Постанова

від 11.09.2024 по справі 911/1723/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа№ 911/1723/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2023

у справі №911/1723/23 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦІНОВАЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА»

про стягнення 37 090,66 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦІНОВАЛ» (далі - ТОВ «Ціновал») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Птахофабрика Київська» (далі - ТОВ «ТД «Птахофабрика Київська») про стягнення 37 090,66грн, які складаються з: 2 469,23грн - втрати від інфляції за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року; 815,23грн - 3% річних за період з 04.09.2022 по 15.05.2023; 9 925,72грн - пеня за період з 04.09.2022 по 15.05.2023; 23 880,48грн - штраф у розмірі 30%.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №23/05-22Т від 23.05.2022 в частині оплати товару у встановлений договором строк (а.с.1-10, 46-50).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.09.2023 по справі №911/1723/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ЛІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦІНОВАЛ» 1206,63грн - втрат від інфляції, 388,40грн - 3% річних, 6473,29грн - пені, 17509,92грн - штрафу, а також 1480,74грн - в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Відмовлено у задоволені позову в частині стягнення 1262,6грн - втрат від інфляції, 426,83грн - 3% річних, 3452,43грн - пені, 6370,56грн - штрафу.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, штрафу згідно проведеного розрахунку суду, відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що при винесенні рішення судом неправильно оцінено підписаний сторонами договір, наявні в матеріалах справи документи, невірно визначено характер спірних правовідносин, не застосовано закон, який підлягає застосуванню, у зв`язку з чим прийнято помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідно до п.4.3 договору у разі воєнного стану в країні постачальника/покупця всі платежі проводяться до моменту поставки товару. Якщо співставити в рішенні суду положення щодо дат та сум, на які поставлявся товар постачальником, та дат та сум оплат покупцем за отриманий товар згідно умов договору, що підтверджується платіжними інструкціями та платіжними дорученнями, то можна робити висновок, що платежі покупцем здійснені не до моменту поставок, а постачальником товар був поставлений покупцю не по передоплаті. Залишається незрозумілим, з яким причин в порушення п.4.3 договору постачальником здійснювалась поставка товару без отримання передоплати від покупця в умовах воєнного стану;

- судом не взято до уваги лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;

- суд дійшов хибного висновку про те, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань і він вважається таким, що прострочив, та відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності;

- відповідачем не було вчинено жодного правопорушення у сфері господарювання, а тому відсутні підстави відповідно до ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності шляхом застосування господарських санкцій, тому є безпідставним стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, а також судового збору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2023 у справі №911/1723/23, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До справи під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2023 у справі №911/1723/23 без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

23.05.2022 між ТОВ «Ціновал» (далі - постачальник) та ТОВ «ТД «Птахофабрика Київська» (далі - покупець) укладено договір №23/05-22Т (далі - договір, а.с.12-14), відповідно до якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору та на його умовах з урахуванням його додатків поставити (передати у власність) покупцеві промислові чорнила та розчинники ТМ Promark, TM JetMa (вказано у заявці покупця), а також запасні частини, фільтра до маркувального обладнання (надалі - товар), а покупець - сплатити його повну вартість згідно умов договору (п.1.1 договору).

Найменування, асортимент, кількість товару, ціна, вартість товару, умови та період (строк) поставки товару (партій товару) погоджується сторонами у рахунках-фактурах на поставку товару (п.1.1, 2.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору загальна сума договору визначається як загальна вартість товару, поставленого постачальником протягом строку дії договору згідно видаткових накладних, підписаних обома сторонами.

Сторонами узгоджено, що: постачальник здійснює поставку товару на умовах (базисі) поставки: DDP - склад покупця згідно ICC "Incoterms 2010"; товар постачається партіями, асортимент та кількість товару в партії визначається згідно заявки, яка формується покупцем; покупець зобов`язаний оплатити та прийняти товар від постачальника згідно рахунку-фактури або видаткових накладних; поставка товару здійснюється Новою поштою за адресою: м.Київ, пр. Броварський, 99 (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору).

Також договором визначено, що: оплата за товар здійснюється у гривні в безготівковій формі; покупець зобов`язаний оплатити товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інше не передбачено домовленістю сторін; при здійсненні кожного платежу за договором, покупець в обов`язковому порядку повинен вказати у платіжному доручення номер та дату договору; приймання товару за якістю та кількістю здійснюється покупцем за товарно-супровідними документами (п.п. 4.1, 4.2, 4.4, 5.1 договору).

Окремо, п.4.3 договору сторони визначили, що у разі воєнного стану у країні постачальника/покупця всі платежі проводяться до моменту поставки товару.

В силу п.5.4 договору після приймання партії товару, покупець зобов`язаний не пізніше одного дня відправити на електронну адресу постачальника (ІНФОРМАЦІЯ_1) сканкопію видаткової накладної, скріплену підписом представника покупця і печаткою покупця; згідно такої накладної вказана кількість товару у видатковій накладній вважається фактично отриманою покупцем.

За порушення строку оплати товару сторонами встановлена відповідальність п.6.2 договору у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати/несплати, а за порушення строку оплати товару більш ніж на 15 календарних днів покупець додатково до пені і не виключаючи її сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% вартості своєчасно несплаченого товару.

Відповідно до п.10.4 договору сторони встановили строк позовної давності для вимог, пов`язаних із сплатою неустойки за договором - 3 роки та визначили, що нарахування неустойки за прострочення виконання стороною грошових зобов`язань за договором не припиняється після закінчення 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу п.10.11 договору такий договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022, а у разі, якщо кожна із сторін письмово за 30 днів до його закінчення не повідомить іншу сторону про припинення даного договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік, кількість таких пролонгацій необмежена (п.10.14 договору).

Під час розгляду даної справи суду не надано доказів того, що будь-яка із сторін договору повідомила за 30 днів до закінчення відповідного договору (31.12.2022) про його припинення.

Заявок відповідача за таким договором позивачем не надано.

На підтвердження поставки товару за відповідним договором на суму 96 321,60 грн позивачем надано видаткові накладні, які містять посилання на вказаний договір:

- №479 від 02.08.2022 на суму 9 888грн, що підписана сторонами (а.с.9);

- №480 від 02.08.2022 на суму 31 152грн, що підписана сторонами (а.с.10);

- №549 від 26.08.2022 на суму 6 864грн, з позначкою щодо підписання електронним цифровим підписом від імені постачальника та покупця (а.с.7);

- №733 від 19.10.2022 на суму 15 100,80, що підписана сторонами (а.с.11);

- №216 від 24.02.2023 на суму 33 316,80грн, яка не підписана покупцем (а.с.8).

В позовній заяві позивач посилався на факт поставки товару відповідачу за видатковою накладною №548 від 26.08.2022 на суму 8 280грн, однак, відповідну обставину не підтвердив шляхом подання доказів, у т.ч. після залишення позовної заяви без руху ухвалою суду від 01.09.2023, у зв`язку з чим судом визнано недоведеною обставину поставки відповідачу товару на вказану суму за зазначеною видатковою накладною.

На підтвердження передачі товару для відправлення відповідачу за відповідними накладними надані експрес-накладні Нової пошти з відомостями щодо отримання відправлень за такими накладними, а саме:

№20450569800383 від 02.08.2022, отримано 04.08.2022 (а.с.30; а.с.30, зворот);

№20450579746118 від 26.08.2022, отримано 27.08.2022 (а.с.33; а.с.33, зворот);

№20450604546567 від 19.10.2022, отримано 20.10.2022 (а.с.31; а.с.31, зворот);

№59000933667191 від 24.02.2023, отримано 25.02.2023 (а.с.32; а.с.32, зворот).

В рахунок оплати за відповідним договором відповідачем перераховано відповідачу 117 081,60грн, що підтверджується платіжними інструкціями та платіжними дорученнями (а.с.15-20):

- №9728961499 від 21.06.2022 - 10000грн;

- №9760158701 від 08.08.2022 - 2480грн;

- №9760158840 від 25.08.2022 - 10000грн;

- №9760159034 від 15.09.2022 - 15000грн;

- №9760160187 від 21.02.2023 - 26000грн;

- №25/05/2023 від 25.05.2023 - 53601,60грн.

Предметом спору є право позивача на застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення виконання зобов`язання з оплати переданого у власність товару в установлений договором строк.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою, враховуючи зміст зобов`язань сторін за таким договором, їх суб`єктний склад, є договором поставки, зміст якого визначений ст.265 ГК України. До такого договору застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, визначений ГК України, як передбачено ч.1 ст.193 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи умови договору, відповідач мав оплатити товар, переданий йому позивачем за вищевказаними видатковими накладними у строк, встановлений п.4.2 договору протягом 30 календарних днів з дня поставки, яким, враховуючи умову договору (п3.1 договору - поставка на склад покупця)є дата надходження товару до покупця.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи умови договору, дати надходження товару до відповідача, товар, поставлений за наступними накладними, мав бути оплачений включно до нижченаведених календарних дат:

- №№479, 480 на загальну суму 41040грн (9888+31152) - 05.09.2022 (03.09.2022, 04.09.2022 - неробочі дні);

- №549 на загальну суму 15144грн (8280+6864) - 26.09.2022;

- №733 на суму 15100грн - 21.10.2022 (19.10.2022, 20.10.2022 - неробочі дні);

- №216 на суму 33 316,80грн - 27.03.2022.

Визначаючи у поданій позовній заяві останній день строку виконання зобов`язання з оплати та день, з якого зобов`язання з оплати товару за відповідними видатковими накладними є простроченим, позивачем не враховано положення наступних норм.

Відповідно до ч.1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки сторонами встановлено строк виконання зобов`язання з оплати у днях і початок такого строку пов`язується саме з подією - поставкою товару на склад покупця, перебіг строку для виконання зобов`язання тривалістю у 30 календарних днів починає свій перебіг з наступного дня за днем поставки товару.

Як установлено ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

В даному випадку, якщо останній день строку виконання зобов`язання з оплати товару припадав на неробочий день, останнім днем строку виконання відповідного зобов`язання слід вважати перший за ним робочий день, що не враховано позивачем.

Як свідчать подані докази, відповідачем допущено порушення строків виконання відповідних зобов`язань з оплати поставленого товару за видатковими накладними №№480, 548, 549, 733, 216.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, яка є спеціальною, оскільки зобов`язання відповідача розрахуватись за переданий у власність товар є грошовим, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За не виконання грошового зобов`язання боржник відповідає також і за відсутності вини, у т.ч. якщо невиконання стало наслідком дії форс-мажорних обставин. Окрім того, сам по собі факт введення воєнного стану на території України та спричинені цим та військовою агресією недружньої країни подальші події, не спричиняють неможливість виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки він може мати на рахунках грошові кошти, майно, від реалізації якого отримати грошові кошти тощо. Іншого відповідачем у даній справі не доведено.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення строку виконання зобов`язання з оплати товару, вимоги позивача в частині стягнення процентів та втрат від інфляції судом визнані обгрунтованими, однак, остаточний їх розмір визначений судом за власним обґрунтованим перерахунком.

Так, у даній справі позивач вимагає стягнути з відповідача 2469,23грн втрат від інфляції та 815,23грн процентів, що нараховані за загальний період з 04.09.2022 по 15.05.2023.

Між тим, за розрахунком суду розмір втрат від інфляції за період з 06.09.2022 по 15.05.2023 складає 1 206,63грн. При цьому, суд починає розрахунок саме з 06.09.2022, оскільки товар за видатковими накладними №№479,480 мав бути оплачений по 05.09.2022 включно, однак, позивач починає обрахування відповідних нарахувань за видатковою накладною №480 з 04.09.2022, а за видатковою накладною №733 - з 20.11.2022, хоча останнім днем строку є 21.11.2022, отже, простроченим таке зобов`язання є лише з 22.11.2022, за видатковою накладною №216 - з 27.03.2023, між тим останнім днем строку виконання зобов`язання з оплати товару за такою накладною є 27.03.2023 і відповідне зобов`язання прострочене лише з 28.03.2023.

Розбіжності у розрахунку також пов`язані з тим, що позивачем не враховані платежі, здійснені до поставки товару за видатковими накладними №№479,480, а саме: 21.06.2022 - 10 000грн, 08.08.2022 - 2480грн, 25.08.2022 - 10000грн. Однак, суду не надано доказів того, що ця оплата стосується інших поставок, про які позивач не вказує у поданій позовній заяві; відсутні докази поставки товару за таким договором у іншому обсязі ніж встановлено на підставі наданих видаткових накладних; договір передбачає здійснення передплати за товар у період оголошення воєнного стану (п.4.3 договору). Окрім того, позивачем здійснено нарахування на суму боргу за видатковою накладною №548, яка не враховується судом, оскільки факт поставки відповідачу товару відповідними доказами позивачем недоведений.

Так, втрати від інфляції у розмірі 1206,63грн за розрахунком суду складаються з сум за періоди:

- з 06.09.2022 по 14.09.2022 на суму 18560грн (борг за накладними №480, №479 після врахування оплат 21.06.2022, 08.08.2022, 25.08.2022 на загальну суму 22480грн) - 0 (період менше місяця, нарахування втрат від інфляції неможливо);

- з 06.09.2022 по 20.02.2023 на суму 3560грн (борг за накладними №480, №479 після врахування оплат 21.06.2022, 08.08.2022, 25.08.2022 на загальну суму 22480грн та 15.09.2022 на суму 15 000грн) - 267грн;

- з 27.09.2022 по 20.02.2023 на суму 6864грн (борг за видатковою накладною №549) - 377,52грн;

- з 22.11.2022 по 20.02.2023 на суму 15100,80грн (борг за видатковою накладною №733) -332,22грн;

- з 28.03.2023 по 15.05.2023 (дата, зазначена у розрахунку позивача, хоча відповідне зобов`язання фактично виконано 25.05.2023 - дата здійснення платежу на суму 53601,60грн) на суму 32 841,60грн (борг за видатковою накладною №216 склав 32841,60грн, оскільки на момент поставки у відповідача існувала переплата на 475,20грн / (9888+31152+6864+15100,80)-(10 000+2480+10000+15000+26000) / - 229,89грн.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення втрат від інфляції правомірно задоволені частково в розмірі 1206,63грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 1262,60грн - відмовлено.

Розмір 3% річних за період з 06.09.2022 по 15.05.2023 складає 388,40грн, а саме за періоди:

- з 06.09.2022 по 14.09.2022 на борг у розмірі 18560грн - 13,73грн;

- з 15.09.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 3560грн - 46,52грн;

- з 27.09.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 6864грн - 82,93грн;

- з 22.11.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 15100,80грн - 112,95грн;

- з 28.03.2023 по 15.05.2023 на борг у розмірі 32841,60грн - 132,27грн.

Розбіжності у розрахунках суду та позивача пов`язані із помилками, про які вказано вище.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних правомірно задоволені частково в розмірі 388,40грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 426,83грн 3% річних - відмовлено.

Враховуючи встановлення факту порушення відповідачем зобов`язання з оплати товару, а також встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафу за відповідне порушення п.6.2 договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу судом визнані мотивованими.

Так, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, який встановлено за згодою сторін у договорі, не перевищує максимального розміру, визначеного відповідними нормами.

В силу ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, нарахування пені за заявлений період позивачем у розмірі, встановленому договором, враховуючи допущене порушення строків виконання відповідного зобов`язання, є обґрунтованим.

За розрахунком суду розмір пені за період з 06.09.2022 по 15.05.2023, враховуючи розміри боргу, періоди прострочення та розмір облікової ставки НБУ, становить 6473,29грн, а саме за періоди:

- з 06.09.2022 по 14.09.2022 на борг у розмірі 18560грн - 228,82грн;

- з 15.09.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 3560грн - 775,40грн;

- з 27.09.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 6864грн - 1382,20грн;

- з 22.11.2022 по 20.02.2023 на борг у розмірі 15100,80грн - 1882,43грн;

- з 28.03.2023 по 15.05.2023 на борг у розмірі 32841,60грн - 2204,44грн.

Розбіжності у розрахунках суду та позивача пов`язані із помилками, допущеними вище, а також не доведенням факту поставки товару за накладною №548.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення пені правомірно задоволені частково в розмірі 6473,29грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 3452,43грн пені - відмовлено.

Зважаючи на те, що відповідачем прострочено оплату товару, поставленого за деякими накладними більш ніж на 15 календарних днів, вимоги щодо стягнення штрафу є мотивованими, однак, розрахунок таких вимог є невірним.

Так, позивачем розмір штрафу обраховано без врахування розміру боргу за певною накладною, що є простроченим понад 15 календарних днів, що обумовлено не врахуванням деяких платежів, здійснених до поставки товару, здійснення обрахунку з урахуванням боргу за накладною №548, поставка за якою є недоведеною.

За розрахунком суду розмір штрафу складає 17509,92грн (58366,40:100*30), а саме, враховуючи прострочення оплати за видатковими накладними більше ніж на 15 календарних днів на загальну суму 58366,40грн; №480 - частково - на суму 3560грн; №549 на суму 6864грн; №733 на суму 15100,80грн; №216 - частково - на суму 32841,60грн.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення штрафу правомірно задоволені частково в розмірі 17 509,92грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 6370,56грн штрафу - відмовлено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 1480,74грн / (1206,63+388,40+6473,29+17509,92)*2147,20:37090,66/, у зв`язку з чим доводи апелянта про незгоду з покладенням на нього сплати судового збору колегією суддів відхиляються.

У першій заяві по суті - позовній заяві позивач вказував, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000грн, однак, доказів у підтвердження відповідних витрат до прийняття рішення у справі не надав, вказавши, що вони будуть надані в порядку, визначеному ГПК України.

Доводи апелянта в частині того, що йому незрозуміло, з яких причин в порушення п.4.3 договору постачальником здійснювалась йому поставка товару без отримання передоплати в умовах воєнного стану, не свідчать про відсутність обов`язку відповідача на своєчасну оплату отриманого від позивача товару.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань і він вважається таким, що прострочив, та відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності, у зв`язку з чим заперечення апелянта на вказані висновки суду не відповідають обставинам справи.

Оскільки відповідачем в порушення умов укладеного між сторонами договору було невчасно оплачено отриманий від позивача товар, ним вчинено правопорушення у сфері господарювання, а тому наявні підстави відповідно до ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності, в тому числі шляхом стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Щодо доводів апелянта про неврахування судом листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, колегія суддів зазначає наступне.

24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на даний час триває.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Із листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим листом засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно із частиною першою статті 14-1 зазначеного Закону, ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи №915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи №913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, що засвідчує ці обставини саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

Однак, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором, укладеним між сторонами.

Судом не заперечується настання обставин непереборної сили з 24.02.2022, що вбачається із листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.7-7.1., однак Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що такі форс-мажорні обставини дійсно унеможливили вчасно здійснити оплату отриманого від позивача товару.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2023 у справі №911/1723/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2023 у справі №911/1723/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» .

4. Матеріали справи №911/1723/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська