Постанова

від 05.09.2024 по справі 363/1488/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 363/1488/21

провадження № 61-10107св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 26 жовтня 2006 року він на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,1199 га, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, територія Лебедівської сільської ради, Громадська організація Садівницьке товариство «Оболонь» (далі - ГО СТ «Оболонь»), з цільовим призначенням - для колективного садівництва, а 28 вересня 2007 року отримав державний акт на право власності на неї.

У 2019 році він виявив, що частину вищевказаної земельної ділянки самовільно зайнято відповідачкою, а саме нею встановлено бетонний паркан, чим зайнято його земель ділянку площею 0,047 га.

Вказував на те, що неодноразово звертався до відповідачки з проханням звільнити захоплену нею земельну ділянку, на що отримував відмови, у зв`язку з чим, звернувся до судового експерта з метою підготовки висновку. Так, згідно з висновком експерта, фактична площа земельної ділянки, що належать позивачу становить 0,1152 га, тобто є меншою на 0,047 га (47,00 кв. м) відносно площі, що зазначена в правовстановлюючих документах. Фактична межа з південного боку земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, (від точки «5ф» до точки «8ф») не відповідає межі, що зазначена в правовстановлюючих документах. Така невідповідність виникла у зв`язку із розташуванням відповідачем бетонного паркану.

З огляду на викладене, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, шляхом знесення розташованого на ній паркану та приведення її у стан відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 вересня 2007 року, виданого йому.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, шляхом знесення розташованого на ній паркану та приведення її у стан відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 вересня 2007 року, виданого ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 908,00 грн, витрат на проведення земельно-технічного експертного дослідження у розмірі 10 000,00 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн, а всього 24 908,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що паркан, встановлений ОСОБА_2 , частково розташований в межах земельної ділянки, яка належить позивачу та власником якої він є, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення земельно-технічного експертного дослідження від 29 березня 2021 року № 03/03/21 з урахуванням інших доказів які містяться в матеріалах справи. Отже, відповідач, створила позивачу перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, тобто порушила його права, як власника земельної ділянки, а тому права позивача підлягають захисту у обраний ним спосіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав належну правову оцінку всім доводам сторін, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також зазначає, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суд встановив обставини справ на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що земельно-технічна експертиза, за результатом якої був складений висновок від 29 березня 2021 року № 03/03/21, проведена із порушенням вимог чинного законодавства, а тому є недопустимим і недостовірним доказом;

- безпідставно не взяли до уваги покази свідка ОСОБА_4 , які відповідають критеріям доказування у цивільному процесі;

- не надали належної правової оцінки земельно-технічній документації земельної ділянки заявниці.

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року.

У вересні 2023 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жуков Д. О., на касаційну ОСОБА_2 , в яких заявник зазначив про необґрунтованість цієї касаційної скарги, а також наявність підстав для закриття касаційного провадження з мотивів нерелевантності практики Верховного Суду на яку посилається ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі.

У жовтні 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із заявою про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, яку обґрунтовала тим, що у випадку задоволення її касаційної скарги Верховним Судом, поворот виконання рішення у зв`язку зі специфікою земельних правовідносин.

У лютому 2024 року на поштову адресу Верховного Суду надійшла повторна заява ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року. Заява обґрунтована тим, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання оскаржуваних судових рішень, направлено на адресу заявника вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою. Крім того, заявник вже сплатив суму коштів на виконання оскаржуваного судового рішення. На підтвердження чого заявником надано відповідні докази. Крім того, заявник зазначила про можливе ускладнення повороту виконання судових рішень у майбутньому, у разі задоволення касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю .

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати докази на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Вишгородського районного суду Київської області матеріали справи № 363/1488/21; надано позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року матеріали справи № 368/1488/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у задоволенні повторної заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 3221884000:37:045:0260, площею 0,1199 га, з цільовим призначенням - для колективного садівництва, розташована в ГО СТ «Оболонь» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київській області, на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2006 року.

Згідно з кадастровим планом, земельна ділянка, кадастровий номер 3221884000:37:045:0260, межує від точки «А» до точки «Б» із землями загального користування; від точки «Б» до точки «В» із земельною ділянкою ОСОБА_6 ; від точки «В» до точки «Г» із земельною ділянко ОСОБА_7 ; від точки «Г» до точки «Д» із земельною ділянко ОСОБА_8 ; від точки «Д» до точки «А» із земельною ділянкою ОСОБА_9 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 травня 2021 року № НВ-3222692202021, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3221884000:37:045:0258, площею 0,1188 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 березня 2011 року.

Згідно з довідкою Голови правління ГО СТ «Оболонь» Чепениги О. В. від 23 липня 2020 року № 2-23/07, межі земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3221884000:37:045:0258, відповідають проектно-технічній документації. В ГО СТ «Оболонь» геодезія відсутня.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борисовою С. О. 11 листопада 2021 року, ОСОБА_2 не заперечує проти зміни площі та конфігурації земельної ділянки з кадастровим 3221884000:37:045:0258 на розмір 0,1178 га.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 листопада 2021 року НВ-3224416422021, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3221884000:37:045:0258, площею 0,1178 га.

Відповідно до кадастрового плану, земельна ділянка, кадастровий номер 3221884000:37:045:0258, площею 0,1178 га межує: від точки «А» до точки «Б» з земельною ділянкою, кадастровий номер 3221884000:37:045:0259, ОСОБА_11 ; від точки «Б» до точки «В» із земельною ділянкою, кадастровий номер 3221884000:37:045:0260, ОСОБА_1 ; від точки «В» до точки «Г» із земельною ділянкою, кадастровий номер 3221884000:37:045:0270, ОСОБА_12 ; від точки «Г» до точки «Д» із земельною ділянкою, кадастровий номер 3221884000:37:045:0271, ОСОБА_13 ; від точки «Д» до точки «Е» із земельною ділянкою, кадастровий номер 3221884000:37:045:0257, ОСОБА_14 ; від точки «Е» до точки «А» із землями загального користування.

Згідно з викопіюванням з ортофотоплана, частини території ГО СТ «Оболонь», з відеозображенням меж землекористувань згідно з даними «Публічної кадастрової карти», який виготовлений інженером-геодезистом ОСОБА_4 , наявне накладення частини земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одна на одну.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного експертного дослідження від 29 березня 2021 року № 03/03/21, складеного судовим експертом Федорчук С. С., фактична площа земельної ділянки, що належать ОСОБА_1 становить 0,1152 га, тобто є меншою на 0,047 га (47, 00 кв. м) відносно площі, яка зазначена в правовстановлюючих документах. Фактичні межі земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, з північної (з боку земель загального користування), східної (з боку земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0261), західної (з боку земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0259) та частково з південного (з боку земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0269) сторін відповідають межам, що зазначені в правовстановлюючих документах. Фактична межа з південного боку (з боку земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0258) земельної ділянки, кадастровий номер 3321884000:37:045:0260, від точки «5ф» до точки «8ф» не відповідає межі, що зазначена в правовстановлюючих документах. Така невідповідність виникла у зв`язку із розташуванням бетонного паркану, земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Порушення межі земельної ділянки ОСОБА_1 полягає у розташуванні паркану з південного боку земельної ділянки. Розмір і місце порушення межі зображені на Додатку 2 до висновку та у збільшеному вигляді на малюнку 4 у дослідницькій частині висновку, а саме: з точки «5ф» в точку «6ф» по паркану 3,05 м, з точки «6ф» в точку «7ф» по паркану 14,88 м, з точки «7ф» в точку «8ф» по паркану 2,78 м.

Згідно листом судового експерта Федорук С. С. , останньою був складений висновок експерта за результатами проведення земельно-технічного експертного дослідження від 03 березня 2021 року № 03/03/21. За результатами проведення перевірки дотримання вимог нормативних та методичних актів у сфері судової експертизи було встановлено, що у даній експертизі наявні технічні описки, а саме: «3321884000:37:045:0260» замість вірного «3221884000:37:045:0260».

Відповідно до листа заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області Мосійчука Ю. від 23 липня 2020 року № Ч-1196/0-1805/6-20, надані ОСОБА_1 картографічні матеріали свідчать про те, що поворотні точки меж земельної ділянки, кадастровий номер 3221884000:37:045:02690, розміщені нижче лінії фасадів парканів, що свідчить про можливі помилкові в координатах поворотних точок вказаної земельної ділянки чи можливе самовільне зайняття земель загального користування власниками земельних ділянок, кадастрові номери: 3221884000:37:045:0259, 3221884000:37:045:0260, 3221884000:37:045:0261, 3221884000:37:045:0262, 3221884000:37:045:0263, а тому є потреба провести інвентаризацію земельних ділянок, які розташовані на території ГО СТ «Оболонь» Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, з метою встановлення факту порушення вимог земельного законодавства України.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частинами першої -третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки паркан, встановлений ОСОБА_2 , частково розташований в межах земельної ділянки, яка належить позивачу та власником якої він є, що підтверджується висновком експерта, виготовленим за результатами проведення земельно-технічного експертного дослідження від 29 березня 2021 року № 03/03/21, з урахуванням інших доказів які містяться в матеріалах справи. То відповідач, створила позивачу перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, тобто порушила його права, як власника земельної ділянки, а тому порушені права позивача підлягають захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, є безпідставними, оскільки викладені у наведених судових рішеннях суду касаційної інстанції правові висновки, на які посилається заявник та які в цілому стосуються загального розуміння доказів, їх дослідження й оцінки судами, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, у постанові від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц Верховний Суд зауважив, що загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Водночас у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанції врахували вказані висновки суду касаційної інстанції та вирішили спір у їх відповідності.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги покази свідка ОСОБА_4 , які відповідають критеріям доказування у цивільному процесі, Верховний Суд відхиляє, оскільки покази свідка не є належним доказом у справі щодо підтвердження порушення відповідачем межі між належними сторонам ділянками.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 285/1018/18.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жуков Д. О., зазначив про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_2 , а також наявність підстав для закриття касаційного провадження з мотивів нерелевантності практики Верховного Суду на яку посилається ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Перевіривши доводи вказаного клопотання ОСОБА_1 та дослідивши матеріали касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення такого клопотання і закриття касаційного провадження немає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жуков Дмитро Олександрович про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник