам`ятки, ані щорічних звітів щодо стану збереження культурної спадщини та жодної інформації про порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Крім того, вказано, що на адресу Міністерства надходив охоронний договір від Департаменту архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації, який було повернуто на доопрацювання. Доопрацьований договір на адресу Міністерства не надходив.

Позиція третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Зважаючи на те, що відповідачем не було вчинено жодних дій на виконання умов договору концесії, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації підтримав позовні вимоги Львівської обласної прокуратури та позицію Львівської обласної державної адміністрації.

Обставини справи.

Постановою Кабінету Міністрів № 1338 від 21.11.2007 «Про внесення змін до Переліку об`єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію», затверджено зміни та доповнено розділом про можливість надання в концесію об`єктів, у томі числі Палацу XIX століття, пам`ятку архітектури і містобудування національного значення (ох.1424), розташований в с. Тартаків, Сокальського району, Львівської області.

30.12.2009 між Львівською обласною адміністрацією (позивач, за договором - концесієдавець) та Фізичною особою-підприємцем Новосад Ігорем Івановичем (відповідач, за договором - концесіонер) укладено концесійний договір.

Відповідно до п. 1 договору, концесієдавець надає на 49 років концесіонеру палац XIX ст., пам`ятку архітектури та містобудування національного значення, ох. № 1424, у с. Тартаків Сокальського районну Львівської області, що знаходиться в аварійному стані та право вивести і відновити палац відповідно до вимог аварійного стану (влаштувати дах, водовідведення, каналізацію, відновити функціонально всі аварійні елементи), істотно поліпшити, реставрувати відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» та іншого чинного пам`яткоохоронного законодавства та здійснювати експлуатацію і управляти об`єктом концесії з метою задоволення громадських та культурних потреб у сфері надання туристично-відпочинкових та інших суміжних послуг за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.

Згідно з п. 2 договору, об`єктом концесії за цим договором є: палац XIX ст. у с. Тартаків Сокальського районну Львівської області, до якого входять палац і службова будівля вартістю 1 892 968 грн.

Пунктом 5 договору передбачено, що концесієдавець зобов`язаний: передати концесіонеру у місячний строк після підписання договору палац XIX ст. у с. Тартаків Сокальського району Львівської області; надати концесіонеру у строк до 15 грудня 2009 в повному обсязі пакет документів: рішення конкурсної комісії, затверджене концесієдавцем, про передачу об`єкта у концесію та дозвіл на підготовку і укладення Концесійного договору, проєктно-кошторисну документацію; забезпечити надання земельної ділянки у порядку, встановленому ч. 2 ст. 17 Закону України «Про концесію» та Земельним кодексом України, необхідної для здійснення концесійної діяльності пристосування об`єкта концесії під відпочивально-мистецький і відпочинковий центр, надання туристичних, готельних та інших суміжних послуг.

Крім того, концесієдавець зобов`язаний: передати об`єкт концесії на баланс концесіонера відповідно до чинного законодавства (п.6 договору); повідомити Фонд державного майна України про укладення концесійного договору та сприяти його реєстрації (п. 7 договору).

Пунктом 10 договору визначено ряд обов`язків концесіонера щодо виведення об`єкту концесії з аварійного стану, зокрема: пп. 10.1 визначено, що з метою відновлення, реставрації, управління, утримання і зберігання пам`ятки здійснити: обстеження технічного стану об`єкту; проведення археологічних досліджень об`єкта; виготовлення проектно-кошторисної документації на консервацію, реставрацію та пристосування пам`ятки; виконання консерваційних та ремонтно-реставраційних робіт; виконання робіт по благоустрою території; виконувати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії, інвестувати власні і залучені кошти в об`єкт концесії; провести роботи необхідні для поліпшення переданих у концесію споруд і обладнання.

Підпунктом 10.2 договору закріплено обов`язок вивести об`єкт концесії з аварійного стану до кінця 2012 року: влаштувати дахове покриття; провести зміцнення фундаментів; влаштувати водовідведення і каналізацію; відновити дверні і віконні заповнення.

Підпунктом 10.3 договору встановлено, що концесіонер зобов`язаний виконати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії згідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`яткоохоронних, інших нормативно-правових актів та ввести об`єкт в експлуатацію до кінця 2015 року.

Відповідно до п. 11 договору, концесіонер зобов`язаний подати концесієдавцю протягом трьох місяців з моменту підписання концесійного договору календарний план робіт по відновленню об`єкта концесії.

Після укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт концесії, концесіонер зобов`язаний укласти відповідно до законодавства охоронне зобов`язання з держуправлінням екології та природних ресурсів з метою збереження старовинного парку, пам`ятки садово-паркового мистецтва «Парк XVIII ст.». (п. 12 договору).

Пунктом 13 договору визначено, що не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки у концесію концесіонер зобов`язаний укласти охоронний договір відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно з п. 23 договору, передача об`єкта у концесію здійснюється не пізніше 30 календарних днів після укладення цього договору і оформляється актом приймання-передачі згідно з додатком.

Відповідно до п. 26 договору, правовий режим майна, яке надається у концесію на виконання умов цього договору, визначається з урахуванням Закону України «Про концесії», а саме: передача об`єкта у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об`єкт до концесіонера та не припиняє права державної власності на нього.

Пунктом 30 договору визначено, що концесіонер протягом 360 днів з дати підписання акта приймання-передачі подає концесієдавцю на затвердження проектну, робочу та іншу визначену концесієдавцем, відповідно до чинного законодавства документацію на реставрацію і відновлення об`єкта концесії.

Згідно з п. 49 договору, концесіонер зобов`язаний протягом трьох місяців після отримання об`єкта у концесію укласти угоду про його страхування у разі настання страхового випадку, пов`язаного з непереборною силою, пожежею, стихійним лихом та іншими страховими випадками, які можуть нанести збиток об`єкту концесії.

Пунктом 61 договору визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавством України.

Пунктом 66 закріплено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання концесієдавцем та концесіонером.

В подальшому, між сторонами укладено дві додаткові угоди до концесійного договору, якими внесено зміни до договору, зокрема шляхом викладення п. 6 в такій редакції: передати об`єкт концесії у користування і володіння концесіонеру відповідно до акту прийому-передачі; п. 24 викладено у такій редакції: майно отримане у концесію, обліковується як майно отримане у концесію; абз. 2 п. 5, п. 10.8., п. 10.4., 41, 42 вилучено.

У відповідності до акту приймання-передачі концесієдавець передав, а концесіонер прийняв споруди, устаткування та інше майно у відповідності до концесійного договору від 30.12.2009 до складу об`єкта входять: споруда палацу, господарські та допоміжні споруди, парк, огорожа з в`їзними воротами.

Листом від 12.05.10 № 10-16-5604 Фонд державного майна повідомив Львівську обласну державну адміністрацію про те, що в додатковій угоді до договору концесії, яка направлена на адресу Фонду державного майна не враховано усіх зауважень Фонду, які були викладені раніше у листі від 02.03.2020 № 10-16-2377. Одночасно фонд повідомив, що повернеться до реєстрації договору після проведення його у відповідність до законодавства.

Відповідно до наявної публічної інформації за офіційним веб сайтом Фонду державного майна України https://www.spfu.gov.ua/ua/content/civil-access-data--Reestr-koncesijnih-dogovoriv-derzhavnogo-ta-komunalnogo-majna.html, договір концесії від 16.07.2010 зареєстровано в реєстрі концесійних договорів за № 5.

Листом від 31.07.2020 № 16-3017/0/2-20 Львівська обласна державна адміністрація звернулась до ФОП Новосад І. І. щодо надання інформації про стан виконання умов договору, а також надання розробленої науково-проектної документації на проведення ремонтно-реставраційних робіт на об`єкті концесії.

30.12.2022 Львівська обласна прокуратура звернулась до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації із запитом від 30.12.22 № 15/4-1231 вих. 22 у порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», в якому просила надати інформацію щодо стану виконання умов договору концесії та щодо заходів, які вживаються ЛОДА щодо захисту пам`ятки культури.

Листом від 06.02.2023 № 16-297/0/2-23 Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомлено Львівську обласну прокуратуру про те, що 22.03.2021 між сторонами укладено охоронний договір який було надіслано до Міністерства культури та інформаційної політики для погодження. Одночасно повідомлено, що станом на 30.01.2023 концесіонером не було вчинено жодних дій щодо виведення об`єкта концесії з аварійного стану, а відтак, Львівською ОДА вивчається питання щодо розірвання договору концесії.

Листом від 31.08.2023 № 06/35/7469-23 Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) повідомило, що охоронний договір направлений до МКІП на погодження листом Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА від 23.03.2021 № 16-959/0/2-21 було повернуто на доопрацювання. Доопрацьований охоронний договір до МКП не надходив; договір концесії у МКІП відсутній, облікова документація, науково-проектна документація, щорічні звіти з моменту підписання договору концесії на Палац, що мали скеровуватись до Кабінету Міністрів України до МКІП не надходили. Будь-яких повідомлень щодо порушень законодавства у сфері охорони культурної спадщини на зазначених об`єктах не надходило.

28.04.2023 Львівська обласна прокуратура скерувала запит на адресу Львівської обласної державної адміністрації від 28.04.2023 № 15/4-490 вих.23, щодо надання інформації про стан виконання договору концесії та вжиття заходів щодо врегулювання відносин між сторонами.

У відповідь на вказаний запит Львівська обласна державна адміністрація повідомила про те, що у неї не збереглась копія акту приймання-передачі об`єкта договору концесії та вказано, що повідомлення Фонду державного майна України про укладення концесійного договору від 30.12.2023 міститься за посиланням: https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spf-rent-consessions.html.

22.11.2023 Львівська обласна прокуратура повторно звернулася із запитом від 22.11.2023 № 15/4-1251 вих.23 до ЛОДА щодо надання інформації про стан виконання умов договору та щодо вжиття заходів з приводу приведення договірних відносин з договору концесії у відповідність до вимог законодавства.

Листом від 20.12.2023 № 5/14-13152/0/2-23/7-16.3.2. Львівська ОДА повторно звернулася до ФОП Новосад І. І., з вимогою надати у строк до 02.01.2024 інформацію щодо виконання умов концесійного договору.

Враховуючи неналежне виконання ФОП Новосад І. І. зобов`язань за концесійним договором, Львівська обласна прокуратура в порядку ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», звернулась з позовом до суду в інтересах Львівської обласної державної адміністрації про розірвання договору концесії від 30.12.2009 укладеного між ФОП Новосад І.І. та Львівською обласною державною адміністрацією.

Листами від 15.03.2024 та від 13.05.2024 ФОП Новосад І.І. звернувся до Львівської ОДА із пропозицією врегулювання спору в позасудовому порядку шляхом добровільного розірвання договору.

Оцінка суду.

Щодо підсудності.

У відповідності до п.1 ч.1 с.20 ГПК України, Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч.3 ст.30 ГПК України).

Враховуючи, що об`єкт концесії за договором від 30.12.2009 є палац XIX ст., пам`ятка архітектури та містобудування національного значення, ох. № 1424, у с. Тартаків Сокальського районну Львівської області, даний спір підлягає розгляду в Господарському суді Львівської області.

Щодо здійснення представництва інтересів держави прокурором в суді.

Як встановлено положеннями ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор визначив органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Львівську обласну державну адміністрацію.

Як вбачається з матеріалів справи, зверненню прокурора до суду передувала переписка з Львівською обласною державною адміністрацією. Зокрема, перший запит до Львівської обласної державної адміністрації направлено Львівською обласною прокуратурою 28.04.2023. В подальшому, 22.11.2023 Львівською обласною прокуратурою подано черговий запит до Львівської обласної державної адміністрації.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор з дотриманням встановленого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» порядку, в межах наданих йому повноважень та за наявності обставин неналежного здійснення захисту інтересів держави звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Львівської міської ради.

