Постанова

від 25.12.2024 по справі 910/5875/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2024 р. Справа№ 910/5875/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Хрипуна О.О.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (повний текст складено і підписано 12.09.2024)

у справі № 910/5875/24 (суддя - С.М. Мудрий)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ"

про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між ТОВ "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" та ТОВ "ТОПАЗ" договір від 31.01.2024 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року та договір від 31.01.2024 року про відступлення права вимоги за договором поруки №SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року суперечать приписам цивільного законодавства та створюють загрозу порушення прав та інтересів ТОВ "ТАН-2001".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (повний текст складено 12.09.2024) у справі № 910/5875/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" відмовлено повністю.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що викладені у позові правові підстави спростовуються наведеними місцевим судом в своєму рішенні висновками ВПВС, а укладений 31.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 не містить ознак, притаманних договору факторингу, предметом та метою укладеного спірного договору є відступлення права вимоги, при цьому доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні, а отже й відсутні підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

5. Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору від 31.01.2024 про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, недійсним.

6. У свою чергу, відсутні й підстави визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 укладеного між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», як похідного від договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

7. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/5875/24, представник скаржника Мухітдінов Р.Д., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" на підставі Свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1759 від 30.03.2016, 24.09.2024 у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (повний текст складено 12.09.2024) у справі № 910/5875/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача до відповідачів, а саме: визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, який 31.01.2024 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ" з моменту його укладення; визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016, який 31.01.2024 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОПАЗ" з моменту його укладення.

8. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, на таке:

9. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 по справі № 910/5875/24 є незаконним, його мотивувальна частина викладена без належного обґрунтування, не містить даних про встановлення судом обставин, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також не містить оцінки всіх доказів, з яких повинен був виходити суд при вирішенні спору, відповідно не містить мотивування відхилення доводів про необхідність врахування правових висновків щодо змісту та ознак договору факторингу на які посилався Позивач, а відтак, дане рішення підлягає скасуванню.

10. Скаржник зазначив, що умовами вказаного договору № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 передбачено, що ціна відступленого права вимоги за кредитним договором в розмірі 20 737 047,85 гривень становить значно меншу суму, а саме 10 000 000,00 грн. Відтак, сума вимог (20 737 047,85 гривень) за договором про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», перевищує на 10 737 047,85 гривень ціну за, яку придбано такі вимоги, що, на думку скаржника, є ознакою договору факторингу.

11. На думку скаржника укладенням оспорюваного Договору від 31.01.2024 про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на підприємство, яке не має права надавати фінансові послуги, відповідно даний договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України, що не враховано судом першої інстанції при прийняті рішення від 12.09.2024 по справі № 910/5875/24.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

12. Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" у справі № 910/5875/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

13. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-201" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/5875/24; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

14. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 № 09.1-08/4919/24, у зв`язку перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 20.12.2024 по 10.01.2025 включно призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5875/24.

15. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/5875/24 між суддями від 20.12.2024, для розгляду справи сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.

16. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024(колегія суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/5875/24.

17. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження, окрім малозначних справ, може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

18. Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

19. Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

20. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

21. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

22. З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Позиції учасників справи

23. Відповідачі відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24. 31.01.2024 між акціонерним товариством «ОТП Банк» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДОСТУПНІ ФІНАНСИ" (новий кредитор) укладено: договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 та договір про відступлення прав вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016.

25. Також, 31.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016.

26. Відповідно до п.1 договору первісний кредитор передає у повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за договором про надання банківських послуг № CR 16- 015/28-2 від 14.01.2016 року (далі за текстом - «кредитний договір»), укладеним між АТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001», код за ЄДРПОУ 31445756, що має місцезнаходження: 03186. Київ, Антонова, буд. 5 Б, оф. 701 (далі за текстом - «боржник»), а саме: первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги виконання боржником боргових зобов`язань за кредитним договором в розмірі 20 737 047,85 гривень (двадцять мільйонів сімсот тридцять сім тисяч сорок сім гривень, 85 копійок) залишку заборгованості, яка складається з 18 682 162,50 гривень (вісімнадцять мільйонів шістсот вісімдесят дві тисячі сто шістдесят дві гривні, 50 копійок) залишку заборгованості по основній сумі кредиту та 2 054 885,35 грн. (два мільйони п`ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят п`ять гривень 35 копійок )залишку заборгованості по відсоткам за користування кредитом, (надалі - «право вимоги»), за ціну, встановлену в п. 3 цього договору.

27. Згідно з п.3 договору новий кредитор в день підписання цього договору зобов`язується сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги за кредитним договором суму у розмірі 10 000 000,00 гривень (десять мільйонів 00 копійок), шляхом перерахування на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ "КБ "ГЛОБУС" МФО 380526, отримувач ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , призначення платежу: Оплата згідно з Договором від 31.01.2024р. про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016. Право вимоги за кредитним договором переходить до нового кредитора після сплати в повному обсязі суми грошових коштів, передбаченої в п. 3 цього договору.

28. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

29. 31.01.2024 товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» перераховано товариству з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» кошти в розмірі 10 000 000,00 грн., що підтверджується платжною інструкцією №2 від 31.01.2024 з призначенням платежу: «Оплата згідно з Договором від 31.01.2024 про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, без ПДВ».

30. Також, 31.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016, відповідно до умов якого у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 (далі за текстом -„кредитний договір"), укладеним між АТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001», юридична особа за законодавством України, ідентифікаційний код 31445756, що має місцезнаходження: 03186, Київ, Антонова, буд. 5 Б, оф. 701 (далі за текстом - «боржник»), що забезпечений порукою за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016 (надалі за текстом «договір забезпечення»), укладеним між AT «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , (надалі за текстом - «поручитель»), сторони домовились про наступне: первісний кредитор передає та відступає новому кредитору сукупність прав, належних первісному кредитору за договором забезпечення. За цим договором новому кредитору переходять всі права первісного кредитора як сторони за договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором та відповідно до норм чинного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

31. Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції правильно визначив і застосував норми матеріального та процесуального права при вирішені спору у цій справі.

32. Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

33. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

34. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

35. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

36. Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

37. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

38. Статті 626, 628, 629 ЦК України визначають, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

39. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

40. Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

41. Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

42. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

43. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

44. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що укладенням оспорюваного Договору від 31.01.2024 про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на підприємство, яке не має права надавати фінансові послуги, відповідно даний договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України, що не враховано судом першої інстанції при прийняті рішення від 12.09.2024 по справі № 910/5875/24.

45. Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями відповідача, у зв`язку з таким:

46. Як вже зазначалося, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

47. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

48. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

49. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

50. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

51. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

52. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

53. У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

54. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

55. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

56. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

57. Аналогічні висновки викладенні в постанові ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.

58. У даному випадку відповідач-1(новий кредитор) не набув право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами оскаржуваного договору від 31.01.2024 про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за договором про надання банківських послуг(тобто право вимоги виконання вже раніше сформованих і виниклих зобов`язань без права утворювати нові зобов`язання шляхом збільшення існуючих, що було б притаманно фінансовій послузі, а також без права майбутніх вимог, які ще не виникли).

59. Отже, спірний договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів. Зокрема, містить ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

60. Крім того, положення ст. 1077 ЦК України передбачають, що за договором факторингу, одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

61. Однак, спірний договір містить лише положення про те, що відповідач-1 сплачує на користь відповідача-2 грошові кошти за відступлення права вимоги (тобто оплачує за придбані майнові права) та не містить положень про обов`язок відповідача-1 передати грошові кошти у розпорядження відповідача-2 та кореспондуючого цьому обов`язку відповідача-2 сплатити кошти відповідачеві-1. Навпаки, обов`язок по оплаті коштів в даному договорі лежить саме на відповідачеві-1.

62. Тому безпідставними є висновки скаржника про те, що спірний договір містить ознаки договору факторингу.

63. А тому є обґрунтованими та доведеними висновки місцевого суду в оскаржуваному рішенні про те, що укладений 31.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» договір про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 не містить ознак, притаманних договору факторингу, предметом та метою укладеного спірного договору є відступлення права вимоги, при цьому доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні, а отже й відсутні підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

64. Також підставним є висновок місцевого суду про те, що - у свою чергу, відсутні й підстави визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поруки № SR 16-008/28-2 від 14.01.2016, який 31.01.2024 укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», як похідного від договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

65. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

66. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

67. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

68. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

69. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

70. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

71. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.

