Постанова

від 28.08.2024 по справі 910/380/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. Справа№ 910/380/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024

у справі №910/380/24 (суддя. Смирнова Ю.М)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (відповідач-1),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан Сіті" (відповідач-2)

про визнання недійсним договору,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (далі - ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан сіті" (далі - ТОВ "Кан Сіті", відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки від 20.07.2020, посилаючись на те, що в оскаржуваному правочині не містилося відомостей про істотні умови договору, виконання яких забезпечувалось порукою, натомість, такі умови були визначені в угодах №922001 від 20.07.2020, №922002 від 20.07.2020, №922003 від 20.07.2020 та №922004 від 18.01.2021 до договору будівельного підряду №9220 від 20.07.2020, які були укладені між відповідачами без погодження з позивачем, як поручителем. У зв`язку з невідповідністю договору поруки приписам статей 509, 553, 554, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (дефект змісту), оспорюваний правочин є недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із невстановлення судом та недоведення позивачем належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, яким саме нормам чинного законодавства не відповідає оспорюваний правочин, а також невстановлення неправомірнірності дій відповідачів у справі.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказав, що оспорюваний договір не відповідає вимогам параграфу 3 глави 49 розділу І книги п`ятої ЦК України, оскільки ані оскаржуваним договором поруки, ані договором будівельного підряду, на забезпечення виконання зобов`язань за яким укладено договір поруки, не визначено обсягу зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель;

- поручитель не був обізнаний з розміром зобов`язання забезпеченим його порукою, оскільки ані оскаржуваний договір поруки, ані договір будівельного підряду не містили посилань на додаткові угоди №922001 від 20.07.2020, №922002 від 20.07.2020, №922003 від 20.07.2020 та №922004 від 18.01.2021;

- умови оскаржуваного правочину про безумовність поруки є несправедливими.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/380/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

27.06.2024 матеріали справи №910/380/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.08.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 22.07.2024.

ТОВ "Кан Сіті" скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-2 зазначив, що підписуючи оскаржуваний договір, позивач підтвердив, що ознайомлений з обсягом його зобов`язань за договором та надав згоду на прийняття поручителем додаткових зобов`язань за договором і погодився з ними;

- дії відповідача не відповідають принципу заборони суперечливої поведінки;

- у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.07.2023 у справі №953/25514/19, ухвалення судом рішення у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки недійсною, оскільки цей позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" не скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційні скарги не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

26.08.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Кан Сіті" надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 264 ГПК України.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач-2 зазначив про те, що до апеляційної скарги не додано належним чином оформлених документів, які б підтверджували волевиявлення ОСОБА_1 на надання повноважень адвокату Дикому Ю.О. щодо представництва в Північному апеляційному господарському суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, та які могли б надати можливість суду перевірити обсяг наданих повноважень, оскільки при скануванні двовимірного штрих-коду QR-коду на доданому до апеляційної скарги ордеру на ім`я Дикого Ю.О. , генерація такого ордеру здійснюється не на профайлі адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України, відтак Диким Ю.О. було надано самостійно виготовлений та заповнений бланк ордеру про надання правової допомоги. Крім цього, листом від 20.06.2024 №1363 Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури повідомила про розгляд скарги відносно вказаного адвоката та відсутності відносно останнього інформації в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Розглянувши вищезазначене клопотання ТОВ "Кан Сіті", колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення та закриття апеляційного провадження з вказаних підстав, виходячи з такого.

За частиною 1 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 58 ГПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 60 ГПК України та пунктом 3 абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема ордером.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими. Зразки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України затверджуються Радою адвокатів України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У постановах Верховного Суду від 06.07.2019 у справі №855/229/19 та від 26.09.2019 у справі №910/3845/19 міститься висновок про те, що особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження повноважень щодо представництва інтересів позивача в Північному апеляційному господарському суду, в тому числі підписання, до апеляційної скарги було додано копії ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА №0038644 від 28.02.2024, виданого адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, Диким Ю.О. та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №5871 від 30.03.2017.

Доказів того, що вказані документи визнані у передбаченому законом порядку недійсними або є скасованими, матеріали справи не містять.

Крім цього, доказів зупинення права на заняття адвокатською діяльністю чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю, передбачених статтями 31, 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", матеріали справи не містять.

Таким чином, вищезазначені документи підтверджують повноваження Дикого Ю.О. як представника (адвоката) ОСОБА_1., а тому клопотання відповідача-2 про закриття апеляційного провадження не підлягає задоволенню.

У судове засідання 28.08.2024 ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

У даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача-1, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 28.08.2024 представник ТОВ "Кан Сіті" заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення - залишити без змін.

28.08.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 20.07.2020 між ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" (далі за текстом договору - підрядник) та ТОВ "Кан сіті" (далі за текстом договору - генпідрядник) було укладено договір будівельного підряду №9220 (далі - договір будівельного підряду, основний договір), відповідно до пункту 2.1. якого генпідрядник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик, власними та/або залученими силами, засобами, матеріалами виконати та здати генпідряднику відповідно до умов договору та проектної документації комплекс основних робіт по будівництву об`єкта (далі - роботи) та супутні загальнобудівельні роботи, безпосередньо пов`язані з основними роботами, та роботи з поліпшення об`єкту після вводу в експлуатацію в межах ліцензії підрядника, а генпідрядник зобов`язується надати підряднику фронт робіт, забезпечити підрядника проектною документацією, здійснити приймання та сплатити вартість виконаних підрядником та прийнятих генпідрядником робіт та використаних ним при цьому матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, за винятком наданих генпідрядником, відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору будівельного підряду його ціна та відповідно загальна вартість робіт являє собою суму вартості робіт згідно з підписаними сторонами угодами до договору. Ціна кожної окремої угоди визначається на підставі договірної ціни з підтверджуючими її кошторисними рахунками. Договірна ціна визначається у відповідності до Правил визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д.1-1:2013) та Національних стандартів України з ціноутворення у будівництві, прийнятих наказом Мінрегіону від 28.12.2012 №667 "Про прийняття національних стандартів, розроблених методом перевидання (передруку) на зміну державних будівельних норм (ДБН), прийнятих до 2001 року" та наказом Мінрегіону від 28.12.2012 №668 "Про прийняття національних стандартів, розроблених методом перегляду на заміну державних будівельних норм прийнятих до 2001 року".

Остаточна вартість робіт, яку має сплатити генпідрядник на користь підрядника, визначається на підставі актів, підписаних сторонами на виконання цього договору (пункт 3.2. договору будівельного підряду).

Сторони можуть змінювати вартість робіт за взаємною згодою, шляхом підписання відповідних додаткових угод до відповідних угод до договору (пункт 3.3. договору будівельного підряду).

Загальна сума оплати виконаних та прийнятих робіт не може перевищувати суми вартості робіт у підписаних сторонами угодах до цього договору (пункт 3.8 договору будівельного підряду).

Відповідно до пункту 7.2.44. договору будівельного підряду підрядник зобов`язаний не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня перерахування підряднику грошових коштів генпідрядником згідно з відповідною заявкою, надати генпідряднику звіт про цільове використання отриманих коштів за формою, встановленою додатком №2 до договору. При цьому, до звіту про цільове використання отриманих коштів додаються належно завірені копії документів щодо підтвердження цільового використання коштів. У випадку, якщо підрядник використав перераховані йому генпідрядником грошові кошти не за цільовим призначенням, вказаним у відповідній заявці, або підрядник не надав генпідряднику документи щодо підтвердження цільового використання коштів як це зазначено вище, підрядник зобов`язаний за вимогою генпідрядника протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня направлення генпідрядником підряднику письмової вимоги про це: повернути генпідряднику всю суму коштів або її частину, перерахованих підряднику на підставі відповідної заявки та/або сплатити генпідряднику штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) % від перерахованої згідно відповідної заявки суми та/або генпідрядник набуває право на розірвання в односторонньому порядку договору.

Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє впродовж 10 років з дня набрання чинності, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання (пункт 13.1. договору будівельного підряду).

У відповідності до умов пункту 3.1. договору будівельного підряду між ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" та ТОВ "Кан сіті" було укладено угоди, якими визначено вартість робіт за договором підряду, порядок розрахунків та вид робіт, а саме: №922001 від 20.07.2020, №922002 від 20.07.2020, №922003 від 20.07.2020, №922004 від 18.01.2021.

Крім того, 20.07.2020 між ТОВ "Кан сіті" (далі за текстом договору - генпідрядник) ОСОБА_1 (далі за текстом договору - поручитель) та ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" (далі за текстом договору - боржник) було укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.1. якого поручитель добровільно бере на себе зобов`язання нести відповідальність перед генпідрядником за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань, що випливають із укладених між генпідрядником та боржником:

- договору будівельного підряду №9220 від 20.07.2020 на виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті будівництва: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім`ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва", офісна будівля В15 (далі - об`єкт) та усіх додатків до нього;

- угод, додаткових угод, змін, доповнень та додатків до договору будівельного підряду №9220 від 20.07.2020, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому та є або будуть його невід`ємними частинами, які в подальшому у тексті разом іменовані договір будівельного підряду.

Згідно з пунктом 1.2. договору поруки сторони встановлюють, що зобов`язання поручителя перед генпідрядником є безумовними і дотримання будь-яких умов, крім тих, що передбачені цим договором та договором будівельного підряду, не потребують.

Порядок виконання боржником зобов`язань визначається договором будівельного підряду (пункт 1.3. договору поруки).

Відповідно до пункту 1.4. договору поруки поручитель відповідає перед генпідрядником за виконання зобов`язання боржником за договором будівельного підряду в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи відшкодування генпідряднику витрат та/або збитків, завданих порушенням боржником зобов`язань за договором будівельного підряду, сплату неустойки (пені, штрафу), повернення генпідряднику невикористаного або використаного не за цільовим призначенням авансу. Розмір відповідальності визначається договором будівельного підряду.

Згідно з пунктом 1.5 договору поруки у разі порушення боржником зобов`язання за договором будівельного підряду, поручитель і боржник відповідають перед генпідрядником як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право генпідрядника вимагати виконання зобов`язань згідно цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Поручитель несе відповідальність як у випадку порушення боржником будь-якої частини зобов`язання, передбаченого договором будівельного підряду так і при невиконанні його в цілому (пункт 1.6. договору поруки).

У відповідності до положень пунктів 5.1, 5.2 договору поруки сторони визначають, що цей договір підписаний на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов`язань. Підписанням цього договору поручитель підтверджує, що ознайомлений з текстом договору будівельного підряду, обсягом зобов`язань (відповідальності) боржника за договором будівельного підряду та надає свою згоду на внесення змін до договору будівельного підряду, в т.ч. прийняття боржником додаткових зобов`язань (відповідальності) за договором будівельного підряду без додаткового повідомлення поручителя та поширення на них дії цього договору в частині забезпечення їх виконання порукою. Підписанням цього договору боржник підтверджує, що ознайомлений з обсягом зобов`язань поручителя за цим договором та надає свою згоду на прийняття поручителем додаткових зобов`язань за договором і погоджується з цим.

Згідно з пунктом 5.5 договору поруки цей договір вступає у силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Порука за цим договором припиняється через 5 років з дати укладання цього договору, якщо генпідрядником у цей строк не було пред`явлено до поручителя вимоги про виконання поручителем зобов`язань, забезпечених порукою за цим договором. У випадку пред`явлення генпідрядником до поручителя вимоги у вказаний строк, договір діє до повного виконання зобов`язань за договором будівельного підряду та цим договором (пункт 5.6. договору поруки).

Оскільки ані договором будівельного підряду, ані договором поруки не визначено зобов`язання, яке забезпечується порукою, зокрема його зміст, розмір, строк виконання, однак такі умови визначені відповідачами в угодах №922001 від 20.07.2020, №922002 від 20.07.2020, №922003 від 20.07.2020 та №922004 від 18.01.2021, які були укладені без погодження з позивачем, як поручителем, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про визнання недійсним договору поруки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Отже, двосторонній або багатосторонній правочин є договором.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Із погляду практичного застосування статті 215 ЦК України недійсний правочин можна визначити як правочин, який внаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).

Правовою підставою, що зумовлює визнання недійсним договору поруки, позивачем визначено частину 1 статті 203 ЦК України - дефект змісту правочину, а саме не визначено зобов`язання, яке забезпечується порукою.

За статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, 20.07.2020 між ТОВ "Кан сіті" (далі за текстом договору - генпідрядник), ОСОБА_1 (далі за текстом договору - поручитель) та ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" (далі за текстом договору - боржник) було укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.1. якого поручитель добровільно бере на себе зобов`язання нести відповідальність перед генпідрядником за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань, що випливають із укладених між генпідрядником та боржником:

- договору будівельного підряду №9220 від 20.07.2020 на виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті будівництва: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім`ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва", офісна будівля В15 (далі - об`єкт) та усіх додатків до нього;

- угод, додаткових угод, змін, доповнень та додатків до договору будівельного підряду №9220 від 20.07.2020, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому та є або будуть його невід`ємними частинами, які в подальшому у тексті разом іменовані договір будівельного підряду.

Згідно з пунктом 1.2. договору поруки сторони встановлюють, що зобов`язання поручителя перед генпідрядником є безумовними і дотримання будь-яких умов; крім тих, що передбачені цим договором та договором будівельного підряду не потребують.

Порядок виконання боржником зобов`язань визначається договором будівельного підряду (пункт 1.3. договору поруки).

Відповідно до пункту 1.4. договору поруки поручитель відповідає перед генпідрядником за виконання зобов`язання боржником за договором будівельного підряду в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи відшкодування генпідряднику витрат та/або збитків, завданих порушенням боржником зобов`язань за договором будівельного підряду, сплату неустойки (пені, штрафу), повернення генпідряднику невикористаного або використаного не за цільовим призначенням авансу. Розмір відповідальності визначається договором будівельного підряду.

Згідно з пунктом 1.5 договору поруки у разі порушення боржником зобов`язання за договором будівельного підряду, поручитель і боржник відповідають перед генпідрядником як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право генпідрядника вимагати виконання зобов`язань згідно цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Поручитель несе відповідальність як у випадку порушення боржником будь-якої частини зобов`язання, передбаченого договором будівельного підряду так і при невиконанні його в цілому (пункт 1.6. договору поруки).

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20 зазначено, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін.

Згідно з пунктом 3.1. договору підряду його ціна та відповідно загальна вартість робіт являє собою суму вартості робіт згідно з підписаними сторонами угодами до договору. Ціна кожної окремої угоди визначається на підставі договірної ціни з підтверджуючими її кошторисними рахунками. Договірна ціна визначається у відповідності до Правил визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д.1-1:2013) та Національних стандартів України з ціноутворення у будівництві, прийнятих наказом Мінрегіону від 28.12.2012 №667 "Про прийняття національних стандартів, розроблених методом перевидання (передруку) на зміну державних будівельних норм (ДБН), прийнятих до 2001 року" та наказом Мінрегіону від 28.12.2012 №668 "Про прийняття національних стандартів, розроблених методом перегляду на заміну державних будівельних норм прийнятих до 2001 року".

Остаточна вартість робіт, яку має сплатити генпідрядник на користь підрядника, визначається на підставі актів, підписаних сторонами на виконання цього договору (пункт 3.2. договору підряду).

Сторони можуть змінювати вартість робіт за взаємною згодою, шляхом підписання відповідних додаткових угод до відповідних угод до договору (пункт 3.3. договору підряду).

Загальна сума оплати виконаних та прийнятих робіт не може перевищувати суми вартості робіт у підписаних сторонами угодах до цього договору (пункт 3.8 договору підряду).

Як було правильно зазначено судом першої інстанції, між ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" та ТОВ "Кан сіті" було укладено угоди до договору будівельного підряду, якими визначено вартість робіт, порядок розрахунків та вид робіт, а саме: №922001 від 20.07.2020, №922002 від 20.07.2020, №922003 від 20.07.2020, №922004 від 18.01.2021.

Згідно зі статтею 1 угоди №922001 від 20.07.2020 до договору будівельного підряду підрядник зобов`язався виконати роботи з влаштування системи опалення на об`єкті і здати генпідряднику такі роботи.

Загальна вартість робіт (з урахуванням вартості матеріалів) на дату підписання цієї Угоди становить 1 009 915,43 грн (разом із ПДВ), що підтверджується договірною ціною, що є додатком №1 до цієї Угоди (пункт 1 статті 2 вищезазначеної угоди). Кінцевий строк виконання робіт - 01.05.2021 (пункт 1 статті 4 вищезазначеної угоди).

Згідно зі статтею 1 угоди №922002 від 20.07.2020 до договору будівельного підряду підрядник зобов`язався виконати роботи з влаштування системи тепло-холодопостачання на об`єкті і здати генпідряднику такі роботи.

Загальна вартість робіт (з урахуванням вартості матеріалів) на дату підписання цієї Угоди становить 1 939 158,38 грн (разом із ПДВ), що підтверджується договірною ціною, що є додатком №1 до цієї Угоди (пункт 1 статті 2 вищезазначеної угоди). Кінцевий строк виконання робіт - 31.12.2020 (пункт 1 статті 4 вищезазначеної угоди).

Згідно зі статтею 1 угоди №922003 від 20.07.2020 до договору будівельного підряду підрядник зобов`язався виконати роботи з влаштування системи водопостачання та каналізації на об`єкті і здати генпідряднику такі роботи.

Загальна вартість робіт (з урахуванням вартості матеріалів) на дату підписання цієї Угоди становить 5 121 933,14 грн (разом із ПДВ), що підтверджується договірною ціною, що є додатком №1 до цієї Угоди (пункт 1 статті 2 вищезазначеної угоди). Кінцевий строк виконання робіт - 31.12.2020 (пункт 1 статті 4 вищезазначеної угоди).

Згідно зі статтею 1 угоди №922004 від 18.01.2021 до договору будівельного підряду підрядник зобов`язався виконати роботи з влаштування індивідуального теплового пункту на об`єкті і здати генпідряднику такі роботи.

Загальна вартість робіт (з урахуванням вартості матеріалів) на дату підписання цієї Угоди становить 1 241 520,74 грн (разом із ПДВ), що підтверджується договірною ціною, що є додатком №1 до цієї Угоди (пункт 1 статі 2 вищезазначеної угоди). Кінцевий строк виконання робіт - 01.05.2021 (пункт 1 статті 4 вищезазначеної угоди).

Отже, вказаний договір поруки було укладено з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" перед ТОВ "Кан Сіті", зміст яких визначено як у договорі будівельного підряду, так і в угодах до вказаного договору будівельного підряду, які є його невід`ємними частинами, тобто разом становлять єдиний правочин, зміст якого закріплено в декількох документах.

Таким чином, доводи апелянта про невизначеність змісту забезпеченого зобов`язання є необґрунтованими та безпідставними.

Крім цього, необґрунтованими є також доводи апелянта про несправедливість положень договору про безумовність поруки, закріплені у пункті 1.2. договору поруки, оскільки, виходячи з приписів статті 6 та частини 1 статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами і судом не встановлено наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, та не встановлено неправомірності дій відповідачів у справі.

Також як у своєму позові, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошував на тому, що вищезазначені угоди до договору будівельного підряду були укладені без погодження зі скаржником, як поручителем.

У зв`язку з цим, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі рішення суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ні кредитного договору, ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20, вказано, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутнім права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko vs Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ні підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ні підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №295/48/17, провадження №61-41500св18, від 26.01.2022 у справі №712/8926/18, провадження №61-19018св19, від 28.09.2022 у справі №666/5104/15, провадження №61-11787св20, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.07.2023 у справі №953/25514/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 з даним позовом про визнання недійсним договору поруки ТОВ "Кан Сіті" уже було ініційовано судовий процес про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду (господарська справа №910/10907/23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 у справі №910/10907/23 позов ТОВ "Кан Сіті" задоволено, стягнуто на користь останнього солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" заборгованість в розмірі 1 800 815,43 грн, штраф в розмірі 900 407,72 грн, а також судовий збір по 20 259,17 грн з кожного.

Станом на момент перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 у справі №910/10907/23 також переглядається Північним апеляційним господарським судом.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 обрано неефективний спосіб захисту, оскільки обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, підлягають встановленню та доказуванню в межах справи про стягнення з нього коштів як з поручителя за договором будівельного підряду.

Звернення ОСОБА_1 з окремим позовом про визнання недійсним договору поруки після подання ТОВ "Кан Сіті" позову про стягнення з поручителя коштів та його задоволення судом у справі №910/10907/23 суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, провадження №12-143гс19).

З цих підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не підписував угод до договору будівельного підряду, його волевиявлення на їх підписання не було.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що ухвалення рішення у справі №910/10907/23 про стягнення, у тому числі з поручителя, коштів унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки недійсною, оскільки цей позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які є предметом дослідження у вищезазначеній господарській справі про стягнення з поручителя заборгованості.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ОСОБА_1 має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/380/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/380/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 09.09.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир