Ухвала

від 19.05.2025 по справі 911/1021/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1021/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Громадської організації садівницьке товариство «Острів»

на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі

за позовом Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд»

до Громадської організації садівницьке товариство «Острів»

про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

28.04.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Громадської організації садівницьке товариство «Острів» на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (повний текст складено 07.04.2025) у справі № 911/1021/24.

Подана касаційна скарга Громадської організації садівницьке товариство «Острів» не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на порушення судами 74, 86, 236, 237, 238 ГПК України у частині ухвалення судового рішення на підставі підтверджених певними доказами обставин та статей 401, 402, 404 ЦК України, статей 98 - 100 ЗК України, а також наведено узагальнені висновки Верховного суду у подібних правовідносинах, які не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім цього, заявником оскаржуються судові рішення в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, зазначивши, що суди не з`ясували обставини, що мають значення для справи у частині стягнення витрат на правничу допомогу, тому прийшли до хибних висновків.

Проте в частині розподілу судових витрат в скарзі не вказано підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, з зазначенням відповідних пунктів та обґрунтування згідно з вимогами процесуального законодавства, що є порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.

Оскільки у касаційній скарзі не зазначено передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги в частині розподілу судових витрат, відповідно до частини другої статті 292 ГПК України її слід залишити без руху.

За змістом частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга Громадської організації садівницьке товариство «Острів» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду касаційної скарги у новій редакції з обґрунтуванням підстав (-и) касаційного оскарження судового рішення, передбачених (-ої) частиною другою статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог процесуального закону.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 290-292 ГПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації садівницьке товариство «Острів» на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі №911/1021/24 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. О. Волковицька