Рішення

від 07.08.2024 по справі 911/1021/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1021/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка(з), пров. Амосова академіка, будинок 32/2, квартира 17, код: 44196909)

до

Громадської організації садівницьке товариство «Острів» (08341, Київська обл., Бориспільський р-н, село Вишеньки, урочище Княже, код: 20603166)

про встановлення земельного сервітуту,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Сенченко А.С., Кошель І.М.;

від відповідача:Яковенко О.О.;

До Господарського суду Київської області 19.04.2024 надійшла позовна заява Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» (далі по тексту позивач/ОК «СТ «Рівер Ленд»/Кооператив) до Громадської організації садівницьке товариство «Острів» (далі по тексту відповідач/ГО «Острів»/Товариство), в якій позивач просить суд встановити, з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» (код ЄДРПОУ: 44196909) безстроковий оплатний земельний сервітут на постійне користування наявним шляхом проїзду в частині, не засадженій садовими та іншими деревами і рослинами по земельним ділянкам з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:1280, 3220881300:04:001:1293, 3220881300:04:001:1274, 3220881300:04:001:1275, 3220881300:04:001:1276, 3220881300:04:001:1279, 3220881300:04:001:1277, 3220881300:04:001:1298, 3220881300:04:001:1297, 3220881300:04:001:1278, 3220881300:04:001:1299, 3220881300:04:001:3841, які перебувають у власності Громадської організації Садівницьке товариство «Острів» (код ЄДРПОУ 20603166) - для проходу та проїзду автомобілем, та іншими видами транспорту до земельних ділянок членів Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» в обидві сторони цілодобово, визначивши наступні істотні умови сервітуту: строк дії сервітуту - безстроковий; плата за встановлення та користування сервітутом у розмірі 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з оплатою до 31 грудня щорічно; Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Рівер Ленд» та її члени не мають права користування будь-якими об`єктами (рухомими і нерухомими), розташованими на земельних ділянках, окрім шляху проїзду; встановлення земельних сервітутів не призводить до позбавлення власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею земельний сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що шляхова мережа до земельних ділянок, власниками яких є члени ОК «СТ «Рівер Ленд», проходить через земельні ділянки ГО «Острів», на яких встановлено обмежувальний засіб (автоматичні ворота, які повністю закрили рух шляхом загального користування), що є перешкодою у вільному проході та проїзді до належних членам кооперативу земельних ділянок.

Позивач вказує, що звертався до ГО «Острів» з пропозицією про укладення договору щодо встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортними засобами до належних членам кооперативу земельних ділянок через земельні ділянки відповідача, проте останній ухилився від укладення такого договору.

Враховуючи, що між сторонами не досягнуто згоди щодо встановлення земельного сервітуту, а також не укладено угоди щодо користування земельними ділянками, позивач звернувся до суду для вирішення спору в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2024 позовну заяву ОК «СТ «Рівер Ленд» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1021/24 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

До суду 20.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив пред`явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На адресу суду 29.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача належним чином завірених копій рішень органів управління про погодження звернення до Господарського суду Київської області з позовом до ГО «Острів» про встановлення земельного сервітуту.

Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач посилається на те, що позовна заява подана позивачем від імені та інтересах всіх сорока членів ОК «СТ «Рівер Ленд», коли як до позову додаються докази права власності на земельні ділянки (витяги) лише 15-ти землевласників членів кооперативу, а будь-які рішення про звернення до суду з позовною заявою про встановлення земельного сервітуту взагалі відсутнє.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд відмовив у його задоволенні, про що 19.06.2024постановлено протокольну ухвалу.

До суду 30.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи наданих відповідачем відповідей на адвокатські запити позивача.

Представником позивача, через підсистему «Електронний суд» 17.06.2024 сформовано заперечення щодо клопотання відповідача про витребування доказів, в яких позивач вказує на те, що для звернення до суду для захисту законних прав та інтересів Кооперативу Статут не передбачає необхідності скликати загальні збори або засідання правління.

Представником позивача через підсистему «Електронний суд» 18.06.2024, а 27.06.2024 представником відповідача сформовано додаткові письмові пояснення.

Представником відповідача через підсистему «Електронний суд» 06.08.2024 сформовано клопотання про стягнення з позивача судових витрат.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 03.07.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 17.07.2024, яке в подальшому судом відкладалося та остаточно призначено на 07.08.2024.

В судове засідання 07.08.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, а представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених позивачем у позові обставин останній стверджує про те, що належні членам ОК «СТ «Рівер Ленд» земельні ділянки розташовані в урочищі, оточеному з усіх сторін водою, доступ до них є обмеженим і проходить через вузький міст, проїзд до якого можливий виключно через земельні ділянки ГО «Острів».

Факт належності земельних ділянок членам Кооперативу позивач підтверджує довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Так, згідно наданих позивачем довідок членам ОК «СТ «Рівер Ленд» належать земельні ділянки, що розташовані за адресою: Київська область, Бориспільський район, с/рада Вишеньківська, «Гатне-2» садове товариство.

Позивач стверджуючи про те, що єдиним і безальтернативним варіантом доступу сухопутним шляхом до земельних ділянок членів ОК «СТ «Рівер Ленд» є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності відповідача - ГО «СТ «Острів» вздовж існуючої шляхової мережі в с. Вишеньки на в`їзді з вул. Європейської на дорогу, що проходить вздовж ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1280 до ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1274 та далі по проїзду по ділянкам, які знаходяться у власності відповідача - до острову, де розташовані земельні ділянки членів Кооперативу, посилається на долучені до матеріалів справи скріншоти-витяги із публічної кадастрової карти, із яких вбачається географічне розташування ділянок власників членів ОК «СТ «Рівер Ленд» та шлях проїзду.

Як зазначає позивач шляхова мережа, відображена позивачем на витягу з кадастрової карти, проходить через земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:1280, 3220881300:04:001:1293, 3220881300:04:001:1274, 3220881300:04:001:1275, 3220881300:04:001:1276, 3220881300:04:001:1279, 3220881300:04:001:1277, 3220881300:04:001:1298, 3220881300:04:001:1297, 3220881300:04:001:1278, 3220881300:04:001:1299, 3220881300:04:001:3841. На зазначених ділянках, за твердженнями позивача, наявна саме шляхова мережа, яка переважно є заасфальтованою, на якій відсутні будівлі та багаторічні насадження, які б унеможливлювали проїзд до земельних ділянок членів Кооперативу.

Так, згідно наявної у матеріалах справи Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вказані вище земельні ділянки розташовані за адресою: Київська область, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, ГО СТ Острів, та які належать на праві власності ГО «Острів».

Позивач, згідно опису вкладення у лист № 0306600320531, 09.07.2021 надіслав відповідачу звернення щодо укладення договору земельного сервітуту, в якому повідомив про те, що належні членам ОК «СТ «Рівер Ленд» земельні ділянки розташовані в урочищі, оточеному з усіх сторін водою, доступ до них є обмеженим. При цьому, як зазначено у зверненні, єдиним варіантом доступу до земельних ділянок членів Кооперативу є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності ГО «Острів».

Вказані вище обставини зумовили необхідність звернення до ГО «Острів» щодо встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ОК «СТ «Рівер Ленд» та його членам права проїзду транспортними засобами до належних їм земельних ділянок, через земельні ділянки, які знаходиться у ГО «Острів» вздовж існуючої шляхової мережі.

Зважаючи на наведені обставини, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір земельного сервітуту для отримання права проїзду транспортними засобами до належних членам позивача земельних ділянок.

До вказаного звернення позивачем долучено, зокрема, проект договору про встановлення земельного сервітуту.

У відповідь на звернення позивача відповідач листом від 12.08.2021 № 46/12-08 повідомив про те, що порушене позивачем у зверненні питання буде розглянуто на чергових Загальних зборах, про результати якого буде повідомлено додатково.

Водночас, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з позовом відповідач жодних дій спрямованих на укладення договору земельного сервітуту не вчинив.

Вважаючи, що єдиним можливим варіантом доступу до земельних ділянок належних членам Кооперативу по наявному шляху проїзду є встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту на постійне користування на земельні ділянки, що перебувають у власності відповідача, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач вказував на те, що до позовної заяви не надано будь-яких доказів того, які саме та скільки за обсягом земельних ділянок належать членам ОК «СТ «Рівер Ленд», які потребують встановлення земельного сервітуту, враховуючи, що з 40 членів кооперативу витяги про право власності на земельні ділянки надано лише щодо 15 членів землевласників.

За доводами відповідача, між землями ГО «Острів» і ОК «СТ «Рівер Ленд» протікає річка Дніпро, тому у розумінні поняття земельного сервітуту земельні ділянки не є ні сусідніми, ні суміжними. Також, як стверджує відповідач, між землями ГО «Острів» та ОК «СТ «Рівер Ленд» відсутній міст або будь-яке інше (сухопутне) дорожнє сполучення, а міст, про який зазначає позивач у позові, відсутній. Тому, у позивача відсутнє право на укладення договору земельного сервітуту з відповідачем, що дає підстави стверджувати про те, що останнім не могло бути порушено, не визнано або оспорено права позивача.

Відповідач зауважує, що позивачем не надано належних доказів того, що встановлення сервітуту на землях ГО «Острів» є єдиним способом проходу (проїзду) до належних йому земельних ділянок.

На думку відповідача, позивач вимагає надати доступ до водойми, що є неприпустимим, адже такий доступ жодним чином не стосується захисту права користування власною землею на окремо розміщеному острові.

Окрім іншого, відповідач звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки встановлення сервітуту призведе до безпідставного використання земель ГО «Острів» для проходу (проїзду) третіми особами і необґрунтованого втручання у право розпорядження землею на власний розсуд.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги про визнання права має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Предметом спору у розглядуваній справі є вимога про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 Земельного кодексу України визначає, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Названою статтею визначено наступні види земельних сервітутів, зокрема: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Як вбачається, зазначений перелік видів земельних сервітутів не є вичерпний.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

За змістом частини 1статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об`єкта енергетичної інфраструктури, іншого об`єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об`єкта при переході права власності на нього. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (ст. 403 Цивільного кодексу України).

Частинами 1-3 ст. 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.

Відтак, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене вище, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права землекористування є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази, а також висновками експертів (частини 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Втім, позивачем на надано будь-яких документальних доказів того, що сервітут та спосіб, в який пропонується його встановити, є єдиним можливим варіантом задоволення потреб позивача щодо доступу до земельних ділянок належних членам його кооперативу. Суд зауважує, що позивач як на підтвердження того, що єдиним і безальтернативним варіантом доступу сухопутним шляхом до земельних ділянок членів Кооперативу є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності відповідача, посилається на витяги з публічної кадастрової карти, однак всупереч наведеним вище приписам процесуального закону належних та допустимих доказів, зокрема, але не виключно висновок експерта, технічна документація із землеустрою, того, що належні членам Кооперативу земельні ділянки є ізольованими і не містять інших шляхів проїзду до земельних ділянок членів Кооперативу позивачем не надано.

Поряд із цим, дослідивши ті докази, що наявні в матеріалах справи, які хоча прямо і не доводять можливість існування іншого, менш обтяжливого способу проїзду до своїх земельних ділянок, все ж дають змогу встановити, проти чого не заперечували сторони, що земельні ділянки, що належать на праві власності членам позивача, дійсно розміщені на острові, відокремленому з усіх боків водою.

Обрання способу встановлення земельного сервітуту саме у спосіб проїзду через територію відповідача було обумовлено лише однією обставиною, існуванням станом на час звернення до суду мостового сполучення (мосту) від земельних ділянок відповідача до земельних ділянок позивача.

Поряд із цим, навіть із того фото, що було додано позивачем до матеріалів справи можливо встановити, що той міст, що існував станом на час звернення до суду не був призначений для руху по ньому автотранспорту та очевидно був пішохідним. Тобто, з огляду на те, що позивач вимагає встановлення сервітуту саме у спосіб надання дозволу, зокрема на проїзд до своїх земельних ділянок автомобільним транспортом, наявність лише пішохідного мосту не могло б забезпечити позивачу доступ до власних земельних ділянок автомобільним транспортом.

Крім того, вже під час розгляду справи, відповідач представив докази на підтвердження того, що навіть той пішохідний міст, що існував, наразі є знесеним, тобто жодного навіть пішохідного сполучення між земельними ділянками сторін наразі не має.

Менше з тим, суд прийшов до власного висновку, що ґрунтується на досліджених у межах справи доказах, вивченні інших загальнодоступних джерел, про те, що земельні ділянки позивача дійсно не мають жодного з`єднання із сушею. При цьому, відстань між земельними ділянками позивача із сушею є суттєво найменшою саме в місці, що примикає до земельних ділянок відповідача, в якому раніше існувало пішохідне мостове сполучення із земельними ділянками позивача.

Тож намагання позивача захистити власні права та забезпечити можливість користування свою власністю у комунікації саме із відповідачем є цілком виправданим та скоріше іншого доступного способу захисту інтересів позивача ніж врегулювати це питання саме із відповідачем, не існує.

В перебігу розгляду справи, в контексті тверджень відповідача про те, що мостове сполучення, що дійсно раніше з`єднувало земельні ділянки сторін мало характер пішохідного, тобто не забезпечувало доступ до земельних ділянок позивача автотранспортом, як про це просить позивач у позові, а також про те, що станом на момент вирішення справи такого мосту взагалі не існує, позивач посилався на те, що після встановлення сервітуту ним власним коштом може бути запроектоване, узгоджене, замовлене та споруджене необхідне мостове сполучення між земельними ділянками.

І суд погоджується із тим, що єдиним можливим способом врегулювання спірної ситуації є саме встановлення чи хоча б початок проектування відповідного мостового сполучення із островом, на якому розміщено земельні ділянки позивача.

При цьому, в процесі проектування мосту може бути встановлено, що те місце, до якого позивачем прокладено шлях з метою встановлення сервітуту не відповідає тому місцю, де може бути збудований міст, що призведе до невиконуваності встановленого сервітуту.

Судом також враховано, що проектування мосту, його погодження та будівництво вимагатиме залучення до цих процесів не тільки позивача та відповідача, але і органів місцевого самоврядування, інших державних органів, які мають узгодити відповідні адміністративні процедури.

Тобто вирішення спору, щодо встановлення сервітуту в розглядуваній справі не вбачається можливим без залучення як органів місцевого самоврядування так і держави в особі компетентних органів.

Суд вважає, що оскільки вперше виділення земельних ділянок позивача в натурі, розроблення технічної документації, проведення відповідних експертиз та надання первісного дозволу на перехід їх у приватну власність здійснювалося саме органами місцевого самоврядування за погодженням відповідних державних органів, такі органи мають вжити усіх необхідних заходів за для того, щоб право власності на створені цими органами об`єкти цивільних прав - виділені земельні ділянки було здійсненним, а не носило суто формальний характер.

При цьому, хоча позивач і посилався в перебігу розгляду справи на те, що звертався до органів місцевого самоврядування з цього питання, проте жодних доказів такого звернення в матеріалах справи не має, хоча саме органи місцевого самоврядування мають необхідні повноваження у сфері регулювання земельних відносин, у сфері управління містобудівною діяльністю, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, тощо.

Суд зауважує, що визначальним у способі захисту порушеного права є його ефективність, тобто здатність відновити порушене право особи за одним остаточним рішенням суду без необхідності подальшого звернення до суду з новим позовом або вчинення інших дій, спрямованих на повне відновлення права, оскільки такий правовий стан не забезпечило судове рішення в його резолютивній частині.

Наразі вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача, не сприятиме усуненню порушень його прав та не забезпечить позивачу можливість безперешкодного доступу до земельних ділянок належних членам Кооперативу, адже до узгодження конкретного місця розташування мосту та визначення технічної можливості його будівництва, встановлення сервітуту є неможливим, оскільки його реалізація залежатиме від вказаних подій, можливість настання яких наразі не відома.

Вбачається також неможливим і застосування судом самостійно іншого способу захисту порушеного права в межах розглядуваної справи, з огляду як на зміст позовних вимог, визначений позивачем склад сторін, так і з огляду на ті обставини, про які зазначено вище.

Прийняття судом рішення, виконання якого залежить від настання певних умов у майбутньому є неможливим та суперечитиме таким принципам, як верховенство права та обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати понесені позивачем, суд відносить на позивача.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення з позивача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 200490,20 гривень, суд дійшов наступних висновків.

Відповідачем в перебігу розгляду справи подано клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 200490,20 гривень. До вказаного клопотання відповідачем долучено докази, що підтверджують обсяг наданих послуг та розмір витрат, які понесені відповідачем на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи.

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21) та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідача до клопотання долучено копії: договору про надання правової допомоги (послуг) від 18.05.2024 № 18/05/24, укладеного відповідачем з Адвокатським бюро «Олексія Тітаренка «Елайз» (виконавець), додаткову угоду від 18.05.2024 № 1.

Також, судом встановлено, що представництво ГО «Острів» здійснювалось адвокатом Тітаренко Олексієм Олександровичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 15.05.2024 серії АО № 10800100.

У відповідності до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Проаналізувавши надані відповідачем докази на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката суд зазначає, що надані докази у своїй сукупності не підтверджують понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмірі саме в межах цієї справи.

Так, з наданих відповідачем доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу останній посилається на укладення 18.05.2024 з Адвокатським бюро «Олексія Тітаренка «Елайз» відповідного договору.

Проте, як вбачається з ордеру, наданого в якості підтвердження повноважень адвоката на надання правничої допомоги, його видано на підставі договору про надання правової допомоги від 10.05.2024 № 10/05/24, тобто представництво інтересів відповідача здійснювалось на підставі іншого договору, копія якого відсутня у матеріалах справи, що позбавляє суд можливості дослідити його зміст та умови погодженні сторонами під час його укладення.

Отже, наданими доказами не підтверджується понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом цієї справи, а тому суд вважає, що долученими до матеріалів справи доказами не доведено понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в межах цієї справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» відмовити повністю.

2. Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

3. У задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.09.2024.

Суддя Р.М. Колесник