Постанова

від 04.09.2024 по справі 910/3871/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. Справа№ 910/3871/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Вовка І.В.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.09.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі №910/3871/24 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Акціонерного товариства «Київметробуд»

про стягнення 3 956 798 331,88 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Київметробуд» (далі - відповідач) про стягнення частини невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 3 956 798 331,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №744-ДБМ-18 від 20.11.2018.

20.05.2024 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить: Накласти арешт на наступне нерухоме майно Відповідача:

- Нежитлову будівлю (літера А) загальна площа: 315,0 кв.м., Нежитлову будівлю (літера Б) загальна площа: 64,4 кв.м., Нежитлову будівлю (літера В) загальна площа: 63,8 кв.м.,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2580296680000, що розташовані за адресою: м.Київ, вулиця Німанська, будинок 3-А.

- Будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 3366.7, житлова площа (кв.м): 1338.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2526078280000, що розташована з адресою: м.Київ, вулиця Героїв Севастополя, будинок 22А.

- Комплекс будівель та споруд, загальна площа 31157,4 кв.м, реєстраційний номер майна: 31431608, що розташований за адресою: м.Київ, вулиця Світлогірська, будинок 2/25.

- Комплекс будівель (літ.А,Б,В,Д,Ж,І,Н) загальна площа 6532,8 кв.м., реєстраційний номер майна: 32697945, що розташований за адресою: м.Київ, вулиця Якутська, будинок 12.

- Нежилий будинок-адмінбудинок (Літ.А) загальною площею 7499.7 кв.м, реєстраційний номер майна: 31402439, що розташований за адресою: м.Київ, вулиця Прорізна (Шевченківський р-н), будинок 8.

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:72:031:0002, площа (га): 0.3447, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 908933680000, адреса: м.Київ, проспект Повітрофлотський, земельна ділянка 3а.

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0019, площа (га): 0.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891907480000, адреса: м.Київ, вулиця Коперніка, земельна ділянка 7.

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0018, площа (га): 0.2308, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891866880000, адреса: м.Київ, вулиця Коперніка, земельна ділянка 7.

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:69:029:0002, площа: 271400.58, адреса: м.Київ, вулиця Світлогорська, 2/25.

Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єктів нерухомого майна відповідача.

Заява мотивована тим, що існує дійсна ймовірність того, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок дій відповідача, спрямованих на відчуження нерухомого майна на користь інших осіб чи здійснення дій, пов`язаних із переоформленням права власності на таке майно. Позивач вважає, що існує реальна загроза та очевидна небезпека того, що відповідач, з метою уникнення відкриття провадження у справі про банкрутство та погашення заборгованостей перед кредиторами, виконання інших судових рішень та сплати виконавчих зборів, вживе заходів щодо відчуження наявного в нього нерухомого майна, а виконання зобов`язань перед кредиторами може потягти витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, що в свою чергу, вказує на можливість утруднення виконання рішення суду у даній справі № 910/3871/24 в разі задоволення позову. Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту позивача.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 Комунальному підприємству «Київський метрополітен» в задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд визнав необґрунтованими і недоведеними мотиви заяви на підставі статей 136, 137 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі №910/3871/24 та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а оцінка доводів позивача не була всебічною та об`єктивною.

Також скаржник зазначає, що відповідач має реальну можливість розпорядитись (відчужити) нерухоме майно для отримання за нього коштів (прибутку), які не будуть направлені на повернення позивачу частини невикористаної попередньої оплати на загальну суму 3 956 798 331, 88 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/3871/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Сибіга О.М., Вовк І.В.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/3871/24 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 17.06.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київський метрополітен» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі №910/3871/24 до надходження матеріалів справи (матеріалів оскарження ухвали) на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали оскарження справи.

Ухвалою суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 21.08.2024.

В той же час, при визначенні дати судового засідання не було враховано, що головуючий суддя Палій В.В. з 19.08.2024 по 01.09.2024 відповідно перебуватиме у відпустці, у зв`язку з чим засідання у справі №910/3871/24, призначене на 21.08.2024, не відбудеться.

Ухвалою суду від 12.08.2024 розгляд справи призначено на 04.09.2024.

Явка представників сторін/ Позиції учасників справи

В судове засідання 04.09.2024 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 04.09.2024 за відсутності представника відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №905/491/19).

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Так, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. (ч. 6 ст. 140 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Також застосовуючи у вирішенні питання забезпечення позову практику Європейського суду з прав людини суд зазначає що у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» наголошено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

На думку суду, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову.

Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт рухомого і нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1856/23.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу / іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.03.2020 року по справі №910/7338/19, згідно якого невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №37з-23.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням надання позивачем доказів, які підтверджують, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а також наявністю конкретного зв`язку між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дозволяє суду зробити висновок про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно відповідача, у межах ціни позову.

Так, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

З огляду на наведене колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява позивача в частині заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єктів нерухомого майна відповідача, не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За приписами ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Статтею 2 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Визначення таких понять як арешт майна та заборона на відчуження майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, та заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутність обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства, наявність запровадженого рішенням суду арешту на спірне нерухоме майно, свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, в тому числі є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав.

В свою чергу, відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі: 1) наявності помилки в Державному земельному кадастрі, що виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, невідповідність меж земельної ділянки, зазначених у Державному реєстрі земель, її дійсним межам); 2) невідповідності площі земельної ділянки, зазначеної в Державному реєстрі земель, її дійсній площі у результаті зміни методів підрахунку (округлення); 3) невідповідності відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. У такому разі пріоритет мають відомості Державного земельного кадастру; 4) зміни найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство; 5) звернення заявника із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, яке було придбане у процесі приватизації у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, яке на момент проведення такої реєстрації внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, стосовно якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав чи в невід`ємній архівній складовій частині Державного реєстру прав; 3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; 4) державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, крім державної реєстрації іпотеки за наявності заборони відчуження, арешту; 5) державної реєстрації прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу (для податкових застав) на відчуження, передачу в іпотеку, у тому числі наступну іпотеку, або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є іпотека або податкова застава. Згода контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, не вимагається у випадку, передбаченому пунктом 92.4 статті 92 Податкового кодексу України; 6) державної реєстрації прав на підставі свідоцтва про право на спадщину; 7) державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку", за умови що інші обтяження на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки; 8) державної реєстрації прав на підставі нотаріально посвідченого договору - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 9) державної реєстрації прав на підставі документа, відмінного від договору, щодо якого власником нерухомого майна встановлено вимогу нотаріального посвідчення, - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 10) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо її продажу; 11) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім державної реєстрації права власності на таку ділянку в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 12) державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення за наявності згоди суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 13) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду, - у разі якщо обтяженням є заборона передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду; 14) виправлення технічної помилки відповідно до статті 26 цього Закону; 15) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке було придбане у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації; 16) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію.

Відтак, чинне законодавство чітко визначає випадки за існуванням яких не застосовується відмова в державній реєстрації прав.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, звертаючись до суду першої інстанції із відповідною заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин та виключень визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та надають право здійснити державну реєстрацію щодо спірного нерухомого майна навіть на умови наявності накладеного судом арешту на таке майно.

Зокрема, але не виключно, заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник майна вчиняє або має намір вчинити будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна.

Колегія суддів також зазначає, що предмет позову у даній справі не пов`язаний із вчиненням, спростуванням тощо реєстраційних дій щодо спірного майна.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єктів нерухомого майна відповідача.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.

Згідно з положеннями ч. 7, 9 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі №910/3871/24 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 у справі №910/3871/24 в частині відмови у задоволенні заяви Комунального підприємства «Київський метрополітен» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, в решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, виклавши її резолютивну частину у наступній редакції:

« 1. Заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» про вжиття заходів забезпечення позову по справі №910/3871/24 задовольнити частково.

2. Накласти арешт на нежитлову будівлю (літера А) загальна площа: 315,0 кв. м., Нежитлову будівлю (літера Б) загальна площа: 64,4 кв.м., Нежитлову будівлю (літера В) загальна площа: 63,8 кв. м.,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2580296680000, що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Німанська, будинок 3-А;

- Будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 3366.7, житлова площа (кв.м): 1338.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2526078280000, що розташована з адресою: м. Київ, вулиця Героїв Севастополя, будинок 22А;

- Комплекс будівель та споруд, загальна площа 31157,4 кв.м, реєстраційний номер майна: 31431608, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Світлогірська, будинок 2/25;

- Комплекс будівель (літ.А,Б,В,Д,Ж,І,Н) загальна площа 6532,8 кв. м., реєстраційний номер майна: 32697945, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Якутська, будинок 12;

- Нежилий будинок-адмінбудинок (Літ.А) загальною площею 7499.7 кв. м, реєстраційний номер майна: 31402439, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Прорізна (Шевченківський р-н), будинок 8;

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:72:031:0002, площа (га): 0.3447, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 908933680000, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, земельна ділянка 3а;

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0019, площа (га): 0.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891907480000, адреса: м.Київ, вулиця Коперніка, земельна ділянка 7;

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0018, площа (га): 0.2308, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891866880000, адреса: м. Київ, вулиця Коперніка, земельна ділянка 7;

- Земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:69:029:0002, площа: 271400.58, адреса: м. Київ, вулиця Світлогорська, 2/25.

3. Стягувачем за ухвалою є: Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (Україна, 03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд 35, Код ЄДРПОУ 03328913)

Боржником за ухвалою є: Акціонерне товариство «Київметробуд» (Україна, 03065, м. Київ, вул. Світлогірська, буд. 2/25, Код ЄДРПОУ 01387432).

4. У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.»

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 2422,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

5. Матеріали оскарження справи №910/3871/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до статті 144 ГПК України дана постанова є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку включно до 04.09.2027.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 09.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді І.В. Вовк

О.М. Сибіга