Постанова

від 20.08.2024 по справі 531/522/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 531/522/19

провадження № 61-6973св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч»,

відповідачі: ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр майнових прав» Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області Дейнека Тетяна Ігорівна, Державний реєстратор Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Голуб Марина Сергіївна,

третя особа - фермерське господарство «Кумечко»,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч», яка підписана представником Приліпко Іриною Леонідівною, на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У березні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч» (далі - СТОВ «Світоч») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр майнових прав» Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області Дейнеки Т. І., Державного реєстратора Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Голуб М. С., треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ФГ «Кумечко», про визнання угоди недійсною і скасування державної реєстрації угоди про дострокове припинення договору оренди землі, скасування реєстрації договору оренди.

Первісний позов СТОВ «Світоч» мотивований тим, що:

ОСОБА_1 має у приватній власності земельну ділянку площею 6,4962 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області 31 січня 2018 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з СТОВ «Світоч» строком на 10 років, з правом пролонгації та правом передачі в піднайом (суборенду), який зареєстрований 20 липня 2018 року у Державному реєстрі речових прав державним реєстратором Мирошниченко С. А.;

02 жовтня 2018 року вказаний договір було розірвано на підставі Угоди про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року, відомості внесені до реєстру 04 жовтня 2018 року. Вже 05 грудня 2018 року зареєстроване інше речове право - право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди землі від 05 грудня 2018 року строком на 7 років, дата закінчення строку дії речового права 05 грудня 2025 року;

позивач повідомив, що до створення довіреності та угоди про дострокове розірвання договору ніякого відношення не має, про що повідомив правоохоронні органи та відповідні відомості внесені до ЄРДР за частиною першою статті 358 КК України, проводиться досудове розслідування;

зазначав, що при укладенні Угоди від 02 жовтня 2018 року про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року було відсутнє волевиявлення позивача як орендаря на розірвання договору оренди землі від 31 січня 2018 року.

СТОВ «Світоч» просило:

визнати недійсною Угоду про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року, укладену між ОСОБА_1 та СТОВ «Світоч» і скасувати державну реєстрацію іншого речового права на підставі вказаної Угоди;

визнати недійсним Договір оренди землі від 05 грудня 2018 року, укладений між ФГ «Кумечко» та ОСОБА_1 і скасувати державну реєстрацію іншого речового права на підставі вказаного правочину.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до СТОВ «Світоч» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та визнання угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки недійсною.

Зустрічний позов мотивовано тим, що:

що в листопаді 2017 року під психологічним тиском з боку ОСОБА_5 підписав договір оренди землі без дати та після проходження Поліграфу було підтверджено, що правочин від 31 січня 2018 року вчинений особою проти його справжньої волі внаслідок застосування психічного тиску з боку ОСОБА_5 . Також зазначав, що ОСОБА_1 не підписував Угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 01 січня 2009 року, датовану 10 січня 2018 року та СТОВ «Світоч» здійснило реєстрацію права оренди за Договором оренди землі б/н від 31 січня 2018 року з порушеннями, оскільки діяв Договір оренди землі від 01 січня 2009 року, що призвело до подвійної реєстрації.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним Договір оренди землі, кадастровий номер 5321683400:00:001:0161 площею 6,4962 га, яка розташована на території Максимівської сільської ради Карлівського району, Полтавської області укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Світоч» від 31 січня 2018 року;

визнати недійсною «Угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 01 січня 2009 року» від 10 січня 2018 року, укладену між ОСОБА_1 та СТОВ «Світоч» щодо припинення оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321683400:00:001:0161 площею 6,4962 га, що розташована на території Максимівської сільської ради Карлівського району.

06 квітня 2020 року зустрічний позов прийнятий до розгляду та об`єднаний з первісним позовом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року у задоволенні позову СТОВ «Світоч» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Карлівського районного суду Полтавської області від 28 березня 2019 року скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

належним відповідачем у цій справі має виступати особа, з якою ОСОБА_1 05 грудня 2018 року уклав оспорюваний договір оренди, тобто ФГ «Кумечко»;

в судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що саме державним реєстратором та відповідачем ОСОБА_1 порушені права СТОВ «Світоч», а ФГ «Кумечко» правильно залучене позивачем як третя особа;

спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна;

належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору;

з наведених підстав суд зробив висновок про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів в повному обсязі.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року:

залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі як відповідачів по первісному позову та позивачів по зустрічному позову як процесуальних правонаступників ОСОБА_1 ;

виключено ОСОБА_4 з числа третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційні скарги СТОВ «Світоч» та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Машівського районного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року змінено, відмовлено у задоволенні позову з підстав зазначених у мотивувальній частині постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

СТОВ «Світоч» не навело підстав для визнання угоди про розірвання договору оренди землі недійсною. Обґрунтовуючи позовні вимоги представник товариства зазначив, що вказана угода взагалі не укладалася та представником позивача не підписувалася. У такому випадку суд першої інстанції вірно звернув увагу на вибір неналежного способу захисту порушеного права. Однак встановити обставини справи та перевірити доводи позивача на підставі наданих сторонами доказів не вбачається за можливе. Колегія суддів критично віднеслася до показів свідків, які зазначили, що оспорювана угода не підписувалася, оскільки вони є зацікавленими особами. Інших доказів позивачем не надано. У свою чергу вимоги позивача по первісному позову щодо недійсності договору оренди землі від 05 грудня 2018 року гуртуються саме на порушенні його права у зв`язку з тим, що він є орендарем спірної земельної ділянки. Тобто задоволення цієї вимоги безпосередньо залежить від задоволення вимоги про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди. Інших підстав, які б свідчили про наявність обставин для визнання договору оренди недійсним позивачем не наведено. Позовні вимоги СТОВ «Свідоч» гуртуються лише на власних доводах, які є не достатніми для встановлення всіх обставин справи та визначення належного способу захисту;

сторонами не надано належні та допустимі докази в обґрунтування вимог позовної заяви та зустрічної позовної заяви, доводи сторін ґрунтуються на припущеннях та власних показах, що унеможливлює встановлення дійсних обставин справу. А тому у задоволенні позву слід відмовити з підстав їх недоведеності;

колегія суддів критично віднеслася до висновку поліграфічного дослідження, оскільки в зазначеному дослідженні мова йде про договір укладений у листопаді 2017 року, тоді як ОСОБА_6 оскаржувалися договори укладені у січні 2018 року. При цьому, з поставлених запитань не можна зробити висновок, що дослідження проводилося саме щодо обставин укладення оспорюваних договорів. Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що при проведенні зазначеного дослідження поліграфолог не попереджається про кримінальну відповідальність, а також не входить до реєстру судових експертів;

за вказаних обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сторонами не надано належні та допустимі докази в обґрунтування вимог позовної заяви та зустрічної позовної заяви, доводи сторін ґрунтуються на припущеннях та власних показах, що унеможливлює встановлення дійсних обставин справу. Саме тому колегія суддів зробила висновок, що апеляційні скарги СТОВ «Світоч» та ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Машівського районного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року - змінити відмовивши у задоволенні позову з підстав зазначених у мотивувальній частині постанови.

Аргументи учасників справи

08 травня 2024 року СТОВ «Світоч» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_7 , у якій просило:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині вирішення первісного позову;

рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом не враховано висновки Верховного Суду у справі № 175/3353/19 від 31 травня 2023 року, у справі № 695/318/20 від 03 серпня 2022 року, у справі № 130/1508/18 від 22 травня 2019 року, Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц виходячи з наступних фактичних обставин справи та нормативно-правового врегулювання;

суд апеляційної інстанції належним чином не проаналізував обставини справи та чітко не обґрунтував свою позицію, а навпаки, допустив переоцінку доказів, знехтувавши фактичною відсутністю угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 31 січня 2018 року у матеріалах справи;

апеляційний суд не вчинив дій, спрямованих на сприяння учасникам судового процесу у реалізації процесуальних прав, не з`ясував причин неподання витребуваних судом доказів, формально провів апеляційний перегляд справи, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

11 липня 2024 року ОСОБА_2 через Електронний суд подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, що підписаний представником ОСОБА_8 , в якому просив, відмовити у задоволені касаційної скарги СТОВ «Світоч», яка підписана представником ОСОБА_7 , в повному обсязі. Разом з відзивом на касаційну скаргу подано клопотання про продовження строку на подання відзиву.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

аналіз обставин правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, свідчить, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними насамперед за змістовним критерієм з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування правових позицій у вказаних справах під час вирішення саме цього спору;

ні позивач, ні представник позивача адвокат Приліпко І.Л., яка ознайомлювалася з матеріалами справи, не звернулися до Полтавського апеляційного суду з клопотання про виклик та допит свідків, та не заявили будь яких заяв чи клопотань з даного приводу, тобто не лише не обгрунтували необхідність в допиті свідків в суді апеляційної інстанції , а й не вжили жодних дій для цього, колегією судів Полтавського апеляційного суду не відбувався виклик та допит свідків;

колегія суддів Полтавського апеляційного суду критично оцінила показання свідків, оскільки дані особи є зацікавленими в результатах розгляду справи через належність їх до одного кола родичів (чоловік ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_9 ) та колективу - ОСОБА_10 (головний бхгалтер СТОФ «СВІТОЧ»), є суперечливими як між собою, так і з фактичними обставинами справи, які встановлено із досліджених доказів;

з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання адвоката Приліпко І. Л. щодо неправильної оцінки Полтавським апеляційним судом показань свідків, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У липні 2024 року ОСОБА_2 через Електронний суд подав до Верховного Суду клопотання, яке підписане представником ОСОБА_8 , в якому просить визнати наведені стороною скаржника СТОВ «Світоч» підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними та постановити ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №531/522/19 за касаційної скаргою СТОВ «Світоч».

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року: продовжено СТОВ «Світоч» строк для усунення недоліків касаційної скарги; відкрито касаційне провадження у справі;в задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_8 , про повернення касаційної скаргивідмовлено; встановлено строк на подання відзиву до 11 липня 2024 року.

22 липня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року:

у задоволенні клопотань ОСОБА_2 , визнати підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними та постановити ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, про продовження строку на подання відзиву відмовлено;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 травня 2023 року у справі № 175/3353/19; від 03 серпня 2022 року у справі № 695/318/20; від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18; від 18 березня 2020 року с праві № 129/1033/13-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16.

Фактичні обставини

Суди встановили, що:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,4962 га з кадастровим номером: 5321683400:00:001:0161, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованої на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, на підставі державного акта на право приватної власності серії та номера ІV-ПЛ № 057782, виданого 07 травня 2003 року Максимівською сільською Радою народних депутатів;

10 січня 2018 року СТОВ «Світоч» та ОСОБА_1 уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 01 січня 2009 року, яким сторони домовилися укласти новий договір оренди земельної ділянки після припинення Договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2009 року;

31 січня 2018 року укладений договір оренди землі між ОСОБА_1 та СТОВ «Світоч», за умовами якого ОСОБА_1 передав СТОВ «Світоч» в оренду належну йому земельну ділянку з кадастровим номером: 321683400:00:001:0161, строк дії договору складає 10 років до 31 січня 2028 року, зі сплатою орендної плати не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

договір оренди землі від 31 січня 2018 року, укладений між СТОВ «Світоч» та ОСОБА_1 було розірвано на підставі Угоди від 02 жовтня 2018 року;

відповідно до витягу з Державного реєстру прав, в останньому містяться відомості про реєстрацію вказаної Угоди, внесені державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Реєстраційний центр майнових прав» Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області Дейнека Т. І.;

19 жовтня 2018 року до ЄРДР внесені відомості за заявою генерального директора СТОВ «Світоч» ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення невстановленою особою, яка підробила додаткову угоду до договору оренди землі від 31 січня 2018 року між орендарем СТОВ «Світоч» та орендодавцем ОСОБА_1 , тим самим здійснила порушення права оренди СТОВ «Світоч» на земельний пай площею 6,4962 га;

05 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ «Кумечко» укладений договір оренди землі, за умовами якого в оренду передається належна ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером: 5321683400:00:001:0161 на строк 7 років зі сплатою орендної плати в розмірі 3% від вартості земельної ділянки в грошовій, натуральній або відробітковій формі;

допитаний при розгляді справи в судовому засіданні ОСОБА_5 показав, що в першому місяці 2018 році переукладалися договору з пайщиками та ОСОБА_1 підписав договір оренди належної йому земельної ділянки, потім вияснилося, що договір був розірваний на підставі підробленої угоди, яку він не підписував та довіреності нікому не видавав, на той час взагалі був відсутній на території України. Обов`язки директора виконувала головний бухгалтер, але права підпису вона не мала;

свідок ОСОБА_9 повідомила, що вона працює старшим менеджером СТОВ «Світоч» та у січні 2018 року з усіма пайщиками товариство переукладало договори оренди землі. ОСОБА_1 отримав орендну плату та йому було запропоновано переукласти договір оренди, він особисто, в її присутності, підписав пакет документів - угоду про розірвання договору від 2009 року (яка була в послідуючому втрачена) та договір від 31 січня 2018 року. Укладення договору відбувалося в дружній, теплій обстановці, без тиску - ОСОБА_11 на підприємстві поважали, він був хороший механізатор та ОСОБА_5 його цінував. Також пояснила, що укладенням та реєстрацією договорів займається вона, на початку року їй видається довіреність, довіреність на іншу особу генеральний директор не видавав і угоду про розірвання договору оренди землі з ОСОБА_1 не підписував, в той період часу вони були у відпустці, печать на підприємстві не залишали;

ОСОБА_10 , будучи допитаною в якості свідка, показала, що вона працює головним бухгалтером СТОВ «Світоч» та ОСОБА_1 спочатку діяльності підприємства здає в оренду належну йому земельну ділянку (пай), у 2018 році договір був переукладений, вона була присутня при його підписанні в кабінеті директора ОСОБА_5 , ОСОБА_1 особисто підписав пакет документів, без тиску, та в подальшому виявилося що ОСОБА_1 уклав договір з ФГ «Кумечко». Також повідомила, що СТОВ «Світоч» платить орендну плату в більшому розмірі, ніж передбачено в договорі, в залежності від урожаю, пайщикам за їх бажанням видають зерно та здійснюють обробіток присадибних ділянок, намагаються виплатити орендну плату до кінця року. Повідомила, що довіреність на Володіна-Усачова не видавалася, оскільки така довіреність могла бути видана тільки на матеріально відповідальних осіб. Підтвердила, що в серпні 2018 року, за відсутності ОСОБА_5 , який разом з працівники їздив відпочивати на море, вона виконувала обов`язки генерального директора, проте ніяких договорів не підписувала, ніяких дій не вчиняла та печаткою не користувалася;

при розгляді справи судом першої інстанції був наданий висновок спеціаліста - поліграфолога, який провів психофізичне дослідження (опитування ОСОБА_1 ) щодо заключення договору оренди землі на десять років у листопада 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог СТОВ «Світоч» до ОСОБА_1 про визнання недійсною Угоди про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року та і скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі вказаної Угоди

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Тобто використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що:

«Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зробив такі висновки.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.

За частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації.

Однак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_12 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстав для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Велика Палата Верховного Суду не вбачає».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що:

«згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19 та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ «Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про можливість продовження дії договору оренди землі в разі, якщо земельна ділянка в період дії договору була поділена і до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни.

Відповідно до договору оренди від 05 червня 2013 року № 100, укладеного між позивачем та ОСОБА_12 , остання передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яка розташована на території Олійниковослобідської сільської ради, загальною площею 2,404 га, в тому числі рілля 2,404 га.

Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року вказана земельна ділянка поділена з присвоєнням кадастрових номерів 3220484400:01:011:0046 та 3220484400:01:011:0047. Площа кожної земельної ділянки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1,202 га, що разом становить 2,404 га.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_12 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки. Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, таке рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновки суду».

У справі, що переглядається:

позивач за первісним позовом просив визнати недійсною Угоду про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року та скасувати державну реєстрацію іншого речового права на підставі вказаної Угоди;

суд першої інстанції вважав, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною Угоди про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року та скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі вказаної Угоди потрібно відмовити внаслідок неналежного складу відповідачів. Апеляційний суд зазначив, що в задоволенні позову належить відмовити з підстав недоведеності;

суди не звернули увагу на те, що належним способом захисту прав орендаря є віндикаційний позов. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ФГ «Кумечко» у своє тимчасове (строкове) володіння. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а тому неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного тимчасового володіння іншого орендаря;

суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог СТОВ «Світоч» до ОСОБА_1 про визнання недійсною Угоди про дострокове розірвання Договору оренди землі від 31 січня 2018 року і скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі вказаної Угоди, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим судові рішення в цій частині належить змінити з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог СТОВ «Світоч» до ОСОБА_1 , державних реєстраторів про визнання недійсним Договору оренди землі від 05 грудня 2018 року, укладеного між ФГ «Кумечко» та ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі вказаного правочину

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20) зазначено: «спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений».

У справі, що переглядається, сторонами оспорюваного договору оренди землі від 05 грудня 2018 року, є ФГ «Кумечко» та ОСОБА_1 Втім, ФГ «Кумечко» не було залучене як співвідповідач до участі у справі, а державні реєстратори є неналежними відповідачами.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилилися щодо мотивів такої відмови. Суди мали відмовити у задоволенні цих позовних вимог внаслідок неналежного складу співвідповідачів, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині належить змінити з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Оскільки судові рішення в оскарженій частині змінені в частині мотивів відмови в задоволенні первісного позову, то розподіл судових витрат не змінюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч», яка підписана представником Приліпко Іриною Леонідівною, задовольнити частково.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч» до ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр майнових прав» Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області Дейнеки Тетяни Ігорівни, державного реєстратора Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Голуб Марини Сергіївни, третя особа - фермерське господарство «Кумечко», про визнання недійсною угоди від 02 жовтня 2018 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 31 січня 2018 рокуі скасування державної реєстрації іншого речового права, визнання недійсним договору оренди землі від 05 грудня 2018 року і скасування державної реєстрації іншого речового правазмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко