Ухвала

від 10.09.2024 по справі 13-9/322-07-8743

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 13-9/322-07-8743

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024

за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.»

до Фізичної особи - підприємця Корінного Олександра Григоровича

про стягнення 55 977, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гареєв Євген Шамільович 21.08.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.» повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі. Крім того, до касаційної скарги додано заву про поновлення строк на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т. М., суддів Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі № 13-9/322-07-8743, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 (вх.№ 2-746/24 від 02.05.2024) на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 13-9/322-07-8743,

постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, якою ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 залишено без змін.

Отже, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, переглянута ухвала Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 про розгляд скарги на бездіяльність органів Державної виконавчої служби.

З огляду на викладене оскаржується постанова зі справи якою переглянута ухвала про розгляд скарги на бездіяльність органів Державної виконавчої служби (пункт 25 частини першої статті 255 ГПК України) належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 2 частини першої статті 287 ГПК України).

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України та підстави оскарження судових рішень визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.

Відтак, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми, змісту касаційної скарги та строку її подання.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зазначає, що представником касатора не знайдено судових рішень з тотожними предметом позову та фактичними обставинами, а також вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не застосовано такі норми законодавства, а саме: стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; стаття 41 Конституції України; статті 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України; стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 01.11.2011 року, тобто на час повернення виконавчих документів стягувану); пункти 4.10.1 та 4.10.2 наказу Мінюсту № 74/5 від 15.12.1999 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій».

Верховний Суд виходить з того, що ГПК України розмежовує підстави касаційного оскарження за предметом касаційного оскарження. Так, у разі оскарження судових рішень передбачених пунктом 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження мають визначатися за відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що скаржник не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України (оскільки оскаржується судове рішення, передбачене пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України).

При поданні касаційної скарги на судові рішення, ухвалені за результатом розгляду скарги на бездіяльність органів Державної виконавчої служби, скаржнику необхідно посилатись на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, при цьому касаційна скарга має містити належне обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права попередніми судовими інстанціями під час прийняття оскаржуваних судових рішень.

Наразі скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 та частину другу статті 277 ГПК України, що не може вважатись підставою касаційного оскарження за відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України з огляду на предмет оскарження (ухвала суду).

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.

За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права попередніми судовими інстанціями під час прийняття оскаржуваних судових актів.

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підстави касаційного оскарження судового рішення, визначену у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на предмет касаційного оскарження.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 Закон України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду встановлено в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року визначений у розмірі 3 028, 00 грн.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 (вх.№ 2-746/24 від 02.05.2024) на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 13-9/322-07-8743 та яка постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 залишена без змін.

Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги вимоги касаційної скарги щодо оскарження ухвали місцевого суду про розгляд скарги на бездіяльність органів Державної виконавчої служби, яка переглянута постановою апеляційного суду, при поданні касаційної скарги шляхом її подання засобами поштового зв`язку, у даному випадку мав сплати судовий збір у сумі 3 028, 00 грн.

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі. Відповідний доказ й не зазначено скаржником у додатках до касаційної скарги.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 3 028, 00 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на приписи пункту 7 частини другої статті 42 ГПК України, де встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Зокрема, це стосується й вимог статті 291 ГПК України щодо процесуальних обов`язків скаржника.

Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Відповідно до абзаців першого, другого частини сьомої статті 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення; якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

З системного аналізу статті 6 ГПК України можна дійти висновку, що фізична особа та фізична особа - підприємець не зобов`язана реєструвати Електронний кабінет. Втім означеною статтею 6 ГПК України передбачено, що адвокати, державні та приватні виконавці, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України за будь яких обставин зобов`язані зареєструвати Електронний кабінет.

В цьому випадку касаційна скарга подана представником скаржника - адвокатом Гареєвим Євгеном Шамільовичем не через Електронний суд, який забезпечує повідомлення сторін у справі, та відповідно не в електронній формі, а засобами поштового зв`язку.

Судом встановлено, що відповідно до відповіді № 3182174 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС (дата реєстрації 12.03.2019 о 20:40, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 41404999) згідно з відповіддю № 3431987 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС (дата реєстрації 20.10.2021 о 15:01), а згідно з відповіддю № 3433002 юридична особа (ЄДРПОУ 24635111) не має зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Скаржником у касаційній скарзі визначено стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.» та зазначено ЄДРПОУ 24635111.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги на момент її подання до Суду засобами поштового зв`язку, скаржником не надано доказів надіслання копії касаційної скарги з додатками іншим учасникам цієї справи, зокрема, опис вкладення. Відповідний доказ й не зазначено скаржником у додатках до касаційної скарги.

З огляду на обраний адвокатом, як представником скаржника спосіб звернення до суду з касаційною скаргою, а саме засобами поштового зв`язку, що є виключенням для направлення касаційної скарги на адресу особі, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, втім не зареєструвала його, скаржник має надсилати копії документів іншим учасникам справи у паперовій формі листом з описом вкладення.

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги статті 291 ГПК України та надіслати копію касаційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи № 13-9/322-07-8743, а докази надіслання копії касаційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи надати суду у 10-ти денний строк з дня вручення цієї ухвали.

Наслідком не усунення цих недоліків є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

У разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу (зокрема, передбачено частиною другою статті 292 ГПК України).

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Перевіривши дотримання строку подання касаційної скарги на відповідність вимогам статті 288 ГПК України, Верховний Суд встановив таке.

Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржену постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 13-9/322/07/8743 прийнято 23.07.2024, повний текст її підписано 24.07.2024, а, отже, останній день оскарження постанови за приписами частини першої статті 288 ГПК України, закінчився 13.08.2024.

Водночас, касаційна скарга, як зазначено вище, подана до Верховного Суду - 21.08.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті).

Верховний Суд констатує, що з огляду на приписи частини першої статті 288 ГПК України касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження.

Звертаючись з заявою про поновлення строку на подання касаційної скарги, скаржник зазначає, що у першій та апеляційній інстанціях, представником ОСОБА_1 була ОСОБА_3 , яка за сімейними обставинами 07.08.2024 виїхала за межі міста Одеса у центральну Україну та припинила співпрацю із ОСОБА_1 по цій справі. Таким чином, ОСОБА_3 відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги.

У зв`язку із вищезазначеним, ОСОБА_1 довелося звернутися до іншого представника - ОСОБА_2 за наданням правової допомоги та 10.08.2024, ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги із адвокатом Гареєвим Є. Ш. за для представлення інтересів касатора у касаційному суді.

Скаржник зазначає, що строк на касаційне оскарження спливав 13.08.2024 (з 24.07.2024 дати складання повного тексту рішення +20 днів на оскарження) і ОСОБА_2 збирався на протязі 3 днів подати касаційну скаргу.

Проте, як зазначає скаржник, 11.08.2024 у ОСОБА_2 значно погіршилось самопочуття, стало зле, піднялась температура тіла, а пізніше, 13.08.2024 він дізнався, що захворів на Covid-19 (коронавірусна хвороба), на підтвердження чого додає результати дослідження від 13.08.2024 та від 15.08.2024 та лише у суботу у другій половині дня дослідженням від 17.08.2024 встановлено відсутність коронавірусу, а 19.08.2024 ОСОБА_2 остаточно одужав та зміг розпочати роботу над підготовкою касаційної скарги, на що витратив 2 дня 19 та 20 серпня. І тільки 21.08.2024 касаційна скарга була остаточно оформлена, підготовлена заява про поновлення строків та роздрукована, а отже на думку скаржника, ОСОБА_2 із 11.08.2024 до 19.08.2024 перебував на лікарняному, у зв`язки із чим, касаційна скарга не була подана вчасно, а тому вважає, що пропустив строк на касаційне оскарження з поважних причини.

Колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважитися поважними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Верховний Суд виходить з того, що від дати отримання рішення суду відраховується строк на касаційне оскарження, який суд може поновити.

Відповідно до приписів статті 6 ГПК України:

- у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система;

- позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів;

- Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції;

- суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

- електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу;

- адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

- особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з частиною третьою та четвертою статті 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення; за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Відповідно до пунктів 2, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з частиною одинадцятою статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини сьомої статті 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Частиною першою статті 61 ГПК України встановлено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

На підтвердження отримання постанови апеляційного суду від 23.07.2024, скаржником не подано доказів.

Водночас у заяві про поновлення строку на подання касаційної скарги зазначено, що у першій та апеляційній інстанціях, представником ОСОБА_1 була ОСОБА_3 .

Втім, Суд зазначає, що відповідно до довідки про доставку документа в кабінет Електронного суду від 27.08.2024 «За інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС», документ в електронному вигляді: (пПЗАГС) Ст. 275 ч. 1 п. 1, ст. 276 ГПК Постанова: Ухвалу залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 (суддя Філінюк І.Г.) надіслано в Електронний кабінет одержувача: Адвокат Пуленко Анна Геннадіївна. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувача: 24.07.24 18:14», а отже скаржник був обізнаний, як про ухвалення постанови в даному судовому засіданні, так і про результат розгляду його апеляційної скарги судом та з урахуванням приписів статті 242 та частини другої статті 288 ГПК України мав право на поновлення пропущеного строку до 14.08.2024 (включно) шляхом подання касаційної скарги разом з клопотанням про його поновлення, оскільки одержав його 25.07.2024.

Проте скаржник звернувся до Суду, як вказано вище 21.08.2024, з пропуском двадцятиденного строку протягом якого мав право на його поновлення за частиною другою статті 288 ГПК України, який обраховується від 25.07.2024 - дати одержання скаржником повного тексту постанови та закінчився 14.08.2024.

Звернення з касаційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.

В контексті викладеного суд зазначає, що згідно з положеннями статей 42, 43 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, суд має вказати підстави поновлення строку, і такі підстави мають бути об`єктивними і не можуть залежати від суб`єктивних чинників, якими керувався скаржник, та які призвели до пропуску строку на касаційне оскарження в даному випадку.

Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи наведені у заяві про поновлення строку, що ОСОБА_3 , яка за сімейними обставинами 07.08.2024 виїхала за межі міста Одеса у центральну Україну та припинила співпрацю із ОСОБА_1 по цій справі через, що відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги, Судом оцінюються критично, оскільки істинність твердження про те, що ОСОБА_3 відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги та виїхала 07.08.2024 має бути доведена суду доказами відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які відповідають статям 76 - 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості тоді, як будь-яких доказів що ОСОБА_3 відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги ОСОБА_1 не надано, а доданий до касаційної скарги скріншот звернення через чат-бот Укрзалізниці, як доказ на підтвердження того, що ОСОБА_3 07.08.2024 виїхала за межі міста Одеса не свідчить про таке, оскільки з тексту вбачається, що «Чи можу я відновити квиток на потяг 54 Одеса Запоріжжя від 07.08 для пред`явлення на роботу на ім`я ОСОБА_3 13,15 місце?» та відповідь: «Вітаємо! Якщо Вас електронний проїзний документ, то його можливо відновити, якщо документ придбаний в касі, то його відновити не можливо. З повагою AT «Укрзалізниця»».

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо того, що ОСОБА_2 з 11.08.2024 до 19.08.2024 перебував на лікарняному, у зв`язки із чим, касаційна скарга не була подана вчасно, оскільки 11.08.2024 у ОСОБА_2 значно погіршилось самопочуття, стало зле, піднялась температура тіла, а пізніше, 13.08.2024 він дізнався, що захворів на Covid-19 (коронавірусна хвороба), на підтвердження чого додав результати дослідження від 13.08.2024, від 15.08.2024 та лише у суботу у другій половині дня дослідженням від 17.08.2024 встановлено відсутність коронавірусу, а 19.08.2024 ОСОБА_2 остаточно одужав та зміг розпочати роботу над підготовкою касаційної скарги, на що витратив 2 дня 19 та 20 серпня. І тільки 21.08.2024 касаційна скарга була остаточно оформлена, Судом також оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 01.06.2021 № 1066, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.02.2021 за № 728/36350, цей Порядок визначає механізм формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я (далі - Реєстр) суб`єктами господарювання, визначеними в пункті 2 розділу І цього Порядку, перелік відомостей, що вносяться до Реєстру та права доступу до них.

Пунктом 2 розділу І Порядку встановлено, що формування медичних висновків в Реєстрі здійснюють лікуючі лікарі суб`єктів господарювання. Право формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідної категорії в Реєстрі мають лікуючі лікаря, які перебувають на лікарських посадах згідно з переліком, наведеним у додатку 1, та які мають лікарські спеціальності згідно з переліком, наведеним у додатку 2.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення медичний висновок містить такі відомості, зокрема: 1) номер запису в Реєстрі; 2) посилання на запис про пацієнта в Реєстрі пацієнтів в електронній системі охорони здоров`я; 3) посилання на запис про тимчасово непрацездатну особу в Реєстрі пацієнтів в електронній системі охорони здоров`я; 4) посилання на запис про лікуючого лікаря у Реєстрі медичних працівників в електронній системі охорони здоров`я, яким встановлено факт тимчасової непрацездатності та який сформував та підписав кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», медичний висновок; 9) суть висновку лікуючого лікаря про тимчасову непрацездатність відповідно до медичного висновку, що містить: категорію медичного висновку: «Захворювання або травма загального характеру», «Догляд за хворою дитиною», «Догляд за хворим членом сім`ї», «Догляд за дитиною у разі хвороби особи, яка доглядає за дитиною», «Карантин», «Обсервація, самоізоляція під час дії карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», «Переведення особи на легшу роботу», «Лікування в санаторно-курортному закладі», «Ортопедичне протезування», «Вагітність та пологи»;

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Положення медичний висновок категорії «Обсервація, самоізоляція під час дії карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» формується на підставі медичного запису про медичний огляд, надання консультації або лікування, внесеного до електронної системи охорони здоров`я, та висновку лікуючого лікаря про тимчасову непрацездатність на період перебування особи в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталях), у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Пунктом 1 розділу ІІІ Положення визначено, що строк дії медичного висновку є періодом тимчасової непрацездатності (або періодом, на який непрацездатній особі рекомендовано переведення на легшу роботу) та визначається шляхом встановлення дати початку та дати завершення.

Згідно з пунктом 1 Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності (далі - Порядок), затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.06.2021 № 1234, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2021 за № 890/36512, цей Порядок визначає механізми видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстру листків непрацездатності (далі - Реєстр).

Абзацом першим пункту 3 розділу II Порядку визначено, що дати відкриття та закриття листка непрацездатності відповідають датам початку строку дії та закінчення строку дії медичного висновку, на підставі якого сформований цей листок непрацездатності. Листок непрацездатності вважається виданим через сім днів після дати закриття листка непрацездатності та набуває статусу «готовий до сплати (виданий)».

Відповідно до пункту 6 розділу II Порядку категорії медичних висновків відповідають причинам непрацездатності за таким співвідношенням, зокрема, категорія медичного висновку «Обсервація, самоізоляція під час дії карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відповідає причині непрацездатності «Перебування в самоізоляції, обсервації під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2».

Отже, Верховний Суд констатує, що підтвердженням перебування особи на лікарняному, може бути листок непрацездатності виданий на підставі медичного висновку категорії «Обсервація, самоізоляція під час дії карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» який формується на підставі медичного запису про медичний огляд, надання консультації або лікування, внесеного до електронної системи охорони здоров`я, та висновку лікуючого лікаря про тимчасову непрацездатність на період перебування особи в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталях), у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, тоді як само по собі надані представником скаржника результати дослідження від 13.08.2024 та від 15.08.2024 про наявність у нього Covid-19 (коронавірусна хвороба) та від 17.08.2024 про відсутність такої хвороби не свідчить про те, що він перебував з 11.08.2024 до 19.08.2024 на лікарняному, а істинність такого твердження має бути доведена суду доказами відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які відповідають статям 76 - 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості.

Відтак, твердження скаржника без надання Суду доказів, як те, що ОСОБА_3 , яка за сімейними обставинами 07.08.2024 виїхала за межі міста Одеса у центральну Україну та припинила співпрацю із ОСОБА_1 по цій справі через, що відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги так і то, що ОСОБА_2 з 11.08.2024 до 19.08.2024 перебував на лікарняному не підтверджується.

Відмова одного адвоката від надання правничої допомоги і хвороба іншого адвоката, якого обрав скаржник за обставин наведених у заяві не свідчить про наявність об`єктивність причин, адже є проявом волевиявлення скаржника щодо обрання ним адвоката та реалізації ним свого права обирати, змінювати представника та / чи здійснювати представництво самому.

Отже, скаржником не наведено причин з відповідним підтвердженням, що заважали йому звернутися до Суду, у межах строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду від 23.07.2024 у цій справі до 14.08.2024 так і після 14.08.2024 до 19.08.2024 та з 20.08.2024 до 21.08.2024.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

При цьому суд касаційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 №3236/03, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У справі «Устименко проти України» (Рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає неповажними причини, наведені скаржником в обґрунтування поважності пропуску строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №13-9/322-07-8743, оскільки скаржником не доведено те, що ОСОБА_3 , 07.08.2024 виїхала за межі міста Одеса та припинила співпрацю із ОСОБА_1 по цій справі через те, що відмовилась співпрацювати щодо подання касаційної скарги так і то, що ОСОБА_2 з 11.08.2024 до 19.08.2024 перебував на лікарняному доказами, які відповідають статям 76- 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості, а також не наведено причин підтверджених доказами, що заважали йому звернутися до Суду, у межах строку на касаційне оскарження постанови до 14.08.2024 так і після 14.08.2024 до 19.08.2024 та з 20.08.2024 до 21.08.2024.

Згідно з частиною третьою статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне надати скаржнику строк для можливості надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 з наведенням інших підстав для поновлення строку та/або доданням відповідних доказів.

Якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі частин другої, третьої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої у відповідному абзаці частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на предмет касаційного оскарження, з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

- документа на підтвердження сплати судового збору в розмірі 3 028, 00 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії;

- доказів (зокрема, описи вкладення) на підтвердження обставин направлення іншому учаснику справи копії касаційної скарги, в тому числі в новій редакції і доданих до неї документів, які у нього відсутні;

- клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 з наведенням інших підстав для поновлення строку та/або доданням відповідних доказів.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що з огляду на повноту та межі неусунення недоліків касаційної скарги протягом установленого строку може мати наслідки або повернення скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 287, 288, 290, 291, 292, 293 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 13-9/322-07-8743 - залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України у залежності від повноти усунення недоліків.

4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос