Постанова

від 20.12.2024 по справі 910/3871/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3871/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Палія В. В., Вовка І. В., Сибіги О. М.

від 04 вересня 2024 року (повний текст складений 09 вересня 2024 року)

у справі за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Акціонерного товариства "Київметробуд"

про стягнення 3 956 798 331,88 грн

за заявою Комунального підприємства "Київський метрополітен"

про вжиття заходів забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2024 року Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення частини невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 3 956 798 331,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором будівельного підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року.

2. Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову.

20 травня 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява Комунального підприємства "Київський метрополітен" про забезпечення позову, в якій позивач просив:

1) накласти арешт на наступне нерухоме майно відповідача:

- нежитлову будівлю (літера А) загальною площею: 315,0 кв.м, нежитлову будівлю (літера Б) загальною площею 64,4 кв.м, нежитлову будівлю (літера В) загальною площею 63,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2580296680000, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Німанська, 3-А;

- будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 3366,7 кв.м, житловою площею 1338,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2526078280000, розташовану з адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 22А;

- комплекс будівель та споруд, загальною площею 31157,4 кв.м, реєстраційний номер майна: 31431608, розташований за адресою: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25;

- комплекс будівель (літ. А, Б, В, Д, Ж, І, Н) загальною площею 6532,8 кв.м, реєстраційний номер майна: 32697945, розташований за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 12;

- нежилий будинок-адмінбудинок (літ. А) загальною площею 7499,7 кв.м, реєстраційний номер майна: 31402439, розташований за адресою: м. Київ, вул. Прорізна (Шевченківський р-н), 8;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:72:031:0002, площею 0.3447 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 908933680000, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, земельна ділянка 3а;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0019, площею 0.1 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891907480000, адреса: м. Київ, вул. Коперніка, земельна ділянка 7;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0018, площею 0.2308 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891866880000, адреса: м. Київ, вул. Коперніка, земельна ділянка 7;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:69:029:0002, площею: 271400.58 га, адреса: м. Київ, вул. Світлогорська, 2/25;

2) заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єктів нерухомого майна відповідача.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач послався на те, що існує реальна загроза та очевидна небезпека того, що відповідач з метою уникнення відкриття провадження у справі про банкрутство та погашення заборгованостей перед кредиторами, виконання інших судових рішень та сплати виконавчих зборів, вживе заходів щодо відчуження наявного в нього нерухомого майна, а виконання зобов`язань перед кредиторами може потягти витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, що вказує на можливість утруднення виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову та знівелює мету судового захисту позивача.

За твердженням заявника заявлені ним заходи забезпечення позову відповідають критеріям розумності, адекватності та обґрунтованості, забезпечення збалансованості інтересів сторін у справі, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, який підтверджує спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

3. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31 травня 2024 року у справі № 910/3871/24 відмовив Комунальному підприємству "Київський метрополітен" у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Акціонерного товариства «Київметробуд» (згідно з переліком) та шляхом заборони вчиняти дії.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів існування обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а його доводи зводяться до наявності заборгованості перед іншими особами. Однак, за висновком суду, обставини існування інших судових справ про стягнення з відповідача грошових коштів, на які послався позивач, не підтверджують наявності у відповідача наміру не виконувати судове рішення у цій справі чи вчинення ним умисних дій, спрямованих на невиконання своїх грошових зобов`язань. Суд також дійшов висновку про те, що заявлення позивачем клопотання про забезпечення позову не є його добросовісною поведінкою, оскільки позивач усвідомлює реальну можливість відкриття по відношенню до відповідача справи про банкрутство та заявляючи це клопотання, фактично намагається отримати перевагу перед іншими кредиторам відповідача шляхом вжиття заходів забезпечення позову в рамках розгляду його позовних вимог.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 04 вересня 2024 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 31 травня 2024 року у справі № 910/3871/24 в частині відмови у задоволенні заяви Комунального підприємства «Київський метрополітен» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та ухвалив в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, в решті ухвалу суду першої інстанції залишив без змін, виклавши її резолютивну частину у іншій редакції, згідно з якою заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» про вжиття заходів забезпечення позову по справі № 910/3871/24 задовольнив частково: наклав арешт на:

- нежитлову будівлю (літера А) загальною площею: 315,0 кв.м, нежитлову будівлю (літера Б) загальною площею 64,4 кв.м, нежитлову будівлю (літера В) загальною площею 63,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2580296680000, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Німанська, 3-А;

- будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 3366,7 кв.м, житловою площею 1338,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2526078280000, розташовану з адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 22А;

- комплекс будівель та споруд, загальною площею 31157,4 кв.м, реєстраційний номер майна: 31431608, розташований за адресою: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25;

- комплекс будівель (літ. А, Б, В, Д, Ж, І, Н) загальною площею 6532,8 кв.м, реєстраційний номер майна: 32697945, розташований за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 12;

- нежилий будинок-адмінбудинок (літ. А) загальною площею 7499,7 кв.м, реєстраційний номер майна: 31402439, розташований за адресою: м. Київ, вул. Прорізна (Шевченківський р-н), 8;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:72:031:0002, площею 0.3447 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 908933680000, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, земельна ділянка 3а;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0019, площею 0.1 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891907480000, адреса: м. Київ, вул. Коперніка, земельна ділянка 7;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:91:147:0018, площею 0.2308 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891866880000, адреса: м. Київ, вул. Коперніка, земельна ділянка 7;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:69:029:0002, площею: 271400.58 га, адреса: м. Київ, вул. Світлогорська, 2/25.

Визначив, що стягувачем за ухвалою є Комунальне підприємство «Київський метрополітен», а боржником - Акціонерне товариство «Київметробуд». У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовив. Стягнув з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 2422,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, виходив з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За висновком суду апеляційної інстанції вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заява позивача в частині заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, не підлягає задоволенню, оскільки наявність запровадженого рішенням суду арешту на нерухоме майно свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, зокрема є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав, заявник не надав доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник майна, вчиняє або має намір вчинити будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, предмет позову у цій справі не пов`язаний із вчиненням, спростуванням тощо реєстраційних дій щодо спірного майна.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Акціонерне товариство «Київметробуд» просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 31 травня 2024 року.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали:

- не перевірив обставини належності відповідачу на праві власності майна, внаслідок чого наклав арешт на майно, яке належить іншим особам;

- обґрунтував необхідність накладення арешту загальними припущеннями про теоретичну можливість невиконання рішення суду, що є неприпустимим;

- не врахував висновки Верховного Суду, а саме:

щодо обов`язку заявника обґрунтовувати доказами підстави для вжиття заходів забезпечення позову, викладені у постановах від 21 січня 2019 року у справі № 902/483/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі № 910/14149/19, від 21 січня 2021 року у справі № 924/881/16, від 18 травня 2021 року № 914/1570/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 915/577/22, від 13 лютого 2023 року у справі №922/1737/22;

щодо недопустимості порушень права власності інших осіб шляхом накладення необґрунтованого арешту, викладених у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19, від 21 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17;

- безпідставно врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 910/7338/19, який є нерелевантним для цієї справи, оскільки зроблений у неподібних до цієї справи правовідносинах.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, посилаючись на те, що доводи скаржника зводяться до необхідності встановлення обставин та здійснення дослідження доказів, що виходить за межі касаційного розгляду справи судом касаційної інстанції. Позивач посилається на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі була виконана відповідно до вимог чинного законодавства. Накладення на її виконання обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна здійснювалось за наявності належних підстав, що унеможливило порушення права третіх осіб - власників об`єктів з переліку, зазначеного в оскаржуваній постанові, та не порушило право власності третіх осіб. За твердженням позивача вжиті апеляційним господарським судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги відповідача у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, а також доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2024 року у цій справі витребував повторно з Господарського суду міста Києва та / або Північного апеляційного господарського суду копії матеріалів, необхідних для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Київметробуд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року у справі № 910/3871/24.

Копії матеріалів, необхідних для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Київметробуд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року у справі № 910/3871/24, надійшли з Господарського суду міста Києва до Верховного Суду 04 грудня 2024 року.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити:

- виконання рішення суду;

- ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вбачається предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру: стягнення грошових коштів у сумі 3 956 798 331,88 грн.

Позивач, звертаючись до суду з таким позовом, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно.

Висновки Верховного Суду про те, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача є належним видом забезпечення позову про стягнення грошових коштів, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21.

Зазначений висновок Верховного Суду також був закріплений і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22.

Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо обов`язку заявника обґрунтовувати доказами підстави для вжиття заходів забезпечення позову, викладені у постановах від 21 січня 2019 року у справі № 902/483/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі № 910/14149/19, від 21 січня 2021 року у справі № 924/881/16, від 18 травня 2021 року № 914/1570/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 915/577/22, від 13 лютого 2023 року у справі №922/1737/22, залишив поза увагою те, що позивач, заявляючи вимогу про вжиття заходів забезпечення позову, не надав суду доказів наявності у відповідача наміру не виконувати судове рішення у цій справі у разі задоволення позову чи вчинення ним умисних дій, направлених на невиконання своїх грошових зобов`язань.

Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 виклав висновок щодо обсягу доказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача при поданні позову про стягнення грошових коштів. Відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного у пункту 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 07 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 20 квітня 2023 року у справі № 914/3316/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 09 червня 2023 року у справі №37з-23.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про недоведення позивачем наявності у відповідача наміру не виконувати судове рішення у цій справі у разі задоволення позову чи вчинення ним умисних дій, направлених на невиконання своїх грошових зобов`язань .

Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо обов`язку заявника обґрунтовувати доказами підстави для вжиття заходів забезпечення позову, викладені у постановах від 21 січня 2019 року у справі № 902/483/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі № 910/14149/19, від 21 січня 2021 року у справі № 924/881/16, від 18 травня 2021 року № 914/1570/20, від 13 лютого 2023 року у справі № 922/1737/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 915/577/22.

Розглядаючи ці доводи касаційної скарги, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на зазначені висновки Верховного Суду, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди при вирішенні подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, а, відповідно, такий наслідок розповсюджується і на правові позиції об`єднаної палати.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 також зазначала про те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

У контексті наведеного суд касаційної інстанції зазначає про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними, зокрема у постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 915/577/22, на неврахування яких послався скаржник.

Відповідач у касаційній скарзі також зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо недопустимості порушень права власності інших осіб шляхом накладення необґрунтованого арешту, викладені у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19, від 21 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, з огляду на що не перевірив обставини належності відповідачу на праві власності майна, не дослідив відповідні докази, внаслідок чого наклав арешт на майно, яке належить іншим особам.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці твердження скаржника, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарському суду слід виходити з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), а також, здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача), щодо відсутності підстав для вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, інших учасників судового процесу, та яким чином, чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 904/5876/19, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, врахувавши надані позивачем докази, які підтверджують, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, дійшов висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу (за переліком, наведеним позивачем у позовній заяві).

Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанцій, оскільки питання забезпечення позову було вирішене та зазначений висновок був зроблений судом апеляційної інстанції на підставі наданих позивачем суду та наявних в матеріалах справи доказів, зокрема і тих, що були надані в підтвердження належності відповідачу на праві власності нерухомого майна, на яке позивач просить накласти арешт.

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні судами попередніх інстанцій питання вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відповідач не скористався правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, та не надав ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції заперечення на заяву позивача про забезпечення позову на підтвердження своє правової позиції, не надав відзиву на апеляційну скаргу позивача, не подав жодних доказів у спростування доводів позивача та наданих ним доказів. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу, виходив виключно з тих, доказів, що були надані суду позивачем та були наявні в матеріалах справи, достовірність яких відповідачем при розгляді судами попередніх інстанцій питання вжиття заходів забезпечення позову не заперечувалася та не була спростована відповідачем належним чином (у визначений процесуальним законом спосіб).

Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив обставини належності відповідачу на праві власності майна. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі виходив виключно з наявних в матеріалах справи доказів, достовірність яких не була спростована відповідачем, висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача за переліком, наведеним позивачем у позовній заяві, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19, від 21 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.

Верховний Суд не бере до уваги ні наведені у касаційній скарзі доводи відповідача про те, що більша частина арештованого оскаржуваною постановою майна не належить відповідачу на праві власності, ні додані відповідачем до касаційної скарги докази - витяги з Державного земельного кадастру про право власності та речові права та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки відповідно до частини другої статті 30 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що відповідач надає докази на підтвердження своєї правової позиції щодо заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі лише до Верховного Суду разом з касаційною скаргою, чим спонукає Верховний Суд вийти за межі касаційного перегляду оскаржуваної постанови, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження, а оскаржувана відповідачем постанова Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року ухвалена з правильним застосуванням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою.

8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для вжиття у цій справі заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу, а доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена абзацом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2024 року у справі № 910/3871/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй