Ухвала

від 11.09.2024 по справі 949/490/22

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/490/22

Провадження №1-кс/949/405/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши клопотання начальника слідчого СВ Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_4 , по матеріалах кримінального провадження за №42021182220000021 від 18 травня 2021 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України про арешт майна,

В С Т А Н ОВ И В:

Начальник слідчого СВ Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 , за погодженням прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, що перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зокрема на нерухоме майно, а саме: домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1036 площею 0,3754 Га, земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1038 площею 0,2382 Га, із забороною будь-яким особам розпоряджатись та відчужувати вказане майно.

Клопотання обгрунтовує тим, що слідчим відділенням ВП №1 Сарненського РВП Головного управління Національної поліції в Рівненській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42021182220000021 від 18 травня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , у проміжок часу з 2008 по 31 грудня 2015 року, перебуваючи на посаді директора КП «Міськводоканал» Дубровицької районної ради з використанням свого службового становища, за рахунок незаконного видобування та збуту корисних копалин загальнодержавного значення, а саме: підземних вод, вчинив злочини проти довкілля за таких обставин.

Згідно з «Переліком корисних копалин загальнодержавного значення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994, підземні води відносяться до категорії корисних копалин загальнодержавного значення.

Так, 21 лютого 2001 року, Державним комітетом України по геології і використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України, для КП «Дубровицяводоканал» надано Ліцензію (спеціальний дозвіл) на користування надрами № 2395 терміном дії 20 років, щодо видобування підземної питної води (надр) Дубровицького родовища на свердловин 1, 2, 3.

Однак, 28 травня 2008 року, КП «Дубровицяводоканал» припинило свою діяльність, оскільки було визнано банкрутом.

28 травня 2008 року зареєстровано комунальне підприємство «Міськводоканал» Дубровицької міської ради (код ЄРДПОУ 35708362, юридична адреса: м. Дубровиця, вул. Комунальна, 7), яке здійснює видобування питних підземних вод Дубровицького водозабору із свердловин 1е, 2е, 3е, 4е, 5е та забезпечення господарсько-питного водопостачання м. Дубровиця.

Відповідно до пункту 8.6 Статуту КП «Міськводоканал» Дубровицької міської ради директор підприємства: несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства; діє без довіреності від імені підприємства, представляє його інтереси підприємствах, установах, організаціях усіх рівнів.

Такими чином, протягом 2008-2015 років, КП «Міськводоканал», під керівництвом ОСОБА_5 , здійснювало видобуток корисних копалин загальнодержавного значення, а саме підземних вод в наступних об`ємах, не маючи на це відповідного дозволу: протягом 2009 року 203200 м3; протягом 2010 року 203000 м3; протягом 2011 року 207100 м3; протягом 2012 року 176650 м3; протягом 2013 року 177446 м3; протягом 2014 року 188024 м3; протягом 2015 року звітний баланс використання підземних вод відсутній.

Отже, протягом вказаного періоду, розмір збитків заподіяних державі КП «Міськводоканал» Дубровицької міської ради внаслідок забору підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами становить 1510596 гривень 11 копійок.

За результатами досудового розслідування, 30.08.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонеру, раніше не судимому, повідомлено про підозру за ч.2 ст.240 КК України.

Крім того, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває нерухоме майно, а саме: домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1036 площею 0,3754 Га та земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1038 площею 0,2382 Га.

У клопотанніначальник СВ ОСОБА_3 із посиланнямна ст.13Конституції України,ст.ст.1,6,19,24,56Кодексу УкраїниПро надразазначає,що зметою забезпеченняподальшого відшкодуванняшкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення,(цивільнийпозов),у ходідосудового розслідуваннявиникла необхідністьу накладенніарешту намайно,що перебуваєу власностіпідозрюваного ОСОБА_5 ,зокрема нанерухоме майно,а саме: домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1036 площею 0,3754 Га, земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1038 площею 0,2382 Га, із забороною розпорядження та відчуження вказаного майна будь-яким чином, оскільки незастосування вказаних заходів може призвести до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

У судове засідання начальник СВ ОСОБА_3 не з`явився, подавши заяву про розгляд клопотання без його участі. Клопотання підтримує повністю.

Власник майна ОСОБА_5 на розгляд клопотання до суду не з`явилася, хоча про час та місце його розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить телефонограма (а.с.26).

Зі змісту ч. 1 ст. 172 КПК України вбачається, що неприбуття власників майна у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання та надані до нього документи, приходить до наступного висновку.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , у проміжок часу з 2008 по 31 грудня 2015 року, перебуваючи на посаді директора КП «Міськводоканал» Дубровицької районної ради з використанням свого службового становища, за рахунок незаконного видобування та збуту корисних копалин загальнодержавного значення, а саме: підземних вод, вчинив злочини проти довкілля. За даним фактом 19 липня 2024 року було розпочате кримінальне провадження, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021182220000021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України (а.с.6).

15 грудня 2021 року по даному факту було допитано в якості свідка головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) водних ресурсів Управління державного екологічного нагляду (контролю) у Рівненській області державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Поліського округу ОСОБА_6 (а.с.9-11).

Згідно висновку експерта, проведеного Рівненським НДЕКЦ № СЕ-19/118-22/302-ЕК від 05 квітня 2022 року, за результатами судової економічної експертизи, розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних державі КП «Міськводоканал» Дубровицької міської ради, внаслідок забору підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами за період з 2008 по 2021 рік, арифметично підтверджується на суму 2065456,67 грн. (а.с.12-16).

У висновку експертів, проведеного Житомирським відділенням КНДІСЕ №1546/22-25 від 20 травня 2024 року зазначено, що провівши аналіз наданих для дослідження матеріалів кримінального провадження та враховуючи норми законодавства, причинами виникнення досліджуваної події (незаконного видобування підземної прісної води) та обставини, що її зумовили можна вважати: прийняття рішення про припинення діяльності Комунального підприємства «Дубровицяводоканал» (код ЄДРПОУ 30271857) з наявною Ліцензією (спеціальним дозволом) на користування надрами від 21 лютого 2001 року №2395, у зв`язку, як встановлено слідством, із заборгованістю по державних податках, заробітних платах та прийняття посадовими особами Дубровицької міської ради рішень щодо створення нового комунального підприємства (КП «Міськводоканал» Дубровицької міської ради (код ЄДРПОУ 35708362)) та передачі даному підприємству у повне господарське відання основних засобів, матеріалів та обладнання, яким після створення та проведення державної реєстрації юридичної особи, розпочато провадження господарської діяльності, шляхом видобування підземної прісної води з свердловин №№1,2,3 Дубровицького родовища за відсутності дозвільного документу. Враховуючи викладені обставини щодо досліджуваної події, які встановлені й зафіксовані досудовим розслідуванням в матеріалах справи, можна стверджувати, що у досліджуваному випадку порушено вимоги законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема: про охорону та раціональне використання вод, про використання та охорону надр, що є недотриманням вимог та норм наступних нормативних актів: ст. ст. 16, 19, 21, 23, 56 Кодексу України про надра, ст.ст. 44, 49, 59 Водного кодексу України. Посилаючись па зміст Статуту Комунального підприємства «Міськводоканал» Дубровицької міської ради, затвердженого рішенням сесії Дубровицької міської ради №492 від 23 травня 2008 року, зокрема підпункту ч 5.2.9. до обов`язків підприємства відноситься виконання норм і вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. При цьому обумовленим Статутом визначено, що управління підприємством здійснює директор, він же уповноважений самостійно вирішувати питання за винятком тих, що віднесені Статутом до відання Власника, діє без довіреності від імені підприємства, представляє його інтереси в підприємствах, установах, організаціях усіх рівнів та несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства тощо (а.с.17-18).

30 серпня 2024 року о 17 годині 20 хвилин, ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України (а.с.7-8).

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , а виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в клопотанні, на даному етапі досудового розслідування даного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_5 до кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває нерухоме майно, а саме: домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1036 площею 0,3754 Га та земельна ділянка із кадастровим номером 5621880900:02:006:1038 площею 0,2382 Га (а.с.20-22).

Відповідно до ст. 16 КПК України - позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Сукупність наведеної норми свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Тобто, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, відповідно до якої, у ньому має бути зазначено правові (законні) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також перелік та види майна, що належить арештувати, документи що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим третіми особами таким майном.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, згідно якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

На даному етапі досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Відповідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до положень ст. 171 КПК Україниз клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостоїстатті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Звертаючись до слідчого судді з даним клопотанням, слідчий вказує, що метою арешту належного підозрюваному майна є необхідність забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), тобто посилається на п. 4 ч. 2ст. 170 КПК України.

Разом із тим, слідчим суддею з матеріалів клопотання встановлено, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, ОСОБА_5 попередньо підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України. Відносно останнього обвинувальний акт не складено, кримінальне провадження не передано до суду для розгляду по суті. Станом на день звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту цивільного позову у вказаному кримінальному провадженні не заявлено, і відповідно, до клопотання його не долучено, що суперечить вимогам ч.6 ст.170 КПК України, згідно якої у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Таким чином, слідчий суддя прийшла до висновку про неможливість накладення арешту для забезпечення можливості відшкодування шкоди, оскільки сама вимога про її відшкодування не заявлена.

Крім того, відповідно до ч.8 ст.170 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

В даному випадку, розглядаючи клопотання про арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), слідчий суддя не встановлює остаточний розмір шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів врахувати заявлений стороною обвинувачення можливий розмір шкоди та перевірити співмірність обмеження майнових прав підозрюваного розміру шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.

Проте, до матеріалів клопотання не долучено доказів, щодо вартості майна, на яке у клопотанні ставиться питання про арешт, що позбавляє слідчого суддю перевірити таку співмірність у контексті вартості об`єкту у співвідношенні із можливим заявленим цивільним позовом.

Таким чином, дослідивши матеріали клопотання, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінивши докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення, на підставі наданих слідчим матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини, слідчий суддя приходить до висновку, що в задоволенні клопотання слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 167, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання начальника слідчого СВ Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_4 , по матеріалах кримінального провадження за №42021182220000021 від 18 травня 2021 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1