Постанова

від 10.09.2024 по справі 213/2924/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8722/24 Справа № 213/2924/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 213/2924/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року, яка постановлена суддеюПоповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 02 липня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що встановлення факту самостійного виховання та утримання ним його неповнолітньої дитини має значення для охорони прав, свобод та інтересів його дитини, які закріплені в Конвенції про права дитини, Законі України «Про охорону дитинства», Сімейному кодексі України, а саме - права дитини на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

При цьому, вказує, що суд першої інстанції не врахував, що справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, належать до юрисдикції цивільного суду. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд відповідних справ за правилами цивільного судочинства.

Відзиви на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки встановлення цього факту не пов`язане будь-якими цивільними правами та обов`язками таза своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.

Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч.ст. 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений устатті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК Українив судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 19 ЦПК Українивизначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільних судів за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, відступивши від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правиламиЦПК України.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1статті 186 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із нормами Закону, які регламентують дані правовідносини.

Визначення адміністративної юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, регламентованими ст. 2 КАС України. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правиламиЦПК України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду справи даної справи у порядку адміністративного судочинства та вважає, що питання у цій справі виникло з підстав необхідності встановлення факту, який має юридичне значення, що може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих чимайнових прав відповідних осіб.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що у цій справі заявником не оскаржується жодне рішення суб`єкта владних повноважень в якості заінтересованих осіб, відповідно відсутні заявлені ним публічно-правові вимоги, що, в своєю чергу, виключає віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, враховуючи, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правиламиЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та помилково відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, з тих підстав, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: