Постанова

від 29.08.2024 по справі 346/3205/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/3205/24

Провадження № 22-ц/4808/1069/24

Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Луганської В. М.,

Фединяка В. Д.,

секретар Кузів А. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мищишин Іванни Ярославівни на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2024 року, в складі судді Яремин М. П., постановлену у м. Коломия Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні2024року ОСОБА_1 звернувся доКоломийської міськоїради Івано-Франківськоїобласті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що з метою перерахунку пенсійного забезпечення він у 2023 році звернувся до архівного відділу Коломийської міської ради для отримання довідки про заробітну плату за період роботи у ТзОВ «Буна» з 1996 по 1999 роки. Зазначав, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2004 року щодо вказаного підприємства відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Городчука Ю. Д. В свою чергу архівний відділ не надав йому довідки у зв`язку із відсутністю документів ТзОВ «Буна». Позивач ОСОБА_1 вказував, що віднайшовши книги про заробітну плату ТзОВ «Буна», повторно звернувся разом із засновником вказаного підприємства до архівного відділу для їх передачі, однак відповідач відмовився їх прийняти. Посилаючись на те, що такі дії відповідача порушують права та інтереси його та інших працівників ТзОВ «Буна», просив зобов`язати Коломийську міську раду прийняти знайдені документи з особового складу, а саме книгу відомостей про нарахування заробітної плати з 1996 по 1999 роки ліквідованого ТзОВ «Буна», які не були передані до належного архіву під час ліквідації підприємства.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 14 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до компетенції Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що даний спір виник із відповідачем Коломийською міською радою Івано-Франківської області, який є суб`єктом владних повноважень, щодо оскарження його дій, а тому він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Мищишин І. Я., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга представника позивача мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали прийшов до хибного висновку про те, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Представник ОСОБА_1 вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що порядок повернення загубленої речі, зокрема книги відомостей про нарахування заробітної плати з 1996 року по 1999 рік ліквідованого ТзОВ «Буна», врегульоване саме нормами цивільного законодавства. Тому, на думку представника позивача, даний спір не може вважатись публічно-правовим, навіть за наявності відповідача, який є органом місцевого самоврядування.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк учасниками справи не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Представник Коломийської міської ради Івано-Франківської області та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Мищишин І. Я., яка просила скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Звертаючись до суду в порядку цивільного судочинства, ОСОБА_1 просив зобов`язати Коломийську міську раду прийняти до архіву знайдені документи з особового складу, а саме книгу відомостей про нарахування заробітної плати з 1996 по 1999 роки ліквідованого ТзОВ «Буна», які не були передані до належного архіву під час ліквідації підприємства.

Отже, позовна заява не містить вимог щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає п. 4, 5 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами, не виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, не зазначив відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та прийшов до передчасного висновку, що спірні правовідносини виникли між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його дій/бездіяльності та не перевіривши відповідність позовної заяви положенням п 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, передчасно відмовив у відкритті провадження.

Враховуючи викладене, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, Івано-Франківський апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвокатаМищишин ІванниЯрославівни задовольнити.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2024 року скасувати, справу направити до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Судді В. М. Барков

Луганська В. М.,

Фединяк В. Д.