Рішення

від 28.08.2024 по справі 392/196/24

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/196/24

Провадження № 2/392/296/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Бадердінової А.В., секретар судового засідання Покуц І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мала Виска Кіровоградської області цивільну справу №392/196/24 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 31.01.2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Схід ГЗК» в якому просив стягнути з ДП «Схід ГЗК» на його користь: заборгованість по заробітній платі в розмірі 22321,67 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 36269,84 грн, вихідну допомогу у розмірі 21985,72 грн, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2023 року по день звернення з відповідним позовом до суду 162598,40 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначив, що з 14.11.2015 року по 02.08.2023 року перебував у трудових відносинах із ДП «Схід ГЗК». Згідно наказу №710/0/с від 02.08.2023 року трудовий договір з позивачем розірвано на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, яка перешкоджає продовженню даної роботи. Зазначив, що у день звільнення розрахунок із позивачем не проведено та відповідно до довідки за підприємством ДП «Схід ГЗК» рахується заборгованість з виплати йому заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги. Оскільки роботодавцем порушено строк розрахунку при звільненні, з відповідача підлягає стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, зазначив, що факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, глибоких душевних страждань, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та позбавило можливості тривалий час користуватися своїми коштами належними при звільненні. На підставі чого, звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області Березія Ю.А. від 02.02.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.04.2024 року вказану справу для розгляду передано судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області Бадердіновій А.В..

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26.04.2024 зазначену позовну заяву прийнято до свого провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06.08.2024 року задоволено заяву позивача про відмову від позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористанні ним дні відпустки та вихідної допомогита закрито провадження у справі.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06.08.2024 року заяву позивача про зміну предмета позову залишено без розгляду.

У відзиві представник відповідача адвокат Наконечна О.І. зазначила, що позивач дійсно працював на Смолінській шахті ДП «Схід ГЗК» машиністом електровозу та був звільнений 02.08.2023 року з підприємства у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи у відповідності до п.2ст.40 КЗпП України. Вказала, що 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти Україниуказом Президента України №64/2022введено воєнний стан, який не одноразово було продовжено. У зв`язку з цим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час, починаючи з 01.03.2022 року перебувало у вимушеному тимчасовому простої, що підтверджується наказом Новокостянтинівської шахти «Про виведення працівників в тимчасовий простій». Тому на час введення воєнного стану підприємство мало фінансові трудності та опинилося у скрутній фінансово економічній кризі, що зумовило нестабільне державне (бюджетне) фінансування та затримки у взаєморозрахунках підприємствами, установами організаціями, а також із працівниками підприємства. Зазначила, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку у розмірі 162598,40 грн перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності та суму компенсаційних виплат позивачу, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових витрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але не є і співмірною розміру заборгованості. Вважає справедливим та пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір виплати в сумі 10000 грн, яка є орієнтованою оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та період затримки розрахунку. Крім того, вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн, є надмірними, не відповідають принципу розумності, виваженості, справедливості та може призвести до збагачення позивача за рахунок відповідача. Також, позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральної шкоди саме відповідачем, не підтверджено факту порушення його прав, не зазначено конкретно який саме звичайний уклад життя було порушено, не надано доказів, того, що позивач здійснював додаткові зусилля для організації свого життя та в чому саме полягає глибина душевних страждань. Відшкодування моральної шкоди не має призводити до навіть неістотного збагачення. Окрім того, вважає, що судові витрати не підлягають стягненню з відповідача, тому що позивач відмовився від позовних вимог у частині стягнення з ДП «Схід ГЗК» заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки та вихідної допомоги, у зв`язку з чим з відповідача не може бути стягнуто судові витрати на заявлені вимоги від яких позивач відмовився.

26.06.2024 року позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що представником відповідача не наведено жодних обставин, за якими компенсаційне відшкодування (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні), з огляду на висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 справа №6-113цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 справа 761/9584/15-ц, підлягає зменшенню. Зокрема, запропонований відповідачем розмір компенсаційної виплати 10000 грн, є суто суб`єктивною та нічим не підтвердженою точкою зору.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі. На час вирішення спору по суті просив не враховувати подану ним заяву про зміну предмету позову.

Представник відповідача ДП «Схід ГЗК» - адвокат Наконечна О.І. подала заяву, в якій просила проводити розгляд справи у відсутність представника ДП «Схід ГЗК», у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити.

Згідно з ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зваживши доводи позивача, викладені в позовній заяві, відповідь на відзив, та заперечення відповідача у відзиві, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, та разом з тим є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Судом установлено, що позивач з 14.11.2005 року по 02.08.2023 року, дійсно перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Смолінською шахтою на посаді машиніста електровоза підземної дільниці шахти та звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи у відповідності до п.2ст.40 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 13-15).

Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» Смолінської шахти за №18-30/106 від 17.01.2024 року, станом на 16.01.20254 року, за підприємством рахується заборгованість з виплати заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 у розмірі 76224,51 грн, а саме: заробітна плата за червень 2023 року 3650,44 грн, за липень 2023 року 13807,15 грн, за серпень 2023 року 511,35 грн, компенсація за невикористану відпустку 36269,85 грн та вихідна допомога 21985,72 грн (а.с.17).

Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» Смолінської шахти за №18-30/105 від 17.01.2024 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1270,30 грн з урахуванням податків та зборів, середньомісячна заробітна плата складає 27311,45 грн з урахуванням податків та зборів (а.с.16).

З виписки за смарт рахунком ОСОБА_1 , вбачається, що на його рахунок зараховано заробітну плату 18.01.2024 року у розмірі 3650,44 грн, 01.02.2024 року у розмірі 13807,15 грн, 29.02.2024 року у розмірі 58766,92 грн. (а.с.42).

Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» Смолінської шахти за №18-30/710 від 15.05.2024 року, наданої представником відповідача, вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 15.05.2024 року відсутня заборгованість по заробітній платі (згідно довідки №18-30/106 від 17.01.2024 року станом на 16.01.2024 року заборгованість по заробітній платі складала 76224,51 грн) (а.с.66).

Згідно розрахунку позивача ОСОБА_1 - середній заробіток з моменту звільнення на день подачі позову становить: 128 робочих днів, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати 1270,30 грн, розмір середнього заробітку за вказаний період становить 162598,40 грн. (128 робочих днів х 1270,30 грн).

Крім того, судом досліджено розрахункові листи ОСОБА_1 за травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року (а.с.18).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Судом з`ясовано, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати при звільненні, який регулюється положеннямиКодексу законів про працю України(КЗпП).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач провів з позивачем повний розрахунок заборгованості по заробітній платі станом на 29.02.2024 року.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зіст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями12,81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннямист.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1ст.21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 115 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1ст.47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно достатті 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116,117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Крім того, Верховний Суд у постанові 25 січня 2023 року у справі №757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21) зазначав, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кзпп України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у разі часткового задоволення вимог працівника).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Судом відзначається, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, тобто 29.02.2024 року.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «СхідГЗК» на посаді машиніста електровозу та був звільнений на підставі наказу ДП «СхідГЗК» від 02.08.2023 року №710/ос, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п.2 ст.40КЗпП України (а.с.13-15).

З довідки ДП «СхідГЗК» від 15.05.2024 року №18-30/710 вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 15.05.2024 року відсутня заборгованість по заробітній платі. З виписки засмарт рахунком ОСОБА_1 ,вбачається,що найого рахунокзараховано заробітнуплату 18.01.2024року урозмірі 3650,44грн,01.02.2024року урозмірі 13807,15грн,29.02.2024року урозмірі 58766,92грн (а.с.15,66).

Отже роботодавець ДП «Схід ГЗК» порушив вимоги ст.116 КЗпП та не виплатив у день звільнення 02.08.2023 року, ОСОБА_1 всіх сум, що належали до сплати від підприємства. Тож порушення права ОСОБА_1 щодо повного своєчасного розрахунку при звільненні мало місце з 03.08.2023 року (наступний день після звільнення).

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Крім того, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, незалежно від того, яка редакція вказаної норми підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 січня 2023 року справа № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21).

З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що 76224,51 грн заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги належної позивачу, не було виплачено йому у день звільнення.

За змістом п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України№ 100від 8лютого 1995року «Прозатвердження Порядкуобчислення середньоїзаробітної плати» (далі Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно довідки ДП «СхідГЗК» від 17.01.2024 року №18-30/105 середньомісячна заробітна плата позивача складає 27311,45 грн, а середньоденна 1270,30 грн (а.с.16), що не заперечувалось сторонами.

За таких, встановлених судом обставин справи, враховуючи, що строк затримки виплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 02.08.2023 року, не проведення в повному обсязі на день подачі позову до суду, - становить 128 дні (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), з урахуванням розміру його середньоденної заробітної плата, середній заробіток за час затримки розрахунку становить - 162598,40 грн. (128 дні х 1270,30 грн = 162598,40 грн).

Отже, суд приймає до уваги вищевказаний розрахунок, наданий позивачем, при цьому зауважує, що відповідно до вимог ЦПК України відповідач не скористався своїм правом на подання доказів на спростування вказаного розрахунку.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої Палати, викладені в постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат позивачу ОСОБА_1 .

При цьому, суд бере до уваги період часу невиплаченої заробітної плати та звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі 30.01.2024 року (тобто зі спливом п`яти місяців після нездійснення розрахунку підприємства з працівником), період перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем з 14.11.2005 року по 02.08.2023 року, розмір заборгованості по заробітній платі, що становив 76224,51 грн, а сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач за період з 02.08.2023 року по 26.01.2024 року, складає 162598,40 грн, разом з тим, судом враховано, що відповідач на момент ухвалення рішення сплатив заборгованість по заробітній платі, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану ним відпустку у розмірі 76224,51 грн, при цьому, суд враховує, що розмір середнього заробітку значно перевищує розмір заборгованості з не виплаченої позивачу при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, що є непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати працівнику заробітної плати, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи та критеріям, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо застосування принципу співмірності та зменшення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачці належних при звільненні сум і присудження до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100000 грн 00 коп., при цьому, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22) та від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22).

Посилання представника відповідача на те, що на території України введено воєнний стан, у зв`язку з чим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час перебувало у вимушеному простої, має фінансові труднощі, а рахунки підприємства арештовані, що призвело до обмеженого доступу їх використання, суд не враховує, як правову підставу для відмови в задоволенні позову.

Частиною третьоюстатті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»передбачено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Отже, законодавець пов`язує звільнення від відповідальності роботодавця за умови доведення останнім, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

Відтак, відповідач, як роботодавець не довів суду, зокрема не надав належних доказів, що саме ці обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку роботодавця з працівником-позивачем ОСОБА_1 .

Згідно з п.6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»також роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При вирішенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 20000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1статті 1167ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2ст.23 ЦК Українизакріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4ст.23 ЦК Україниморальна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зістаттею 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує,конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань,яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця щодо нього, глибину душевних страждань, що позбавило можливості тривалий час користуватись своїми коштами, належними при звільненні; ступень вини роботодавця, який з різних причин не забезпечив виконання вимогстатті 116 КЗпП Українина день звільнення позивача з роботи, враховуючи присудження позивачеві грошової компенсації у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що частково пом`якшує душевні страждання позивача та часткова неплатоспроможність відповідача, яка зумовлена фінансово економічною кризою.

Таким чином, вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає, що така шкода позивачу дійсно спричинена, оскільки останній, своєчасно не отримавши заробітну плату, змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивачем доведено, що невиплата йому заробітної плати призвела до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Однак, з урахуванням вимог ст.237-1КЗпП України щодо підстав стягнення моральної шкоди та ст.23ЦК України щодо вимог розумності та справедливості її розміру, суд вважає за необхідне визначити розмір цієї моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, що менше ніж просив позивач.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вирішенні судом питання про судові витрати у справі, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.141ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно до ст. 4Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.3 ст.142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі (за вимогу майнового характерупро відшкодуванняморальної шкоди 1,5%від цінипозову,але неменше 1розміру прожитковогомінімуму наодну працездатнуособу,пропорційно дозадоволених позовнихвимог врозмірі 757,00грн (3028,00х5000:20000=757,00)за вимогумайнового характеру про стягнення середнього заробітку - 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 999,98 грн (1625,98х100000: 162598,40=999,98).

Керуючись ст.141,259,264-265,268,354,430 ЦПК України,суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100000 грн., який визначений без урахування утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1756,98 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3ст.354 ЦПК України.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне підприємство «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, місцезнаходження: вул. Горького, 2, м. Жовті Води, Дніпропетровської області, 52210.

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова