Рішення

від 05.09.2024 по справі 203/7774/23

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/7774/23

Провадження № 2-др/203/26/2024

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2024 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Потаповій В.С.

за участю прокурора - Стариковського Є.В.

представника відповідача - Патики А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро заяву представника відповідача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 08.08.2024 року у цивільній справі №203/7774/23, провадження №2/0203/582/2024 було відмовлено в задоволенні позову Центральної окружної прокуратури м.Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації до ОСОБА_3 , третя особа - Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне ім.М.К.Янгеля», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зобов`язання усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення у власність держави з незаконного володіння.

12.08.2024 року представником відповідача до суду було подано клопотання про ухвалення додаткового рішення в частині понесе них відповідачем витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Прокурор проти задоволення клопотання заперечував.

Представник Дніпропетровської обласної військової адміністрації в судове засідання не з`явився. Проте, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в стягненні витрат на правову допомогу з обласної адміністрації.

Третя особа участь свого представника не забезпечила, про причини неявки не повідомила.

Заслухавши учасників, перевіривши доводи, викладені в клопотанні та запереченнях, а також дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Пунктом 3 ч.1 ст.270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Згідно ст.19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 року у справі №922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» .

Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 15.06.2021 року у справі №159/5837/19 «Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції»).

Суд враховує, що до відзиву на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_3 подавався попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн., а також в судовому засіданні 08.08.2024 року зазначалось про надання відповідних доказів на підтвердження понесених витрат у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України - протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Відповідне клопотання та докази подано до суду 09.08.2023 року, тобто з дотриманням порядку та строків, встановлених ч.8 ст.141 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що правова допомога під час розгляду справи відповідачу ОСОБА_3 надавалась адвокатом Патикою А.В., що діяв на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №1 від 19.01.2024 року, укладеного відповідачем з Адвокатським об`єднанням «Погрібної Ольги та Патики Андрія» та виданого на підставі договору ордеру від 19.01.2024 року.

Згідно п.4.1 договору гонорар за надання правової допомоги в рамках даної цивільної справи було визначено у фіксованому розмірі в сумі 10000 грн.

Відповідно до акту від 09.08.2024 року виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору №1 від 19.01.2024 року відповідачу було надано наступну правову допомогу: підготовка та подача відзиву на позов; підготовка та подача заперечення на клопотання про зупинення провадження по справі; участь в 6-ти судових засіданнях.

Вказане підтверджується наявними у матеріалами справи відзивом на позов та запереченнями на клопотання про зупинення провадження, що подавались представником відповідача, а також протоколами судових засідань щодо участі в них представника.

Таким чином, суд вважає, що факт надання послуг доведений стороною відповідача належними та допустимими доказами, їх вартість відповідає кількості та виду наданих послуг, складності справи, принципам співмірності та розумності, а тому не вбачає підстав для зменшення їх розміру.

В поданому клопотанні представник відповідача просив стягнути понесені витрати на правову допомогу з Дніпропетровської обласної військової адміністрації, а під час розгляду клопотання просив вирішити питання про стягнення цих витрат з прокуратури або адміністрації на розсуд суду.

Згідно ч.ч.1,2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч.ч.1,3,4,5 ст.58 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною 1 ст.57 ЦПК України передбачено, що органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Пунктом 3 ч.1 ст.131-1 Конституції України визначено, що представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, здійснює прокуратура.

Таким чином, у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Частиною 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі №911/2169/20).

Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21).

Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

У вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

У даній справі керівник Ценнтральної окружної прокуратури м.Дніпра звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації до відповідача ОСОБА_3 .

Таким чином, враховуючи відмову в задоволенні позову прокуратури в повному обсязі, суд вважає, що в даному випадку саме на прокуратуру мають бути покладені витрати відповідача на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, суд зазначає, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура (ч.1 ст.10 Закону України «Про прокуратуру»).

Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників (ч.2 ст.10 Закону України «Про прокуратуру»).

Керівник обласної прокуратури представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями (п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України на даний час діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.

Керівники окружних прокуратур, їх перші заступники та заступники, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру», наділені правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства.

Таким чином, подаючи позов в інтересах держави керівник (його заступник) представляє відповідну прокуратуру, яка є юридичною особою у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціям.

Враховуючи, що Центральна окружна прокуратура м.Дніпра не має статусу юридичної особи, оскільки підпорядкована Дніпропетровській обласній прокуратурі, суд приходить до висновку про стягнення на користь відповідача понесених ним витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн. саме з Дніпропетровської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст.133,137,141,211,223,258,259,263-268,270 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, буд.38, код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст додаткового рішення складено 09 вересня 2024 року.

Суддя С.Ю.Казак