Постанова

від 10.09.2024 по справі 922/901/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/901/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. №724Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 (ухвалу постановлено суддею Новіковою Н.А. в приміщенні Господарського суду Харківської області 20.06.2022, повний текст складено 20.06.2022) у справі №922/901/22

за позовом керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (вул. Харківська, 7, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, тел. +38(05742)22-4-16, E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1) в інтересах держави

до 1) Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 33714382, проспект Конституції, 3, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, тел. +38(05742)5-39-31, E-mail: info@kupyansk-rada.gov.ua),

2) фізичної особи-підприємця Оболонко Романа Геннадійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , засоби зв`язку не відомі),

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22 повернуто позовну заяву керівнику Куп`янської окружної прокуратури Харківської області разом з доданими до неї документами.

Харківська обласна прокуратура з вказаною ухвалою не погодилася та посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права, невірно витлумачено норми Закону України "Про прокуратуру", а також неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що, подаючи позовну заяву в порядку самостійного представництва інтересів держави, прокурор виходив з того, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада. Проте у разі, коли цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у виді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем. Прокурор також зазначає, що іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

За твердженням прокурора, передбачена абзацами 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедура застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Разом з тим, прокурор зазначає, що суб`єкт, наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, відсутній, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але й обов`язок звернутися до суду для захисту інтересів держави, оскільки він є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у таких правовідносинах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22; встановлено учасникам справи строк по 15.08.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4296/21; витребувано у Харківської обласної прокуратури матеріали позовної заяви разом з доданими до неї документами, які судом першої інстанції були повернуті оскаржуваною ухвалою; попереджено учасників справи, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 2 ст. 271 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх. №724Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №925/1133/18; ухвалено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи №925/1133/18.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2024 у зв`язку з відставкою судді Фоміної В.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.08.2024 поновлено провадження у справі №922/901/22, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури відбудеться 10.09.2024.

Вказану ухвалу суду від 16.08.2024 було направлено ФОП Оболонко Р.Г. за всіма відомими суду адресами, зокрема, зазначеними в Єдиному державному демографічному реєстрі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( АДРЕСА_2 ), в договорі про встановлення особистого строкового земельного сервітуту від 18.12.2019 та у позовній заяві ( АДРЕСА_3 ).

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення №0600283405971 та №0600283405998, направлені на адресу відповідача ухвали від 16.08.2024 у справі №922/901/22, були повернуті без вручення адресату з довідками Укрпошти "за закінченням терміну зберігання". Втім, згідно наявної інформації з електронного сервісу АТ "Укрпошта" за вказаними трек-номерами причиною повернення поштової кореспонденції за зворотною адресою зазначено: "відсутність адресата за вказаною адресою".

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд також намагався повідомити ФОП Оболонко Р.Г. про поновлення провадження у справі та розгляд апеляційної скарги 10.09.2024 телефонограмою від 04.09.2024 за номером телефону НОМЕР_2 , який зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте зв`язок із абонентом був відсутній.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що вжив усіх можливих та необхідних заходів щодо повідомлення ФОП Оболонко Р.Г. про час та місце розгляду справи.

04.09.2024 від Куп`янської міської військової адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи згідно з вимогами чинного законодавства за наявними в матеріалах справи документами.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Інші учасники справи не з`явилися.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Куп`янської міської ради Харківської області та ФОП Оболонко Р.Г., в якому просив:

- визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/16-VII від 22.11.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня";

- визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 18.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0050 га, кадастровий номер 6310700000:26:005:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Фізичною особою-підприємцем Оболонко Романом Геннадійовичем;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Оболонко Р.Г. повернути земельну ділянку, площею 0,0050 га, нормативною грошовою оцінкою 35341,50 грн, кадастровий номер 6310700000:26:005:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м.Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, код 33714382).

Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області разом з доданими до неї документами, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що відсутність доказів дотримання прокурором передбаченої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури повідомлення Куп`янської міської ради Харківської області як відповідного суб`єкта владних повноважень та доказів того, що зазначений суб`єкт владних повноважень не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом до відповідачів у цій справі, сама по собі без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання функцій із захисту інтересів держави.

Крім цього, суд взяв до уваги, що метою встановлення механізму, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", є те, що орган, уповноважений здійснювати представництво інтересів держави, після отримання відповідного повідомлення від прокурора матиме можливість самостійно відновити чи захистити порушене право. З огляду на вищенаведене, зважаючи, що прокурором не виконано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 74 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність повноважень прокурора щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Частиною другою статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів господарсько-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Тож, у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Колегія суддів зазначає, що відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Так, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом у цій справі до суду першої інстанції звернувся керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави як самостійний позивач.

Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до органу місцевого самоврядування з повідомленням в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до подання відповідного позову.

За твердженням прокурора, рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/16-VII від 22.11.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня" прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 124 та ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України. Обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокурор посилався на те, що Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення про надання ФОП Оболонку Р.Г. у користування спірної земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту, зміст якого суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Тож, що на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився спірною земельною ділянкою шляхом укладення особистого строкового земельного сервітуту, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Таке застосування норм права у спірних правовідносинах узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, згідно яких, якщо уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави, то у такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності (пункт 111). В процесуальному аспекті орган, який прийняв незаконний акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача (пункт 116). При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор (пункт 117).

Колегія суддів зауважує, що прокурор оскаржує рішення Куп`янської міської ради, яка здійснюючи право розпоряджатися землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин, в тому числі і стороною оскаржуваного договору. Тож, фактично прокурор подав позов для усунення порушень, допущених самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в користування, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах. А отже прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, адже орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Тож, з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, і з огляду на стверджуване прокурором порушення Куп`янською міською радою інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі, при цьому прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Куп`янську міську раду.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився). За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Зважаючи на викладене вище, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Черкаську міську раду та/або Держгеокадастр (пункти 138,139).

Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави (пункт 140).

Таким чином, колегія суддів застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 та до якої зупинявся розгляд справи, яка переглядається.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржувана ухвала була прийнята без дотримання норм процесуального права, що призвело до незабезпечення можливості прокурору реалізувати право на доступ до суду.

Частиною 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22 підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 269-271, 273, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі №922/901/22 скасувати.

Справу №922/901/22 передати на розгляд Господарського суду Харківської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.09.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль