Постанова

від 11.09.2024 по справі 486/176/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.09.24

22-ц/812/1324/24

Справа №486/176/23

Провадження № 22-ц/812/1324/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 вересня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвої В.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 червня 2024року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Далматовою Г.А., повний текст складено 28 червня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Дмитрієва Валентина Володимирівна, ОСОБА_3 , про припинення іпотечного договору

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Дмитрієва В.В., ОСОБА_3 , про припинення іпотечного договору.

Обґрунтовуючи позов вказувала, що 22 серпня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №352/ФКВ-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 19890 дол. США з розрахунку 14,3 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 21 серпня 2022 року.

Того ж дня між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які виступали майновими поручителями ОСОБА_4 , було укладено іпотечний договір.

Іпотека за даним договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором № 352/ФКВ-07 від 22 серпня 2007 року, за основним зобов`язанням, а також забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки та інших вимог.

Згідно договору іпотеки предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить їй та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності.

При посвідчені договору іпотеки приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Дмітрієвою В.В. 22 серпня 2007 року була накладена заборона відчуження зазначеної квартири.

Ще до погашення кредиту, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 02 червня 2014року у справі № 486/605/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк», якому згідно договору від 30 червня 2010 року ТОВ «Укрпромбанк» передав повноваження стосовно активів та кредитних зобов`язань, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рахунок дострокового погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором на загальну суму 253 891 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , шляхом її продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

07 серпня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», матеріали виконавчого провадження знищені в зв`язку зі спливом строку зберігання.

Зазначає, що не може розпорядитись своєю власністю, оскільки зазначена квартира забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором банку з ОСОБА_4 і після його смерті.

В подальшому на підставі договору відступлення права вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право кредитора за кредитним договором № 352/ФКВ-07 від 22 серпня 2007 року, а також право іпотекодержателя за договором іпотеки б/н від 22 серпня 2007 року.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2021 року у справі №486/605/14-ц суд замінив стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ТОВ «Діджи Фінанс».

Цією ж ухвалою ТОВ «Діджи Фінанс» було відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа та поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Вважає, що з огляду на наведене ТОВ «Діджи Фінанс» назавжди втратило можливість стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4 22 серпня 2007 року № 352/ФКВ-07, а договір іпотеки укладений 22 серпня 2007 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , після смерті ОСОБА_4 втрачає свою чинність навіть при наявності спадкоємців, поважних причин для поновлення строку примусового стягнення за кредитним договором немає.

Зазначає, що до вимог позивача за цим позовом необхідно застосувати положення статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи вищевикладене, позивач просила припинити іпотечний договір б/н від 22 серпня 2007 року укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та нею і ОСОБА_3 , з іншого боку, в зв`язку з відсутністю підстав для його збереження та виконання.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 червня 2024року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи підстави відмови у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1,2 статті 598 ЦК України).

Судом встановлено, що іпотекодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є боржниками за кредитним договором.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач посилалася на те, що позичальник ОСОБА_4 помер, державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також те, що судом було відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа у даній справі.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено підстави для припинення іпотеки, серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3, абзаци 2,7 частини 1 статті 17 Закону «Про іпотеку», частина 1 статті 593 ЦК).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19).

Проте доказів виконанняосновного зобов`язанняза кредитним договором позивач не надала, як і не надала доказів виконання нею та іншим майновим поручителів зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. А відтак, зобов`язання за іпотечним договором, які є похідним від кредитного договору, не припинилося.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як смерть позичальника (боржника), чи то сплив строку пред`явлення виконавчих листів до виконання та відмовою суду поновити ці строки або ж відмова у видачі дублікату виконавчого листа.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції не відповідає закону, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд вказав, що згідно з абзацом 2 частини1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Вважає, що основне зобов`язання це кредитний договір від 22 серпня 2007 року припинене зі смертю ОСОБА_4 22 січня 2013 року, тому іпотечний договір від 22 серпня 2007 року також підлягає припиненню.

Строк дії Кредитного договору ТОВ "Український промисловий банк" з ОСОБА_4 від 22 серпня 2007 року сплив 21 серпня 2022 року, що суд залишив без уваги.

Доказом смерті ОСОБА_4 22 січня 2013 року є рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 02 червня 2014 року у справі №486/605/14-ц, яке є чинним.

Суд в рішенні від 25 червня 2024 року посилається на відзив відповідача в особі ТОВ"Діджи Фінанс" на її позовну заяву, але цей відзив позивачу не надано, суд також не звернув на це уваги.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Діджи Фінанс", суд посилається на чисельні норми ЦК України, які не передбачають таку можливість до виконання зобов`язань кредитного договору від 22 серпня 2007 року, в той же час суд не зазначає втрату можливості примусового виконання іпотечного договору від 22 серпня 2007року для ТОВ "Діджи Фінанс", з одного боку іпотечний договір, за висновком суду, не має підстав для припинення, з іншого боку його неможливо виконати примусово.

Звертає увагу, що вона просила суд при відсутності підстав припинення всього іпотечного договору, скасувати лише заборону відчуження предмету іпотеки, в чому суд також відмовив, посилаючись на похідний характер цієї заборони від іпотечного договору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Міньковська А.В. просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Більш того, вказувала проте, що попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести складаються із витрат на професійну правову правничу) допомогу. Орієнтований розмір витрат на правничу допомогу, яку очікує понести відповідач складає 20000 грн. Враховуючи, що на момент розгляду справи останній не може точно визначити обсяг витрат, повідомляє суд, що детальний опис послуг, наданих адвокатським бюро та доказів здійснення відповідачем витрат, необхідних для надання правової допомоги, будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Правом на подачу відзиву треті особи не скористалися.

Представник відповідача та треті особи про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися.

Від представника відповідача надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу за її відсутності.

Зважаючи на наведене, неявка у судове засідання вказаних учасників справи, в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Позивач та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивача та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повні мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22 серпня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №352/ФКВ-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 19890 доларів США, строком кредитування 180 місяців, з процентною ставкою за користування кредитом 14,3 %, строк до 21 серпня 2022 року (а.с .14).

Цього ж дня, 22 серпня 2007 року з метою забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 352/ФКВ-07 від 22 серпня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності, видане 02 листопада 1994 року та договору купівлі - продажу від 11 лютого 2003 року: 2/3 частки ОСОБА_3 , 1\3 частка ОСОБА_1 (а.с.15-18).

Пунктом 6.2. іпотечного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим Договором. (а.с. 15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 27 травня 2021 року нерухоме майно перебуває в іпотеці за іпотечним договором від 22 серпня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Дмитрієвою В.В., іпотекодержателем за яким зазначено ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Також вказана інформація містить дані про обтяження №5526890, 22 серпня 2007 року 10:51:07. Власники вказаної квартири ОСОБА_1 (1/3 частка) та ОСОБА_3 (2/3 частки) ( а.с.9-11).

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 02 червня 2014року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», до якого перейшло право вимоги на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року укладеного між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України, до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором №352/ФКВ-07 від 22 липня 2007 року на загальну суму 253891 грн.57 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , шляхом продажу предмету іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження (а.с. 210-211).

Згідно даних ВП - спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень на адресу відділу 30 липня 2014 року надійшов виконавчий лист Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 липня 2014 року №486/605/14-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3

07 серпня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 (наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження) частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»( в редакції на час винесення постанови державним виконавцем). Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можу бети примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом застави. Для належного виконання рішення суду потрібно до виконавчого документу додати кредитний договір та копію договору іпотеки. Матеріали виконавчого провадження знищені в зв`язку зі спливом строку зберігання (а.с. 12, 13).

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 червня 2021 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ТОВ «Діджи Фінанс» у цивільній справі №486/605/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині заявлених вимог видачі дублікату виконавчого листа та поновленні строку для пред`явлення його до виконання відмовлено (а.с. 213 - 215).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів того, що забезпечене іпотекою зобов`язання за вищевказаним кредитним договором виконано, тому зобов`язання за іпотечним договором, яке є похідним від кредитного договору, також не припинилося, а відтак і відсутні підстави для задоволення позову.

З таким висновком колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6.2. іпотечного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим Договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Доказів про те, що основне зобов`язання виконане, позивач суду першої інстанції не надала та матеріали справи не містять доказів того, що кредитор визнав право іпотекодавця, передбачене частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання. У зв`язку з тим, відсутні підстави стверджувати про припинення дії іпотечного договору.

Вимог про визнання права іпотекодавця на припинення зобов`язання, позивач не пред`являла.

Взявши до уваги вказані дані, а також те, що позивач не надала доказів на підтвердження відсутності в позичальника заборгованості, суд дійшов висновку про недоведеність належного виконання боржником зобов`язань з погашення кредитних коштів та сплати пов`язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором, яке прийняте кредитором.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) зазначено, що:

«підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим». […]

У справі, що переглядається, позивач просив визнати припиненим іпотечний договір серія та номер 3342 від 22 серпня 2012 року з 17 листопада 2016 року. За таких обставин позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. У зв`язку із цим необхідно відмовити у задоволенні похідних вимог про скасування державної реєстрації іпотеки на будинок та земельну ділянку від 22 серпня 2012 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/2677/21 (провадження № 61-13008св22) зазначено, що: «вимоги про визнання припиненими кредитного та іпотечного договорів не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачами неналежного способу захисту».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ініційований позивачем спосіб судового захисту не є ефективним та мотивуючи судове рішення недоведеністю припинення зобов`язань по кредитному договору, дійшов передчасних висновків, оскільки вимог про визнання іпотеки такою, що припинена не пред`явлено.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті є правильними.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення питання не спростовують, на їх законність не впливають.

Представником відповідача подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в порядку частини 8 статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 червня 2024року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 11 вересня 2024 року.