72. При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

73. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

74. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 17.06.2020 у справі №910/12712/19 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

75. У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

76. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення оспорюваними договорами про відступлення прав вимоги від 31.01.2024 прав позивача, та його укладення всупереч вимогам статей 203, 227, 236 ЦК України у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України.

77. Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору від 31.01.2024 про відступлення прав вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, недійсним.

78. Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на правові висновки, викладені 08.08.2023 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 по справі № 910/8115/19 (910/13492/21).

79. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 512- 519, 656, 1077- 1079 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18, від 10 серпня 2021 року у справі № 755/7758/19, від 04 жовтня 2021 року у справі № 712/10515/17, від 19 січня 2022 року у справі № 766/10404/19, від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19, від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20.

80. Щодо тверджень скаржника, що сума вимог (20 737 047,85 гривень) за договором про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 року, який 31.01.2024 укладено між ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ТОПАЗ», перевищує на 10 737 047,85 гривень ціну за, яку придбано такі вимоги, що, на думку скаржника, є ознакою договору факторингу, - то колегія суддів зазначає наступне:

81. Укладення Договору не призвело до зміни існуючого грошового зобов`язання за договором про надання банківських послуг №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016, у тому числі розміру чи способу оплати боргу.

82. Розмір заборгованості, яку ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» передає ТОВ «ТОПАЗ», а позивач приймає та зобов`язується сплатити ТОВ «ТОПАЗ» за умовами договору, є тотожним розміру заборгованості ТОВ «ТАН-2001» перед ТОВ «ТОПАЗ» за договором про надання банківських послуг №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 та становить 20 737 047,85 грн.

83. Отже, договором не встановлено різниці між розміром боргу ТОВ «ТАН-2001» перед ТОВ «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» за договором про надання банківських послуг №CR 16-015/28-2 від 14.01.2016 та розміром грошового зобов`язання між ТОВ «ТАН-2001» та ТОВ «ТОПАЗ» за договором.

84. Так, Велика Палати Верховного Суду у вищезазначеній справі № 910/8115/19 виклала наступну позицію:

85. «Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

86. 43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

87. 44. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

88. 45. За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

89. 46. Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

90. 47. Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

91. 48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

92. 49. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

93. 50. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

94. 51. Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

95. 52. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

96. 53. За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

97. 54. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

98. 55. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

99. 56. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

100. 57. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

101. 58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

102. 59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

103. 60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

104. 61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

105. 62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

106. 63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

107. 64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

108. 65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

109. 66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

110. 67. При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

111. Щодо ціни продажу права вимоги

112. 68. Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

113. 69. Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

114. 70. Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

115. 71. Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

116. 72. Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

117. 73. За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

118. 74. Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

119. 75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

120. 76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

121. 77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

122. 78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

123. 79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

124. 80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

125. 81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

126. 82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

127. 83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

128. Зрештою у вказаній справі ВПВС ВП ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 04.10.2021 у справі № 712/10515/17, щодо строку дії договору факторингу, визначивши, що зобов`язання за договором факторингу вважаються виконаними в момент повернення клієнтом фактору грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

129. Стосовно інших постанов Верховного Суду, від висновків у яких просив відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах, ухвалених за результатами розгляду вказаних справ, не викладав правових висновків щодо застосування конкретної норми права, а надавав правову оцінка спірним правовідносинам.

130. Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

131. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

132. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

133. Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

134. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

135. Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

136. Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

137. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

138. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

139. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

140. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

141. Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

142. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

143. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

144. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

145. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

146. З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання недійними договорів про відступлення права вимоги, у зв`язку з їх доведеністю позивачем в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України.

147. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення відхиляються апеляційним господарським судом як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження.

148. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

149. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

150. У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

151. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

152. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/5875/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

153. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" відсутні.

Судові витрати

154. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

155. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/5875/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.12.2024.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Г.А. Кравчук

О.О. Хрипун