Згідно з приписами ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

В даному випадку між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі договору концесії від 30.12.2023, зареєстрованого в реєстрі концесійних договорів за № 5.

Поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах) визначаються Законом України "Про концесії" від 16.07.1999 (втратив чиннсть 20.10.2019), що діяв на час укладення концесійного договору.

Статтею 1 Закону України "Про концесії" встановлено, що договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб`єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об`єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.

Концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору; концесіонер - суб`єкт підприємницької діяльності, який відповідно до цього Закону на підставі договору отримав концесію. На стороні концесіонера можуть виступати декілька осіб.

Статтею 2 Закону України «Про концесії» визначено основні принципи концесійної діяльності, серед яких: державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням; здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного договору; взаємовигода сторін у концесійному договорі; стабільність умов концесійних договорів; розподіл ризиків між сторонами концесійного договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про концесії», концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років. Концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах строків, передбачених частиною першою цієї статті. Кабінетом Міністрів України можуть бути затверджені типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про концесії» у разі, якщо об`єктом концесії є об`єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Порядок ведення такого реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що Львівська обласна державна адміністрація на виконання вимог закону та договору повідомляла Фонд державного майна України про укладення договору концесії.

Тим не менше, судом встановлено, що Фонд державного майна України листом від 12.05.10 № 10-16-5604 повідомив про необхідність приведення п. 10.4 договору у відповідність до законодавства, після чого, Фонд повернеться до питання реєстрації договору у реєстрі концесійних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду, якою вилучено п. 10.4 договору, а 16.07.2010 договір було зареєстровано у реєстрі концесійних договорів за №5, що вбачається із публічної інформації із офіційного веб-сайту Фонду державного майна України https://www.spfu.gov.ua/ua/content/civil-access-data--Reestr-koncesijnih-dogovoriv-derzhavnogo-ta-komunalnogo-majna.html.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що більш вірогідним є та обставина, що Львівська обласна державна адміністрація повідомляла Фонд державного майна України про укладення договору концесії.

В даній же справі прокурор звернувся до суду із позовною заявою про розірвання договору концесії у зв`язку із тим, що відповідач істотно порушив його умови, оскільки після передачі об`єкту концесії згідно акту прийому-передачі концесіонер: 1) не уклав договору оренди земельної ділянки 2) не уклав охоронного зобов`язання з Держуправлінням екології та природних ресурсів у Львівській області 3) не уклав охоронного договору 4) не уклав договору страхування об`єкту концесії 5) не вчинив жодних дій щодо виведення об`єкту концесії з аварійного стану та подальшим введенням його в експлуатацію та станом на момент звернення з позовом до суду пам`ятка культури знаходиться у аварійному стані вже майже 15 років.

Статтею 10 Закону України "Про концесії" визначено, що істотними умовами договору концесії є, зокрема, порядок внесення змін та розірвання договору. При цьому, за згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про концесію» встановлено, що концесієдавець зобов`язаний: передати концесіонеру об`єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором; надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об`єкта концесії; вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань; зберігати комерційну таємницю концесіонера; не втручатися у господарську діяльність концесіонера; якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про концесію» визначено обов`язки концесіонера, серед яких: виконувати умови концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками - громадянами України; використовувати на об`єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об`єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об`єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору; укладати договори оренди землі не пізніше одного року з дня набрання чинності договором концесії. За письмовим зверненням приватного партнера цей строк може бути продовжено, але не більш як на один рік.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 15 Закону України «Про концесії», концесійний договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законами України. У разі розірвання концесійного договору, закінчення строку його дії, ліквідації концесіонера у зв`язку з визнанням його банкрутом або анулювання ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності концесіонер зобов`язаний повернути концесієдавцю об`єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному договорі. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об`єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об`єкта сталися не з його вини.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначено, що відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність» (п. 8.13 та 8.14 постанови).

За змістом ч.2 ст.651 ЦК України, підставами для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є (1) істотне порушення договору другою стороною або (2) встановлення умовами договору або законом конкретних випадків, настання яких є підставою для ініціювання стороною процедури примусового розірвання договору. При цьому у першому випадку сторона має довести обставину істотності порушення договору, тоді як у другому випадку достатнім є факт настання певної прямо передбаченої договором (законом) в якості підстави для розірвання договору обставини.

У постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2216/19 зазначено, що загальні критерії істотності порушення умов договору в розумінні ч.2 ст. 651 ЦК України, як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони, напрацьовані усталеною судовою практикою Верховного Суду … (п.12 цієї постанови) та зводяться до такого.

Істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона».

Укладаючи спірний договір концесієдавець розраховував у майбутньому отримати виведений об`єкт концесії з аварійного стану до кінця 2012 року: провести консервацію об`єкта концесії; проведення зміцнення фундаментів; влаштування водовідведення і каналізування; провести протиаварійні роботи, виконати роботи з консервації, реставрації, відновлення та пристосування об`єкту концесії згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`яткоохоронних, інших нормативно-правових актів та ввести об`єкт в експлуатацію до кінця 2015 року з метою задоволення громадських та культурних потреб у сфері надання туристично-відпочинкових, пізнавально-мистецьких та інших суміжних послуг. Також договором передбачені умови, розмір та порядок внесення концесійних платежів, тощо.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, після передачі об`єкту концесії згідно акту прийому передачі, концесіонер не здійснив жодних дій на виконання умов договору щодо виведення об`єкту концесії з аварійного стану та подальшим введенням його в експлуатацію. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що концесіонер укладав із Держуправлінням екології та природних ресурсів у Львівській області охоронне зобов`язання у відповідності до п. 12 договору, а також докази укладення договору страхування (п. 49 договору концесії).

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що відповідач істотно порушив умови договору концесії, що є підставою для його розірвання у судовому порядку.

Одночасно щодо доводів прокурора про те, що відповідачем не було укладено договору оренди земельної ділянки та охоронного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 3 Закону України «Про концесії», у разі розташування об`єкта концесії на земельній ділянці державної або комунальної власності, повноваження щодо розпорядження якою здійснює концесієдавець, така земельна ділянка надається в оренду концесіонеру разом з об`єктом концесії на строк дії концесійного договору відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Право власності на відповідну земельну ділянку здійснюється концесієдавцем відповідно до закону. У частині передачі концесіонеру права на будівництво об`єкта концесії концесійний договір набирає чинності з дня набуття права на користування земельними ділянками, наданими в установленому порядку концесіонеру для будівництва об`єкта концесії.

Відповідно до абз. 10 ч.2 ст. 7 Закону України «Про концесії», концесієдавець виступає замовником, здійснює діяльність, пов`язану з погодженням та затвердженням проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, іншої документації із землеустрою, що розробляються з метою надання земельної ділянки в оренду концесіонеру для здійснення концесійної діяльності.

Крім того, судом встановлено, що п. 5 договору концесії передбачено, що саме на концесієдавця покладається обов`язок щодо забезпечення надання земельної ділянки у порядку, встановленому ч. 2 ст. 17 Закону України «Про концесію» та Земельним кодексом України, необхідної для здійснення концесійної діяльності пристосування об`єкта концесії під відпочивально-мистецький і відпочинковий центр, надання туристичних, готельних та інших суміжних послуг. Аналогічний обов`язок концесієдавця міститься у абз. 6 ч.2 ст. 17 Закону України «Про концесії».

З аналізу наведених вище норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та умов договору концесії, суд дійшов висновку, що саме на концесієдавця покладався першочерговий обов`язок щодо вжиття заходів для передачі земельної ділянки на якій розташований об`єкт концесії в оренду концесіонарію.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Львівська обласна державна адміністрація після укладення договору концесії здійснила будь-які дії для передачі земельної ділянки в оренду концесіонеру.

Одночасно суд зазначає, що ФОП Новосад І. І. також не вживалось жодних дій для отримання земельної ділянки протягом 15 років з моменту укладення договору концесії та відповідач жодного разу не звертався до позивача про її передачу чи про стан процесу передачі земельної ділянки, що вказує про незацікавленість відповідачем у виконанні умов договору.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про охоронну культурної спадщини» (чинного на момент виникнення відносин), усі власники пам`яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам`ятки, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001 визначено, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше, ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч.1 Закону України «Про концесії», передача об`єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об`єкт до концесіонера та не припиняє права державною чи комунальною форми власності на ці об`єкти.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що саме на власника пам`ятки чи її частини покладено обов`язок укладення охоронного договору.

Судом встановлено, що власником об`єкту концесії є Львівська обласна державна адміністрація, а таким чином, саме на неї покладався обов`язок щодо укладення охоронного договору.

Крім того, судом встановлено, що Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА листом від 23.03.2021 № 16-959/0/2-21, тобто після спливу 12 років з моменту укладення договору концесії, направляв охоронний договір до МКІП, який було повернуто на доопрацювання. Доопрацьований охоронний договір до МКІП не надходив.

Доказів того, що позивач надсилав доопрацьований охоронний договір на затвердження МКІП матеріали справи не містять.

За вказаних обставин, оскільки як концесієдавець так і концесіонер здійснили істотні порушення умов договору та обидві сторони договору після його укладення не здійснили жодних дій для виведення пам`ятки культури з аварійного стану, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Покликання відповідача на те, що отримання останнім від позивача заяви про припинення концесійного договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку свідчить про вчинення ФОП Новосад І. І. дій, які призвели до припинення існування предмета спору у даній справі у зв`язку з чим між сторонами не залишилось неврегульованих питань, суд оцінює критично з огляду на наступне.

У відзиві на позовну заяву ФОП Новосад І. І. вказано про можливість закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що ним було надіслано пропозицію розірвати договір, тобто реалізовано своє право на односторонню відмову від договору, посилаючись на ч. 7 ст. 32 Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-IX.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічні норми містяться у ст. 5 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Конституція України, закріпивши у ч.1 ст.58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абз.2, 3 п.2 мотивувальної частини) рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про концесії», одним із основних принципів концесійної діяльності, пов`язаної з наданням та отриманням концесії є стабільність умов концесійних договорів.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч.3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як встановлено судом, договір укладено 30.12.2009, а відтак, у даній справі слід виходити із положень норм Закону України «Про концесії» у редакції від 12.03.2009, який був чинним станом на 30.12.2009.

Суд вважає помилковими твердження відповідача про те, що ним використано його право на односторонню відмову від договору та, як наслідок, його розірвання, оскільки така норма у законодавстві виникла лише 03.10.2019 із набранням чинності Закону України «Про концесію» (ч.7 ст.32) та поширює свою дію на договори, які були укладені після набрання чинності даного закону, одночасно у Законі України «Про концесії», який був чинним на момент укладення договору концесії не передбачалось такого права на односторонню відмову від договору.

Крім того, як вбачається зі змісту надісланого відповідачем листа, у ньому відповідач пропонує сторонам розірвати договір добровільно (в позасудовому порядку) на основі взаємопоступок, однак не вказує про реалізацію ним односторонньої відмови від договору.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідача Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, відтак, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Розірвати концесійний договір від 30.12.2009 (зі змінами та доповненнями), укладений між Львівською обласною державною адміністрацією (м. Львів, вул. Винниченка, 18, ідентифікаційний код 00022562) та Фізичною особою-підприємцем Новосад Ігорем Івановичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Новосад Ігоря Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02910031, Держказначейська служба України, м. Київ, рахунок UА138201720343140001000000774) 3 028, 00 грн судового збору.

Рішення складено 09.09.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.