Постанова

від 11.09.2024 по справі 227/3478/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6012/24 Справа № 227/3478/23 Суддя у 1-й інстанції - Здоровиця О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №227/3478/23 за позовом ОСОБА_1 до Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія» «СПІЧ», за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2024 року, ухваленого у скаладі судді Здоровиця О.В., -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. В обґрунтування зазначила, що її батьку ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і у вигляді зазначеного житлового будинку. Спадщину позивач прийняла, але отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості, оскільки на вказаний будинок накладено арешт і тому нотаріус не має можливості видати вказане свідоцтво позивачу. Арешт на будинок був накладений на підставі постанови державного виконавця від 10.11.2011 року, яка була прийнята в рамках виконавчого провадження №20693906 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь ТОВ СК «Спіч». Тобто її батько не має жодного відношення до вказаного виконавчого провадження. Вказаний будинок був придбаний батьком на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2011 року, який посвідчений нотаріально. У зв`язку із викладеними обставинами позивач просила зняти арешт із відповідного житлового будинку, який належить її померлому батькові ОСОБА_2 , спадщину після якого вона своєчасно прийняла, але отримати спадкові документи через вказану обставину не має можливості, що перешкоджає їй розпоряджатися та користуватися вказаним будинком.

Заочним рішенням Добропільського міськрайоного суду Донецької області від 13 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач, як спадкоємець, позбавлена можливості реалізувати своє право власності на успадковане майно.

Вважає, що нею вірно визначено суб`єктний склад сторін, оскільки стягувачем за виконавчим провадженням, в межах якого накладені обтяження, є ТОВ СК «СПІЧ», але виконавче провадження №20693906 на примусовому виконанні відділу вже не перебуває, так як доказами відсутності майна боржника ОСОБА_3 стала інформація від БТІ, в якій зазначено, що власником домоволодіння є ОСОБА_4 . Причини реалізації арештованого майна відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 стверджує, що є донькою ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.10.2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області, ОСОБА_2 за цим договором придбав у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.16).

Витягом Добропільського БТІ про державну реєстрацію прав №35101015 від 08.08.2012 року підтверджується, що державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами за адресою АДРЕСА_1 відбулася 08.08.2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2011 року (а.с.20).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15).

До складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_2 , входить нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

10 вересня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини заведено спадкову справу №201/2021 (спадкодавець ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі 3 663653334 від 10.09.2021 року (а.с.21).

Постановою державного виконавця ДВС Добропільського міськрайонного управління юстиції від 05.08.2010 року було відкрито виконавче провадження №20693906 з приводу виконання виконавчого листа, виданого Добропільським міськрайонним судом 23.04.2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ СК «Спіч» боргу у розмірі 15104,18 грн. (а.с.59).

Постановою державного виконавця ДВС Добропільського міськрайонного управління юстиції від 10.11.2011 року в рамка ВП №20693906 на будинок, що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення 15104,18 був накладений арешт та заборона здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить (а.с.58).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 3 352211608 від 28.10.2023 року (а.с.22, 23) вбачається, що право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2011 року. Державна реєстрація права власності відбулась 08.08.2012 року. Також з даної довідки вбачається, що 15.11.2022 року, на підставі постанови відділу державної виконавчої служби про арешт майна та заборони на його відчуження від 10.11.2011 року було зареєстровано обтяження нерухомого майна №11843500, а саме вищевказаного будинку.

Постановою державного виконавця ДВС Добропільського міськрайонного управління юстиції від 18.01.2016 року в рамка ВП №20693906 був повернутий виконавчий лист стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність боржника за місцем проживання, відсутність майна, що належить боржнику на праві приватної власності, що підлягає опису та реалізації, відсутність джерел доходів та розрахункових рахунків у боржника). Згідно змісту зазначеної постанови, арешт, накладений на нерухоме майно боржника ОСОБА_3 в рамках виконавчого провадження ВП №20693906 державним виконавцем не скасовано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов про зняття арешту з нерухомого майна пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки стягувачем за виконавчим провадженням є ТОВ СК «Спіч», в інтересах якого був накладений арешт на будинок і це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі №712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (є різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору, або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження №11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц (провадження №61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі №331/1383/20 (провадження №61-7109 св 22).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, тоді як належним відповідачем є кредитор (стягувач) ТОВ СК «Спіч».

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із вказаним позовом про скасування арешту позивач стверджує, що будинок за адресою АДРЕСА_1 з 06.10.2011 року належить ОСОБА_2 , який є її батьком, у зв`язку з чим вона є спадкоємицею першої черги як донька останнього, але через накладений арешт на вказаний будинок обмежена у праві реалізації своїх спадкових прав.

Але, посилаючись на вказані обставини позивач на їх підтвердження наданий лише витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 10.09.2021 року (а.с.21) з якого вбачається, що спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була відкрита за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини.

В той же час, належних та допустимих доказів того, що позивачка є донькою померлого ОСОБА_2 суду надано не було.

Крім того, позивачем не було доведено факту набуття нею права на спадщину до майна ОСОБА_2 , а саме: не надано доказів про те, що позивач є єдиним спадкоємцем; не надано достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач була позбавлена права на спадщину, як вона стверджує, після свого батька; позивачем належним чином не були підтверджені обставини відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом з підстав накладення арешту/та або обтяження.

Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, зводяться допереоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текстпостанови складено11 вересня року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв