Постанова

від 28.11.2023 по справі 389/3144/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 389/3144/20

провадження № 22-ц/4809/1145/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини,

відповідачі: Пантаївська селищна рада, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області,

розглянувши у режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головно управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Український В. В.) від 20 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

06.11.2020 Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини звернулася до суду з позовом до Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, вказавши третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Головне управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, в якому просила суд скасувати рішення двадцятої сесії Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області шостого скликання від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.05.2014 серія НОМЕР_1 та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ЕЕА 132852 від 16.05.2014 позивачу на праві власності належить нежитлова будівля площею 35,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується як пункт ветеринарної медицини та має окремий вхід в будівлю.

Диківська сільська рада Знам`янського району Кіровоградської області рішенням від 26.06.2019 № 807 надала дозвіл Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування орієнтовною площею 60,00 кв.м із земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі Диківської сільської ради для будівництва та обслуговування державних будівель, приміщення нежитлової будівлі - пункту ветеринарної медицини за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак 04.06.2020 позивач дізнався про неможливість розробники документації із землеустрою та відведення земельної ділянки в постійне користування через те, що вона знаходиться в межах земельної ділянки площею 0,25 га, яка згідно з рішенням двадцятої сесії Диківської сільської ради шостого скликання від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» передана ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач вважає, що оспорюване ним рішенням Диківської сільської ради прийняте з порушенням його права на користування земельною ділянкою, на якій розміщено пункт ветеринарної медицини.

2.Короткий зміст судових рішень

У справі № 389/3144/20 Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області постанов ухвалу від 31.05.2021, якою у зв`язку з реорганізацією Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (відповідача у справі) залучив її правонаступника - Пантаївську селищну раду. Крім того, цією ж ухвалою суд залучив ОСОБА_1 , яка була у справі третьою особою на стороні відповідача, як співвідповідача.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.06.2023 у справі № 389/3144/20 у задоволенні позову Знам`янської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області та ОСОБА_1 про скасування рішення Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області №123 від 21.06.2011 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 , скористалася своїм правом отримати у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Диківською сільською радою не порушено встановлений ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Суд вважав, що позивач на етапі отримання земельної ділянки не позбавлений права визначення її меж з урахуванням земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка на праві власності належить ОСОБА_1 . Позивач не довів належними та допустимими доказами яким чином право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 перешкоджає йому користуватися земельною ділянкою для обслуговування приміщення, яке належить йому на праві власності. Клопотання про призначення експертизи для визначення меж земельних ділянок для кожного користувача приміщення позивач в суді не заявив.

Суд врахував те, що загальна площа нежитлової будівлі, яка належить позивачу на праві власності складає 35,7 кв.м, розмір земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд становить 0,25 га.

Тож, суд відмовив у задоволенні позову через його недоведеність.

Крім того, суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу загальної позовної давності, вважаючи, що її перебіг розпочався 08.05.2020 і станом на дату звернення позивача до суду цей строк не сплинув.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.06.2023 й просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги апелянта обґрунтовано тим, що суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 набула право власності на всю земельну ділянку без порушення прав позивача оскільки на цій самій земельній ділянці знаходиться частина будівлі, як окремий об`єкт права власності, яка належить позивачу. Позивач мав намір оформити право постійного користування земельною ділянкою площею 60,00 кв.м від загальної площі, на якій знаходиться належний йому об`єкт нерухомого майна, яким він користується тривалий час. Однак через те, що раніше вся земельна ділянка передана ОСОБА_1 , він не має змоги реалізувати своє право.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду про те, що він не позбавлений можливості виділити земельну ділянку на місцевості, а також з твердженням суду про недоведеність позову через те, що позивач не заявив клопотання про призначення експертизи, яка б визначила межі земельних ділянок для позивача та відповідача у справі.

Суд не врахував, що ОСОБА_1 , яка зверталася до Диківської сільської ради з питання передачі земельної ділянки їй у власність, не повідомила про те, що на бажаній нею земельній ділянці знаходиться будівля, яка має двох власників.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду апеляційної інстанції від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Новікова Олексія Миколайовича викладено заперечення проти вимог і доводів апелянта. Зокрема, що позивач не довів обставин, які б вказували на порушення його прав. Водночас позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності. Крім того, у відзиві йдеться про те, що у випадку задоволення позову відповідач ОСОБА_1 втратить право на земельну ділянку, яка використовується нею для особистого селянського господарства, а тому зазнає збитків, спір між позивачем і ОСОБА_1 може бути врегульований добровільно.

Інші учасники справи правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні 28.11.2023 в суді апеляційної інстанції

Апелянт повідомлений належним чином про розгляд апеляційним судом справи у судовому засіданні 28.11.2023 в порядку, передбаченому абз. 2 ч. 6 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується розпискою представника апелянта ОСОБА_3 від 09.11.2023, коли розгляд справи було відкладено (Т. 3, а. с. 14), але у призначений час представник апелянта до суду не з`явився.

Позивач Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи 28.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0600059520650 (Т. 3, а. с. 20), але явку свого представника не забезпечила.

Відповідач Пантаївська селищна рада повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи 28.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0600059519910 (Т. 3, а. с. 22), явку свого представника у судове засідання в суд апеляційної інстанції не забезпечила. Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (Т. 3, а. с. 11).

Відповідач ОСОБА_1 повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи 28.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0600059521150 (Т. 3, а. с. 21), але особисто у судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явилася. Її представник - адвокат Новіков О. М., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги не визнав, висловив заперечив проти її доводів, які загалом повторюють зміст раніше поданого ним відзиву.

6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини належить право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Цей об`єкт нерухомого майна складається з нежитлової будівлі - літ. «В», сараю - літ. «Г», вбиральні - літ. «Ж», огорожі - літ. «N», загальною площею 35,7 кв.м.

Право власності позивача зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису: 5675657, дата державної реєстрації: 16.05.2014.

Рішенням Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 26.06.2019 № 807 надано дозвіл Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування орієнтовною площею 60,00 кв.м із земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі Диківської сільської ради для будівництва та обслуговування державних будівель, приміщення нежитлової будівлі - пункту ветеринарної медицини за адресою: АДРЕСА_1 . В разі розбіжності площі при обмірах земельної ділянки, затвердити обміри з їх урахуванням при наданні земельної ділянки у постійне користування.

Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини отримала від ФОП ОСОБА_5 , до якого раніше звернулася з питання виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, лист від 08.05.2020 про те, що при проведенні заходів пов`язаних з підготовкою проєкту землеустрою встановлено, що за вказаною у рішенні Диківської сільської ради від 26.06.2019 № 807 адресою земельна ділянка знаходиться у власності ОСОБА_1 , а тому виготовити проєкт землеустрою неможливо.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Диківської сільської ради і висновку про технічний стан будівель і споруд від 29.03.2007 № 12, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно видане виконавчим комітетом Диківської сільської ради 03.04.2007 № 280. Цей об`єкт нерухомого майна має загальну площу 62,9 кв.м, житлову площу 28,0 кв.м, складається з: житлового будинку А, веранди а, літньої кухні Б, сараю В, сараю Г, сараю Д, сараю Е, вбиральні Ж, свердловини З.

Рішенням Диківської сільської ради від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Передано у власність ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,6960 га, в тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови та 0,4460 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають в її користуванні за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку про склад, повноту і якість технічної документації із землеустрою №8 82 від 14.04.2011, виданого відділом Держкомзему у Знам`янському районі Кіровоградської області, межі земельної ділянки встановлені без порушень прав суміжних землевласників та землекористувачів.

На підставі рішення Диківської сільської ради від 21.06.2011 № 123 ОСОБА_1 видані державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №654052 на 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та державний акт ЯЛ №654053 на 0,4460 га для ведення особистого селянського господарства.

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, проте частково.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню, чинні на час виникнення спірних правовідносин

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ст. 2 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. ст. 16 ЦК України).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (п. «а», п. «б» ст. 12 ЗК України).

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України).

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до додержавної та комунальної власності (п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗК України).

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 95 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України).

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлова будівля площею 35,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з нежитлової будівлі - літ. «В», сараю - літ. «Г», вбиральні - літ «Ж», огорож - літ. «N», являється державною власністю, а її державна реєстрація у Державному реєстрі здійснена 16.05.2014, номер запису про право власності: 5675657, власником вказано Знам`янську районну державну лікарню ветеринарної медицини (Т. 1, а. с. 14).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2020 ця нежитлова будівля на підставі наказу Мінагрополітики України від 07.09.2005 № 456 «Про передачу у державну власність цілісних майнових комплексів установ (підприємств) ветеринарної медицини», наказу Держпродспоживслужби від 11.01.2017 № 12, наказу Держпродспоживслужби від 20.12.2017 № 1213 належить на праві оперативного управління Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини (Т. 2, а. с. 2).

Отже, Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини на праві оперативного управління належить нежитлова будівля (пункт ветмедицини) за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2007 № 280 на підставі рішення виконавчого комітету Диківської сільської ради від 29.03.2007 № 130 будинок літ. «А» загальною площею 62,9 кв.м, житловою - 28,0 кв.м, з верандою - літ. «а», літньою кухнею - літ, «Б», сараєм - літ «В», сараєм - літ. «Д», сараєм - літ. «Е», вбиральнею - літ. «Ж», свердловиною - літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 172).

Згідно з інформацією з паспорта громадянина України ОСОБА_1 , вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 03.12.1982 (Т. 1, а. с. 170), а згідно з довідкою Диківської сільської ради від 04.06.200 № 235 вона проживає за цією адресою з 1976 року (Т. 1, а. с. 13).

Таким чином, позивач у справі та відповідачка ОСОБА_1 володіють різними об`єктами цивільних прав: позивач - на праві оперативного управління нежитловою будівлею з приналежностями за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідачка - на праві приватної власності житловим будинком з приналежностями за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак згідно з Інвентарною справою на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , заведеною Знам`янським міжміським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації», де міститься опис усіх будов та споруд домоволодіння (Т. 2, а. с. 14), вказано: житловий будинок - літ. «А», веранда - літ. «а», літня кухня - літ, «Б», сарай - літ «В», сарай - літ. «Д», сарай - літ. «Е», вбиральня - літ. «Ж», свердловина - літ. «З», пункту ветмедицини - літ. «В», сараю - літ. «Г» (Т. 2, а. с. 10 - 17).

Вбачається, що в цій Інвентарній справі зазначені будівлі та споруди, які належать як Знам`янській районній державній лікарні ветеринарної медицини, так і ОСОБА_1 .

При цьому житловий будинок та пункт ветмедицини, а також належні до них сараї, побудовані у 1923 році.

Підстав вважати будівлю самочинним будівництвом немає.

Фактично ці об`єкти первісно становили одне домоволодіння.

Тепер житловий будинок - літ. «А», який належить ОСОБА_1 , та нежитлова будівля (пункт ветмедицини), який належить позивачу, - частини єдиної будівлі, що крім Інвентарної справи також підтверджується порівнянням планів-схем технічних паспортів на обидва об`єкти (Т. 1, а. с. 174 - 175, Т. 2, а. с. 3 - 7) з зарисом земельної ділянки площею 0,25 га та збірним кадастровим планом цієї земельної ділянки з Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 180, 185).

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в цьому будинку з 1982 року, а з 03.04.2007 являється його власником.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини зареєстрована у ЄДР 03.04.2000, але існує щонайменше з 12.07.1990, на що вказують відомості Реєстру про взяття її на податковий облік (Т. 1, а. с. 58).

Час, з якого позивач користується пунктом ветмедицини у цій справі не встановлено, проте відомо, що згідно з наказом Мінагрополітики України «Про передачу у державну власність цілісних майнових комплексів установ (підприємств) ветеринарної медицини» від 07.09.2005 № 456, який прийнято на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу у державну власність цілісних майнових комплексів установ (підприємств) ветеринарної медицини» від 30.06.2005 № 225-р та постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу права державної та комунальної власності» від 21.09.1998 № 1482, зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст і власності територіальних громад міст Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Житомирської, Київської, Кіровоградської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей цілісні майнові комплекси установ (підприємств) ветеринарної медицини передано у державну власність з віднесенням їх до сфери управління Міністерства аграрної політики України, зокрема згідно з п. 5 додатку № 5 - цілісний майновий комплекс Знам`янської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Таким чином 07.09.2005 відбувся перехід з комунальної власності (ст. 327 ЦК України) у державну власність (ст. 326 ЦК України) цілісного майнового комплексу Знам`янської районної державної лікарні ветеринарної медицини, до складу якого входить пункт ветмедицини в АДРЕСА_1 .

На то й час земельна ділянка, на якій знаходиться вказаний пункт ветмедицини, не була передана у приватну власність, перебувала у комунальній власності територіальної громади с. Диківка, а користування позивачем земельною ділянкою до та після 07.09.2005 відповідало п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗК України.

Згідно з чинною на той час редакцією ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За тогочасною редакцією ч. 1 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди

У 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено висновок: «Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

Тобто, законодавство, яке діяло станом на час передачі цілісного майнового комплексу позивача з комунальної у державну власність, було встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Отже, можна зробити висновок, що перехід права власності на нежитлову будівлю (пункт ветмедицини) є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, тобто в цьому випадку держави, від імені якого діє позивач у справі.

Згідно з зарисом земельної ділянки площею 0,25 га та її збірним кадастровим планом повністю в її межах знаходиться будівля, яка складається з житлового будинку ОСОБА_1 та нежитлової будівлі позивача з їхніми приналежностями (Т. 1, а. с. 180, 185).

Ця обставина також підтверджується листом ФОП ОСОБА_5 від 08.05.2020, до якого управління Знам`янська районна державна лікарня ветеринарної медицини зверталася стосовно виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування, згідно з яким бажана замовником земельна ділянка знаходиться у власності громадянки ОСОБА_1 , тому виготовити проєкт землеустрою наразі неможливо (Т. 1, а. с. 19).

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Диківської сільської ради від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,6960 га (дві ділянки), зокрема, ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1 .

Це рішення органу місцевого самоврядування про розпорядження земельними ділянками комунальної власності, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникло речове право власності на земляну ділянку в суб`єкта приватного права - відповідачки ОСОБА_1 .

Отже, на підставі оскаржуваного рішення Диківської сільської ради з комунальної власності у власність ОСОБА_1 було передано всю земельну ділянку, яка до цього моменту перебувала у її та позивача у справі постійному користуванні у зв`язку із розміщенням на ній будівлі, частина якої з приналежностями належить відповідачці, а інша частина з приналежностями - позивачу.

Наслідком оскаржуваного рішення Диківської сільської ради стало фактичне позбавлення позивача будь-якої підстави користування земельною ділянкою, на якій знаходиться ветеринарний пункт, а також можливості відведення та оформлення згідно зі ст. 92, ст. 116, ст. 123 ЗК України права постійного користування нею через суперечність виниклому праву ОСОБА_6 .

З огляду на це висновки суду першої інстанції про те, що позивач не позбавлений визначити межі необхідної йому земельної ділянки з урахуванням меж земельної ділянки, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , а також про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у нього перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування приміщення ветеринарного пункту суперечить обставинам цієї справи.

Вказуючи в мотивувальній частині рішення про те, що позивач не заявив клопотання про призначення експертизи для визначення меж земельних ділянок для кожного користувача будівлі, суд не врахував, що предметом спору являється скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність, а не поділ чи встановлення порядку користування нею.

Та обставина, що на приватизованій ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0,25 га розміщені нерухомі об`єкти, які належать двом різним власникам (фізичній особі й державі, в особі позивача) і, відповідно, землекористування здійснювалося двома особами доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які вказані вище за текстом цієї постанови.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення його права є помилковим через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому позивач правильно визначив коло відповідачів у справі, якими є особа - зареєстрований власник спірної земельної ділянки, а також орган місцевого самоврядування, який з порушенням прав позивача вирішив питання про передачу у власність земельної ділянки.

Щодо способу захисту порушеного права позивача. Під способом захисту суб`єктивних прав або інтересів слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення порушених (невизнаних) прав або інтересів та вплив на правопорушника.

Аналіз норм ст. 21 ЦК України, ст. 152, ст. 155 ЗК України свідчить про те, що особа, право або законний інтерес якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога про скасування рішення рішенням Диківської сільської ради від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц викладено такий висновок: «вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень».

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 викладено схожий, але більш розширений висновок: «64. Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

65. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки».

З огляду на це колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав, передбачений законодавством.

Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах, про що просив представник відповідачки ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право чи інтерес.

Позовна давність починає обчислюватися з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав, зокрема про особу-порушника), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Представник відповідачки обґрунтував заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тим, що з часу прийняття Диківською сільською радою оскаржуваного рішення до моменту звернення позивача з позовом спливло більше як три роки.

Позивач, який звернувся до суду з позовом 06.11.2020, вказував, що про порушення свого права він дізнався 04.06.2020 з листа ФОП ОСОБА_5 від 08.05.2020 про те, що при проведенні заходів пов`язаних з підготовкою проєкту землеустрою встановлено, що вказаною у рішенні Диківської сільської ради від 26.06.2019 № 807 адресою земельна ділянка знаходиться у власності ОСОБА_1 , а тому виготовити проєкт землеустрою неможливо.

Приймаючи до уваги, що відсутні будь-які докази поінформованості позивача про оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, яке є актом індивідуальної дії і стосується лише відповідачки ОСОБА_1 , а також те, що відповідач не був залучений до процесу виділення земельної ділянки в натурі, на що вказують матеріалт Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 176 - 185), тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що перебіг позовної давності дійсно розпочався з 09.05.2020 (наступного дня після повідомлення від ФОП ОСОБА_5 ), а тому на час пред`явлення позову позовна давність не спливла.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач довів факт порушення свого права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться його пункт ветмедицини, обрав ефективний спосіб захисту порушеного права, проте його вимога підлягає задоволенню частково.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Диківської сільської ради від 21.06.2011 № 123 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки», ним затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, передано у власність ОСОБА_1 земельні ділянки (дві ділянки) загальною площею 0,6960 га, в тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови та 0,4460 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають в її користуванні за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що апеляційний суд встановив порушення права позивача в наслідок передачі у власність відповідачці саме земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), то саме в цій частині це рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Натомість рішення в частині передачі у власність відповідачки земельної ділянки площею 0,4460 га для ведення особистого селянського господарства прав позивача не порушує, тож підстав для визнання його незаконним та скасування немає.

Колегія суддів апеляційного суду також відзначає, що часткове задоволення позовних вимог не може розцінюватися, як непропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 так, як на час приватизації нею земельної ділянки вона не могла не знати, що на ній розташований не лише її об`єкт нерухомості, а й той, яким належить позивачу. При цьому вона проігнорувала права відповідача, тобто діяла недобросовісно.

Крім того, скасування рішення органу місцевого самоврядування не позбавляє її права на отримання у власність земельної ділянки, але без порушення прав позивача.

У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржила третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, чиє право на апеляційне оскарження гарантоване ч. 1 ст. 352 ЦПК України. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апелянт має право вимагати скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення з урахуванням того, що згідно з п. 1 Положення про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових та захисту в області, в місті Києві, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2017 № 209, Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових та захисту споживачів в області, в місті Києві (далі - Головне управління) є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане. Головному управлінню підпорядковані установи та організації, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби та розташовані на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до Положення про районну, міську державні лікарні ветеринарної медицини, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.03.2017 № 127, районна, міська державні лікарні ветеринарної медицини відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» є державними установами ветеринарної медицини, підпорядковуються Головному управлінню Держпродспоживслужби в областях і належать до сфери управління Державної служби України з питань безпечності харчових та захисту споживачів.

При цьому згідно з п.п. 24 п. 4 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери її управління, а згідно з п. 7 Положення здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, закріплених у ЦПК України, не перевірив належним чином доводів сторін, неповно встановив обставини справи, невірно визначив відповідні до них правовідносини та позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Головно управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області задовольнити частково.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов Знам`янської районної державної лікарні ветеринарної медицини задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати п. 2 рішення двадцятої сесії Диківської сільської ради шостого скликання від 21.06.2011 № 123 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 15.08.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник