Ухвала

від 09.09.2024 по справі 300/6777/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"09" вересня 2024 р. справа № 300/6777/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову від 03.09.2024, що надійшла від представника заявника, зареєстрована в канцелярії суду 05.09.2024, одночасно з поданням позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч", про заборону відповідачу вчиняти певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також заявник, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Романко Василь Михайлович (надалі по тексту також представник заявника), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову від 03.09.2024, зареєстрованою в канцелярії суду 05.09.2024, одночасно із поданням адміністративного позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також відповідач 2, військова частина), третя особа: Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (надалі по тексту також третя особа, ДП "ДержККБ "Луч"), в якій просить суд: зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 не вчиняти дії щодо зміни місця проходження військової служби курсанту ОСОБА_1 до завершення розгляду справи та набрання рішенням суду у адміністративній справі №300/6777/24 законної сили (надалі по тексту також заходи щодо забезпечення позову).

Підставою звернення із заявою про забезпечення позову, на переконання позивача, є очевидна протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, що має наслідком не тільки порушення прав позивача, але й значне утруднення роботи ДП "ДержККБ "Луч", як підприємства стратегічного значення.

Окрім цього, за доводами позивача, необхідність збереження існуючого становища заявника до розгляду справи по суті позовних вимог зумовлена як можливим "утрудненням поновлення прав заброньованого працівника", так і подальшою потребою, у разі зміни місця проходження військової служби, у "значних додаткових зусиллях, залучення інших військових частин до розгляду спору, уточнення позовних вимог", а також "може призвести до неможливості розгляду частини позову".

Додатково ОСОБА_1 стверджує, що не забезпечення позову несе загрозу невиконання або утруднення виконання рішення суду, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи за №300/6777/24.

Суд зауважує, що будь-яких інших мотивованих і належних обґрунтувань, зазначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заява не містить.

Розглянувши подану заяву про забезпечення адміністративного позову від 03.09.2024, зареєстрованою в канцелярії суду 05.09.2024, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, дослідивши і оцінивши подані докази, в їх сукупності, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також КАС України, Кодекс), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведеної норми закону, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності хоча б однієї з підстав: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В контексті вказаного слід також зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дає можливість суду до прийняття рішення у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, якщо існує небезпека неспівмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим, в тому числі унеможливить у зв`язку з цим виконання рішення суду. Існування такої небезпеки повинно бути реальним і доведене належними доказами. Ухвала суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник стверджує, що не забезпечення позову несе загрозу невиконання або утруднення виконання рішення суду, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи за №300/6777/24.

За доводами ОСОБА_1 , до можливих наслідків слід також віднести утруднення поновлення його порушених прав, а також неможливість розгляду частини позову.

Таким чином, заявник просить зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 не вчиняти дії щодо зміни місця проходження військової служби курсанту ОСОБА_1 до завершення розгляду справи та набрання рішенням суду у справі №300/6777/24 законної сили.

На виконання вимог частини 1 статті 77 Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд критично оцінює доводи заявника стосовно вищеописаних у тексті ухвали суду "можливостей" та "ймовірностей" з приводу неможливості розгляду частини позову та утруднення поновлення прав ОСОБА_1 , оскільки суду не надано жодного письмового чи іншого доказу, котрий би об`єктивно засвідчував невідворотність настання тих наслідків, про які вказує заявник.

Так, в контексті тверджень заявника про потребу у "значних додаткових зусиллях, залученні інших військових частин до розгляду спору, уточненні позовних вимог" у разі зміни останнім місця проходження військової служби, суд вважає за необхідне відзначити, що реалізація стороною процесуальних прав, визначених статтями 44, 47 КАС України не ставиться та не може ставитися в залежність від факту вжиття чи не вжиття судом заходів забезпечення позову.

Усвідомлюючи статус Державного підприємства "ДержККБ "Луч" як критично важливого для функціонування економіки в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, суд, водночас, вказує, що в силу вимог процесуального законодавства, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з такими.

Враховуючи специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, суд, вирішуючи питання стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не може покладатися на доводи, суть яких зводиться до потреби повернення заявника до трудової діяльності в такому підприємстві, позаяк такі не слугують належним обґрунтуванням на користь вжиття пропонованих заявником заходів.

Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

За змістом абзацу 3 статті Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-ХІІ (надалі по тексту також Закон №3543-ХІІ), зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Стаття 24 Закону №3543-ХІІ визначає мету бронювання військовозобов`язаних, як таку, що здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Разом з тим, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Як слідує з пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

В контексті вищеописаного варто відзначити, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації, в розумінні чинного законодавства, є різними правовими поняттями, котрі ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.

За колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов`язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в той час, як звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.

Отже, військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового правового статусу військовослужбовців.

Як слідує зі змісту адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч", останній просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 12.08.2024 за №231 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

На переконання суду, заявником фактично оскаржується незаконність призову на військову службу, при цьому, за змістом заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 просить зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 не вчиняти дії щодо зміни місця проходження військової служби заявника до завершення розгляду адміністративної справи №300/6777/24 та набранням рішенням суду законної сили.

Надаючи оцінку доводам заявника, наведеним у коментованій заяві, суд резонує про відсутність в останній належних та достатніх доводів та доказів, котрі, станом на час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, давали б можливість дійти обґрунтованого висновку про очевидну протиправність спірних наказів.

Більше того, суд не може погодитись з доводами заявника про те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості відновлення порушеного права, оскільки припинення юридичної сили індивідуального акта, у тому числі і наказів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.

Так, вчинення дій щодо можливого переміщення заявника у формі зміни місця проходження таким військової служби, не є нерозривно пов`язаними з підставами та предметом адміністративного позову, позаяк жодним чином не впливають на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

Окрім цього, заявником не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань існування очевидної небезпеки та заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, як і не доведено те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття пропонованих ним заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.

Статтею 151 КАС України, яка встановлює види забезпечення позову, передбачено такий вид забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії.

Як визначено статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 за №1932-ХІІ (надалі по тексту також Закону №1932-ХІІ), військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Так, за змістом статті 12 Закону №1932-ХІІ, до завдань інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, належить, в тому числі, участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяння забезпеченню правового режиму воєнного стану; розробка та застосування військових стандартів в межах своїх повноважень; залучення відповідно до закону до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, збройних конфліктів чи терористичних актів, проведення відновлювальних робіт, надання гуманітарної допомоги цивільному населенню; сприяння Збройним Силам України у виконанні ними завдань, здійснення їх пріоритетного забезпечення та інших повноважень у сфері оборони України згідно із законодавством.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 , станом на дату подання коментованої заяви про забезпечення позову, є діючим військовослужбовцем, котрий проходить військову службу за призовом під час мобілізації, то в силу приписів Закону №2232-ХІІ, останній реалізовує діяльність, пов`язану із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Водночас, заявником не обґрунтовано, як і не подано до суду жодного письмового доказу, які б однозначно свідчили б про неможливість виконання ним військового обов`язку, які і про те, яким чином виконання такого здатне істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав, котрі, на думку останнього, порушені відповідачами.

Варто також відзначити, що в контексті обрання заявником виду забезпечення позову, останнім не конкретизовано, які саме дії щодо зміни місця проходження військової служби такий прагне заборонити вчиняти командиру військової частини НОМЕР_1 , де саме, за наслідком таких змін, проходження військової служби унеможливлюватиме поновлення порушених прав, і яким чином кожна з таких буде співмірною із заявленими у адміністративному позові вимогами.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, постанові Верховного суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.

Запропоновані заявником доводи не свідчать про очевидну протиправність дій відповідачів, так і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина 5 статті 154 КАС України).

В зв`язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування обраного ОСОБА_1 заходу забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи наведене, керуючись частиною 2 статті 150, частиною 5 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову заявника ОСОБА_1 від 03.09.2024, зареєстрованої в канцелярії суду 05.09.2024, про зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 не вчиняти дії щодо зміни місця проходження військової служби курсанту ОСОБА_1 до завершення розгляду адміністративної справи №300/6777/24 по суті та набрання рішенням суду у законної сили.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, окремо від рішення суду, включаються до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Чуприна О.В.