Постанова

від 03.09.2024 по справі 914/1908/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1908/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Цап П. М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автобаза № 1"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (судді: Бонк Т. Б. - головуючий, Бойко С. М., Якімець Г. Г.)

у справі за позовом Львівської міської ради

до Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автобаза № 1"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2023 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автобаза № 1" (далі - ТДВ "Львівська автобаза № 1") про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після припинення між сторонами орендних правовідносин фактично використовує земельну ділянку № 1 площею 0, 5692 га (кадастровий номер 4610136800:04:002:0049) на вул. Пасічній, 127 у м. Львів (далі - спірна земельна ділянка) для обслуговування стоянки транспортних засобів за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради щодо надання земельної ділянки у користування та за відсутності вчиненого правочину щодо неї.

1.3. У відзиві на позовну ТДВ "Львівська автобаза № 1" просило закрити провадження у справі, акцентуючи увагу на тому, що товариством в особі директора, головного інженера та інженера було складено акт обстеження земельної ділянки віл 24.07.2023, яким встановлено, що спірна земельна ділянка вивільнена згідно з ухвалою від 14.11.2012 № 1905, демонтовано огорожу та звільнено від транспортних засобів, капітальні та тимчасові споруди відсутні.

Отже, відповідач зазначав, що земельна ділянка комунальної власності на вул. Пасічній, 127 у м. Львові вивільнена, огорожа демонтована.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із відсутності однозначних та детальних характеристик об`єкта, який, на переконання позивача, здійснює перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Крім цього, доказів того, що спірну огорожу встановив саме відповідач, часу її встановлення ним, безпідставності її встановлення, а також доказів про те, що саме встановлена ним огорожа здійснює перешкоди позивачу в користуванні майном, позивачем не надано.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2024 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, зобов`язано ТДВ "Львівська автобаза № 1" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували існування у нього правової підстави на користування земельною ділянкою.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, ТДВ "Львівська автобаза № 1" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2024 залишити без змін, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункт 8 частини 1 статті 310 вказаного Кодексу, у зв`язку із застосуванням судом норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та прийняття рішення щодо прав та інтересів осіб, які не були залучені до участі у справі.

3.1.1. Так, скаржник вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту шляхом подання позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правові підстави використання спірної земельної ділянки в інших осіб та не надав оцінки правовим підставам її використання з урахуванням вимог земельного законодавства та їх чинності на час вирішення спору, як й не врахував того, що ТДВ "Львівська автобаза №1" подало позов до Львівської міської ради про визнання наявним права оренди на земельну ділянку, визнання незаконними та скасування ухвал міської ради про розірвання договору оренди і зобов`язати вчинити дії, зокрема, укласти додаткову угоду.

Отже, суд апеляційної інстанції застосував норму права про самовільне зайняття земельної ділянки не врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2020 № 908/394/19 про те, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

3.1.2. На думку скаржника суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального права, яка передбачає самочинне будівництво та не врахував факту, що огорожа вищевказаного типу не є самочинним будівництвом, а також не враховано правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 13.02.2024 у справі № 906/205/22, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17.

3.1.3. Також, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував того, що з часу розірвання договору оренди, укладеного із ТДВ "Львівська автобаза № 1", товариство юридичним користувачем ділянки не є.

Натомість, за змістом листа від 18.07.2023 вбачається, що земельна ділянка фактично використовується різними суб`єктами, а саме: ФОП Приходько О. М., ФОП Шкварок Р. М, ФОП Луцко У. В., ФОП Отюськів О. П., ФОП Хахула Я. І., ФОП Герасимів Ю. Я., ФОП Андрунник Т. С., ТОВ "Гал-Авто світ", ТОВ "Богородчанський молокозавод", які не були залучені до участі у справі.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Львівська міська рада просить закрити касаційне провадження у справі, акцентуючи увагу на недоведеності заявником касаційної скарги підстав оскарження судового рішення з мотивів, викладених у відзиві.

Також Львівська міська рада у відзиві просить відмовити в її задоволенні та зазначає, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки доказів, але, як зазначено вище, скаржники при цьому належним чином не обґрунтували наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТДВ "Львівська автобаза № 1" 29.08.2024 подало до суду додаткові пояснення, в яких зазначило, що в ході підготовки до судового засіданні 03.09.2024 представником відповідача було виявлено документи, а саме акт про пожежу внаслідок потрапляння блискавки від 25.07.2006, в якому вказано, що пожежа відбулася в приміщенні одноповерхової будівлі операторної площею 17,9 м2 на вулиці Пасічній, 127 у Львові та перебуває у власності ВАТ "Львівська автобаза №1" згідно зі свідоцтвом про право власності серії С-000115 від 01.10.2002 та актом приймання-передачі території ВАТ "Львівської автобази №1" для влаштування дільниці ВАТ "Галгазотерм" по комплексному обслуговуванню автомобілів від 20.09.2001. Зазначені документи та обставини, які в них викладені, мають важливе значення для справи, оскільки позивач - Львівська міська рада обрала такий спосіб захисту як звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі, однак вказані документи спростовують позовні вимоги.

Львівська міська рада просить залишити додаткові пояснення без розгляду у зв`язку із пропуском строку для їх подання та відсутності аргументації поважності причин такого пропуску строку.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України слід закрити, а з інших підстав касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- між Львівською міською радою та ТДВ "Львівська автобаза № 1" існували договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки, площею 0, 5692 га, кадастровий номер 4610136800:04:002:0049, на вул. Пасічній, 127 у м. Львів;

- згідно з ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008 № 1799 "Про користування ВАТ "Львівська автобаза № 1" земельними ділянками на вул. Пасічній, 127 у м. Львові", за наслідками розгляду звернення ВАТ "Львівська автобаза № 1" від 25.01.2007 № 3-943, листа згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Октан" від 19.11.2004 № 3, технічної документації на землекористування, міська рада вирішила передати ВАТ "Львівська автобаза № 1" земельні ділянки на вул. Пасічній, 127 для обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі транспорту, зв`язку, площею 5,1024 га, в оренду терміном на 10 років; площею 0,5692 га в оренду терміном на 5 років у межах червоних ліній з обмеженнями;

- 22.07.2008 між Львівською міською радою та ВАТ "Львівська автобаза № 1" укладено договір оренди землі від 22.07.2008 № С-1195 про надання у строкове платне користування земельних ділянок у м. Львів, вул. Пасічна 127 для обслуговування будівель і споруд, пунктом 39 якого передбачено, що у випадку розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо у межах зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж ділянки;

- згідно з ухвалою Львівською міською радою від 14.11.2012 за наслідками розгляду звернення ТДВ "Львівська автобаза № 1" від 28.03.2012 вирішено розірвати за згодою сторін договір оренди землі від 22.07.2008, за умови виконання пункту 39 цього договору оренди землі. Ухвалено ТДВ "Львівська автобаза № 1" після прийняття цієї ухвали звільнити земельну ділянку на вул. Пасічній, 127 та демонтувати огорожу;

- ухвалою Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2386 у зв`язку з уточненням реєстраційного номера договору оренди землі міською радою ухвалено внести зміни до ухвали Львівської міської ради від 14.11.2012 № 1905 "Про розірвання договору оренди землі від 22.07.2008 № С-1998", замінивши у назві та пункті 2 слова "№С-1998" словами "№ С-1995";

- ухвалою Львівської міської ради від 01.07.2016 № 724 відмовлено ТДВ "Львівська автобаза № 1" у продовженні терміну оренди земельної ділянки площею 0,5692 га (у тому числі, площею 0,5356 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва) на вул. Пасічній, 127 для обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі транспорту.

4.3. Суди також установили, що відділом державного контролю за використанням та охороною земель м. Львова Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельної ділянки, яка розташована на вул. Пасічній, 127 у м. Львові на підставі листа Управління земельних ресурсів від 07.04.2023 № 4-2403-4650 та на виконання наказу Департаменту містобудування від 21.04 2023 № 105.

За результатами обстеження складено акт від 23.05.2023 № 203, за змістом якого вбачається, що під час перевірки встановлено, що земельна ділянка № 1 використовується ТДВ "Львівська автобаза № 1". Інформація про плату за використання землі (своєчасно та в повному обсязі сплачена орендна плата за земельну ділянку) відсутня.

У свою чергу, ТДВ "Львівська автобаза № 1" в особі директора, головного інженера та інженера складено акт обстеження земельної ділянки від 24.07.2023, за змістом якого земельна ділянка вивільнена згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.11.2012 № 1905, на ділянці демонтовано огорожу та звільнено від транспортних засобів. На ділянці відсутні капітальні та тимчасові будівлі.

У листі від 18.07.2023 № 249 ТДВ "Львівська автобаза № 1" звернулася з проханням до визначених у листі суб`єктів господарювання з проханням протягом 10-ти днів звільнити земельну ділянку на вул. Пасічній, 127 у м. Львів на виконання вимог ухвали Львівської міської ради від 14.11.2012 № 1905.

Суди установили, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 01.08.2023 № 295 встановлено, що ТДВ "Львівська автобаза № 1" фактично використовує земельну ділянку № 1 площею 0, 5692 га (кадастровий номер 4610136800:04:002:0049) на вул. Пасічній, 127 у м. Львові для обслуговування стоянки транспортних засобів та для обслуговування проїзду до нежитлової споруди ("КН" відповідно до план - схеми) за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради щодо надання земельної ділянки у користування та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Комісією встановлено, що доступ до земельної ділянки обмежено шляхом облаштування огорожі з металевої зварної сітки в північній частині обстежуваної земельної ділянки. Доступ до південної частини земельної ділянки не обмежено.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Львівської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі, з посиланням на положення статей 152, 212 Земельного кодексу України та 391 Цивільного кодексу України.

4.5. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

4.6. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зав змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

4.7. Суд апеляційної інстанції установив, що між Львівською міською радою та ТДВ "Львівська автобаза № 1" існували орендні правовідносини стосовно спірної земельної ділянки, які були припинені відповідно до ухвали Львівської міської ради від 14.11.2012 № 1905 "Про розірвання договору оренди землі від 22.07.2008 № С-1998", а доказів наявності у відповідача права на користування земельною ділянкою ТДВ "Львівська автобаза № 1" не надано.

4.8. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не наведено однозначних та детальних характеристик об`єкта (огорожі), який здійснює перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою.

У той же час суд апеляційної інстанції зазначив, що в акті обстеження від 23.05.2023 не наведено характеристик огорожі, однак в акті від 01.08.2023 вказується про наявність огорожі з металевої зварної сітки, на долучених до позову фотографіях видно два види огорожі: суцільної металевої і сітчастої. Тобто в акті обстеження від 01.08.2023 фактично уточнено опис виду огорожі, що не суперечить попередньому акту, а наявність огорожі та її вид підтверджуються фотографіями, що долучені до актів обстеження.

4.9. За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 статті 269 зазначеного Кодексу).

4.10. Як свідчать матеріали справи та встановив суд апеляційної інстанції, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву ТДВ "Львівська автобаза № 1" вказувало на те, що в акті від обстеження земельної ділянки від 24.07.2023, складеному працівниками товариства, вказано про вивільнення земельної ділянки, здійснення демонтажу огорожі та звільнення земельної ділянки від транспортних засобів, а також про відсутність тимчасових та капітальних споруд.

Отже, суд апеляційної інстанції визнав встановленим факт наявності огорожі на спірній земельній ділянці, що не заперечувалося відповідачем.

4.11. ТДВ "Львівська автобаза № 1" у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування норми матеріального права, якою передбачено самочинне будівництво та неврахування правових висновків Верховного Суду викладений у постанові від 13.02.2024 у справі № 906/205/22, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, залишивши поза увагою, що спірна огорожа не є самочинним будівництвом.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення статей 152 Цивільного кодексу України та 373, 376 Цивільного кодексу України дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав Львівської міської ради як власника земельної ділянки щодо користування і розпорядження земельною ділянкою є вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу огорожі.

Як свідчать матеріали справи, Львівська міська рада звертаючись з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу встановленої огорожі посилалося на положення статей 152 Земельного кодексу України та 391 Цивільного кодексу України, якими передбачено захист прав власника шляхом пред`явлення вимоги про усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Отже, колегія суддів вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції положень статті 376 Цивільного кодексу України, якою врегульовано питання самочинного будівництва. Однак таке помилкове застосування вказаної норми із застосуванням також положень статті 152 Земельного кодексу України не свідчить про прийняття неправильного рішення по суті спору з урахуванням встановлення судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів обставин щодо встановлення відповідачем огорожі на спірній земельній ділянці, а відтак і наявності у позивача підстав для вимоги демонтувати таку огорожу.

4.12. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права про самовільне зайняття земельної ділянки не врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2020 № 908/394/19 про те, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Проте ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції помилково посилаючись на положення статті 376 Цивільного кодексу України виходив з наявності підстав для задоволення позову з огляду на положення статті 152 Земельного кодексу України, якою передбачені способи захисту прав на земельні ділянки.

4.13. У касаційній скарзі ТДВ "Львівська автобаза № 1" з посиланням на пункт 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України вказувало на те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував того, що з часу розірвання договору оренди, укладеного із ТДВ "Львівська автобаза № 1", товариство юридичним користувачем ділянки не є.

Натомість з листа від 18.07.2023 вбачається, що земельна ділянка фактично використовується різними суб`єктами, а саме: ФОП Приходько О. М., ФОП Шкварок Р. М, ФОП Луцко У. В., ФОП Отюськів О. П., ФОП Хахула Я. І., ФОП Герасимів Ю. Я., ФОП Андрунник Т. С., ТОВ "Гал-Авто світ", ТОВ "Богородчанський молокозавод", які не були залучені до участі у справі.

Так, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги (постанови, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 24.07.2024 у справі № 910/18064/21).

Як вбачається з матеріалів справи, ТДВ "Львівська автобаза № 1" листом від 18.07.2023 № 249, на який посилається скаржник, повідомило ФОП Приходько О. М., ФОП Шкварок Р. М, ФОП Луцко У. В., ФОП Отюськів О. П., ФОП Хахула Я. І., ФОП Герасимів Ю. Я., ФОП Андрунник Т. С., ТОВ "Гал-Авто світ", ТОВ "Богородчанський молокозавод" про звільнення земельної ділянки на вул. Пасічній, 127 у м. Львові.

Водночас посилання скаржника на складений ним лист від 18.07.2023 № 249 не свідчить про те, що оскаржуване судове рішення стосується прав та інтересів зазначених у листі суб`єктів господарювання і судове рішення не містить будь-яких висновків про права та інтереси зазначених осіб, що унеможливлює висновок про те, що оскаржувану постанову прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що з часу розірвання договору оренди, укладеного із ТДВ "Львівська автобаза № 1", товариство не є юридичним користувачем ділянки, не свідчать про те, що оскаржуване судове рішення стосується прав та інтересів інших осіб, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження користування іншими особами земельною ділянкою, у тому числі встановлення огорожі.

Крім того за змістом акта обстеження земельної ділянки від 01.08.2023 № 295 фактично спірну земельну ділянку використовує ТДВ "Львівська автобаза № 1" для обслуговування стоянки транспортних засобів та для обслуговування проїзду до нежитлової споруди ("КН" відповідно до план-схеми) за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

4.14. У касаційній скарзі скаржник також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ТДВ "Львівська автобаза №1" подало позов до Львівської міської ради про визнання наявним права оренди на земельну ділянку, визнання незаконними та скасування ухвал міської ради про розірвання договору оренди і зобов`язати вчинити дії, зокрема, укласти додаткову угоду.

Так, у серпні 2023 року ТДВ "Львівська автобаза №1" звернулося до Господарського суду Львівської області до Львівської міської ради з позовом про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради і зобов`язання внести на розгляд, включити до порядку денного та розглянути питання продовження терміну оренди земельної ділянки, за яким відкрито провадження у справі № 914/2514/23.

Однак згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 задоволено заяву ТДВ "Львівська автобаза №1", позов залишено без розгляду.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТДВ "Львівська автобаза № 1" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження постанови, визначених заявником - залишити постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автобаза № 1" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 914/1908/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автобаза № 1" залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 914/1908/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак