Постанова

від 22.01.2025 по справі 910/14341/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/14341/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарницяжилбуд»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 (колегія суддів у складі: Мальченко А. О. - головуючий, Агрикова О. В., Козир Т. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 (суддя Курдельчук І. Д.)

за первісним позовом керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України

2.Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до: 1.Державного підприємства "Інвестжитло"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд"

3. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Міністерства оборони України: Київське квартирно-експлуатаційне управління

про визнання недійсним договору закриття розділу за реєстраційним номером, скасування державної реєстрації, витребування нерухомого майна

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарницяжилбуд"

до: 1. Міністерства оборони України

2. Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. Фонд державного майна України;

2. державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленський Сергій Олександрович;

3. державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Рисак Олена Олександрівна,

про визнання недійсними рішень та усунення перешкод у користуванні майном

за участю:

прокурора: Толстореброва О. О. (посвідчення)

позивача-1 за первісним позовом: Барда С. Ю. (самопредставництво)

відповідача-2 за первісним позовом: Грицак К. В. (адвокат)

третьої особи за первісним позовом: Балясний Р. Р. (самопредставництво)

третіх осіб 2, 3 за зустрічним позовом: Дубровська І. О. (самопреставництво)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач - 1), Центрального матеріального складу Головного квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач - 2) до суду з позовом до Державного підприємства «Інвестжитло» (далі - відповідач - 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарницяжилбуд» (далі - відповідач - 2), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі відповідач - 3), у якому, уточнивши свої вимоги, просив:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу від 17.02.2006, укладений відповідачами 1, 2 (далі - вимога - 1);

- закрити розділ за реєстраційним номером 2287859680000 на комплекс будівель нерухомого майна, загальною площею 6 315 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, з одночасним припиненням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним номером 2287859680000, що зареєстроване на праві власності за ТОВ "Дарницяжилбуд" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56548981 від 10.02.2021 13:53:54 (далі - вимога - 2);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015 в Державному земельному кадастрі (далі - вимога - 3);

- витребувати у відповідача - 2 комплекс будівель, загальною площею 6 315 кв.м, за адресою: м.Київ, вул. Бориспільська, 14 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), перелік якого відображений у позові (далі - вимога - 4).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні нежитлові приміщення та земельна ділянка вибули із власності держави поза її волею, оскільки уповноважений державою орган відповідних рішень щодо їх передачі чи відчуження не приймав, тому порушені інтереси держави, які підлягають судовому захисту.

1.3. Відповідач - 2 звернувся до суду із зустрічним позовом до позивачів, у якому просив:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 58651200, дата та час державної реєстрації 03.06.2021 16:10:27, відомості внесено до Реєстру 09.06.2021 о 16:55:36, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Зеленським Сергієм Олександровичем;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 58800304, дата та час державної реєстрації 10.06.2021 о 11:20:21, відомості внесено до Реєстру 17.06.2021 о 10:09:20, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Рисак Оленою Олександрівною;

- усунути перешкоди у користуванні відповідачу - 2 об`єктом нерухомого майна (комплекс нежитлових будівель загальною площею 6315,кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, вул. Бориспільська, 14) шляхом виселення позивача - 2 із займаного ним об`єкта нерухомості.

1.4. Зустрічний позов мотивований тим, що відповідач - 2 є власником нерухомого майна за спірним договором, а позивач - 2 чинить перешкоди у користуванні об`єктом нерухомого майна.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023, первісний позов задоволено частково, вимоги 1, 2, 3 задоволені, а у задоволені вимоги - 4 відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення суду мотивовано тим, що: постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони та власником спірного комплексу будівель є держава, яке вибуло поза її волею, оскільки позивач - 1 згоди на це не давав, а Кабінет Міністрів України відповідних рішень щодо їх передачі та відчуження не приймав; державна реєстрація земельної ділянки проведена з порушенням вимог законодавства, оскільки відсутні докази отримання у встановленому законом порядку дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення та зміни цільового призначення; строк позовної давності не пропущений, так як прокурор і позивачі дізналися про існування оспорюваного правочину у 2021 році під час державної реєстрації майна, майнових та речових прав на об`єкти нерухомого майна та земельної ділянки; скасування в судовому порядку правочинів, що передували купівлі - продажу спірного майна свідчить про відсутність підстав набуття відповідачем - 2 спірного майна, тому укладання угод не припиняє право власності дійсного власника, оскільки в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд вказав на те, що визнання недійсним спірного договору виключає виникнення у його сторін жодних правових наслідків.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024, вище вказане рішення суду скасовано в частині задоволення вимоги - 1 та в цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.4. Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що вимога - 1 не підлягає задоволенню з тих підстав, що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, тому визнання його недійсним судом не вимагається та така вимога не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача і позовна давність до цієї вимоги не розглядається.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить: змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду в частині скасування рішення суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та мотивувати скасування рішення суду відсутністю підстав для визнання договору недійсним; скасувати судові рішення в частині вимоги - 3 та закрити провадження у справі у зв`язку із порушенням правил юрисдикції господарських судів; скасувати судові рішення в частині вимоги - 2 та в цій частині прийняти нове, яким у задоволенні цієї вимоги відмовити; скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21, від 20.12.2019 у справі № 826/13265/13-а, від 18.11.2020 у справі № 810/2287/17, від 11.03.2024 у справі № 480/749/23, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 02.11.2022 у справі № 452/2808/19, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.

3.3. Прокурор, позивач - 1, Київське квартирно - експлуатаційне управління у відзивах на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просили відмовити у її задоволенні.

3.4. Поданий Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відзив на касаційну скаргу, не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.

3.5. Частиною першою статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

3.6. У даній справі ухвалою Верховного Суду від 17.10.2024 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.11.2024. Проте відзив на касаційну скаргу подано до Верховного Суду 05.11.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», що підтверджується конвертом № 04050 00062596, тобто поза межами зазначеного строку.

3.7. Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.8. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

3.9. Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

3.10. На підставі викладеного, відзив на касаційну скаргу залишений судом без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1. 09.08.1948 виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 17с "О возобновлении отвода второй КЕЧ Киевского района МВС СССР земельних участков в Дарницком районе", яким, зокрема поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок № № 87, 147, 159, 182, 183, 193 в межах та на умовах проекту Управління у справах архітектури м. Києва. Додатком до вказаного рішення є план земельних ділянок.

4.2. 25.11.1971 державною приймальною комісією підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом (реконструкцією) об`єкта 68-301 - "комплекс окружных складов ОМИС в Дарнице".

4.3. Спільним наказом від 03.12.1992 № 34/203 Голови Державного Комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України була проведена інвентаризація земель Міністерства оборони, розміщених в межах Дарницького району.

4.4. У пояснювальній записці до Технічного звіту по інвентаризації земель Міністерства оборони України в Дарницькому районі міста Києва, який було виконано Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі договору від 01.07.1994 №92-а, зазначено, що на території Дарницького району розміщено десять військових містечок: № № 87, 147, 147-І, 159, 181, 182, 225, 227, 233, 290. Земельні ділянки цих містечок надані на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17с за винятком в/м № 181.

4.5. У межах військового містечка № 233, яке знаходиться по вулиці Бориспільській на площі 33,4751 га розташовано окружний матеріальний склад №233/5/ - 2,3348 га.

4.6. Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Дарницького району міста Києва від 1995 року встановлено, що на час проведення інвентаризації в постійному користуванні військового містечка № НОМЕР_1 на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17с знаходилося всього 33,47 га земель, з яких 20,79 га використовувалось за цільовим призначенням, а 12,68 га - не за призначенням.

4.7. Наказом Міністра оборони України Гриценка А. С. від 19.09.2005 № 556 "Про додаткове наділення основними фондами ДП "Інвестжитло" (далі - Наказ) вищезазначене майно було вилучено з балансу Центрального матеріального складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і безоплатно передано на баланс у якості наділення основними фондами та закріплено за ДП "Інвестжитло" на праві господарського відання.

4.8. 22.09.2005 позивачем - 1 надано дозвіл відповідачу - 1 220/Д-384 на реалізацію (відчуження) на конкурсній основі майна, яке було йому передано згідно з Наказом.

4.9. Також встановлено, що за результатами конкурсної процедури, 17.02.2006 відповідачем - 1 (продавець) та відповідачем - 2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого покупець прийняв у власність комплекс будівель, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Бориспільська, 14 та складається з наступних об`єктів: будівля управління та складу (літ. А), загальною площею 2 836,00 кв.м; будівля складу (літ. Б), загальною площею 1 180,90 кв.м; будівля контрольно-перепускного пункту (літ. Г), загальною площею 41,00 кв.м; будівля контрольно-перепускного пункту (літера Д), загальною площею 117,50 кв.м; будівля складу (літ. В), загальною площею 839,20 кв.м; будівля складу (літ. Л), загальною площею 340,10 кв.м; будівля складу (літ. Е), загальною площею 320,90 кв.м; будівля складу (літ. Ж), загальною площею 321,40 кв.м; будівля складу (літ. И), загальною площею 318,00 кв.м; будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. К), загальною площею 39,30 кв.м. Згідно з пунктом 1.6. договору вказані об`єкти продано за 5 483 866,00 грн (разом із ПДВ). Вказаний договір посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

4.10. 04.02.2021 на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006 проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем - 2 на комплекс будівель загальною площею 6 315 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2287859680000), розташованих за адресою: м.Київ, вул. Бориспільська, 14 та розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:389:0015.

4.11. Утім, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007 у справі № 2-А-147/07, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2008, Наказ скасовано.

4.12. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9900799172022 від 14.06.2022 державна реєстрація земельної ділянки площею 2,3348 га з кадастровим номером 800000000:63:389:0015, яка розташована за адресою: м.Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 14 проведена 13.10.2021. Цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови. Вид використання: для житлової та громадської забудови.

4.13. При цьому встановлено, що згідно з інформацією наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі, ані за відповідачем - 2, ані за будь-якою іншою особою, не зареєстровано речових прав на спірну земельну ділянку.

4.14. Крім того встановлено, що відповідачем - 2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

4.15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.16. Предметом касаційного оскарження є судові рішення в частині задоволення первісних вимог - 1, 2, 3 та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Щодо первісного позову

4.17. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

4.18. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

4.19. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

4.20. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

4.21. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

4.22. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.23. Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

4.24. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

4.25. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що спір у справі, яка переглядається пов`язаний із захистом права власності на комплекс будівель нерухомого майна, загальною площею 6 315 кв.м, зареєстрованих за відповідачем - 2, а позов прокурор обрятовував тим, що спірні нежитлові приміщення вибули із власності держави поза її волею, оскільки уповноважений державою орган відповідних рішень щодо їх передачі чи відчуження не приймав.

4.26. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 ЦК України). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред`явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред`явлення позову про визнання права власності тощо.

4.27. Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

4.28. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

4.29. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

4.30. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

4.31. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

4.32. Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

4.33. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

4.34. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

4.35. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

4.36. Позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

4.37. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

4.38. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168).

4.39. Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

4.40. Подібна правова позиція викладена у пунктах 143 - 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, яка враховується судом в силу частини четвертої статті 236 ГПК України при розгляді даної справи.

4.41. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.2).

4.42. За встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна, заявлені вимоги про визнання недійсним договору, закриття розділу, скасування державної реєстрації, є неефективними, оскільки їх задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.

4.43. Отже, у задоволенні таких вимог слід відмовити з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

4.44. Також слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

4.45. Згідно статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1).

4.46. Таким чином, доводи заявника касаційної скарги у наведеній частині оскарження постанови апеляційного суду знайшли своє підтвердження, що є підставою для задоволення вимог касаційної скарги у цій частині.

4.47. Відтак, постанова суду апеляційної інстанції у наведеній частині підлягає скасуванню із прийняттям нового у цій частині про відмову у задоволенні позову.

4.48. При цьому колегія суддів зазначає, що у вимозі - 4, прокурор не вказує особу на користь якої має здійснюватися витребування спірного майна, тому у разі задоволення судом такої вимоги, виконання судового рішення буде неможливим внаслідок відсутності конкретизації особи, на користь якої необхідно повернути майно.

4.49. З урахуванням викладеного слід зазначити, що висновки апеляційного суду щодо недобросовісності відповідача - 2 щодо набуття права власності на спірне майно є передчасними, оскільки ця обставина має досліджуватися судами у разі звернення прокурора із належним позовом.

Щодо зустрічного позову

4.50. Предметом зустрічних позовних вимог є скасування рішень про державну реєстрацію прав та усунення перешкод у користуванні об`єктом нерухомого майна.

4.51. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що після придбання -відповідачем - 2 на конкурсній основі на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006 нерухомого майна проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем - 2 на це майно, однак у подальшому поза волевиявленням відповідача - 2 було здійснено державну реєстрацію прав на таке майно за позивачем - 1.

4.52. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди свої висновки мотивували тим, що за встановлених при вирішенні первісного позову обставин не вбачається можливим дійти висновку про наявність законного права відповідача - 2 на будівлі військового містечка, земельну ділянку та наявність підстав для судового захисту такого права у тому числі визнання неправомірними дій державних реєстраторів, оскільки задоволено позовну вимогу про визнання вказаного правочину недійсним, а тому договір не породжує правових наслідків. Таким чином, зустрічні позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

4.53. Однак такі висновки судів не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, вказаних вище нормах права та зазначеній судовій практиці Верховного Суду, оскільки обраний відповідачем - 2 спосіб захисту є неефективним для захисту права, яке він вважає порушеним, у цих правовідносинах, тому позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

4.54. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.10.22 справа № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п.п.6.1, 6.2 - з посиланням на ст.ст.15, 16 ЦК України).

4.55. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

4.56. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

4.57. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

4.58. Виходячи із наведених положень частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вимога відповідача - 2 скасувати рішення про державну реєстрацію, задоволенню не підлягає.

4.59. Враховуючи викладене, у зустрічному позові відповідачу - 2 належало відмовити саме із наведених у даній постанові суду касаційної інстанції підстав.

4.60. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.61. За наведених обставин Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення в частині зустрічного позову у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

4.62. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарницяжилбуд» у справі № 910/14341/22 задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 в частині позовних вимог за первісним позовом про: визнання недійсним договору купівлі - продажу; закриття розділу на комплекс будівель нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасувати, у позові у цій частині відмовити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 в частині вирішення спору за зустрічним позовом змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов