Постанова

від 19.02.2025 по справі 725/5225/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 725/5225/23

провадження № 61-13876св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Вище професійне художнє училище № 5 м. Чернівці;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду

м. Чернівців від 23 травня 2024 року у складі судді Піхало Н. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б. Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці від 13 січня 2023 року він з 16 січня 2023 року був призначений на посаду юрисконсульта за строковим договором на час відсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника - ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 .

Наказом Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівцівід 09 червня 2023 року № 49-к його з звільнено з 11 червня 2023 року з посади юрисконсульта

у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору на підставі пункту 2

статті 36 КЗпП України. Вважав своє звільнення незаконним та таким, що проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Позивач зазначав, що 02 червня 2023 року виконуючий обов`язки директора училища ОСОБА_4 повідомив, що буде видано наказ про його звільнення, оскільки 01 червня 2023 року до нього звернулася ОСОБА_3 із заявою про вихід на роботу з 05 червня 2023 року. Він заперечив щодо свого звільнення, вказуючи на його незаконність, оскільки роботодавець не повідомив його за два тижні відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України. Проте, його заперечення були проігноровані відповідачем.

02 червня 2023 року він написав відповідачу заяву про надання письмового повідомлення про дату виходу основного працівника на роботу та надання відпустки перед звільненням.

05 червня 2023 року відповідачем оголошено акт від 02 червня 2023 року про те, що наказом Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці

від 02 червня 2023 року йому надана з 03 червня 2023 року відпустка із подальшим звільненням з роботи, однак вказаний акт він відмовився підписувати та повідомив, що буде оскаржувати накази як такі, що порушують його трудові права.

Позивач вважав, що директор училища у порушення трудового законодавства, примусово без його згоди відправив його у відпустку та порушив порядок звільнення з роботи, оскільки у термін не менше двох тижнів письмово не повідомив його про вихід основного працівника.

Також вказував, що на підставі заяви ОСОБА_3 від 01 червня 2023 року відповідач передчасно видав наказ від 02 червня 2023 року № 45-к про

поновлення її на роботі, так як у порядку статті 179 КЗпП України повинна була повідомити роботодавця про дострокове припинення відпустки для догляду за дитиною не пізніш як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки.

Крім того, без погодження з ним дати початку відпустки відповідач видав наказ

від 02 червня 2023 року № 26-ос про примусове надання йому відпустки

з 03 червня 2023 року. У порушення вимог трудового законодавства між ним та Вищим професійним художнім училищем № 5 м. Чернівці не було укладено письмового трудового договору, який би містив усі істотні умови, притаманні строковому трудовому договору.

Позивач вважав, що оскільки трудовим законодавством визначено обов`язок працівника письмово повідомляти про майбутнє звільнення, такий обов`язок покладено й на роботодавця, що останнім було не дотримано та призвело до порушення його трудових прав.

Посилаючись на викладене,ОСОБА_1 просив суд: 1) наказ Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці від 09 червня 2023 року № 49-к «Про звільнення з роботи юрисконсульта ОСОБА_1 » скасувати; 2) поновити його на посаді юрисконсульта у Вищому професійному художньому училищі № 5; 3) зобов`язати відповідача після його поновлення на роботі у термін не пізніше як за два тижні надати письмове повідомлення про дату припинення з ним строкового трудового договору та про дату виходу на роботу основного працівника; 4) стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 травня 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вищого професійного художнього училища

№ 5 м. Чернівці понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив

із того, що строковий трудовий договір із позивачем був укладений з дотриманням вимог статті 24 КЗпП України, шляхом видання наказу роботодавця про прийом на роботу позивача, а також за погодженням сторін був визначений строк виконання його трудових обов`язків, зокрема часом настання певної події, з настанням якої позивач і був звільнений на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд першої інстанції врахував тривалість участі представника відповідача у судових засіданнях, складність справи з урахуванням предмета доказування, а також дотримуючись критеріїв дійсності, необхідності, співмірності та розумності, вважав за необхідне зменшити розмір таких витрат

з 8 000 грн до 1 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 травня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строковий трудовий договір між відповідачем та ОСОБА_1 укладено за бажанням останнього,

з урахуванням його інтересів і на визначений строк, а саме на час відсутності ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника - ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 . Зважаючи на достроковий вихід на роботу основного працівника ОСОБА_3 , яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною та на посаді якої тимчасово працював позивач, саме з настанням певної події (повернення на роботу працівниці з відпустки по догляду за дитиною) фактично відбулося настання строку закінчення строкового трудового договору, що відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України є підставою припинення трудових відносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пунктами 3, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» у КЗпП України статтю 23 доповнено частиною третьою такого змісту: роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Вищезазначеним Законом України текст статті 29 КЗпП України викладено у новій редакції: до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про, зокрема: 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення); 8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати пращ; 9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Особи, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, повинні повідомити роботодавця про дострокове припинення такої відпустки не пізніш як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки, згідно зі статтею 179 КЗпП України.

Вказує, що відповідач зобов`язаний був відповідно до пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП України інформувати його про наявність вакансії, яка відповідала його освітньо-кваліфікаційному рівню для укладення трудового договору на невизначений строк, надати інформацію про дату закінчення строкового трудового договору, документи, що підтверджують фактичний вихід на роботу основного працівника ОСОБА_3 та поновлення її на роботі, а лише потім звільнити його у порядку передбаченому нормами трудового законодавства.

Також без погодження з ним дати початку відпустки відповідач видав наказ

від 02 червня 2023 року № 26-ос про примусове надання йому відпустки з

03 червня 2023 року.

Суди не взяли до уваги прийняті зміни до трудового законодавства та при ухваленні судових рішень їх не застосували, не дослідили зібрані у справі докази, неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи. Вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заявник зазначає, що договір про надання послуг професійної правової допомоги від 27 липня 2023 року зі сторони відповідача укладений без наявності правових повноважень, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу.

Доводи особи, якя подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року від Вищого професійного художнього училища № 5 м. Чернівці надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі досліджено та надано правову оцінку доказам у справі, ухвалено обґрунтовані і законні судові рішення, а тому відсутні підстави для нового розгляду справи у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 16 січня 2023 року по 11 червня 2023 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Вищим професійним художнім училищем № 5 м. Чернівці, що підтверджується відомостями з трудової книжки, а також наказом про прийняття на роботу та подальше звільнення.

Відповідно до наказу Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці від 13 січня 2023 року № 07-к ОСОБА_1 призначено з 16 січня 2023 року на посаду юрисконсульта за строковим трудовим договором на час відсутності

ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника - ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на 0,5 окладу з посадовим окладом 5005 грн. на місяць, з випробуваним строком1 місяць

(том 1, а. с. 250).

01 червня 2023 року ОСОБА_3 було подано заяву про дострокове припинення відпустки з 05 червня 2023 року (том 1, а. с. 38).

Згідно з наказом Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці від 02 червня

2023 року № 45-к перервано ОСОБА_3 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05 червня 2023 року та поновлено її на посаді юрисконсульта (том 1, а. с. 14).

Відповідно до наказу Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці від 02 червня 2023 року № 44-к звільнено ОСОБА_1 з 02 червня 2023 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України та наказано бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки за період роботи з 16 січня 2023 року по 02 червня 2023 року (9 календарних днів) та провести остаточний розрахунок з ним (том 1, а. с. 32).

02 червня 2023 року ОСОБА_1 , не погоджуючись із своїм звільненням, звернувся до Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці із заявою про повідомлення його перед закінченням строкового трудового договору у термін не менше двох тижнів письмово про вихід на роботу основного працівника та відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» надати йому частину невикористаної відпустки пропорційно відпрацьованого часу до звільнення (том 1, а. с. 8).

Відповідно наказу Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці від 02 червня

2023 року № 46-к скасовано наказ від 02 червня 2023 року № 44-к про звільнення ОСОБА_1 та внесено запису в його трудову книжку про визнання недійсним запису зробленого на підставі наказу від 2 червня 2023 року № 44 - к

(том 1, а. с. 11).

Наказом Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці від 02 червня 2023 року

№ 26-0с ОСОБА_1 надано невикористану відпустку у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору від 02 червня 2023 року, за період його роботи

з 16 січня 2023 року по 02 червня 2023 року, у кількості 9 календарних днів з

03 червня 2023 року по 11 червня 2023 року включно з наступним звільненням

(том 1, а. с. 12).

Наказом Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці № 49-к від 09 червня

2023 року звільнено ОСОБА_1 з роботи з 11 червня 2023 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору, згідно пунктом 2 статті 36 КЗпП України (том 1, а. с. 13).

Згідно з актом Південно-Західного міжрегіональног о управління державної служби з питань праці від липня 2023 року за заявою позивача було проведено позапланову перевірку щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, а саме щодо дотримання вимог законодавства при його звільненні та в ході проведення перевірки порушень у частині звільнення ОСОБА_1 не виявлено

(том 1, а. с. 39-46).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації..

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

У постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, провадження № 61-24657св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, провадження № 61-44171св18, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, провадження № 61-10694св22, від 26 червня 2024 року у справі № 490/4815/21, провадження № 61-11409св23, від 61-11409св23 у справі № 936/1072/22, провадження № 61-12869св24 зроблено висновки, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору

є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений

як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк

і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також

не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, встановивши, що на підставі наказу відповідача від 13 січня 2023 року позивача призначено з 16 січня 2023 року на посаду юрисконсульта за строковим трудовим договором на час відсутності

ОСОБА_2 у зв`язку із мобілізацією та на час відпустки основного працівника - ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дати фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 , строк якого закінчився у зв`язку із переривання основним працівником ОСОБА_3 відпуски по догляду за дитиною, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відбулось без порушення вимог трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що без погодження з ним дати початку відпустки відповідач видав наказ від 02 червня 2023 року № 26-ос про примусове надання йому відпустки з 03 червня 2023 року з подальшим звільненням, є безпідставні.

Установлено, що, заперечуючи проти свого звільнення, ОСОБА_1 звернувся до Вищого професійного училища № 5 м. Чернівці із заявою, в якій просив надати йому частину невикористаної відпустки пропорційно відпрацьованого часу до звільнення з роботи за строковим договором (том 1, а. с. 8)

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Тоді строковий трудовий договір припиняється в останній день відпустки.

Судом першої інстанції правильно зазначено про те, що оскільки ОСОБА_1

з 03 червня 2023 року по 11 червня 2023 року включно перебував у щорічній відпустці, коли закінчився строковий трудовий договір, його було правомірно звільнено останнім днем відпустки, що відповідає вищенаведеній частиною другою статті 3 Закону України «Про відпустки».

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відповідач зобов`язаний був відповідно до пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП України інформувати його про наявність вакансії, яка відповідала його освітньо-кваліфікаційному рівню для укладення трудового договору на невизначений строк, не свідчать про незаконність судового рішення.

Зазначений закон вказує на необхідність інформування працівника, яке може здійснюватися різними способами.

Установлено під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 повідомляв, що йому було відомо про наявність у Вищого професійного училища

№ 5 м. Чернівці вакансії інспектора з кадрів, яка відповідала його кваліфікаційному рівню, що свідчить про те, що позивач був обізнаний про наявність відповідної посади та можливість укладення безстрокового трудового договору, однак у період перебування у строкових трудових відносинах із відповідачем, позивач із заявою про укладення вказаного трудового договору до керівника училища не звертався та відповідної відмови не отримував.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності судових рішень у частині відмови у задоволенні позову щодо зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження

№ 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження

№ 12-171гс19).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надав належну правову оцінку доказам, наданим відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, правильно застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши, що предметом є трудовий спір, справа має важливе значення для позивача, який у даному спорі належить до більш незахищеної категорії осіб, зважаючи на критерії розумності розміру витрат, які підлягають компенсуванню іншою стороною, а також фінансовий стан

ОСОБА_1 , зменшив його розмір з 8 000 грн до 1 000 грн.

Верховний Суд погоджується з такими висновком суду першої інстанції, який був предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.

По суті доводи заявника зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судового рішення у частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат

не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 травня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець