Постанова

від 11.09.2024 по справі 487/6063/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.09.24

22-ц/812/1175/24

Справа № 487/6063/21 Головуюча у 1-й інстанції Карташева Т. А.

Провадження № 22ц/812/1175/24 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 вересня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Карташевої Т. А. в залі судових засідань у місті Миколаєві об 11 годині зі складанням повного тексту рішення, по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

(далі виконкому Миколаївської міськради),

третя особа Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради

(далі ДНАП міськради)

про визнання права постійного користування квартирою, -

В С Т А Н О В И Л А:

28 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконкому Миколаївської міськради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання за ним права постійного користування квартирою АДРЕСА_1 , як члена сім`ї основного квартиронаймача.

В обґрунтування позову посилався на те, що з весни 2014 року він разом з дітьми постійно проживає у квартирі свого дядька ОСОБА_2 , куди вони заселилися з його дозволу, як основного квартиронаймача, та ведуть спільне господарство.

На неодноразові намагання здійснити реєстрацію у квартирі, як члена сім`ї наймача, відповідачем рішення з цього питання не прийнято, внаслідок чого порушені його права.

У відзиві на позовну заяву виконкому Миколаївської міськради вважав її такою, що не підлягає задоволенню, а її доводи необґрунтованими. Посилався на відсутність доказів відмови у зверненні та можливість врегулювання поставленого у позові питання шляхом самостійного звернення до балансоутримувача з метою укласти договір найму або змінити наймача.

Ухвалами Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2023 року задоволені клопотання представників сторін та до участі у справі ОСОБА_2 залучено в якості відповідача, а Департамент НАП міськради у якості третьої особи.

Відповідачем ОСОБА_2 надана заява про визнання позовних вимог.

ДНАП міськради подана заява про розгляд справи за відсутності його представника.

10 травня 2023 року виконкомом Миколаївської міськради подані заперечення щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наявність реєстрації за позивачем права власності на частку у власності на іншу квартиру.

19 лютого 2024 року представницею позивача подана заява про долучення доказів стосовно відсутності у позивача прав власності на житлові приміщення.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання права постійного користування квартирою АДРЕСА_1 на умовах житлового найму за ОСОБА_1 , як членом сім`ї основного квартиронаймача.

Ухвалюючи таке рішення, місцевий суд виходив з того, що позивачем доведено факт постійного проживання разом з наймачем на правах члена його родини.

В апеляційній скарзі представник відповідача виконкому Миколаївської міськради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд встановив ряд обставин у справі, які не обґрунтовані належними доказами, зокрема, не підтверджено факт спільного проживання позивача з наймачем та ведення спільного господарства, а також наявність родинних стосунків.

Також судом повністю проігноровано відсутність доказів на підтвердження спільного побуту відповідача ОСОБА_2 з позивачем, а прийняті до уваги акти про спільне проживання не є належними та достовірними доказами, так як не мають підписів сусідів.

Крім того само по собі звернення позивача до суду є передчасним, оскільки ним не надано доказів про те, що він звертався за реєстрацією у спірній квартирі або укладенням договору найму, на що б йому було відмовлено.

Судом вирішено спір у неналежний спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушеного права, як визнання права постійного користування житлом, не передбачено законом, яким визначається лише можливість визнання за особою права користування без приєднання до нього ознаки «постійного користування».

Не наведено судом аргументів з відхилення доводів виконкому, викладених у відзиву, та підстави для не врахування доказів, що надані відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, від імені якого діє представниця, вимоги апеляційної скарги не визнав, та вказав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Іншими учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу до суду не надано.

Справа розглянута за відсутністю її учасників, які належним чином повідомлені про дату та час судового засідання. Від представників позивача та відповідача виконкому Миколаївської ради подані заяви про розгляд справи за їх відсутністю. Представницею позивача додатково надані квитанції про сплату комунальних послуг за утримання спірної квартири та дані про сімейний стан позивача, які судом приєднані до матеріалів справи, як докази, що входять до предмету доказування та існували на час розгляду справи, які хоча надані з порушенням строку, але до перегляду оскаржуваного рішення під час оголошеного воєнного стану в країні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 отримав у користування квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45кв.м., на підставі ордеру №1285 від 10 жовтня 1983 року на склад родини із чотирьох осіб, після чого уклав договір найму жилого приміщення у будинку місцевих рад (а.с.8-11). Дані про зареєстрованих осіб на час укладення договору найму у справі відсутні. Але за довідкою, що додана до справи позивачем ОСОБА_1 , з 2020 року у квартирі АДРЕСА_2 значиться зареєстрованим лише наймач ОСОБА_2 , який постійно проживає у жилому приміщенні на підставі укладеного ним в 1983 році договору найму (а.с.10, 12). Квартира не приватизована та має статус комунальної власності (а.с.13).

За письмовими поясненнями, що викладені у позові, відповіді на відзив, поданих заявах від імені позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , у квітні 2014 року до квартири АДРЕСА_1 з письмового дозволу основного квартиронаймача, що наданий ним 17 квітня 2014 року, вселився позивач, який є племінником ОСОБА_2 , разом зі своєю родиною, з правом постійного проживання у жилому приміщенні, який не носить тимчасового характеру, так як необмежений ні часом, ні іншими умовами (а.с.1-4, 14, 19, 39-41, 131-134, 140-143, 171).

Наведені обставини підтверджені не лише письмовими поясненнями позивача та відповідача ОСОБА_2 , а також і письмовим дозволом наймача від 17 квітня 2014 року на вселення позивача з правом проживання, зверненням ОСОБА_2 до компетентного органу, що подане ним 2 серпня 2021 року з метою здійснення реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі (а.с.19), на підставі складених від імені сусідів по будинку АДРЕСА_3 актів від 22 серпня 2014 року та 17 травня 2021 року (а.с.15-16), зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 вселився разом зі своїми дітьми, як племінник основного наймача, для проживання у квартирі та з його дозволу, де постійно проживає, починаючи з 2014 року.

Саме такі обставини встановлені судом першої інстанції на підставі вищенаведених доказів, які досліджені місцевим судом у повному обсязі та у відповідності до статей 76-80 ЦПК України.

За процесуальним законом, згідно змістустатті 77 ЦПК України, належними визначаються докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, яким, в свою чергу, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Застаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведений аналіз норм процесуального права, за встановлених судами обставин на підставі наданих сторонами доказів, дає підстави дійти висновку, що посилання представника виконкому Миколаївської міської ради про недостовірність та неналежність актів, як доказів у справі, що складені 22 серпня 2014 року і 17 травня 2021 року, є неспроможними, оскільки ці докази подані позивачем у відповідності до статті 95 ЦПК України у довільній формі. Будь-яка інша форма для складання цих актів жодним нормативним або локальним актом не встановлена. Зміст відомостей, що викладені в актах, засвідчено кожним із сусідів по будинку шляхом окремого написання своїх особистих даних. Крім того позивачем заявлено клопотання про можливість допиту у якості свідків, зазначених у актах сусідів, з метою перевірки відомостей, що підтверджені ними в актах, але у зв`язку з введенням воєнного стану в країні та відсутності заперечень за цими обставинами з боку виконкому при розгляді справи в суді першої інстанції, наведені представницею позивача особи у якості свідків не допитані, так як позивач не наполягав на задоволенні свого клопотання, а іншого представником відповідача виконкому заявлено не було. Внаслідок цього судом першої інстанції обґрунтовано взяті до уваги відомості, що викладені в цих актах, за відсутності спору між учасниками справи з приводу наведених у них обставин.

Крім того, за висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18,від 02.10.2018у справі№ 910/18036/17 тавід 14.08.2018 у справі №905/2382/17, судами виснувано, що у цивільних (господарських) справах застосовується стандарт доказування нижчий, ніж у кримінальних провадженнях. При цьому цей стандарт доказування визначається, в тому числі з урахуванням специфіки обставини, яку належить довести, а стандарт переваги доказів визнається таким, що застосовується до встановлення фактів у цивільних та господарських справах як правило.

Внаслідок цього не є слушними і доводи представника виконкому стосовно необхідності обов`язкового письмового досудового звернення позивача або основного квартиронаймача з питання зміни договору найму або реєстрації у житлі, оскільки, по-перше, ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_2 не заявлено вимог про зміну умов укладеного договору найму в частині особи наймача, про що помилково вказував представник виконкому у своєму відзиві та запереченнях, та для чого, навіть, надав довідку про відсутність відповідного звернення, як до відділу виконкому, так і до балансоутримувача. Між тим у справі міститься договір найму від 1983 року, який учасники справи не мають наміру змінювати в частині зміни особи наймача. І по-друге, позивачем зазначено про декілька спроб здійснити свою реєстрацію у спірній квартирі в Департаменті НАП та отримання усних відмов, які відобразилися у відмові прийнятті на розгляд документів за відсутністю їх повного переліку, та у подальшій відмові, яка підтверджена зверненням ОСОБА_2 та відповіддю виконкому від 2 грудня 2020 року, що міститься у матеріалах справи (а.с.84-85).

Вказані обставини свідчать про неможливість вирішення цього питання у досудовому порядку, на чому наполягав представник виконкому Миколаївської міськради.

Відповідно достатті 47 Конституції Україникожен має право на житло.

Згідно зістаттею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, мають право користуватися нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім`ї наймача належить дружина наймача, їх діти, батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною 4статті 9ЖК Українипередбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При вирішенні справи судом встановлено, що сам факт вселення у 2014 році позивача ОСОБА_1 разом з дітьми до квартири з дозволу її наймача учасниками справи не оспорюється. Представником виконкому ставиться лише під сумнів наявність на момент цього вселення дозволу усіх членів сім`ї наймача, який, передусім, ґрунтується виключно на припущеннях та спростовуються самим фактом одноосібного проживання наймача у квартирі. Також представником відповідача оспорюється членство позивача в родині наймача, як племінника, за відсутністю підтвердження їх спорідненості та ведення спільного господарства, що на його переконання не дає підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою, яка належить до комунальної власності.

В той же час положення статті 64 ЖК України не містять обмежень у визначенні осіб у якості членів родини наймача виключно до їх спорідненості, оскільки ними передбачено визначення членами родини і інших осіб, які не є родичами, та у розумінні частини 2 статті 3 СК України складають сім`ю.

Тому доводи про необхідність позивача довести свою кровну спорідненість з наймачем квартири ОСОБА_3 є помилковим тлумаченням норм матеріального права. Такими же є доводи про наявність в ордері переліку інших осіб на заселення, який виданий у 1983 році, та втратив свою чинність відповідно до статі 58 ЖК України після вселення ОСОБА_2 до наданого жилого приміщення для проживання та укладення ним договору найму жилого приміщення.

У цьому розумінні, доводи апелянта мають значення лише у доведенні обставин щодо спільного проживання наймача разом з іншою особою, яка до нього вселилася, як член сім`ї, що позивачем у справі є доведеним, та факт наявності між ним та наймачем спільного побуту.

Тому на підтвердження факту ведення спільного господарства наймача з позивачем, представницею останнього до суду першої інстанції надані акти про проживання, витяги з медичних та шкільних установ про місце проживання неповнолітніх дітей позивача, які проживають разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 .

Додатково до суду апеляційної інстанції представницею позивача надані квитанції про сплату комунальних послуг за утримання спірної квартири, що збереглися за період 2015 2023 років, де вони разом приймають участь у їх сплаті. Є квитанції про сплату послуг від імені дружини ОСОБА_1 ОСОБА_4 , з якою він розлучився наприкінці 2022 року, з досягненням між ними домовленості про сплату нею за рахунок сімейного бюджету комунальних послуг, замість стягнення у подальшому аліментів на утримання дітей, яких утримує позивач за свій кошт.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено та перевірено у суді апеляційної інстанції, що починаючи з квітня 2014 року позивач ОСОБА_1 вселився з правом постійного, не тимчасового, проживання до квартири АДРЕСА_2 , наймачем якої є ОСОБА_2 та з його дозволу. З цього часу позивач разом зі своїми дітьми постійно проживає у спірній квартирі, несе усі обов`язки з її утримання, як член сім`ї наймача, з яким має спільне господарство, за рахунок коштів яких утримує житло, не має на праві користування та власності іншого житла, так як є зареєстрованим у Миколаївському обласному центрі обліку бездомних громадян та тривалий час разом з наймачем намагався здійснити реєстрацію у спірній квартирі.

За останнім роз`ясненням компетентного органу, наданими на звернення ОСОБА_2 , вказано на подачу необхідного переліку документів, в якому вказано про можливість здійснення реєстрації на підставі судового рішення про право користування квартирою, з вимогами про встановлення якого позивач ОСОБА_1 і звернувся до суду із позовом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

За змістом статей 2 і 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожен громадянин має право на вільний вибір місця проживання чи перебування.

В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 року роз`яснено, що наявність або відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

За такого та відповідно до встановлених судами встановлених правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем наймачем житла, можна виснувати, що вони підлягають врегулюванню на підставі положень статі 64 ЖК України, згідно яких член сім`ї наймача, який проживає разом з ним, користується нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач має право на користування спірною квартирою нарівні з її наймачем, яке регулюється та випливає з договору найму жилого приміщення.

При тому доводи представника виконкому Миколаївської міськради про відсутність підстав для визнання за позивачем права «постійного» користування, замість права користування, не є слушними, з огляду на наявність у нормах ЖК України визначення права тимчасового користування у відповідності до статті 98 ЖК України щодо проживання тимчасових жильців, у яких не виникає прав та обов`язків за договором найму жилого приміщення нарівні з наймачем.

За таких обставин суд першої інстанції дослідив належним чином докази, що надані учасниками справи до судових засідань, послався на відповідні норми матеріального права, що регулюють правовідносини, що виникли між учасниками справи, та обґрунтовано задовольнив пред`явлені вимоги.

При тому посилання представника виконкому на невідповідність судового рішення нормам процесуального права за відсутністю, на його думку, наведених судом мотивів відхилення кожного аргументу відповідача, не відповідає висновкам ЄСПЛ, наданим ним у рішенні від 18.06.2006 у справі «Проніна проти України», де суд нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди надавати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен арґумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з викладенням ним висновків, що покладені в його основу, які відповідають обставинам справи, - без змін та скасування.

Підстави для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

О. В. Локтіонова