Рішення

від 10.09.2024 по справі 211/7306/23

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/7306/23

Провадження № 2/211/533/24

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ткаченко С.В.,

при секретарі Бірж Д.В., за участю: представника позивача адвоката Бражника Д.С., представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття арешту з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом зняття арешту з нерухомого майна до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, та просить суд звільнити квартиру по АДРЕСА_1 з-під арешту, посилаючись на неможливість отримання спадщини. В обґрунтування вимог зазначено, що він та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були співвласниками указаної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Після їх смерті він, як єдиний спадкоємець звернувся до нотаріуса із заявою про отримання спадщини та отримав усну відмову у зв`язку з наявністю арешту на майно, накладеного Довгинцівським ВДВС на підставі постанови від 30.06.2005, де боржником був ОСОБА_3 . Зняти арешт неможливо у зв`язку з відсутністю відомостей про виконавче провадження, у рамках якого накладено арешт, тому з метою захисту спадкових прав, просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні на задоволенні позову наполягав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Крім того Представник відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області звернувся до суду з відзивом на позов.

В обґрунтування відзиву зазначено, що у разі, якщо арешт на майно накладений в порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутись до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним. З огляду на наведене, всі питання щодо арешту майна, накладеного як засіб забезпечення кримінального провадження (накладення, зміна, скасування), є кримінально-процесуальними правовідносинами й повинні вирішуватися судом, який розглядав кримінальну справу. Тому провадження у справі слід закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, а у разі відсутності таких підстав - відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Довгинцівського відділу ДВС письмових заперечень до суду не подав, у судове засідання не з"явився.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 10 грудня 1999 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Після його смерті ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала постанову від 16 грудня 2009 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що на ім`я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на майно, яке належить ОСОБА_3 , накладений арешт.

Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на нерухоме майно ОСОБА_3 , а саме квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт на підставі постанови Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції від 30.06.2005.

Відповідно до наданої копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 червня 2005 року, виданої державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, арешт було накладено на виконання виконавчого листа, № 1-219 від 29.03.2005 виданого Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про конфіскацію майна ОСОБА_3 .

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2004 року у справі № 1-219/2005 визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 ч. 2 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки шість місяців з конфіскацією належного йому майна.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 .

Після її смерті позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим заведено спадкову справу № 520/2022, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частинами першою, другоюстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першоюстатті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Очевидно, що у разі закриття провадження у цивільній справі, про що просить відповідач ГУ ДПС у Дніпропетровській області, стикнеться зі значними складнощами або навіть неможливістю захисту своїх прав в порядку кримінального судочинства, викликаними, зокрема, відсутністю виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт, тощо.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 705/2556/21 (провадження № 61-18098св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

Разом з тим, суд звертає увагу, що арешт у даній справі накладений неу межахкримінального провадження, а виконавчою службу на виконання судового рішення, а саме вироку суду.

За змістом частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

За відомостями Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), наданими 21.08.2023, перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі не зареєстровано виконавчого документу № 1-219 від 29.03.2005.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22) зазначено: «...враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду апеляційної інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.». Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи смерть особи, на майно якої накладено арешт та неможливість спадкоємця прийняти спадщину в зв`язку з наявність арешту, суд приходить до висновку до наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимогу про відшкодування судових витрат не заявлено, вони покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належало на праві власності за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 900799 та АА 942304 від 30 червня 2005 року, виданої державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, на виконання виконавчого листа № 1-219 від 29.03.2005 виданого Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про конфіскацію майна ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко

Повний текст рішення складено 10 09 2024р.