Постанова
від 28.08.2024 по справі 910/14341/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. Справа№ 910/14341/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023

у справі №910/14341/22 (суддя Курдельчук І.Д.)

за первісним позовом Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

та Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Державного підприємства "Інвестжитло",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд",

Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства оборони України: Київське квартирно-експлуатаційне управління,

про визнання недійсним договору закриття розділу за реєстраційним номером, скасування державної реєстрації, витребування нерухомого майна,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд"

до Міністерства оборони України,

Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

Фонд державного майна України,

державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленський Сергій Олександрович,

державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Рисак Олена Олександрівна,

про визнання недійсними рішень та усунення перешкод у користуванні майном,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство, МОУ) та Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - ЦМС) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Інвестжитло" (далі - ДП "Інвестжитло", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд" (далі - ТОВ "Дарницяжилбуд", відповідач-2), в якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між ДП "Інвестжитло" та ТОВ "Дарницяжилбуд";

- визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) права власності та право користування в особі Міністерства на земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:63:389:0015, площею 2,3348 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- витребувати у ТОВ "Дарницяжилбуд" комплекс будівель, загальною площею 6315 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), а саме:

будівлю управління та складу (літера "А"), загальною площею 2 836,0 кв.м;

будівлю складу (літера "Б"), загальною площею 1 180,90 кв.м;

будівлю складу (літера "В"), загальною площею 839,2 кв.м;

будівлю контрольно-перепускного пункту (літера "Г"), загальною площею 41,0 кв.м;

будівлю контрольно-технічного пункту (літера "Д"), загальною площею 117,50 кв.м;

будівлю складу (літера "Е"), загальною площею 320,90 кв.м;

будівлю складу (літера "Ж"), загальною площею 321,40 кв.м;

будівлю складу (літера "И"), загальною площею 318,0 кв.м;

будівлю складу (літера "Л"), загальною площею 340,10 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні нежитлові приміщення та земельна ділянка вибули із власності держави поза волею останньої, оскільки уповноважений державою орган відповідних рішень щодо їх передачі чи відчуження не приймав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 позовну заяву Прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14341/22 за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства: Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ), а на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, відповідач-3).

ТОВ "Дарницяжилбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Міністерства та ЦМС, в якому просило суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 58651200, дата та час державної реєстрації 03.06.2021 16:10:27, відомості внесено до Реєстру 09.06.2021 о 16:55:36, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленським Сергієм Олександровичем;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 58800304, дата та час державної реєстрації 10.06.2021 о 11:20:21, відомості внесено до Реєстру 17.06.2021 о 10:09:20, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Рисак Оленою Олександрівною;

- усунути перешкоди у користуванні ТОВ "Дарницяжилбуд" об`єктом нерухомого майна (комплекс нежитлових будівель загальною площею 6315,кв.м , що розташований за адресою: АДРЕСА_2, шляхом виселення ЦМС із займаного ним об`єкта нерухомості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ТОВ "Дарницяжилбуд" є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 зустрічний позов ТОВ "Дарницяжилбуд" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Прокурора. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом Прокурора у справі №910/14341/22. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів за зустрічним позовом: Фонд державного майна України (далі - Фонд), а також державних реєстраторів Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленського С.О. та Рисак О.О.

20.06.2023 Прокурором подано до Господарського суду міста Києва заяву від 19.06.2023 №887ВИХ-23 про зміну предмета позову, в якій заявник просив суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між ДП "Інвестжитло" та ТОВ "Дарницяжилбуд";

2) закрити розділ за реєстраційним номером 2287859680000 на комплекс будівель нерухомого майна, загальною площею 6 315 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, з одночасним припиненням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним номером 2287859680000, що зареєстроване на праві власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56548981 від 10.02.2021 13:53:54;

3) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі;

4) витребування у ТОВ "Дарницяжилбуд" комплексу будівель, загальною площею 6315 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), а саме:

будівлю управління та складу (літера "А"), загальною площею 2 836,0 кв.м;

будівлю складу (літера "Б"), загальною площею 1 180,90 кв.м;

будівлю складу (літера "В"), загальною площею 839,2 кв.м;

будівлю контрольно-перепускного пункту (літера "Г"), загальною площею 41,0 кв.м;

будівлю контрольно-технічного пункту (літера "Д"), загальною площею 117,50 кв.м;

будівлю складу (літера "Е"), загальною площею 320,90 кв.м;

будівлю складу (літера "Ж"), загальною площею 321,40 кв.м;

будівлю складу (літера "И"), загальною площею 318,0 кв.м;

будівлю складу (літера "Л"), загальною площею 340,10 кв.м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/14341/22 вищезазначену заяву Прокурора про зміну предмета позову було прийнято до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.02.2006, укладений між ДП "Інвестжитло" та ТОВ "Дарницяжилбуд". Закрито розділ за реєстраційним номером 2287859680000 на комплекс будівель нерухомого майна, загальною площею 6 315 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_2 з одночасним припиненням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень з відкриттям розділу індексний номер 56548981 від 10.02.2021 13:53:54. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі. В іншій частині первісного позову про витребування комплексу будівель - відмовлено. Судові витрати покладено на позивача - Міністерство. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив із:

- доведеності підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Міністерства та ЦМС;

- постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони, та власником спірного комплексу будівель є держава, однак всупереч приписів закону, будівлі та земельна ділянка вибули з власності держави, оскільки уповноважений державою орган (КМУ) відповідних рішень щодо їх передачі та відчуження не приймав, а тому підлягають поверненню на користь держави в особі Міністерства;

- судом відзначено, що, по-перше, майно з володіння власника (держави) вибуло поза його волею і вибуло безоплатно, а, по-друге, ні Прокурор, ні позивачі не могли висунути вимогу про стягнення коштів з одного з відповідачів на користь (в інтересах) іншого з відповідачів;

- державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:389:0015 підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням вимог статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", зокрема: земельна ділянка з кадастровим номером: 8000000000:63:389:0015 площею 2,3348 га, яка розташована по АДРЕСА_2 накладається на (знаходиться в межах) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:389:0054 площею 3,9344 га; відсутністю доказів отримання у встановленому порядку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:63:389:0015 цільовим призначенням 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; відсутністю доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на категорію землі житлової та громадської забудови;

- враховуючи відсутність згоди Міністра оборони України (судовим рішенням визнано незаконним наказ) та рішення КМУ щодо відчуження нерухомого майна та земельної ділянки, станом на теперішній час земельна ділянка і майно знаходиться у формальному володінні товариства, підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України, про що стало відомо за результатами державної реєстрації майна, майнових та речових права на об`єкти нерухомого майна та земельної ділянки;

- з огляду на те, що особа, за захистом порушеного права якої звернувся з даним позовом Прокурор - МОУ і ЦМС, дізналися про існування оспореного договору лише у 2021 під час оформлення земельних питань та державної реєстрації нерухомого майна , якими ЦМС впродовж всього часу безперешкодно користувався, обслуговував, утримував, а позов Прокурора подано 21.12.2022, відтак строк позовної давності не було пропущено.

- зустрічні позовні вимоги ТОВ "Дарницяжилбуд" є безпідставними та необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу від 17.02.2006 було визнано недійсним, що виключає виникнення у сторін вказаного правочину жодних правових наслідків.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "Дарницяжилбуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі, а зустрічний позов - задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ "Дарницяжилбуд" наголосило на тому, що останнє не було учасником адміністративної справи №2-А-147/07, а тому обставини, встановлені судовим рішенням у вказаній справі не є преюдиційними для даної справи відносно вказаного відповідача;

- факт скасування у судовому порядку наказу Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 "Про додаткове наділення основними фондами державне підприємство "Інвестжитло" не зумовлює автоматичного скасування дозволу Міністерства від 22.09.2005 №220/Д-384, а також автоматичного визнання договору купівлі-продажу від 17.02.2006 недійсним;

- Прокурором у позові, а місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних норм законодавства, на підставі яких вказаний правочин було визнано недійсним;

- Прокурором обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки визнання недійсним договору не зумовлює автоматичного повернення сторін у первісний стан, а з огляду на приписи статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наслідком визнання недійсним договору має бути реституція, зокрема повернення спірного майна у власність саме ДП "Інвестжитло", а не держави;

- ані Прокурор, ані позивачі не були сторонами спірного договору купівлі-продажу, а тому вимога про визнання вказаного правочину недійсним задоволенню не підлягає;

- ТОВ "Дарницяжилбуд" було добросовісним набувачем нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 17.02.2006, оскільки діяло відповідно до презумпції правомірності дій державних органів;

- ані Прокурором, ані позивачами не доведено факту вибуття спірного майна поза їх волі, оскільки відсутні жодні докази притягнення до відповідальності осіб, а майно було відчужено за договором на підставі дозволу Міністерства від 22.09.2005 №220/Д-384;

- в оспорюваному рішенні не вказано чи не призведе, у разі задоволення позову, таке втручання до порушення прав ТОВ "Дарницяжилбуд" на мирне володіння майном, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;

- судом першої інстанції не наведено обґрунтованих висновків та не вказано на яких підставах, передбачених статтею 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", було задоволено позов Прокурора в частині закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- у відповідності до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, а також на підставі приписів статті 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ТОВ "Дарницяжилбуд" як покупець об`єктів військового нерухомого майна, яке належало на праві власності державі, мало право вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель;

- земельна ділянка була сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015, дозвіл на розробку якого було надано за принципом "мовчазної згоди";

- на момент проведення державної реєстрації в Державному земельному кадастрі жодних відомостей щодо знаходження в межах такої іншої земельної ділянки або її частини не містилося;

- судом першої інстанції неправомірно прийнято заяву прокурора про зміну предмета позову, оскільки останнім не було здійснено доплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн;

- у випадку обґрунтованості позовних вимог, суд повинен був відмовити у задоволенні позову, оскільки строк позовної давності було пропущено;

- трьохрічний строк позовної давності було пропущено, з огляду на те, що:

а) спірний договір було укладено на підставі дозволу Міністерства від 22.09.2005 №220/Д-384; спірне майно було реалізовано через публічну процедуру - аукціон; стороною договору виступало ДП "Інвестжитло", яке було утворено за рішенням Міністерства та входить до сфери управління останнього; вартість відчужуваного майна була повністю сплачена на банківський рахунок ДП "Інвестжитло"; органи прокуратури та/або Міністерство мали можливість ініціювати процес витребування майна ще після постановлення 19.02.2008 Вищим адміністративним судом України ухвали в адміністративній справі №2-А-147/07, предметом якої було визнання недійсним наказу №556 від 19.09.2005, на підставі якого ДП "Інвестжитло" було передано на баланс, зокрема спірне нерухоме військове майно;

б) в аудиторському звіті №234/40/48 від 17.07.2015, виконаного Департаментом внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства, та який був надісланий до Генеральної прокуратури України, містилися висновки, про те, що накази останнього, зокрема від 19.09.2005 №556, могли призвести до завдання державі збитків на загальну суму понад 100 мільйонів грн;

в) 13.12.2018 та 15.01.2019 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за номерами 62018100000000020, 42019110330000008, 420191103300000007 про вчинення кримінального правопорушення за фактом зловживання посадовими особами Міністерства своїми службовими обов`язками щодо передання ДП "Інвестжитло" нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_2, внаслідок чого таке майно було відчужене ТОВ "Дарницяжилбуд".

Скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про витребування доказів.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14341/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

14.12.2023 матеріали справи №910/14341/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Враховуючи, що головуюча суддя перебувала у відпустці з 18.12.2023 по 05.01.2024, розгляд вищевказаної апеляційної скарги колегією суддів здійснюється після виходу головуючої судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.02.2024. Сторонам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 26.01.2024.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надав відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд", в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що:

- спірний комплекс будівель, який є державною власністю і має статус військового майна, було відчужено всупереч приписів Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" - без дозволу КМУ;

- спірна земельна ділянка створена за рахунок раніше сформованої земельної ділянки оборонного відомства у межах військового містечка НОМЕР_1, яке відноситься до земель оборони, належить державі в особі КМУ і знаходиться в управлінні Міністерства;

- істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття КМУ відповідного рішення за поданням Міністерства;

- у відповідності до правової позиції, викладеної у пункті 8.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна;

- строк позовної давності не було пропущено, оскільки про державну реєстрацію будівель та земельної ділянки стало відомо наприкінці 2021 року.

Міністерство скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд", в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Міністерство зауважило, що:

- за результатами розгляду адміністративної справи №2-А-147/07 встановлено обставини стосовно Міністерства, яке є учасником справи №910/14341/22, відтак такі обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи;

- відчуження спірного майна повинно було відбуватись у відповідності до вимог актів законодавства, якими визначено правовий режим майна в Збройних Силах України, порядок виключення майна зі складу військового та відчуження такого майна;

- правовими підставами позову Прокурора були приписи статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, а також положення статей 203, 215 ЦК України;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006, на підставі якого ТОВ "Дарницяжилбуд" проведено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, зумовлює закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу з одночасним припиненням права власності відповідача на спірне нерухоме майно;

- враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15, скаржник не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою, оскільки жодних рішень щодо відчуження земельної ділянки зі складу земель оборони по АДРЕСА_2 КМУ не приймалось;

- строк позовної давності не було пропущено, оскільки спірні будівлі з 17.02.2006 по цей час перебувають у володінні, користуванні ЦМС, а витрати на утримання спірного майна здійснюються державою, а про наявність зареєстрованих речових прав за ТОВ "Дарницяжилбуд" стало відомо лише в 2021 році.

Київське КЕУ скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд", в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Київське КЕУ зауважило, що:

- Міністерством не вносилося КМУ подання щодо відчуження об`єктів нерухомості та інших споруд військового містечка НОМЕР_1, жодних рішень стосовно відчуження об`єктів нерухомості військового містечка НОМЕР_1 КМУ не приймалося, також в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством згоди на передачу спірної земельної ділянки, а також будь-які клопотання, подані оборонним відомством до відповідних державних органів про відмову від земельної ділянки площею 2,3348 га, що свідчить про незаконність реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а також незаконність укладеного спірного договору;

- виходячи з положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, передача військового майна на баланс державних підприємств не обумовлена, саме тому наказ Міністра оборони України №556 від 19.06.2005 "Про додаткове наділення основними фондами державного підприємства "Інвестжитло" було визнано незаконним у судовому порядку (адміністративна справа №2-А-147/07);

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Дарницяжилбуд" для житлової та громадської забудови на АДРЕСА_2 складений з порушенням земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони та є державною власністю.

29.01.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Державні реєстратори Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленський С.О. та Рисак О.О. скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надали відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд", в якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, державні реєстратори наголосили, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" однією з підстав для закриття розділу у Державному реєстрі є скасування державної реєстрації земельної ділянки. Скасування оскаржуваним рішенням державної реєстрації земельної ділянки 8000000000:63:389:0015 є законною підставою для задоволення позову в частині закриття розділу на комплекс будівель.

01.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Дарницяжилбуд" надійшли письмові пояснення.

06.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Дарницяжилбуд" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 відкладено на 06.03.2024.

06.03.2024 розгляд справи №910/14341/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці.

Після виходу судді Коробенка Г.П. та суддів Мальченко А.О. та Агрикової О.В. з відпусток, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 призначено на 24.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 відкладено на 15.05.2024.

09.05.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Дарницяжилбуд" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 відкладено на 06.06.2024.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у зв`язку перебуванням судді Коробенка Г.П., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14341/22.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2024 апеляційну скаргу у справі №910/14341/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі № 910/14341/22, призначену на 06.06.2024 о 12:00 год, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у розгляді апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 оголошено перерву до 03.07.2024.

03.07.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Дарницяжилбуд" надійшли клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 відкладено на 28.08.2024.

ЦМС, Фонд, ДП "Інвестжитло" та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Як було раніше зазначено, разом із апеляційною скаргою ТОВ "Дарницяжилбуд" подало клопотання про витребування у держателя Єдиного реєстру досудових розслідувань Офісу Генерального прокурора України витягів щодо кримінальних проваджень 62018100000000020, 42019110330000008, 420191103300000007 із зазначенням всіх відомостей, а також заяв про вчинення кримінальних правопорушень, на підставі яких були розпочаті досудові розслідування у вказаних кримінальних провадженнях.

В обґрунтування даного клопотання скаржник зазначає, що вказані докази підтверджують пропущення Прокурором строку позовної давності. Крім цього, апелянтом вказано, що аналогічне клопотання було подане також до суду першої інстанції, однак було залишено без розгляду без жодного обґрунтування.

Відповідно до частини 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Останнім днем строку для подання ТОВ "Дарницяжилбуд" відзиву було 02.02.2023, при цьому клопотання про витребування доказів було подане до суду першої інстанції 16.08.2023, а до суду апеляційної інстанції - разом із апеляційною скаргою 24.11.2023.

Оскільки вищезазначені клопотання були подані з пропущенням строку, зазначеного в частині третій статті 80 ГПК України та не містять належного обґрунтування неможливості їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від заявника, вказані клопотання не підлягають задоволенню.

У судове засідання 28.08.2024 ЦМС, ДП "Інвестжитло", ГУ Держгеокадастр у Житомирській області, Київське КЕУ, Фонд та державні реєстратори явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників ЦМС, ДП "Інвестжитло", ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, Київського КЕУ, Фонду та державних реєстраторів, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 28.08.2024 представник ТОВ "Дарницяжилбуд" підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову повністю, а зустрічний позов задовольнити.

Прокурор, Міністерство та Київське КЕУ проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення - без змін.

28.08.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення первісного позову: 1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між ДП "Інвестжитло" та ТОВ "Дарницяжилбуд"; 2) закриття розділу за реєстраційним номером 2287859680000 на комплекс будівель нерухомого майна, загальною площею 6 315 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, з одночасним припиненням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним номером 2287859680000, що зареєстроване на праві власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56548981 від 10.02.2021 13:53:54; 3) скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі; а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Дарницяжилбуд".

Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову про 4) витребування у ТОВ "Дарницяжилбуд" комплексу будівель, загальною площею 6315 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), а також в частині підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Міністерства та ЦМС.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, у червні 1948 року Начальник тилу Київського військового округу звертався до Головного міського архітектора м. Києва з листом №1/487, у якому зазначав, що заступником голови РМ УРСР від 10.01.1948 рекомендовано винести Ремонтний автозавод №125 за межі міста у Дарницький район. Для розміщення танкового заводу №7 запроектовано земельну ділянку площею 394,75 га відведену до війни (чит - 2СВ, 1939-1945рр) для КТАРЗ №7. Втім, під час оформлення реєстрації цієї земельної ділянки виявлено, що Архітектурним управлінням м. Києва без погодження з Округом (чит - КВО) частина земельної ділянки відведена під промислову та житлову забудову.

09.08.1948 виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення №17с "О возобновлении отвода второй КЕЧ Киевского района МВС СССР земельних участков в Дарницком районе", яким, зокрема поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок НОМЕР_11, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_12 та НОМЕР_13 в межах та на умовах проекту Управління у справах архітектури м. Києва. Додатком до вказаного рішення є план земельних ділянок.

25.08.1971 Начальником квартирно-експлуатаційного управлення КВО прийнято наказ №137, яким призначено державну комісію для прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта 68-301 (холодний склад).

25.11.1971 державною приймальною комісією підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом (реконструкцією) об`єкта 68-301 - "комплекс окружных складов ОМИС в Дарнице".

Київське КЕУ є правонаступником другої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району.

Спільним наказом від 03.12.1992 №34/203 Голови Державного Комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України була проведена інвентаризація земель Міністерства оборони, розміщених в межах Дарницького району.

У пояснювальній записці до Технічного звіту по інвентаризації земель Міністерства оборони України в Дарницькому районі міста Києва, виконаного Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі договору від 01.07.1994 №92-а, зазначено, що на території Дарницького району розміщено десять військових містечок: НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_1, НОМЕР_10. Земельні ділянки цих містечок надані на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17с за винятком в/м №181.

У межах військового містечка № НОМЕР_1 , яке знаходиться по АДРЕСА_1 33,4751 га розташовано окружний матеріальний склад №233/5/ - 2,3348 га.

Актом інвентаризації земель Міністерства оборони на території Дарницького району міста Києва від 1995 року встановлено, що на час проведення інвентаризації в постійному користуванні військового містечка НОМЕР_1 на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17с знаходилося всього 33,47 га земель, з яких 20,79 га використовувалось за цільовим призначенням, а 12,68 га - не за призначенням.

За даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_2, первинна реєстрація права власності була проведена на комплекс будівель загальною площею 6 315 кв.м за державою Україна на підставі 7 свідоцтв про право власності, виданих 12.12.2005.

Наказом Міністра оборони України від 01.12.2004 №580 було створено ДП "Інвестжитло".

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 та 5.7 Статуту ДП "Інвестжитло", затвердженого наказом Міністерства від 01.12.2004, майно підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується, розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України та статуту з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном (Міністерством). Цілісний майновий комплекс Підприємства визначається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених чинним законодавством України.

19.09.2005 Міністром оборони України Гриценком Анатолієм Степановичем видано Наказ №556 "Про додаткове наділення основними фондами ДП "Інвестжитло", відповідно до якого Начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління у Збройних Силах України наказано вилучити з балансу Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і безоплатно передати у якості наділення основними фондами, а директору Державного підприємства "Інвестжитло" - прийняти на баланс як основні фонди комплекс будівель згідно з Переліком нерухомого майна, що додається (пункт 1). Передане нерухоме майно закріплено за державним підприємством "Інвестжитло" на праві господарського відання та покладено на останнє обов`язок по його утриманню за рахунок господарської діяльності (пункт 2).

У Додатку до вищезазначеного наказу зазначено перелік майна, що передається на баланс Державного підприємства "Інвестжитло", яке розташоване у АДРЕСА_2, на території військового містечка № НОМЕР_1 , на земельній ділянці площею 2,34 га.

22.09.2005 Міністерством надано Дозвіл 220/Д-384 ДП "Інвестжитло" на реалізацію (відчуження) на конкурсній основі майна, яке було передано останньому згідно Наказу Міністра оборони України №556 від 19.09.2005.

30.12.2005 між ДП "Інвестжитло" та ВАТ "Універсальна біржа" укладено договір на виконання послуг щодо організації проведення аукціону з продажу майна №136, відповідно до пункту 1.1. якого виконавцем організовано продаж на аукціоні:

- будівлі управління та складу (літ. А) загальною площею 2 836,00 кв.м,

- будівлі складу (літ. Б) загальною площею 1180,90 кв.м,

- будівлі контрольно-перепускного пункту (літ. Г) загальною площею 41,00 кв.м,

- будівлі контрольно-технічного пункту (літ. Д) загальною площею 117,50 кв.м,

- будівлі складу (літ. В) загальною площею 839,20 кв.м,

- будівлі складу (літ. Л) загальною площею 340,10 кв.м,

- будівлі складу (літ. Е) загальною площею 320,90 кв.м,

- будівлі складу (літ. Ж) загальною площею 321,40 кв.м,

- будівлі складу (літ. И) загальною площею 318,00 кв.м,

- складу паливно-мастильних матеріалів (літ. К) (об`єкт незавершеного будівництва) загальною площею 39,40 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

06.01.2006 у ЗМІ "Правда і кривда" у випуску за №1 опубліковано інформацію про аукціон з продажу нерухомого мана, що є державною власністю та обліковується на балансі ДП "Інвестжитло".

07.02.2006 було проведено аукціони з продажу вищезазначених об`єктів нерухомого майна, переможцем яких стало ТОВ "Дарницяжилбуд", що підтверджується відповідними витягами з протоколів аукціонів.

Загальна ціна продажу становить 5 483 866,00 грн.

За результатами конкурсної процедури, 17.02.2006 між ДП "Інвестжитло" (далі за текстом договору - Продавець) та ТОВ "Дарницяжилбуд" (далі за текстом договору - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передає у власність Покупця, а останній приймає у власність комплекс будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з наступних об`єктів:

- будівля управління та складу (літ. А), загальною площею 2 836,00 кв.м;

- будівля складу (літ. Б), загальною площею 1 180,90 кв.м;

- будівля контрольно-перепускного пункту (літ. Г), загальною площею 41,00 кв.м;

- будівля контрольно-перепускного пункту (літера Д), загальною площею 117,50 кв.м;

- будівля складу (літ. В), загальною площею 839,20 кв.м;

- будівля складу (літ. Л), загальною площею 340,10 кв.м;

- будівля складу (літ. Е), загальною площею 320,90 кв.м;

- будівля складу (літ. Ж), загальною площею 321,40 кв.м;

- будівля складу (літ. И), загальною площею 318,00 кв.м;

- будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. К), загальною площею 39,30 кв.м.

Згідно з пунктом 1.6. договору вказані об`єкти продано за 5 483 866,00 грн (разом із ПДВ).

Відповідно до пункту 2.1., 2.2. договору Покупець зобов`язаний внести за придбані Об`єкти 5 483 866,00 грн протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування всієї суми із свого рахунку на рахунок Продавця. Термін сплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови сплати Покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу Об`єкта за перші 30 календарних днів.

Передача Об`єктів продавцем покупцю засвідчується актами приймання-передачі, які підписуються сторонами окремо на кожний об`єкт в триденний термін після сплати повної вартості кожного з придбаних об`єктів та виконання фінансових умов аукціону (пункт 3.1. договору).

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк Оленою Григорівною та зареєстровано в реєстрі за №387.

30.05.2006 між уповноваженими представниками Покупця і Продавця підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі, пунктом 1 якого підтверджується факт передачі від ДП "Інвестжитло" до ТОВ "Дарницяжилбуд" вищезазначених об`єктів, які були відчужені за договором купівлі-продажу від 17.02.2006.

Даним актом сторони підтверджують виконання обов`язку Продавця передати, а Покупця прийняти Об`єкти. Крім цього Покупець підтверджує, що не має будь-яких матеріальних та/або моральних претензій до Продавця щодо якісних характеристик Об`єктів та виконання ним умов договору (пункти 2, 3 акту).

Вказаний акт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О.М. та зареєстровано в реєстрі за №4086, 4087.

Вартість предмета договору купівлі-продажу від 17.02.2006 №387 у загальному розмірі 5 483 866,00 грн була повністю сплачена ТОВ "Дарницяжилбуд" шляхом безготівкового перерахування коштів на користь ДП "Інвестжитло", що підтверджується банківською випискою №БВ-0000015 за 02.03.2006 ВАТ "СЕБ БАНК".

04.02.2021 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на комплекс будівель загальною площею 6 315 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000), розташованих за адресою: АДРЕСА_2, та розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015.

У той же час, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007 у справі №2-А-НОМЕР_3/07, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2008, скасовано наказ Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 "Про додаткове наділення основними фондами державне підприємство "Інвестжитло".

На підставі Наказу Міністра оборони України від 25.05.2013 №234 Територіальним управлінням внутрішнього аудиту військових частин безпосередньо підпорядкованим Міністерству оборони України та Генеральному штабу Збройних Сил України Департаментом внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України проведено внутрішній фінансовий аудит та аудит відповідності фінансово-господарської діяльності ДП "Інвестжитло" за період з 01.03.2013 по 01.06.2015, за результатами якого від 17.07.2015 складено аудиторський звіт №234/40/48.

Вказаним звітом встановлено, що, зокрема наказом Міністерства від 19.09.2005 №556, ДП "Інвестжитло" наділялось фондами для ведення господарської діяльності нерухомим майном в АДРЕСА_2 (територія в/м НОМЕР_1), орієнтовна площа земельної ділянки 2,34 га. Згідно дозволу, майно реалізовано приватній комерційній структурі, отримані від реалізації об`єктів нерухомості кошти використано підприємством для закупівлі житлових площ для безквартирних військовослужбовців в Болградському та Очаківському гарнізонах, а частина коштів перерахована на спеціальні рахунки Міністерства (більш детальна інформація висвітлена у розділі 2.6.6.).

26.05.2015 ТОВ "Дарницяжилбуд" подано до Київської міської ради (далі - КМР) клопотання про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою щодо земельної ділянки, орієнтовною площею 2,34 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для житлової і громадської забудови.

03.07.2015 між ТОВ "Дарницяжилбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паралель-8" (далі - ТОВ "Паралель-8") укладено договір 0703/1-К, предметом якого є відведення земельної ділянки, загальною площею 2,34 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

21.08.2015 Департаментом земельних ресурсів на підставі листа про використання права мовчазної згоди від 21.08.2015 №МЗ0117 видано завдання на проектування №ЗВП-0507 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована у АДРЕСА_2, площею 2,3348 га, за цільовим призначенням для житлової та громадської забудови.

05.06.2017 між ТОВ "Дарницяжилбуд" та ТОВ "Паралель-8" укладено додаткову угоду 0605/1-2017-К до договору 0703/1-К, предметом якої є роботи з складання документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 у зв`язку з тривалим погодженням проекту землеустрою.

21.07.2017 ТОВ "Дарницяжилбуд" здійснено технічну інвентаризацію та отримано технічний паспорт на комплекс будівель:

- будівля управління та складу (літера "А"), загальною площею 2 858.1 кв.м;

- будівля складу (літера "Б"), загальною площею 1 267,0 кв.м;

- будівля складу (літера "В"), загальною площею 896,0 кв.м;

- будівля контрольно-пропускного пункту (літера "Г"), загальною площею 63 кв.м;

- будівля ктп (літера "Д"), загальною площею 146,7 кв.м;

- будівля складу (літера "Ж"), загальною площею 330,2 кв.м;

- будівля складу (літера "Е"), загальною площею 330,1 кв.м;

- будівля складу (літера "Л"), загальною площею 343,3 кв.м;

- будівля складу (літера "И"), загальною площею 330,5 кв.м;

- будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літера "К"), загальною площею 39,9 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_2.

У кримінальному провадженні №12016100010001469 від 12.02.2016 (досудове), що розслідувалось Голосіївським УП ГУНП в м. Києві, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, накладено арешт на комплекс будівель, а саме: будівлю управління та складу (літ.А) загальною площею 2836,00 кв.м, будівлю складу (літ. Б) загальною площею 1180,90 кв.м, будівлю контрольно-перепускного пункту (літ. Г) загальною площею 41,00 кв.м, будівлю контрольно-технічного пункту (літ. Д) загальною площею 117,50 кв.м, будівлю складу (літ.В) загальною площею 839.20 кв.м, будівлю складу (літ. Л) загальною площею 340,10 кв.м, будівлю складу (літ. Е) загальною площею 320,90кв.м, будівлю складу (літ. Ж) загальною площею 321,40 кв.м, будівлю складу (літ. И) загальною площею 318,00 кв.м, склад паливно-мастильних матеріалів (літ. К) - об`єкт незавершеного будівництва загальною площею 39,30 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ТОВ "Дарницяжилбуд", ідентифікаційний код 33690757.

19.12.2019 Рішенням Київської міської ради №561/8134 "Про надання в постійне користування земельної ділянки Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка НОМЕР_1 на АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерству для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 15.01, справа №Д-7172).

Надано Міністерству, за умови виконання пункту 3 вказаного рішення, в постійне користування земельну ділянку площею 3,9344 га (кадастровий номер 8000000000:63:389:0054, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000233142015) для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку із закріпленням на праві управління нерухомого майна за Міністерством оборони України (витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду від 23.07.2015 №10-15-13077).

Зобов`язано Міністерство виконати вимоги, викладені у листах Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.06.2015 №7367/0/12/19-15 та Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 21.10.2015 №19-26-7777.31-4773/20-15.

10.03.2021 та 01.06.2021 ТОВ "Дарницяжилбуд" звернулось до Міністерства з листом 03-03/21, в якому повідомило про своє право власності на об`єкти площею 6315,00 кв.м, про їх самовільне використання третіми особами та сприяння Міністерством у реалізації ТОВ "Дарницяжилбуд" його прав власності, звільненні об`єкта від майна ЦМС.

18.05.2021 та 16.07.2021 Міністерство в особі Головного управління майна і ресурсів листами 503/5640 503/8229 поінформувало ТОВ "Дарницяжилбуд" про відсутність документів про відчуження об`єкту, зазначивши, що вказане майно обліковується на балансі ЦМС та запропонувавши останньому його взаємодію для з`ясування інформації.

05.10.2021 ТОВ "Дарницяжилбуд" укладено договір 1005/1-2021-К з Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-2000" (далі - ТОВ "Земля-2000") предметом якої є доопрацювання документації з землеустрою - Проект відведення земельної ділянки ТОВ "Дарницяжилбуд" для житлової та громадської забудови по АДРЕСА_2.

04.08.2021, 27.10.2021, 10.01.2022 та 17.02.2022 ЦМС зверталося до КМР з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 кадастровий номер 63:389:0057 загальною площею 23380,49 кв.м - 23, 348 га, код цільового призначення 15,15,01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

09.11.2021 накладений арешт був скасований судом за заявою ТОВ "Дарницяжилбуд" (ухвала №752/4441/16-к, провадження №1-кс/752/8907/21).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Дарницяжилбуд" вчинило дії з формування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:63:389:0015, проте жодних документів, які стали підставою для здійснення в Державному земельному кадастрі реєстрації спірної земельної ділянки останнім суду не було надано.

13.10.2021 за ТОВ "Дарницяжилбуд" у Державному земельному кадастрі відділом у Лугинському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Земля-2000" (Краєвська Іванна Сергіївна), зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:63:389:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 2,3348, цільове призначення 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Прокурор зазначає, що Дарницькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у ході вивчення матеріалів кримінального провадження №4202111330000065 від 10.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 425 Кримінального кодексу України, отримано відомості, що свідчать про порушення вимог чинного законодавства та встановлено підстави для представництва інтересів держави у суді під час розпорядженнями землями оборони та об`єктами державної власності відповідно до порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, прокуратурою було з`ясовано, що об`єкти нерухомості військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2, перебувають у державній власності Міністерства та в оперативному управлінні ЦМС (військове містечко НОМЕР_1 літ. 1 А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Е, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1I, 1Ї, 1Й, 1K, 1Л), право власності та оперативного управління зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2021 та 10.06.2021, відповідно.

Державну реєстрацію права власності на військове містечко за Міністерством проведено на підставі копії Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, виданого 20.04.2021 за №10-15-8784 Фондом державного майна України, та технічного паспорту від 31.05.2021, виданого Фізичною особою-підприємцем Воздвиженським В.В. Державну реєстрацію права оперативного управління за ЦМС проведено на підставі копії вищевказаного витягу.

30.12.2021 Міністерство звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою (вх. №503/15733), в якій просило визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни щодо внесення 30.11.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запису кадастрового номеру 800000000:63:389:0015 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2; індексний номер 287661736, а також виключити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний запис.

23.07.2022 ТОВ "Дарницяжилбуд" звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргами (вх. №СК-1476-22 від 03.08.2022 та вх. №СК-1983-22 від 26.08.2022), в яких просило, зокрема скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті державними реєстраторами Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Зеленським С.О. від 09.06.2021 №58651200 та Рисак О.О. від 17.06.2021 №58800304.

Наказами Міністерства юстиції України від 06.03.2023 №864/5 та №608/7 скаргу Міністерства від 30.12.2021 №503/15733 задоволено, скасовано рішення від 30.11.2021 №61956345, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О., а скарги ТОВ "Дарницяжилбуд" від 23.07.2022 залишено без розгляду по суті у зв`язку зі спливом строку, встановленого законом для їх подання.

Листами від 04.11.2021 №1627ВИХ-21 та №1626ВИХ-21 Дарницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону поінформувала Міністерство та Київське КЕУ про порушення вимог законодавства внаслідок реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 800000000:63:389:0015.

Також, 31.05.2022 Дарницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернулась до Міністерства із запитом №506ВИХ-22, в якому просила повідомити чи надавалася оборонним відомством згода на вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

У своїй відповіді №503/3577 від 13.06.2022 на вказаний лист Міністерство повідомило, що на обліку у Київського КЕУ перебуває військове містечко НОМЕР_1 загальною площею 26,88 га, до складу території якого входить земельна ділянка площею 2,3348 га з кадастровим номером 800000000:63:389:0015. Згода Міністерства на вилучення зазначеної земельної ділянки не надавалася.

Листами від 26.10.2022 №1427ВИХ-22 та №1428ВИХ-22 Дарницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернулась до Міністерства та Головного управління майна та ресурсів, в яких повідомила, що у 2021 році встановлено, що земельна ділянка державної форми власності площею 2,3348 га з кадастровим номером 800000000:63:389:0015, перебуваючи у складі військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстрована за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури та відноситься до земель оборони, тобто є землею з особливим статусом. У зв`язку з цим прокуратура просила проінформувати про вжиття заходів представницького характеру з метою повернення вказаної земельної ділянки.

Листом від 14.11.2022 №503/8287 Головне управління майна та ресурсів повідомило прокуратуру, що заходи представницького характеру не вживалися (вих. лист).

Міністерство на запит спеціалізованої прокуратури щодо вжиття заходів представницького характеру стосовно повернення військового майна від 26.10.2022 №1427 вих-22 відповідь не надало.

У зв`язку з тим, що нежитлові приміщення та земельна ділянка вибули із власності держави поза волею останньої, Прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Разом із тим, вважаючи себе законним власником нерухомого майна, яке ТОВ "Дарницяжилбуд" набуло на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006, останнє звернулося до суду із зустрічним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Щодо вимоги за первісним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між ДП "Інвестжитло" та ТОВ "Дарницяжилбуд".

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц.).

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою ТОВ "Дарницяжилбуд" вказало, що ані Прокурор, ані позивачі не були сторонами спірного договору купівлі-продажу, а тому вимога про визнання вказаного правочину недійсним задоволенню не підлягає.

Однак колегія суддів не погоджується з такими твердженнями скаржника, оскільки у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Звертаючись з даним позовом до суду Прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає у тому, що спірне нерухоме військове майно вибуло поза волею держави з порушенням Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, за результатами конкурсної процедури, 17.02.2006 між ДП "Інвестжитло" (далі за текстом договору - Продавець) та ТОВ "Дарницяжилбуд" (далі за текстом договору - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передає у власність Покупця, а останній приймає у власність комплекс будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з наступних об`єктів:

- будівля управління та складу (літ. А), загальною площею 2 836,00 кв.м;

- будівля складу (літ. Б), загальною площею 1 180,90 кв.м;

- будівля контрольно-перепускного пункту (літ. Г), загальною площею 41,00 кв.м;

- будівля контрольно-перепускного пункту (літера Д), загальною площею 117,50 кв.м;

- будівля складу (літ. В), загальною площею 839,20 кв.м;

- будівля складу (літ. Л), загальною площею 340,10 кв.м;

- будівля складу (літ. Е), загальною площею 320,90 кв.м;

- будівля складу (літ. Ж), загальною площею 321,40 кв.м;

- будівля складу (літ. И), загальною площею 318,00 кв.м;

- будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. К), загальною площею 39,30 кв.м.

Згідно з пунктом 1.6. договору вказані об`єкти продано за 5 483 866,00 грн (разом із ПДВ).

ДП "Інвестжитло" було створено наказом Міністра оборони України від 01.12.2004 №580.

Наказом Міністра оборони України Гриценка А.С. від 19.09.2005 №556 "Про додаткове наділення основними фондами ДП "Інвестжитло" вищезазначене майно було вилучено з балансу Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і безоплатно передано на баланс у якості наділення основними фондами та закріплено за ДП "Інвестжитло" на праві господарського відання.

Разом із цим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007 у справі №2-А-147/07, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2008, наказ Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 "Про додаткове наділення основними фондами державне підприємство "Інвестжитло" було скасовано.

Доводи апелянта про те, що останній не був учасником адміністративної справи №2-А-147/07, а тому обставини, встановлені судовим рішенням у вказаній справі, не є преюдиційними для даної справи відносно вказаного відповідача, є необґрунтованими, виходячи з такого.

За частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, ТОВ "Дарницяжилбуд" не було учасником вказаної адміністративної справи, однак колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що скасування у судовому порядку наказу Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 є не преюдиційною обставиною, а є вирішенням спору по суті в межах справи №2-А-147/07.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що згідно статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, не зважаючи на те, що ТОВ "Дарницяжилбуд" не було учасником вказаної адміністративної справи, судове рішення про скасування наказу Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 є обов`язковим на всій території України.

Також, згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Як було раніше зазначено, спільним наказом від 03.12.1992 №34/203 Голови Державного Комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України була проведена інвентаризація земель Міністерства оборони, розміщених в межах Дарницького району.

У пояснювальній записці до Технічного звіту по інвентаризації земель Міністерства оборони України в Дарницькому районі міста Києва, який було виконано Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі договору від 01.07.1994 №92-а, зазначено, що на території Дарницького району розміщено десять військових містечок: НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_1, НОМЕР_10. Земельні ділянки цих містечок надані на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17с за винятком в/м №181.

Отже, станом на момент укладення спірного правочину вищезазначені будівлі відносилися до військового майна та належали державі Україні, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальні норми права, які регулюють правовий режим майна у Збройних Силах України.

Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 (далі - Положення) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору), установлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку (пункт 3 Положення).

Згідно з пунктом 1 пункту 6 Положення, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони, погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять ані доказів внесення Міністерством до Кабінету Міністрів України пропозиції, погодженої з Мінекономіки, щодо відчуження об`єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № НОМЕР_1 , ані доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення стосовно відчуження об`єктів нерухомості військового містечка НОМЕР_1.

Оскільки наказ Міністра оборони України від 19.09.2005 №556 "Про додаткове наділення основними фондами державне підприємство "Інвестжитло" було скасовано у судовому порядку, а рішення про відчуження військового майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Прокурора про те, що правочин щодо відчуження військового майна, яке належало державі Україна, було укладено всупереч приписів Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника відносно незазначення Прокурором конкретних норм законодавства, на підставі яких вказаний правочин було визнано недійсним, оскільки у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

У зв`язку з викладеним колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі 910/24075/16, 02.07.2020 у справі №910/4932/19.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції констатує, що відчуження за договором купівлі-продажу від 17.02.2006 військового нерухомого майна, що належиться державі України, без дотримання положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення, порушує публічний порядок, тобто спрямоване на незаконне заволодіння державним майном.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2 статті 228 ЦК України).

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, оскаржуваний договір купівлі-продажу від 17.02.2006 є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76).

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006 у зв`язку з обранням неналежного способу захисту, оскільки вказаний правочин є нікчемним (недійсним у силу закону), а тому визнання недійсним такого правочину судом не вимагається, відтак рішення місцевого суду у цій частині підлягає скасуванню.

Щодо пропущення Прокурором строку позовної давності.

Колегією суддів встановлено, що у своєму відзиві на позов та в апеляційній скарзі ТОВ "Дарницяжилбуд" заявило про сплив позовної давності лише щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 04.11.1950 передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Як було раніше зазначено, у зв`язку з обранням неналежного (неефективного способу захисту), позовна вимога Прокурора про визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу від 17.02.2006 не підлягає задоволенню, відповідно заява ТОВ "Дарницяжилбуд" про застосування наслідків спливу позовної давності не розглядається.

Щодо вимоги за первісним позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9900799172022 від 14.06.2022 державна реєстрація земельної ділянки площею 2,3348 га з кадастровим номером 800000000:63:389:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, була проведена 13.10.2021. Цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови. Вид використання: для житлової та громадської забудови.

При цьому, як вбачається з інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі, ані за ТОВ "Дарницяжилбуд", ані за будь-якою іншою особою, не зареєстровано речових прав на спірну земельну ділянку.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на момент державної реєстрації земельної ділянки) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою..

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами 1 та 2 якої (у редакції, чинній на момент державної реєстрації земельної ділянки) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності..

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції), за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони.

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (стаття 2 наведеного Закону).

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. (частини 4 та 5 статті 77 ЗК України (у редакції, чинній на момент державної реєстрації земельної ділянки).

За статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Разом з тим за статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (у редакції, чинній на момент державної реєстрації земельної ділянки) відчуження військового майна здійснюється МОУ через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті; рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням МОУ; порядок відчуження нерухомого майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою МОУ або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату МОУ, а також командирів військових частин - землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату МОУ, командувачами військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки, в порядку, встановленому ЗК України.

Станом на час укладення договору купівлі-продажу військового майна Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" не містив регулювання щодо особливостей зміни правового режиму земельних ділянок, на яких розташовані реалізовані об`єкти нерухомого військового майна; натомість з 22.12.2011 статтю 6 цього Закону доповнено частиною третьою, за якою відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (частина 1 статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України (частина 2 статті 20 ЗК України).

Натомість наведені вище спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16.

Із матеріалів справи вбачається та було правильно встановлено місцевим господарським судом , що в червні 1948 року Начальник тилу Київського військового округу звернувся до Головного міського архітектора м. Києва з листом 1/487, у якому зазначив, що заступником голови РМ УРСР від 10.01.1948 рекомендовано винести Ремонтний автозавод №125 за межі міста у Дарницький район. Для розміщення танкового заводу №7 запроектовано земельну ділянку площею 394,75 га відведену до війни (чит - 2СВ, 1939-1945рр) для КТАРЗ №7. Втім, під час оформлення реєстрації цієї земельної ділянки виявлено, що Архітектурним управлінням м. Києва без погодження з Округом (чит - КВО) частина земельної ділянки була відведена під промислову та житлову забудову.

25.08.1971 Начальником квартирно-експлуатаційного управління КВО прийнято наказ №137, яким призначено державну комісію для прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта 68-301 (холодний склад).

Актом інвентаризації земель Міністерства оборони на території Дарницького району міста Києва від 1995 року встановлено, що на час проведення інвентаризації в постійному користуванні військового містечка № НОМЕР_1 на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 №17с знаходилося всього 33,47 га земель, з яких 20,79 га використовувалось за цільовим призначенням, а 12,68 га - не за призначенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами про те, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка площею 2,3348 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, відносилася до земель оборони та перебувала у державній власності.

Водночас підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.

Разом із тим, беручи до уваги нікчемність договору купівлі-продажу від 17.02.2006, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до ТОВ "Дарницяжилбуд" не перейшло право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розміщене придбане останнім військове майно.

Згідно з частиною 4 статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (пункт в) частини 1 статті 21 ЗК України).

Як було раніше зазначено, спірна земельна ділянка має цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови. Вид використання: для житлової та громадської забудови.

Таким чином, реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови перешкоджає власнику (державі) у її використанні за цільовим призначенням, оскільки відноситься до земель оборони.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина 7 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з частиною 13 статті 791 ЗК України та частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

поділу або об`єднання земельних ділянок;

скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Як було раніше зазначено, ані за ТОВ "Дарницяжилбуд", ані за будь-якою іншою особою, не зареєстровано речових прав на спірну земельну ділянку.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, власником якої є держава, відноситься до земель оборони, а не до земель житлової та громадської забудови, і права на яку не було зареєстровано за ТОВ "Дарницяжилбуд", колегія вважає правомірною вимогу Прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі.

Щодо вимоги за первісним позовом про закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки (пункт 4 частини 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною 2 статті 14 вказаного Закону у разі знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується.

Як було раніше зазначено, 04.02.2021 на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на комплекс будівель загальною площею 6 315 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000), розташованих за адресою: АДРЕСА_2, та розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015.

Враховуючи правомірність скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 та нікчемність договору купівлі-продажу від 17.02.2006, вимога Прокурора про закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер 2287859680000) є обґрунтованою.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що задоволення вищезазначеної позовної вимоги слугує відновленню стану єдності юридичної долі земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони, та розташованого на ній нерухомого військового майна.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004, заява №61333/00, пункт 54).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги є законними, оскільки внаслідок недотримання відповідачами норм законодавства щодо порядку відчуження військового майна та, як наслідок, переходу права власності на земельну ділянку, на якій знаходилося військове майно, держава втрачає право на земельну ділянку та об`єкти нерухомого майна, що на ній знаходяться і слугують інтересам її обороноздатності.

Метою пред`явлення прокурором даного позову є збереження матеріальної бази (майна) Збройних Сил України, яке знаходилося у державній власності, зокрема землі, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України), проте було відчужене у незаконний спосіб, що в період воєнного стану може призвести до невідворотних наслідків для всього народу України та держави. Вказане зумовлює нагальну потребу вжити відповідні заходи задля повернення військового майна у загальних інтересах.

Щодо критерію пропорційності суд апеляційної інстанції зауважує таке.

У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Конституційний Суд України визначає принцип пропорційності, в першу чергу, як процесуальну справедливість: "Обмеження конституційних прав повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям".

Пропорційність - один із загальних принципів права Європейського співтовариства. Спочатку він був визнаний Судом ЄС, а згодом закріплений як загальний принцип в Угодах про утворення ЄС (зокрема, в статті 5 Договору про заснування Європейського співтовариства). У розгорнутому формулюванні він звучить так: для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов`язання, які перевищують установлені межі необхідності, що випливають з публічного інтересу.

Принцип пропорційності є універсальним і незмінним гарантом захисту основних прав і свобод людини за допомогою збалансованого обмеження прав і свобод та забезпечення гармонії в суспільстві

Критерій "пропорційності" передбачає, що не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.

Вимога мінімальності державно-правового впливу на суспільні відносини означає, що засоби повинні бути якнайменш обтяжливими для суб`єктів права. В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності).

Отже, під час вирішення даного спору суд також зобов`язаний керуватися принципом пропорційності та враховувати співмірність між виявленим порушенням розпорядником майном та засобам його усунення. Дотримання принципу співмірності є гарантом захисту суб`єктів права у сфері публічних відносин та застосування найменш обтяжливих засобів до них збоку держави.

У пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Колегія суддів зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Перевіряючи добросовісність/недобросовісність відповідача-2, колегія суддів звертає увагу на таке.

У випадку, якщо набувач речі знав чи, принаймні, повинен був знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуженні, він вважається недобросовісним.

Як було раніше зазначено, предметом договору купівлі-продажу від 17.02.2006 було військове майно, яке належало державі України.

Військове майно, порівняно з іншим державним майном, має особливий правовий режим, що пояснюється його важливістю для всього суспільства та держави, а також спеціальним нормативним регулюванням для правомірного його відчуження або переходу від однієї особи до іншої (цивільного обороту).

Так, 19.09.2005 Міністром оборони України Гриценком Анатолієм Степановичем видано Наказ №556 "Про додаткове наділення основними фондами ДП "Інвестжитло", відповідно до якого Начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління у Збройних Силах України наказано вилучити з балансу Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і безоплатно передати у якості наділення основними фондами, а директору Державного підприємства "Інвестжитло" - прийняти на баланс як основні фонди комплекс будівель згідно з Переліком нерухомого майна, що додається (пункт 1). Передане нерухоме майно закріплено за державним підприємством "Інвестжитло" на праві господарського відання та покладено на останнє обов`язок по його утриманню за рахунок господарської діяльності (пункт 2).

22.09.2005 Міністерством надано Дозвіл 220/Д-384 ДП "Інвестжитло" на реалізацію (відчуження) на конкурсній основі майна, яке було передано останнього згідно Наказу Міністра оборони України №556 від 19.09.2005.

Крім цього, відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 1 пункту 6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять ані доказів внесення Міністерством до Кабінету Міністрів України пропозиції, погодженої з Мінекономіки, щодо відчуження об`єктів нерухомості та інших споруд військового містечка НОМЕР_1, ані доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення стосовно відчуження об`єктів нерухомості військового містечка НОМЕР_1.

Отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочини, спрямовані на придбання військового майна, у відповідача-2 були перешкоди ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права без дозволу Кабінету Міністрів України.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з аргументами скаржника про те, що втручання у право останнім мирно володіти майном, яке він як добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем.

Разом із цим відповідач-2 не позбавлений можливості ініціювати судовий процес та заявити, зокрема, вимогу про стягнення з отримувача коштів, які сплачені за недійсним правочином.

За наведених вище обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що усунення порушення законодавства у сфері розпорядження військовим майном особою, яка не має і немала відповідних повноважень та у сфері реєстрації права на об`єкти нерухомого майна, а також прав на земельні ділянки) у даному випадку є пропорційним.

Щодо доводів про неправомірність прийняття заяви Прокурора про зміну предмета позову.

За доводами апелянта, місцевим господарським судом неправомірно прийнято до розгляду заяву Прокурора про зміну предмета позову, оскільки останнім недоплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.

Згідно з частиною 1 статті 163 ГПК України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у позові Прокурора містилося три позовні вимоги: про визнання недійсним договору, визнання за державою права власності на нерухоме майно, витребування майна, тобто одну вимогу немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру.

За звернення до місцевого господарського суду Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону було сплачено 233 362,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1741 від 09.12.2020, №1740 від 09.12.2022.

Подаючи заяву про зміну предмета позову, Прокурором замість вимоги про визнання за державою права власності на нерухоме майно було додано дві нові немайнові вимоги (про закриття розділу у Державному реєстрі речових прав та про скасування державної реєстрації земельної ділянки).

Отже, предметом позову Прокурора було три вимоги немайнового характеру (визнання недійсним договору, закриття розділу у Державному реєстрі речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки) та одна немайнова - про витребування нерухомого майна.

Згідно з частиною 3 статті 163 ГПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.

Колегією суддів встановлено, що разом із заявою про зміну предмета позову Прокурором надано платіжну інструкцію №645 від 22.05.2023, якою було доплачено 2684,00 грн судового збору.

Отже, в межах даної судової справи Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону всього було сплачено 236 046,89 грн.

З огляду на вищевстановлене, доводи скаржника про неправомірність прийняття до розгляду заяви Прокурора про зміну предмета позову у зв`язку з недоплатою судового збору є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.

Також колегія суддів зазначає, що положення процесуального закону не пов`язують неприйняття заяви позивача про зміну предмета позову внаслідок незазначення в останній ціни позову, відтак місцевим правомірно розглянуто судову справу №910/14341/22 на підставі поданої Прокурором позовної заяви з урахуванням заяви про зміну предмета позову.

Щодо зустрічного позову.

Як було раніше зазначено, ТОВ "Дарницяжилбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Міністерства та ЦМС, в якому просило суд:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2 є власником нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом із тим, як було раніше встановлено судом під час перегляду рішення в частині первісного позову, договір купівлі-продажу від 17.02.2006 є нікчемним, а тому у відповідності до положень частини 1 статті 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, тобто до ТОВ "Дарницяжилбуд" від держави не перейшло право власності на спірні об`єкти нерухомості.

Отже, оскільки відповідач-2 не є власником майна, а тому і позбавлений права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання спірним майном.

Крім цього, матеріали справи не містять і апелянтом не доведено правових підстав, які зумовлювали б скасування вищезазначених рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію за державою в особі Міністерства права власності та за ЦМС права користування на комплекс нерухомого майна (2381215280000), розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та межі перегляду оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що позову Прокурора підлягає частковому задоволенню в частині закриття розділу на нерухоме майно у державному реєстрі речових прав та скасування державної реєстрації земельної ділянки. При цьому, у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Дарницяжилбуд" було правомірно відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Дарницяжилбуд" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006 та в частині розподілу судового збору - скасуванню.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між Державним підприємством "Інвестжитло" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд", та в частині розподілу судового збору скасувати, прийнявши в цих частинах нові рішення, наступного змісту:

"1. У задоволенні первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2006, який було укладено між Державним підприємством "Інвестжитло" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд", відмовити.

2. Здійснити розподіл судових витрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд" (03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 63; ідентифікаційний код 33690757) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 620 (шістсот двадцять) грн 25 коп. судового збору.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, Житомирська область, місто Житомир, вулиця Довженка, будинок 45; ідентифікаційний код 39765513) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 620 (шістсот двадцять) грн 25 коп. судового збору."

3. В інших частинах рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/14341/22 залишити без змін.

4. Матеріали справи №910/14341/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 10.09.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	28.08.2024
Оприлюднено	13.09.2024
Номер документу	121540947
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Мальченко А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 28.08.2024 по справі 910/14341/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/14341/22

Постанова від 28.08.2024

Постанова
від 28.08.2024 по справі 910/14341/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД