Постанова

від 10.09.2024 по справі 220/1719/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7235/24 Справа № 220/1719/23 Суддя у 1-й інстанції - Дурач О. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 220/1719/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони

позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Дурач О.А. у смт Велика Новосілка Донецької області та повне судове рішення складено 14 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитом спадкодавця.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 звернулась до АT КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 04 листопада 2008 року. При укладенні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 654 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Позичальника підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, що зазначено у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (договір б/н), а Позичальнику надано у користування кредитну картку.

У подальшому, розмір кредитного ліміту збільшився до 3 200 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Договору, на підставі яких Позичальник при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку.

Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Позичальник зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором.

Але в процесі користування кредитним рахунком Позичальник не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою до рахунку.

Таким чином, у порушення п. 6.5 Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Позичальник зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_2 померла, що підтверджується документом про смерть від 21 травня 2019 року.

Посилаючись на положення ст..ст. 608, 1218, 1219, ч.ч. 1,3 ч. 1 ст. 1268,ч.ч. 2,3 ст. 1281, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ч. 1 ст. 1273, ч. 3 ст. 1296 ЦК України, а також на положення ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року, позивач зазначає, що відповідач по справі є правонаступником позикодавця ОСОБА_2 , оскільки був зареєстрований із нею за однією адресою, від спадщини не відмовився, а тому її права та обов`язки перейшли до відповідача у спадщину.

На виконання вимог ч. 3 ст. 1283 ЦК Укрїни Позивачем 13 квітня 2021 року була направлена претензія кредитора до Великоновосілківської державної нотаріальної контори, та 12 травня 2021 року отримана відповідь.

02 вересня 2021 року до спадкоємців Позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких Позивач пред`явив свої вимоги, але ніякий дій не було виконано.

Згідно з другим абзацом ч. 2 ст. 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Станом на дату смерті заборгованість Позичальника перед Банком за кредитним договором № б/н від 04 листопада 2008 року становить - 31685 грн, яка складається з наступного: 2601,72 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредита; 0,00 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 6517,63 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 22565,65 грн - нарахована пеня; 0.00 грн - нараховано комісії.

На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 31 685 грн за кредитним договором № б/н від 04 листопада 2008 року, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

На думку позивача, оскільки відповідач не відмовився від спадщини у передбаченому законом порядку та встановлені строки, тобто 6 місяців з дня відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, до складу якої входять також і кредитні зобов`язання померлого позичальника.Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не мешкав разом з позичальником за адресою своєї реєстрації на момент відкриття спадщини, то він вважається належним спадкоємцем.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя взагалі належало будь-яке рухоме чи нерухоме майно, суперечать усталеній судовій практиці, викладеної у постановах Верховного Суду.

Разом з цим позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця на спадщину, саме на відповідачах лежить обов`язок щодо відшкодування боргу спадкодавця у повному обсязі, чого судом першої інстанції враховано не було.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановленосудом тавбачається зматеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до АT КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 04 листопада 2008 року.

Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Позивачем на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 500 грн., що зазначено у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (договір б/н), а Позичальнику надано у користування кредитну картку НОМЕР_1 , старт карткового рахунку 04листопада 2008 року.

У подальшому, 01 березня 2012 року, розмір кредитного ліміту збільшився до 3 200 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Позичальник активно користувалась наданими коштами, що підтверджується інформацією, викладеною в Виписці за договором № б/н за період 04 листопада 2008 року -30 листопада 2021 року, останній платіж було ним внесено 13 березня 2014 року.

Натомість, свої зобов`язання з погашення кредиту виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим утворилась заборгованість станом на 01 лютого 2017 року позичальника перед Банком за кредитним договором № б/н від 04 листопада 2008 року, яка становить 31685 грн, яка складається з наступного: 2601,72 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредита; 0,00 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 6517,63 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 22565,65 грн - нарахована пеня; 0.00 грн - нараховано комісії.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строк, передбачений ч. 3 ст. 1281 ЦК України позивачем пропущено, що є підставою для позбавлення його права вимог до спадкоємців позичальника ОСОБА_2 . Крім того, позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 отримав у спадщину будь-яке майно, що належало померлій ОСОБА_2 . Крім того, позивачем не доведено наявність у померлої ОСОБА_2 за життя будь-якого майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Як передбачено ч.ч. 2, 3, 4 ст. 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги; якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину; Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, про смерть ОСОБА_2 позивач мав дізнатися з даних Постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 лютого 2019 року ВП № 58302210, у якій ОСОБА_2 та позивач є сторонами виконавчого провадження, та яка містить інформацію про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, враховуючи дату прийняття вказаного рішення, повинен вираховуватись початок 6-місячного строку пред`явлення претензій кредитора до спадкоємців ОСОБА_2 , при цьому, останній день строку для прийняття спадщини, відповідно до положень ч.1 ст. 1270 ЦК України, - 23 серпня 2019 року, а тому початком вказаного строку має бути 23 лютого 2020 року. Проте, лише 13 квітня 2021 року була направлена претензія кредитора до Великоновосілківської державної нотаріальної контори, тобто позивачем строк, передбачений ч. 3 ст. 1281 ЦК України пропущено, що є підставою для позбавлення його права вимог до спадкоємців позичальника ОСОБА_2 .

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.

Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.

ВС роз`яснив, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Вирішуючи питання щодо кола спадкоємців, які прийняли спадщину, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що належних, допустимих та достатніх доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , у тому числі відповідачем, суду не надано.

З наданих суду доказів встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 згідно Реєстру територіальної громади зареєстрована одна особа: гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 06.06.2000 по т.ч.), відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 на момент її смерті, яка мала місце 01 лютого 2017 року, суду не надано, а тому неможливо встановити коло спадкоємців, які би мали право на спадщину у відповідності до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України, шляхом спільного проживання. Водночас, згідно вказаних даних, відповідач ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_2 згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, не прийняв.

Докази щодо звернення ОСОБА_1 до нотаріуса з завою про прийняття спадщини у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк, отримання ним вказаного свідоцтва (дати такого отримання), суду не надані. Тим більш, сам позивач посилається у позові, що, на його думку, ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом сумісного проживання, тобто відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні.

Отже, суд перої інстанції дійов обґрунтованого висновку про те, що вимоги кредитора до відповідача недоведеними та небгрунтованими, а тому підстав длявстановлення обсягу спадкового майна та його вартості, та визначення тим самим меж відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України, не вбачається.

Доводи апеляційної скарги, в їх сукупності, зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Отже доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: