Ухвала

від 09.09.2024 по справі 640/36342/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/36342/21

УХВАЛА

09 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Оксененка О.М., суддів Ганечко О.М. та Кузьменка В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс-Д», третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Гадяцький» про визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022 заступнику прокурора Полтавської обласної прокуратури відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, заступник керівника Київської міської прокуратури, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022 та ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі №640/36342/21 - залишено без змін.

Разом з тим, 19 жовтня 2023 року засобами поштового зв`язку заступником керівника Полтавської обласної прокуратури направлено апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022 до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання копії зазначеної ухвали.

Копію зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції отримано 23 серпня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку документів в електронній формі в Електронний кабінет скаржника.

30 серпня 2024 року скаржником на адресу суду апеляційної інстанції надіслано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження обгрунтоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано лише 15 грудня 2022 року.

На думку апелянта, оскільки участь прокурора в суді першої інстанції забезпечувала Київська міська прокуратура, відповідно остання у межах строку, встановленого статтею 295 КАС України реалізувала право на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року.

Враховуючи, що про ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023, прийняту за наслідками перегляду апеляційної скарги Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року, Полтавській обласній прокуратурі стало відомо лише 27 вересня 2023 року з листа Київської міської прокуратури, відтак строк на апеляційне оскарження спірного рішення був пропущений з поважних причин.

Розглянувши вищевказані доводи щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, з наступних підстав.

Так, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року.

Вказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року доставлено скаржнику 15 грудня 2022 року об 14:34, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна довідка про доставку оскаржуваного рішення в електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» (а.с. 121 Том 2).

У той же час, апеляційну скаргу заступником керівника Полтавської обласної прокуратури направлено до суду лише 19 жовтня 2023 року.

Тобто, дану апеляційну скаргу було подано майже через рік після винесення спірного рішення.

З огляду на вказане, апелянт був ознайомлений з текстом судового рішення суду першої інстанції ще 15.12.2022, однак, відповідні дії з боку заступника керівника Полтавської обласної прокуратури щодо звернення до апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в межах встановленого статтею 295 КАС України строку не були вчинені, що також вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника щодо судового рішення у цій справі.

У даному випадку, звернення до суду можливе у не будь-який довільний строк, а з дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

У свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 6-7 частини п`ятої цієї статті).

Для цього апелянт як особа, що бере участь у розгляді справи в якості позивача, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством щоб бути обізнаним з результатом розгляду справи.

Відповідно, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об`єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.

При цьому, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відтак, визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб його спір вирішено.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі «Пономарьов проти України». Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Шишков проти Росії».

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Так, у силу вимог частини першої ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Разом з тим, скаржником до суду апеляційної інстанції не надано жодного належного доказу, що унеможливило останнього подати у встановлений адміністративним судочинством 30-денний термін апеляційну скаргу.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання скаржника на те, що у строк, визначений статтею 295 КАС України Київською міською прокуратурою було подано апеляційну скаргу, втім ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року на підставі п. 3 частини першої статті 305 КАС України.

Як наслідок, Полтавській обласній прокуратурі стало відомо про вищевказану ухвалу лише 27.09.2023 із листа Київської міської прокуратури, тому останній реалізував своє право на апеляційне оскарження тільки 19.10.2023.

Відповідно до статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У справі, яка розглядається, прокуратура реалізувала надані їй законом повноваження на представництво інтересів держави шляхом подання позову, за яким саме прокурор (заступник керівника) Полтавської обласної прокуратури виступає позивачем з відповідним статусом учасника справи та усіма процесуальними правами та обов`язками.

Відтак, саме прокурор Полтавської обласної прокуратури наділений усіма процесуальними правами та обов`язками позивача, в т. ч. правом на апеляційне оскарження рішення суду як учасник справи відповідно до статті 293 КАС України.

Разом з тим, прокурор Київської міської прокуратури участі у справі не брав, учасником справи не виступає, тож правом апеляційного оскарження, відповідно до правил статті 293 КАС України, не наділений.

Крім того, за правилами частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII крім прокурора, який брав участь у судовому розгляді, право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення надано також прокурору вищого рівня.

Таким чином, заступник керівника Київської міської прокуратури не є прокурором вищого рівня відносно заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.

У даному випадку участь в судовому засіданні прокурора Київської міської прокуратури в статусі представника позивача - Полтавської обласної прокуратури не робить такого прокурора учасником справи та не зумовлює виникнення у нього права на апеляційне оскарження.

Водночас, статус прокурора, який приймав участь у суді першої інстанції як представника позивача не позбавляв її права підписати та подати апеляційну скаргу від імені позивача - заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, однак таким правом зазначений прокурор у строк, визначений статтею 295 КАС України такий прокурор не скористалась.

Зазначений висновок був висвітлений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у даній справі №640/36342/21.

Відповідно, подання позову у даній справі до суду, який розташований в місті Києві, було ініційовано прокурором Полтавської, а не Київської прокуратури, а потім подання апеляційної скарги прокурором Київської міської прокуратури, який не є учасником справи, і не має на це право, викликає відповідну неузгодженість дій прокуратури.

Як наслідок, позивач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів щодо подання апеляційної скарги, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо забезпечення неухильного виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, а також сплати судового збору.

Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури не може свідчити про наявність обгрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022 Полтавській обласній прокуратурі.

У даному випадку, враховуючи обізнаність позивача про перебування у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва справи №640/36342/21, а потім його апеляційне оскарження Київської міською прокуратурою не вказує про необхідність поновлення пропущеного строку, оскільки відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Cвідоме порушення процедури оскарження рішення суду першої інстанції і невірне трактування закону не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відтак, доводи скаржника щодо неможливості своєчасного подання апеляційної скарги з огляду на проаналізовані обставини, колегія суддів вважає необґрунтованими й погоджується із висновком апеляційного суду щодо недоведення скаржником поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

У свою чергу, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.

Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний адміністративний суд, з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки зазначені скаржником доводи для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, підстави наведені апелянтом для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними, а пропущений строк таким, що підлягає поновленню.

Дослідивши обставини справи та клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не було виконано вимоги ухвали судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року та недоліки апеляційної скарги не усунено в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційного оскарження визнані судом неповажними.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 299, 321, 329, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс-Д», третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Гадяцький» про визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтею 329 КАС України.

Суддя-доповідач О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко