Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/5875/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/5875/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ"

про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між ТОВ "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" та ТОВ "ТОПАЗ" договір від 31.01.2024 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року та договір від 31.01.2024 року про відступлення права вимоги за договором поруки №SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року суперечать приписам цивільного законодавства та створюють загрозу порушення прав та інтересів ТОВ "ТАН-2001"

У зв`язку з чим, позивач просить суд визнати такі договори про відступлення права вимоги недійсними.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.05.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачам строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

З повідомлення про доставку електронного листа вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.. 176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику)" від 31.05.24 по справі №910/5875/24 (суддя Мудрий С.М.) було надіслано одержувачу товариству з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» в його електронний кабінет: 03.06.24 18:12.

З повідомлення про доставку електронного листа вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.. 176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику)" від 31.05.24 по справі №910/5875/24 (суддя Мудрий С.М.) було надіслано одержувачу товариству з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» в його електронний кабінет: 03.06.24 18:12.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову на отримання копії судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суд іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 годин, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, в силу положення частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, днем вручення відповідачам ухвали про відкриття провадження у справі є 04.06.2024.

13.06.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-201".

17.06.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому просить суд врахувати дані обґрунтування при ухваленні рішення по справі №910/5875/24. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19.06.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача 1 надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Позивачем зазначено, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/7369/22 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» (код ЄДРПОУ: 31445756).

Постановою Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 року по справі № 910/7369/22 було визнано товариство з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» (код ЄДРПОУ:31445756) банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1759 від 30.03.2016 року, поштова адреса: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 року визнано кредитором у справі № 910/7369/22 про банкрутство ТОВ «ТАН-2001» (код ЄДРПОУ: 31445756) акціонерне товариство «ОТП Банк» на суму 19 218 662,39 грн., з яких: 4 962, 00 грн - перша черга; 19 213 700,39 грн - четверта черга.

Вказані кредиторські вимоги акціонерного товариства «ОТП Банк» виникли на підставі кредитного договору про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, який був укладений між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ТАН-2001».

Відповідно, в забезпечення виконання зобов`язань позичальника (ТОВ «ТАН-2001») за вказаним кредитним договором №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (колишній керівник ТОВ «ТАН-2001») було укладено договір поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року.

31.01.2024 року акціонерне товариство «ОТП Банк» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року та договір про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28 2 від 14.01.2016.

В подальшому товариство з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» відступило право вимоги за вказаними договорами на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ». Так, між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ» 31.01.2024 року були укладені наступні договори: договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року; договір про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними вищезазначих договорів.

Недійсність догорів позивач обґрунтовує наступним.

Умовами договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 року укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», передбачено, що первісний кредитор передає в повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за даним договором, а саме первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги виконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором в розмірі 20 737 047,85 гривень, яка складається з 18 682 162,50 гривень залишку заборгованості по основній сумі кредиту та 2 054 885,35 гривень залишку заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Також умовами вказаного договору № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року передбачено, що ціна відступленого права вимоги за кредитним договором в розмірі 20 737 047,85 гривень становить значно меншу суму, а саме 10 000 000,00 грн. Відтак, сума вимог (20 737 047,85 гривень) за договором про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 року укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», перевищує на 10 737 047,85 гривень ціну за, яку придбано такі вимоги, що, на думку позивача, є достатньою та визначальною ознакою договору факторингу.

Отже, оспорюваний договір, на думку позивача, є договором факторингу.

ТОВ «ТОПАЗ» не є фінансовою установою, яка має відповідну ліцензію на надання фінансових послуг. Отже, укладенням оспорюваного договору від 31.01.2024 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на підприємство, яке не має права надавати фінансові послуги, а тому позивач вважає, що даний договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України.

Позивач зазначає, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а укладений 31.01.2024 року між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ» договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, відповідно, визнанню судом недійсним підлягає й договір про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 року укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», як похідний від договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2024 року між акціонерним товарством «ОТП Банк» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" (новий кредитор) укладено: договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 та договір про відступлення прав вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року.

Також, 31.01.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016.

Відповідно до п.1 договору первісний кредитор передає у повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за договором про надання банківських послуг № CR 16- 015/28-2 від 14.01.2016 року (далі за текстом - «кредитний договір»), укладеним між АТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001», код за ЄДРПОУ 31445756, що має місцезнаходження: 03186. Київ, Антонова, буд. 5 Б, оф. 701 (далі за текстом - «боржник»), а саме: первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги виконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором в розмірі 20 737 047,85 гривень (двадцять мільйонів сімсот тридцять сім тисяч сорок сім гривень, 85 копійок) залишку заборгованості, яка складається з 18 682 162,50 гривень (вісімнадцять мільйонів шістсот вісімдесят дві тисячі сто шістдесят дві гривні, 50 копійок) залишку заборгованості по основній сумі кредиту та 2 054 885,35 грн. (два мільйони п`ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят п`ять гривень 35 копійок )залишку заборгованості по відсоткам за користування кредитом, (надалі - «право вимоги»), за ціну, встановлену в п. 3 цього договору.

Згідно з п.3 договору новий кредитор в день підписання цього договору зобов`язується сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги за кредитним договором суму у розмірі 10 000 000,00 гривень (десять мільйонів 00 копійок), шляхом перерахування на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ "КБ "ГЛОБУС" МФО 380526, отримувач ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ, ідентифікаційний номер 43520794, призначення платежу: Оплата згідно з Договором від 31.01.2024р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року. Право вимоги за кредитним договором переходить до нового кредитора після сплати в повному обсязі суми грошових коштів, передбаченої в п. 3 цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання столронами, скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

31.01.2024 року товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» перераховано товариству з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» кошти в розмірі 10 000 000,00 грн., що підтверджується платжною інструкцією №2 від 31.01.2024 з призначенням платежу: «Оплата згідно з Договором від 31.01.2024р. про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, без ПДВ».

Також, 31.01.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року, відповідно до умов якого у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року (далі за текстом -„кредитний договір"), укладеним між АТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001», юридична особа за законодавством України, ідентифікаційний код 31445756, що має місцезнаходження: 03186, Київ, Антонова, буд. 5 Б, оф. 701 (далі за текстом - «боржник»), що забезпечений порукою за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року (надалі за текстом «договір забезпечення»), укладеним між AT «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , (надалі за текстом - «поручитель»), сторони домовились про наступне: первісний кредитор передає та відступає новому кредитору сукупність прав, належних первісному кредитору за договором забезпечення. За цим договором новому кредитору переходять всі права первісного кредитора як сторони за договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором та відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до п.1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 статті 513 ЦК України).

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Так, в обґрунтування своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2022 року у справі № 766/10404/19, 26.01.2021 року у справі № 761/41749/19, від 11.09.2018 у справі №909/968/16 про те, що умови оспорюваного договору про передання права грошової вимоги з отриманням первісним кредитором від нового кредитора меншої оплати, ніж номінальна вартість такої вимоги, свідчать про проведення факторингової операції.

З цього приводу суд зазначає, що 08.08.2023 Великою Палатою Верховного Суду була розглянута справа № 910/8115/19 (910/13492/21).

Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 512- 519, 656, 1077- 1079 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18, від 10 серпня 2021 року у справі № 755/7758/19, від 04 жовтня 2021 року у справі № 712/10515/17, від 19 січня 2022 року у справі № 766/10404/19, від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19, від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20.

Так, Велика Палати Верховного Суду у вищезазначеній справі виклала наступну позицію:

«Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45. За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

46. Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

47. Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

49. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

50. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

51. Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

52. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

53. За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

54. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

55. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

56. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

57. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

67. При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Щодо ціни продажу права вимоги

68. Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

69. Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

70. Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

71. Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

72. Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

73. За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

74. Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Зрештою у вказаній справі ВПВС ВП ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 04.10.2021 у справі № 712/10515/17, щодо строку дії договору факторингу, визначивши, що зобов`язання за договором факторингу вважаються виконаними в момент повернення клієнтом фактору грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

Стосовно інших постанов Верховного Суду, від висновків у яких просив відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах, ухвалених за результатами розгляду вказаних справ, не викладав правових висновків щодо застосування конкретної норми права, а надавав правову оцінка спірним правовідносинам.

Також, суд зазначає, що вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 50-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21)).

Судом взято до уваги те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Відтак викладені у позові правові підстави спростовуються наведеними висновками ВПВС, а укладений 31.01.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 не містить ознак, притаманних договору факторингу, предметом та метою укладеного спірного договору є відступлення права вимоги, при цьому доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні, а отже й відсутні підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору від 31.01.2024 про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, недійсним.

У свою чергу, відстуні й підстави визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 року укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», як похідного від договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий