Постанова

від 11.09.2024 по справі 725/5225/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року м. Чернівці

справа № 725/5225/23

провадження №22-ц/822/656/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Тодоряк Г.Д.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 травня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого професійного художнього училища про визнання дій та бездіяльності неправомірними, поновлення на роботі,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вищого професійного художнього училища про визнання дій та бездіяльності неправомірними, поновлення на роботі.

Позов обґрунтовано наступним. Позивач зазначав, що перебував у трудових відносинах із Вищим професійним художнім училищем № 5 та наказом № 07-к від 13 січня 2023 року з 16 січня 2023 року був призначений на посаду юрисконсульта за строковим договором на час відсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на 0,5 окладу.

Наказом № 49-к від 9 червня 2023 року з 11 червня 2023 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України його звільнено з роботи.

Вважає своє звільнення незаконним та таким, що проведено з порушенням норм чинного трудового законодавства.

Зазначав, що 2 червня 2023 року в.о. директора училища ОСОБА_4 викликав його до кабінету і повідомив, що 2 червня 2023 року буде видано наказ про його звільнення, оскільки 1 червня 2023 року до нього звернулася ОСОБА_3 із заявою про вихід на роботу з 5 червня 2023 року. Позивач заперечив щодо свого звільнення, вказуючи на його незаконність, оскільки у порушення вимог ч. 2 ст. 38 КЗпП України він не був роботодавцем повідомлений про звільнення завчасно, а саме не менше ніж за два тижні. Однак, його заперечення були проігноровані відповідачем.

2 червня 2023 року він подав на ім`я директора заяву про надання письмового повідомлення про дату виходу основного працівника на роботу та надання відпустки перед звільненням.

5 червня 2023 року відповідачем оголошено акт від 2 червня 2023 року про те, що наказом Училища від 2 червня 2023 року йому надана з 3 червня 2023 року відпустка із подальшим звільненням з роботи, однак даний акт він відмовився підписувати та повідомив, що буде оскаржувати накази як такі, що порушують його трудові права.

Вважав, що директор училища в порушення чинного законодавства, примусово без його згоди відправив його у відпустку та порушив порядок звільнення з роботи, а саме завчасно, відповідно до ст.38 КЗпП України, у термін не менше двох тижнів письмово не повідомив про вихід основного працівника. Також в порушення ст.179 КЗпП України, не пізніше ніж за два тижні у основного працівника не отримав письмового повідомлення про його вихід на роботу, та на підставі заяви від 1 червня 2023 року передчасно видав наказ від 2 червня 2023 року № 45-к про поновлення ОСОБА_3 на роботі. Також без погодження з ним дати початку відпустки видав наказ від 2 червня 2023 року № 26-ос про примусове надання відпустки з 3 червня 2023 року. Крім того, відповідачем у порушення вимог трудового законодавства не було укладено з ним письмового трудового договору, який би містив усі істотні умови притаманні строковому трудовому договору.

Також вказував, що оскільки трудовим законодавством визначено обов`язок працівника письмово повідомляти про майбутнє звільнення, такий обов`язок покладено й на роботодавця, що останнім було порушено та призвело до порушення його трудових прав.

Просив наказ № 49-к від 9 червня 2023 року «Про звільнення з роботи юрисконсульта ОСОБА_1 » скасувати як виданий з порушенням норм турового законодавства, поновити його на роботі у Вищому професійному художньому училищі № 5.

Зобов`язати директора після поновлення на роботі, у термін не пізніше як за два тижні надати письмове повідомлення про дату припинення з ним строкового трудового договору та про дату реального виходу на роботу основного працівника, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районногосуду м.Чернівціввід 23травня 2024року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого професійного художнього училища про визнання дій та бездіяльності неправомірними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вищого професійного художнього училища понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 травня 2024 року скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційнійскарзі ОСОБА_5 із вказаним рішенням суду не погоджується, оскільки вважає рішення незаконним, прийнятим при невірному застосуванні судом норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. Зазначає, що судом при його постановленні не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки.

Зазначає, що суд першої інстанції не застосував відповідні норми матеріального права, та неправильно витлумачив закон. Не надав належної оцінки всім обставинам та фактам, на які звертав увагу позивач.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач з ним укладав письмовий договір, в якому мав би бути чітко зазначити кінцеву календарну дату закінчення дії строкового трудового договору, відповідач не узгодив кінцевої дати закінчення строку дії трудового договору, відповідно до його заяви від 02.06.2023 року письмово не повідомив про календарну дату фактичного виходу основного працівника на роботу. В заяві про прийняття на роботу не була зазначена конкретна кінцева календарна дата закінчення дії строкового трудового договору.

Відповідач на підставі заяви ОСОБА_3 від 01.06.2023 року незаконно видав наказ «Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 ». від 02.06.2023 року № 45-к про поновлення ОСОБА_3 на роботі з 05.06.2023 року, оскільки,на думкуапелянта повиненбув зним узгодити всі кадрові питання щодо укладання строкового трудового договору за наявною вакантною посадою інспектора з кадрів, вирішити питання щодо виплат після звільнення, надання відпустки за невикористані дні щорічної відпустки чи грошової компенсації за дні невикористані відпустки, не повідомив про процедуру та конкретну фактичну дату виходу на роботу основного працівника, чим порушив вимоги трудового законодавства.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з 16 січня 2023 року по 11 червня 2023 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Вищим професійним художнім училищем № 5, що підтверджується відомостями з трудової книжки, а також наказом про прийняття на роботу та подальше звільнення.

З наказу № 07-к від 13 січня 2023 року «Про прийом на роботу ОСОБА_1 » убачається, що позивача призначено з 16 січня 2023 року на посаду юрисконсульта за строковим трудовим договором на час відсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на 0,5 окладу з посадовим окладом 5005 грн. на місяць, з випробуваним строком 1 місяць.

З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис 16 січня 2023 року, що не спростовується й самим позивачем.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 було подано заяву 1 червня 2023 року про дострокове припинення відпустки з 5 червня 2023 року.

Також судом встановлено, щокерівником Училища, у зв`язку із винесеннямнаказу № 45-к від 2 червня 2023 року про переривання відпустки ОСОБА_3 та поновленням її на роботі з 5 червня 2023 року,2 червня 2023 року видано наказ № 44-к про звільнення ОСОБА_1 з 2 червня 2023 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України та наказано бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки за період роботи з 16 січня 2023 року по 2 червня 2023 року (9 календарних днів) та провести остаточний розрахунок з ним.

Разом з тим, 2 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 не погоджуючись із своїм звільненням, звернувся до керівника Училища із заявою про повідомлення його перед закінченням строкового трудового договору у термін не менше двох тижнів письмово про вихід на роботу основного працівника та відповідно до ст.3 Закону України «Про відпустки» надати йому частину невикористаної відпустки пропорційно відпрацьованого часу до звільнення.

Враховуючи подану ОСОБА_1 заяву про надання невикористаної відпустки за відпрацьований період, 2 червня 2023 року керівником Училища видано наказ № 46-к про скасування наказу від 2 червня 2023 року № 44-к про звільнення ОСОБА_1 та внесення запису в його трудову книжку про визнання недійсним запису зробленого на підставі наказу від 2 червня 2023 року № 44 к .

Наказом № 26-0с від 2 червня 2023 року ОСОБА_1 надано невикористану відпустку у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору 2 червня 2023 року, за період його роботи з 16 січня 2023 року по 2 червня 2023 року, у кількості 9 календарних днів з 3 червня 2023 року по 11 червня 2023 року включно з наступним звільненням, а наказом № 49-к від 9 червня 2023 року звільнено ОСОБА_1 з роботи з 11 червня 2023 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору, згідно п.2 ст. 36 КЗпП України.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що строковий трудовий договір із позивачем був укладений з дотриманням положень трудового законодавства, зокрема ст. 24 КЗпП України, шляхом видання наказуроботодавця, а також за погодженням сторін був визначений й строк виконання трудових обов`язків, зокрема часом настання певної події, з настанням якої, позивач і був звільнений на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає доводи апеляційної скарги, щодо порушення відповідачем при звільненні позивача трудового законодавства, безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004,від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що визначене ст.43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 16 січня 2023 року по 11 червня 2023 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Вищим професійним художнім училищем № 5, що підтверджується відомостями з трудової книжки, а також наказом про прийняття на роботу та подальше звільнення.

З наказу № 07-к від 13 січня 2023 року «Про прийом на роботу ОСОБА_1 » убачається, що позивача призначено з 16 січня 2023 року на посаду юрисконсульта за строковим трудовим договором на час відсутності ОСОБА_2 у звязку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на 0,5 окладу з посадовим окладом 5005 грн. на місяць, з випробуваним строком 1 місяць ( а.с. 250).

З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис 16 січня 2023 року, що не спростовується й самим позивачем.

ОСОБА_1 наказом про прийняття на роботу прийнято на посаду юрисконсульта тимчасово, а саме на час перебування у відпустці по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3 та на час мобілізація ОСОБА_6 , тобто даним наказом визначено строк трудового договору, укладеного між сторонами.

Як вбачається зі змісту наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 , в ньому обумовлено строкукладання трудового договору, зокрема зазначено, що позивач працює юрисконсультом на часвідсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 .

Позивач погодився на роботу із визначеним строком, який обумовлений настанням певної події- виходом основного працівника на роботу.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строковий трудовий договір із позивачем був укладений з дотриманням положень трудового законодавства, зокрема ст. 24 КЗпП України, шляхом видання наказуроботодавця, яким відбулося оформлення трудових відносин сторін, а також за погодженням сторін був визначений й строк виконання трудових обов`язків, зокрема часом настання певної події (повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; повернення працівника, який був мобілізований ),що підтверджується копією наказу про прийняття на роботу.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що між сторонами був укладений строковий трудовий договір, який містив усі умови, у тому числі й щодо строку його дії, а тому доводи позивача про порушення його трудових прав шляхом не укладення з ним письмового трудового договору, який би містив конкретні умови щодо строку, є безпідставними.

ОСОБА_3 1 червня 2023 року подано заяву про дострокове припинення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 5 червня 2023 року ( а.с. 38).

Наказом відповідача № 45-к від 2 червня 2023 року поновлено її на посаді з оплатою 0,5 посадового окладу юрисконсульта9 тарифного розряду ( 5005 грн.), а також встановлено надбавку за складність та напруженість роботи у розмірі 50 відсотків від посадового окладу ( а.с. 14).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії договору, по суті не є розірванням трудового договору, як помилково вважає апелянт, а є припиненням договору у зв`язку із закінченням строкуйого дії. Доводи апелянта, що відповідач повинен був його письмово попередити за два тижні до звільнення, є безпідставними.

Зважаючи надостроковий вихідна роботуосновного працівника ОСОБА_3 ,яка перебувалау відпустціпо доглядуза дитиноюта напосаді якоїтимчасово працювавпозивач,самез настаннямпевної події(поверненняна роботупрацівниці звідпустки подогляду задитиною)фактично відбулосянастання строкузакінчення строковоготрудового договору,укладеного міжпозивачем таУчилищем,що відповіднодо п.2ст. 36 КЗпП Україниє підставою припинення трудових відносин.

Доводи апелянта, щодо недотримання 10-денного строку подання ОСОБА_3 заяви про припинення відпустки по догляду за дитиною, прав позивача не порушують.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, встановивши, що строковий трудовий договір з позивачем укладено за його бажанням та з урахуванням його інтересів і на визначений строк, що він прийнятий на посаду юрисконсульта тимчасово, а саме на час відсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є законним.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Не погодження апелянта з розміром відшкодування витрат на правничу допомогу відповідача, є безпідставними. Суд першої інстанції, при вирішенні питання щодо судових витрат, врахував час витрачений адвокатом на формування правової позиції, підготовку та подання відзиву на позовну заяви, та зробив висновок, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача має бути зменшений до 1 000 грн. При цьому судом враховано, що визначення відшкодування витрат у більшому розмірі становитиме надмірний тягар для позивача.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарг

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Керуючисьст. ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 вересня 2024 року.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.Н. Лисак